Рішення № 137151485, 12.05.2026, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/607/25

провадження №2/457/18/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Ярова О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Молдова» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення,

за участі представника відповідача адвоката Вовненко О.В.,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Молдова» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення. Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу №82-К від 12 вересня 2024 року ОСОБА_1 16 вересня 2024 року звільнено з посади заступника директора з економічних питань дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Молдова». В день звільнення 16 вересня 2025 року, позивачка була на роботі, проте її не було повідомлено про нараховані суми належні їй на час звільнення та на усні звернення щодо виплат таких, директор підприємства інформації не надавав. 03 лютого 2025 року на рахунок позивача було зараховано кошти в сумі 16 383,30 грн. з призначенням заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року. Відповідно вбачається, що розрахунок відповідач провів через 99 днів із дати звільнення. Середньоденна заробітна плата складає 875,95 грн. Розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 86 719,05 грн. А тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку під час звільнення з 17 вересня 2024 року до 02 лютого 2025 року в розмірі 86 719,05 грн.

На позовну заяву представник відповідача адвокат Вовненко О.В. подала відзив в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог. Так вказує, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки твердження позивачки про те, що вона не була повідомлена про нараховані їй при звільненні суми та те, що не отримувала жодних документів спростовується її особистим підписом на наказі №82-К від 12 вересня 2024 року про звільнення ОСОБА_1 . Долучена позивачкою до позовної заяви копія наказу про її звільнення не містить її підпису, оскільки є її власним примірником. Позивачка була повідомлена 16 вересня 2024 року, а тому строк звернення до суду має обчислюватись не пізніше 16 вересня 2024 року. Подання позову до суду у квітні 2025 року без будь яких клопотань про поновлення строку підтверджує що цей строк є безповоротно пропущений і є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову. З моменту звільнення й до моменту подання позову пройшло понад сім місяців. Письмові звернення від сторони позивачки надходили лише в кінці січня 2025 року. Таким чином з 17 вересня 2024 року (наступного дня після ознайомлення з наказом) розпочався тримісячний строк, встановлений в ч.1 ст. 233 КЗпП України, закінчення цього строку припадало на 17 грудня 2024 року. У період з 18 вересня 2024 року по 03 лютого 2025 року відповідачем було здійснено понад 30 окремих платежів на користь позивача, що свідчить про добросовісну поведінку роботодавця та наявність постійного наміру здійснити повний розрахунок з працівником. Крім цього, вказує що представництво в суді позивача адвокатом Королем Р.М. в межах даної справи здійснюється з порушенням норм адвокатської етики, так як саме цей адвокат надавав правову допомогу в межах укладеного довору відповідачу, тобто виконував юридичні послуги на користь підприємства, при цьому надсилаючи адвокатський запит на адресу відповідача щодо позивачки. Крім цього, просить стягнути з відповідачки 30 000 грн. понесених витрат на правову допомогу.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. В поданій заяві зазначила, що просить стягнути з відповідача суму 86 719,05 грн, яка є не більшою як за шість місяців. Відповідач провів розрахунок лише 03 лютого 2025 року. При прийнятті рішення просить врахувати позицію ВП ВСУ викладену у постанові від 12 листопада 2025 року по справі №306/2708/23.

Представник відповідача адвокат Вовненко О.В. у судовому засіданні позов не визнала. Вважає, що термін звернення позивача до суду пропущений. Позивачка ОСОБА_1 була обізнана з виплатами при звільненні, оскільки займала вдповідну посаду у підприємстві. ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про її звільнення 16 вересня 2024 року, про що свідчить її особистий підпис на наказі, водночас позивачка подала до суду наказ про звільнення без свого підпису намагаючись створити враження своєї необізнаності. В позовній заяві вказано дату 10.11. 2024 року, а зареєстрований позов 10.04.2025 року, що свідчить про недобросовісність дій позивачки та маніпулювання датами з метою уникнення правових наслідків порушення строків звернення до суду. З моменту звільнення та моменту поданння позову позивачкою пройшло понад 7 місяців, і вона не вчиняла жодних дій щодо отримання будь якої інформації, а письмове звернення з запитом про розрахунок було направлене лише 31.01.2025 року, що підтверджує пропуск строку звернення до суду. Позовна заява є необгрунтованою та всі заявлені вимоги є безпідставними.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, а нормами ст.46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.

Відповідно до ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день його звільнення.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Дочірнім підприємством «Санаторій «Молдова» та відповідно до наказу ДП «Санаторій «Молдова» №82-К від 12.09.2024 позивачку звільнено з роботи 16 вересня 2024 року за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

Позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення, оскільки роботодавець Державне підприємство «Санаторій «Молдова» не здійснило належні їй виплати при звільненні.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбаченаст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

01.07.2022 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022, та яким було внесено відповідні зміни до КЗпП України, зокрема у ст. 233 щодо строків звернення до суду працівником.

Так, у відповідності до вказаного Закону, ч. 2 ст. 233 КЗпП України було викладено у новій редакції, а саме: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні /стаття 116 КЗпП України/.

При розгляді справи судом встановлено, що позивач отримала наказ № 82-К від 12.09.2024 року - 16.09.2024 року, про що міститься її підпис /арк. справи 76/.

Позовна заява ОСОБА_1 була подана до суду 10.04.2025 року, тобто після більш ніж пів року з дня ознайомлення з наказом про звільнення та днем звільнення.

Відповідач не визнає позовні вимоги, серед іншого, з підстав того, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строку, визначеного частиною 1 статті 233 ЦПК України.

Позивач з клопотанням про поновлення пропущеного строку не зверталася.

Тобто, судом встановлено, що позивач пропустила строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навела будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Крім цього, з долучених представником ДП «Санаторій «Молдова» матеріалів вбачаться, що згідно платіжних інструкцій та відомостей про розподіл виплат, стороною відповідача позивачці були здійснені наступні платежі:

04 жовтня 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №2846) 10 000 грн. /арк.справи 102/;

08 жовтня 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №2881) 10 000 грн. /арк.справи 103/;

14 жовтня 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №2928) 10 000 грн. /арк.справи 104/;

22 жовтня 2024 року на карту НОМЕР_1 15 000 грн. /арк.справи 89/;

23 жовтня 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №2993) 5 000 грн. /арк.справи 105/;

06 листопада 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3127) 10 000 грн. /арк.справи 97/;

13 листопада 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3187) 5 000 грн. /арк.справи 98/;

14 листопада 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3209) 5 000 грн. /арк.справи 99/;

20 листопада 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3243) 5 000 грн. /арк.справи 100/;

27 листопада 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3339) 5 000 грн. /арк.справи 101/;

06 грудня 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3445) 5 000 грн. /арк.справи 96/;

09 грудня 2024 року на карту НОМЕР_1 3 000 грн. /арк.справи 86/;

17 грудня 2024 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 87/ ;

24 грудня 2024 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 88/;

02 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 78/ ;

03 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 79/ ;

13 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 2 000 грн. /арк.справи 80/ ;

16 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 81/ ;

20 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 82/ ;

21 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 83/ ;

28 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 1 000 грн. /арк.справи 84/ ;

14 січня 2025 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3781) 1 000 грн. /арк.справи 91/;

22 січня 2025 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3859) 1 000 грн. /арк.справи 92/;

24 січня 2025 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3885) 1 000 грн. /арк.справи 93/;

29 січня 2025 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3935) 5 000 грн. /арк.справи 94/;

30 січня 2025 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3957) 8 000 грн. /арк.справи 95/;

31 січня 2025 року на карту НОМЕР_1 3 000 грн. /арк.справи 85/ ;

03 лютого 2024 року заробітна плата при звільненні за вересень 2024 року (платіжна інструкція №3972) 16 383,30 грн. /арк.справи 90/.

З вищенаведеного вбачається, що позивачка отримувала кошти від колишнього роботодавця з жовтня 2024 року та звернулась до суду 10 квітня 2025 року.

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) та ухвалила Рішення № 1-р/2025. Суд наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Проте, Верховний Суд звернувся до КСУ з питанням: чи відповідає Конституції України тримісячне обмеження на подання позову про стягнення зарплати, запроваджене в липні 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України. КСУ прийшов до висновку, що невиплата зарплати це правопорушення, що триває. Поки людина працює, а роботодавець винен гроші, кожен новий день затримки є новим актом порушення прав. І з 11 грудня 2025 року тримісячний строк для звернення до суду про стягнення зарплати та інших виплат для працюючих осіб більше не діє.

ВС зазначив, що рішення КСУ стосується тільки працівників під час трудових відносин, а не звільнених для них тримісячний строк лишається. Конституційний Суд України розмежував тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати, і саме останній визнано неконституційним.

Крім того, Велика Палата у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23 вказала, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Перебіг строку звернення до суду починається у разі:

- вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду);

- розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Тобто, у постанові № 420/20606/24 Верховний суд розмежував сфери впливу рішення КСУ, яке стосується лише працівників, що продовжують працювати, для тих, хто звільнився, тримісячний строк звернення залишається чинним і є конституційним.

Більше того, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка діяла на момент винекнення трудових правовідносин сторін, передбачала, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Частина перша ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням вищезазначеного, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до ст.141 КПК України, судові витрати відповідачеві в зв`язку з відмовою в позові не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства з іноземними інвестиціями Державного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Молдова» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається учасниками справи до або через Трускавецький міський суд Львівської області.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями Державного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновлюючої асоціації державної канцелярії Республіки Молдова «Санаторій «Молдова», ЄДРПОУ 04929052, юридична адреса: 82200, м. Трускавець, Львівська область, вул. Городище, 12.

Суддя: В. І. Марчук