Ухвала суду № 137151032, 01.06.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2460/26

Провадження № 1-м/461/5/26

УХВАЛА

01.06.2026 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного (особи відносно якої скероване клопотання) ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , перекладача ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові клопотання заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для забезпечення видачі особи відносно

ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Польща, уродженця м. Познань, Республіка Польща, адреса проживання в Україні: АДРЕСА_1 ,

встановив:

заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, строком на два місяці, для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) відносно ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування клопотання заступник керівника прокуратури посилається на те, що офісом Генерального прокурора 16.02.2026 за № 19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу. Враховуючи перебування, згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу, ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , у міжнародному розшуку, наявність запитів польської сторони про його видачу для виконання вироку суду та для притягнення до кримінальної відповідальності, а також ті обставини, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) переховується від компетентних органів Республіки Польща, його стан здоров`я, який не перешкоджає екстрадиції, відсутність обставин, які гарантують запобігання втечі особи, існує реальний ризик того, що перебуваючи на волі особа намагатиметься уникнути видачі та в подальшому притягнення до кримінальної відповідальності на території Республіки Польща, що, у свою чергу, перешкодить виконанню Україною запитів про його екстрадицію (ризик передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України), є необхідність продовження строку дії запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, строком на два місяці, для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт).

Також, зазначає, що офісом Генерального прокурора 09.04.2026 року прийнято рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_11 компетентним органам Республіки Польща для притягнення до кримінальної відповідальності.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала, з мотивів наведених у ньому.

Броніслав ДЕМБНИ та його захисник, кожен окремо, клопотання заперечили з мотивів необґрунтованості та просили відмовити у його задоволенні, зазначивши, що жодної доцільності продовження дії застосованого запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 на даний час не існує, він не ухилявся від державних органів України, має постійне місце проживання та не вчиняв на території України жодних правопорушень. Крім того, наголосили на тому, що на даний час ОСОБА_13 проходить лікування в умовах стаціонару, а тому фізично не має можливості перебувати за місцем проживання, у зв`язку із проходженням медичних та лікувальних процедур.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи учасників процесу, оцінивши усі обставини справи у їх сукупності, приходжу до наступного висновку.

Слідчим суддею встановлено, що Офісом Генерального прокурора 16.02.2026 листом за №19/1/2-23841-17 доручено Львівській обласній прокуратурі проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 до цієї ж держави для притягнення до кримінальної відповідальності та надано належно засвідчену копію запиту про його видачу.

Замісцевим відділом Департаменту у справах організованої злочинності та корупції Національної прокуратури в Познані здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 1001-110.Ds.38.2021 (попередній номер PK X WZ Ds.15.2016) за підозрою ОСОБА_11 у вчиненні упродовж 2013 2017 років злочинів, передбачених:

- § 3 ст. 258 (керівництво організованою групою чи угрупуванням, що має на меті вчинення злочину) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 9 в поєднанні з § 1 ст. 56, § 1 ст. 61, § 2 ст. 62 в поєднанні з § 1 ст. 7 в поєднанні з § 2 ст. 6 в поєднанні з п.п. 2 і 5 § 1 ст. 37 і в поєднанні з п. 1 § 2 ст. 38 (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі) Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 18 в поєднанні зі ст. 273 в поєднанні з § 3 ст. 271 і з п. 1) ст. 77 Закону від 29.09.1994 «Про бухгалтерський облік» в поєднанні з § 2 ст. 11 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (вчинення дій з метою використання документів, що засвідчують неправдиву інформацію, містять інтелектуальну підробку, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 270 в поєднанні § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (виготовлення з метою використання підробленого документу, вчинене в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 1 ст. 18 в поєднанні з § 5 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 299 в поєднанні з § 1 ст. 12 в поєднанні з § 1 ст. 65 (відмивання грошей вчинене за попередньою змовою в організованій групі) Кримінального кодексу Республіки Польща;

- § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з § 2 ст. 56, § 2 ст. 62, § 1 ст. 61, § 2 ст. 6, § 1 ст. 7, п. 2 § 1 ст. 37 Кримінального казначейського кодексу Республіки Польща (податкове шахрайство, внесення неправдивих відомостей в бухгалтерські книги, помилки у бухгалтерському обліку, порушення порядку ведення бухгалтерського обліку, що стало постійним джерелом доходу, вчинене в організованій групі).

Ухвалою Районного суду Познань-Старе Місто в Познані (III Кримінальний відділ) Республіка Польща у справі № III Кр 91/16 від 25.02.2016 до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у вигляді тимчасового тримання під вартою строком на 14 днів з дня затримання.

Прокурором Великопольського відділу за місцем знаходження Департаменту з питань організованої злочинності та корупції Національної прокуратури у м. Познань, Республіка Польща, 15.03.2016 Б. Дембни оголошено в розшук.

Окрім цього, Міністерством юстиції України розглядається запит Міністерства юстиції Республіки Польща про видачу громадянина Республіки Польща ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для виконання вироку суду.

Листом Міністерства юстиції України від 17.02.2026 за № 21709/28808-7-26/12.4 направлено Львівській обласній прокуратурі належно засвідчену копію запиту польської сторони про видачу Броніслава ДЕМБНИ та доручено проведення екстрадиційної перевірки обставин, що можуть перешкоджати видачі останнього компетентним органам Республіки Польща для виконання вироку суду.

Відповідно до запиту та доданих документів компетентного органу Республіки Польща, вироком Окружного суду у Познані (Відділ ІІІ Карний) від 05.03.2012 у справі № III K 308/18, зміненого вироком Апеляційного суду в Познані (ІІ Відділ Карний) від 26.03.2013 у справі ІІ АКа 226/12 ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні упродовж жовтня 2002 року по січень 2006 року кримінальних правопорушень, передбачених ст. 258 § 1 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 18 Кримінального кодексу Республіки Польща в поєднанні з §2 ст. 20, § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6, п.п. 2, 3, 5 § 1 ст. 37 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 56, §2 ст. 6, п.п. 1, 2, 5 §1 ст. 37 пункти 1, 2, 5 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 9, §2 ст. 62, § 2 ст. 6 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща; § 1 ст. 18, §§ 1, 6 ст. 299, §§ 1, 3 ст. 271, § 2 ст. 21, § 2 ст. 11, ст. 12 Кримінального кодексу Республіки Польща; § 3 ст. 9, § 1 ст. 56, § 2 ст. 6, п.п. 1, 2 § 1 ст. 37, п.1 §2 ст. 38 Кримінального фіскального кодексу Республіки Польща (участь в злочинній організації; відмивання коштів, що використовуються для отримання матеріальної вигоди у великих розмірах та засвідчення неправдивих відомостей з метою отримання матеріальної вигоди в умовах продовжуваного злочину; податкове шахрайство з метою зменшення державних зборів у великих розмірах тощо) та засуджений до покарання у вигляді 4 років позбавлення волі. Строк невідбутого покарання становить 3 роки 4 місяці та 22 дні позбавлення волі.

У подальшому, 16.11.2017 Окружним судом в м. Познань (ІІІ Палата з розгляду кримінальних справ) видано Європейський ордер на арешт ОСОБА_11 .

Згідно із запитами іноземної сторони, інкриміновані ОСОБА_11 діяння є екстрадиційними злочинами і строк давності притягнення його до кримінальної відповідальності не минув. Польською стороною гарантовано, що запитувана особа буде притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, за які буде видана, а також не буде видана третій державі без згоди компетентних органів України. За матеріалами польської сторони ОСОБА_11 є громадянином Республіки Польща.

Інкриміновані ОСОБА_11 злочини, за які запитується його видача, відповідають кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 366 КК України, що відповідно до положень ст. 12 КК України, є нетяжкими та особливо тяжкими злочинами, передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк більше 1 року, тому є екстрадиційними. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не минув. Строк давності виконання вироку за злочини, за які запитано видачу, згідно ст. 80 Кримінального кодексу України, не минув.

Кримінальні правопорушення, за які розшукується особа, не носять політичного характеру та не порушуються відповідно до положень ст. 477 КПК України за заявою потерпілого.

Згідно з висновком Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованим, знятим з реєстрації не значиться, паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувався. Відомості про оформлення набуття громадянства України, надання дозволу на імміграцію, отримання статусу біженця, статусу особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, зокрема політичного притулку в ЗМУ ДМС відсутні.

За інформацією Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України ОСОБА_11 на території України з питань набуття громадянства України, оформлення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, дозволу на постійне або тимчасове проживання в Україні, в установленому законодавством порядку не звертався.

За даними філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Львівській області ОСОБА_11 , перебуваючи в державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)», пройшов медичний огляд із використанням усіх наявних методів обстеження, оглянутий лікарями амбулаторно-поліклінічного відділення Львівської багатопрофільної лікарні №19 філії ЦОЗ ДКВС України у Львівській області. За результатами огляду встановлено діагноз та призначено амбулаторне лікування, яке останній отримує в повному обсязі. За станом здоров`я може перебувати в установі та слідувати етапом.

Відповідно до інформації Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України зазначена Броніслав ДЕМБНИ військову службу у Сухопутних військах Збройних Сил України не проходить та не проходив.

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_2 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформація про участь ОСОБА_11 у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань відсутня.

За відомостями Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України ОСОБА_11 не перебував та не перебуває у списках особового складу органів військового управління, військових частин, військово-навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій безпосередньо підпорядкованих Міністерству оборони України. Окрім цього, у Центрі рекрутингу іноземців та осіб без громадянства відсутня інформація про проходження військової служби ОСОБА_11 у лавах Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

За даними Департаменту контррозвідки та Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України ОСОБА_11 у складі Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях не брав. Обґрунтовані підстави вважати, що видача (екстрадиція) зазначеної особи може суперечити інтересам національної безпеки України відсутні.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 до ОСОБА_11 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт) до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу компетентним органам Республіки Польща строком на 2 місяці.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24.03.2026 року, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2026 року залишено без змін.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.04.2026 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт), застосований до ОСОБА_11 , змінено на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладення на останнього обов`язків, а саме:

- прибувати до прокурорів Львівської обласної прокуратури уповноважених на здійснення екстрадиційної перевірки за першою вимогою;

- не залишати місце постійного проживання, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , щоденно з 22 до 07 години;

- повідомляти Львівську обласну прокуратуру про зміну свого місця проживання.

Офісом Генерального прокурора 09.04.2026 року прийнято рішення про видачу (екстрадицію) ОСОБА_11 компетентним органам Республіки Польща для притягнення до кримінальної відповідальності.

При вирішенні питання обґрунтованості клопотання, враховую також наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 592 КПК України, у разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи, передбачених частиною першою цієї статті, відповідна обласна прокуратура забезпечує застосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ст. 585 КПК України, за наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).

При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов`язково враховує:

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

3) вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв`язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.

У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.

Особа, стосовно якої застосовано запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, має право до прийняття рішення про її видачу (екстрадицію) подати на розгляд слідчого судді письмову заяву про надання згоди на її видачу (екстрадицію), в якій може зазначити про відмову від застосування спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності. Така заява підлягає невідкладному розгляду слідчим суддею у порядку, передбаченому частинами сьомою і восьмою статті 584 цього Кодексу, за участю прокурора, особи, яка подала заяву, її захисника та за потреби перекладача.

Відповідно до ст. 586 КПК України, тимчасовий арешт або запобіжний захід припиняється в разі, якщо:

1) центральний орган України в передбачені міжнародним договором України строки не отримав запит про видачу особи (екстрадицію);

2) під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наявності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється;

3) компетентний орган іноземної держави відмовився вимагати видачу особи;

4) центральним органом України прийнято рішення про відмову у видачі особи (екстрадиції).

Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійснюється керівником відповідної обласної прокуратури, його першим заступником або заступником за дорученням (зверненням) центрального органу України, а у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої цієї статті, за погодженням з відповідним центральним органом України. Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу надсилається уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, слідчому судді, який приймав рішення про застосування тимчасового арешту або запобіжного заходу, а також особі, щодо якої застосовувався запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою.

У відповідності до положень ч. 1, 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Згідно ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Отже, аналіз зазначених положень процесуального закону вказує на наступне:

- при розгляді клопотання про екстрадиційний арешт чи запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом) слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу;

- процесуальним законом визначено граничні строки застосування екстрадиційного арешту чи запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою (екстрадиційним арештом);

- незалежно від обставин встановлених під час проведення екстрадиційної перевірки у межах строку дії екстрадиційного арешту чи запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою (екстрадиційним арештом), слідчий суддя відповідного суду, за клопотанням прокурора може вирішувати питання продовження дії застосованого до особи запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою (екстрадиційним арештом);

- при вирішенні питання продовження дії застосованого до особи запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою (екстрадиційним арештом) слідчий суддя повинен керуватися загальними засадами застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів.

Отже, питання доцільності продовження застосування продовження дії застосованого до особи запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою (екстрадиційним арештом) повинно бути оцінено з дотримання положень КПК України, які визначають порядок застосування запобіжних заходів.

Згідно ч. 1-5 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:

1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;

2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно ч. 1-5 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Слідчий суддя, суд має право зобов`язати підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

Системний аналіз зазначених положень чинного КПК України вказує на те, що слідчий суддя при вирішенні питання перевірки наявності підстав для подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту повинен оцінити доцільність продовження застосування відповідного запобіжного заходу з дотримання засад, які визначають порядок їх застосування.

Оцінюючи питання наявності підстав для задоволення клопотання та саме клопотання на предмет його обґрунтованості, також враховую наступне.

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (ч. 1 п. f) : Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як: п. f) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запобігання її незаконному виїзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Відповідно до ст.1 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, договірні Сторони зобов`язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.

Видача правопорушників, відповідно до ч. 1 ст. 2 Європейської Конвенції про видачу правопорушників, здійснюється у зв`язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі, або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.

Як послідовно наголошує ЄСПЛ, ризики не є незмінними та підлягають переоцінці з урахуванням розвитку провадження і плину часу.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що продовження будь-яких обмежень, пов`язаних із запобіжними заходами, не може зводитися до автоматичного відтворення раніше наведених аргументів. Кожне наступне процесуальне рішення має демонструвати реальну оцінку актуальних обставин справи, а не лише підтверджувати сталість попередньої позиції сторони обвинувачення (Tiron v. Romania, п. 39). Відсутність такої оцінки може свідчити про формалізацію судового контролю та зниження ефективності гарантій захисту прав особи.

Саме на державні органи покладається обов`язок доведення існування конкретних, актуальних і індивідуалізованих ризиків. Посилання на загальні припущення або попередні висновки не може вважатися достатнім обґрунтуванням (Karaca v. Turkey, п. 139; Sardar Babayev v. Azerbaijan, пп. 5051). Оцінка ризиків має бути безпосередньо пов`язана з поведінкою особи, її соціальними та професійними зв`язками, а також фактичними гарантіями належної процесуальної поведінки. Ризики не можуть бути сформульовані у вигляді абстрактних чи стереотипних тверджень (Selahattin Demirtaє v. Turkey (No. 2), п. 185).

У підході ЄСПЛ простежується функціональна єдність стандартів щодо будь-яких форм обмеження свободи, якщо такі обмеження істотно впливають на реалізацію прав особи та потребують переконливого і актуального обґрунтування.

ЄСПЛ послідовно застерігає від виведення ризику ухилення від правосуддя виключно з тяжкості інкримінованого правопорушення. Сам по собі цей фактор не є достатнім і повинен доповнюватися аналізом конкретної поведінки особи та наявних процесуальних гарантій її належної явки до суду (Radonjiж and Romiж v. Serbia, п. 65). За відсутності таких індивідуалізованих елементів посилання на тяжкість обвинувачення набуває надмірно узагальненого характеру.

Слідчий суддя виходить з того, що при розгляді даного клопотання слід забезпечити належні гарантії дотримання принципу рівності сторін та змагальності, який вимагає забезпечення кожній стороні реальної можливості представити свою позицію без суттєвого процесуального дисбалансу. Право на справедливий розгляд є ефективним лише за умови, що доводи сторін не лише формально заслухані, але й дійсно враховані судом. Особливої ваги ці гарантії набувають у справах, де особі загрожують тяжкі наслідки.

Слідчим суддею також оцінюється питання пропорційності запропонованого запобіжного заходу по відношенню до процедури в межах якої він застосований, зокрема в контексті індивідуалізації з урахуванням особи щодо якої подане клопотання та обставин справи.

Крім того, рішення у цій категорії справ повинно містити реальну переоцінку обставин, а не лише відтворити попередню аргументацію без належної адаптації до зміненого контексту. Ризик полягає не обов`язково у прямому порушенні закону, а у поступовій формалізації судового контролю.

Відтак, продовження процесуальних обмежень повинно містити належний рівень індивідуалізації ризиків та здатність слідчого судді продемонструвати, що контроль є реальним, а не формальним.

Прокурор у своєму клопотанні зазначає, що ризик передбачений п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) не зменшився.

Слід відзначити, що клопотання не містить належних аргументів чи доводів щодо того, чи оцінювалось прокурором питання можливості застосування до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) іншого, більш м`якого, запобіжного заходу.

В цьому контексті послідовно відзначаю наступне:

- органам прокуратури України та уповноваженому органу виконавчої влади відомо про обставини перебування на території України ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та необхідність проведення процедури екстрадиційної перевірки ще з 2017 року, що засвідчується наданими слідчому судді рішеннями судів (слідчих суддів);

- громадянин ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ), перебуваючи на території України щонайменше з 2017 року, не вчинив жодного правопорушення, зокрема кримінального чи адміністративного, тобто не встановлено належних даних про суспільну небезпеку цієї особи та доцільність ізоляції його від суспільства;

- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) має в Україні місце проживання, що засвідчується наданим слідчому судді договором оренди;

- надані слідчому судді матеріали про стан здоров`я ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) свідчать про необхідність отримання медичної допомоги, яка не є невідкладною, але щонайменше потребує періодичних консультації з метою визначення та призначення виду лікування;

- до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) вже двічі застосовувався екстрадиційний арешт, який в подальшому скасовувався судом та припиняв свою дію, що вказає на обізнаність даного громадянина про відповідний запит стосовно нього з країни його походження. Натомість, об`єктивних даних про те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) свідомо ухилявся від процедури перевірки чи екстрадиції в ході розгляду клопотання не встановлено;

- дія паспортного документу ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) завершилась, що свідчить про об`єктивні перешкоди залишити межі України та виїхати до іншої країни;

- в Україні ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) зареєстрований як платник податків;

- ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) в України проводив дії щодо обліку своєї підприємницької діяльності відповідними державними органами, мав дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, увійшов до засновників (учасників) ТзОВ «Галіція Енерджі».

13.04.2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду, скасувавши ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду міста Львова від 02.04.2020 про тимчасовий арешт ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) та звільнивши його з-під варти в залі суду, серед іншого, зазначила наступне:

«Таким чином, колегією суддів робиться висновок про те, що ОСОБА_14 на законних підставах проживає і працює на території України та в розшуку не перебуває, а отже відсутні ризики ухилення від явки до суду.»

Даних про те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний час перебуває на території України незаконно в ході розгляду клопотання не встановлено.

Варто також відзначити, що з моменту ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) змінились обставини, які слід врахувати при розгляді даного клопотання.

Так, на даний час ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) проходить стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві «Тлумацька центральна міська лікарня» Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Незважаючи на наведене, з метою належного виконання свої процесуальних обов`язків ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) приймає участь у розгляді клопотання в режимі відеоконференції.

Не можна залишити поза увагою і те, що під час перебування під домашнім арештом ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) жодного разу не порушив покладених на нього процесуальних обов`язків, чого прокурор в судовому засіданні не заперечила.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 585 КПК України, за наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).

При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов`язково враховує:

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

3) вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв`язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.

У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.

Отже, вирішуючи клопотання, виходжу з оцінки відомостей про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень, зокрема приймаю до уваги долучені до клопотання матеріали та обставини встановлені в ході розгляду клопотання. Також, враховую тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження (у даному випадку відбування призначеного покарання) та обставини встановлені під час заявленого кримінального правопорушення, зокрема дані про підстави звільнення ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ), положення закону України про кримінальну відповідальність і усталену судову практику, в тому числі наведену практику ЄСПЛ.

Крім того, слідчим суддею приймаються до уваги надані прокурором документи, а саме повідомлення заступника керівника Львівської обласної прокуратури до Міністерства юстиції України та Офісу Генерального прокурора щодо не встановлення підстав чи перешкод для екстрадиції, а також відомості щодо ухвалення рішення про видачу (екстрадицію). Водночас, зазначені матеріали самі по собі не можуть слугувати належною підставою для продовження застосування запропонованого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, для забезпечення видачі особи на запит іноземної держави, а саме домашній арешт. Більше того, вони вказують на те, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) на даний момент не має можливості перешкоджати діям уповноважених представників прокуратури області у процедурі екстрадиції.

Слідчим суддею приймаються до уваги відомості про вік та стан здоров`я особи, видача якої запитується, зокрема повідомлені стороною захисту відомості про звернення до медичних закладів та проходження лікування. При цьому, оцінюючи заперечення прокурора в цій частині, виходжу з того, що згідно КПК України обов`язок довести обґрунтованість клопотання покладено саме на особу, яка його ініціює.

Варто також відзначити, що перебуваючи під домашнім арештом ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) має об`єктивні перешкоди в отриманні належної медичної допомоги, адже повинен перебувати за місцем проживання у нічний час.

У свою чергу, такий запобіжний захід як особисте зобов`язання фактично покладає на ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) тотожні за своїм змістом обов`язки. Крім того, такий запобіжний захід забезпечить належний контроль за ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ). У свою чергу, наведені вище відомості щодо лікування ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) та належне виконання ним процесуальних обов`язків, свідчать про можливість та доцільність застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання, який не містить ознак надмірного втручання у гарантовані права особи.

Отже, сукупність наведених вище обставин встановлених в ході розгляду клопотання свідчить про те, що на даний час запобіжний захід у виді особистого зобов`язання може бути належною гарантією запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі.

В цьому контексті відзначаю, що положення частини 3 ст. 585 КПК України, згідно яких у разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи, є адекватним запобіжником та важелем впливу на поведінку особи, адже ОСОБА_13 ( ОСОБА_12 ) повинен розуміти наведені негативні наслідки у разі порушення умов запобіжного заходу чи здійснення спроб втечі.

Таким чином, оцінюючи матеріали клопотання, доводи учасників процесу та обставини справи в їх сукупності, в тому числі наявність ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст.177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, недоведення прокурором обставин які виправдовують подальше застосування до ОСОБА_8 ( ОСОБА_12 ) запобіжного заходу в частині домашнього арешту та наявність законних підстав для зміни запобіжного заходу з домашнього арешту на особисте зобов`язання.

На підставі викладеного, керуючись Європейською конвенцією про видачу правопорушників 1957 року, ст. 177, 181, 194, 196, 197, 585 КПК України,

постановив:

У задоволенні клопотання відмовити.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту застосований до ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- прибувати до прокурорів Львівської обласної прокуратури уповноважених на здійснення екстрадиційної перевірки за першою вимогою;

- повідомляти Львівську обласну прокуратуру про зміну свого місця перебування чи проживання.

Роз`яснити ОСОБА_15 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , його обов`язки та наслідки їх невиконання.

Контроль за виконанням даної ухвали покласти на прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання передати для відома органу Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_8 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк дії ухвали до 31 липня 2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 05 червня 2026 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1