Рішення № 137149105, 26.05.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/40001/25

Провадження № 2/127/9551/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 28 000,00 грн.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 15 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 21254 в електронній формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи на веб-сайті https://procent.com.ua.

Позивач вказує, що відповідно до умов кредитного договору № 21254 від 15.10.2024 року, відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 7 000,00 грн строком до 15.10.2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування.

Позивач зазначає, що кредитні кошти були перераховані на платіжну картку відповідача, емітовану АТ «КБ «ПриватБанк», що підтверджує факт належного виконання зобов`язань з боку кредитодавця. Водночас відповідач умов кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом.

Станом на 19.11.2025 року, за розрахунком позивача, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором становить 35 000,00 грн, з яких 7 000,00 грн тіло кредиту та 28 000,00 грн нараховані проценти за користування кредитом за період з 15.10.2024 року по 19.11.2025 року. Штрафні санкції та комісії не нараховувалися.

Позивач також зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», шляхом акцептування умов договору з використанням одноразового ідентифікатора, а також ознайомлення відповідача з правилами надання кредитних коштів, розміщеними у вільному доступі на вебсайті позивача.

Позивач посилається на положення статей 526, 527, 530, 610, 629 ЦК України, норми Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про платіжні послуги», а також на практику Верховного Суду щодо визнання електронних договорів такими, що прирівнюються до письмових.

У позовній заяві зазначено, що кредитний договір відповідачем не оспорювався, його недійсність судом не встановлена, а проценти є платою за користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» 28 000,00 грн заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 13.01.2026 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти його задоволення.

Відповідач у поданому відзиві зазначила, що про розгляд справи дізналася з Єдиного державного реєстру судових рішень («Електронний суд»), оскільки копію ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з додатками вона не отримувала.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 28 000 грн відповідач визнає частково в частині основної суми кредиту у розмірі 7 000 грн, водночас із рештою заявлених вимог не погоджується.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що 15.10.2024 між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Процент» було укладено кредитний договір № 21254, за умовами якого вона отримала кредитні кошти у розмірі 7 000 грн. При цьому відповідач вважає, що умови договору щодо нарахування процентів та інших платежів є надмірними, такими, що порушують баланс прав сторін та призводять до істотного збільшення заборгованості.

Відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, оскільки вважає його таким, що сформований без належного врахування фактичних строків користування кредитними коштами та ґрунтується на умовах договору, які є оспорюваними.

Окремо відповідач посилається на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зазначаючи, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами. У зв`язку з цим відповідач вважає нарахування відповідних санкцій неправомірним.

Крім того, відповідач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», вказуючи, що окремі умови кредитного договору щодо додаткових платежів суперечать вимогам законодавства.

Відповідач також заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, вказуючи, що представник позивача є штатним працівником товариства, у зв`язку з чим такі витрати, на її думку, не підлягають відшкодуванню.

Крім того, відповідач просить врахувати її майновий стан, зокрема перебування у відпустці по догляду за малолітньою дитиною та отримання незначного доходу у вигляді державної допомоги, що ускладнює одноразове виконання зобов`язання, та у разі задоволення позову просить розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців зі сплатою щомісячних платежів у розмірі 2 400,75 грн.

Позивач у поданій відповіді на відзив зазначив, що заперечує проти доводів відповідача в частині їх правової оцінки та просить суд врахувати, що відповідачем не наведено належних і допустимих доказів на підтвердження застосування до спірних правовідносин спеціальних пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач звертає увагу, що для застосування відповідних пільг необхідним є підтвердження факту безпосередньої участі військовослужбовця у визначених законом заходах, а також надання визначеного переліку документів, зокрема відповідних довідок встановленої форми. Надані відповідачем документи, на думку позивача, не дають можливості встановити наявність умов для застосування зазначеної пільги.

Позивач також зазначає, що кредитний договір № 21254 від 15.10.2024 був укладений в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», шляхом акцепту оферти та підписання одноразовим ідентифікатором. Умови договору, включно з Правилами надання грошових коштів у позику, були доступні відповідачу до моменту укладення правочину, а сам договір є договором приєднання у розумінні статті 634 ЦК України, що виключає можливість індивідуального погодження умов.

Позивач наполягає, що нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов договору, зокрема за ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, що прямо передбачено пунктами договору та підтверджується графіком платежів. Розрахунок заборгованості здійснений виходячи з фактичного строку користування кредитними коштами та відповідає умовам договору.

Окремо позивач зазначає, що зміни до кредитного договору після його укладення не вносилися, у зв`язку з чим підстави для перерахунку процентної ставки або перегляду умов нарахування відсутні. Посилання відповідача на норми Закону України «Про споживче кредитування» та обмеження денної процентної ставки позивач вважає необґрунтованими, оскільки нарахування здійснювалося у межах чинного законодавчого регулювання та відповідно до умов договору, погоджених сторонами при його укладенні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що такі витрати є фактично понесеними, підтверджені належними доказами, зокрема договором про надання правничої допомоги, актом приймання-передачі послуг та платіжними документами. Позивач вважає розмір витрат у сумі 10 000 грн співмірним складності справи, обсягу наданих послуг та значенню спору.

Також позивач посилається на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності дотримання критеріїв реальності та розумності судових витрат, а також на те, що зменшення їх розміру можливе виключно за наявності належного обґрунтування з боку іншої сторони.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд врахувати наведені заперечення, відхилити доводи відповідача як необґрунтовані та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог.

Відповідач у поданих запереченнях на відповідь позивача не погоджується з доводами позивача та зазначає, що представник позивача без належного нормативного та доказового обґрунтування заперечує можливість застосування пільг, передбачених законодавством для членів сімей військовослужбовців. Відповідач вважає, що надані нею докази підтверджують факт перебування чоловіка на військовій службі, що є підставою для застосування відповідних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, відповідач зазначає, що сума заявлених позовних вимог у декілька разів перевищує розмір отриманих кредитних коштів, що, на її думку, свідчить про несправедливість умов договору та істотне порушення балансу прав і обов`язків сторін. Відповідач наполягає, що нарахування процентів здійснено з порушенням вимог законодавства та умов справедливості договірних зобов`язань.

Відповідач не погоджується з доводами позивача щодо правомірності нарахування процентів у розмірі, передбаченому кредитним договором, та вважає, що такі нарахування є надмірними та такими, що фактично призводять до значного збільшення боргу порівняно з отриманою сумою кредиту.

Також відповідач повторно посилається на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, зазначаючи, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки (штрафів, пені). У зв`язку з цим відповідач вважає, що нарахування додаткових платежів, пов`язаних із простроченням, є неправомірним.

Крім того, відповідач посилається на норми Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» та вважає, що умови кредитного договору щодо додаткових платежів та нарахувань суперечать імперативним нормам законодавства і є нікчемними.

У частині заперечень щодо правової позиції позивача відповідач наполягає на своїх доводах, викладених у відзиві, та просить суд врахувати їх при вирішенні спору по суті.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, але також подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, підтримала свою позицію викладену у відзиві на позов, запереченнях та додаткових поясненнях, необхідність зменшення розміру процентів, як неспівмірних, а також на відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.113 Розділу V Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

Відповідно до наказу ДСА «Про затвердження Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України» від 20.08.2019 № 814, у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, складання внутрішнього опису здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або тож кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 15.10.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, за умовами якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн строком на 730 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом (365 % річних).

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, розрахунок заборгованості, а також відповідь АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 та підтверджено зарахування на вказаний рахунок 15.10.2024 року грошових коштів у сумі 7 000,00 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача 28 000,00 грн прострочених процентів за користування кредитом за період з 15.10.2024 року по 19.10.2025 року. Вимога про дострокове повернення тіла кредиту позивачем не заявляється.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилалася на те, що є дружиною військовослужбовця, а тому на неї поширюються гарантії, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.12.2021 року, відповідно до якого ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .

Також відповідачем надано посвідчення учасника бойових дій ОСОБА_2 , довідку форми № 5 про проходження ним військової служби з 28.04.2023 року по теперішній час та довідку № 453 від 17.05.2025 року, видану тимчасово виконуючим обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 , відповідно до якої ОСОБА_2 у період з 02.07.2023 року по 05.04.2025 року безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, та продовжує проходити військову службу.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звязку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобовязань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Зазначена пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку особливого періоду і до його закінчення. Банки та інші кредитодавці під час дії особливого періоду не мають права нараховувати відсотки, а у випадку їх нарахування зобов`язані їх списати.

Національний Банк України у листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 роз`яснив, що для реалізації відповідної пільги особа повинна надати документи, які підтверджують проходження військової служби. Аналогічна правова позиція викладена у роз`ясненні Національного банку України вих. № 14-0005/45882 від 14.06.2024 року, згідно з яким для дружини військовослужбовця необхідними документами є, зокрема, свідоцтво про шлюб та документи, що підтверджують проходження військовослужбовцем військової служби та його безпосередню участь у заходах із захисту держави.

Оцінюючи надані відповідачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 проходить військову службу в особливий період та брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, а ОСОБА_1 є його дружиною, що підтверджується належними та допустимими доказами (а.с. 54-57).

Таким чином, на відповідача поширюються пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме вона звільняється від нарахування та сплати процентів за споживчим кредитом під час дії особливого періоду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21 за наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Судом встановлено, що заявлена до стягнення сума 28 000,00 грн є виключно процентами за користування кредитом, нарахованими за період з 15.10.2024 року по 19.11.2025 року. При цьому кредитний договір № 21254 є договором споживчого кредитування, а вимоги про стягнення тіла кредиту у розмірі 7 000,00 грн позивачем не заявлені.

За таких обставин нарахування позивачем процентів за користування кредитом відповідачу суперечить вимогам ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому правові підстави для їх стягнення відсутні.

Доводи позивача про те, що на відповідача не поширюються зазначені пільги, спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема свідоцтвом про шлюб, посвідченням учасника бойових дій, довідкою форми № 5 та довідкою військової частини НОМЕР_3 № 453 від 17.05.2025 року.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ПРОЦЕНТ» у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, у тому числі сплачений судовий збір за подання позовної заяви, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають та залишаються за позивачем.

Також суд зауважує, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

Керуючись ст.12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 211, 223, 263,265, 285,289 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 21254 від 15 жовтня 2024 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо позивачу повне рішення не було вручено у день його складення, він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 4, код ЄДРПОУ 41466388.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст рішення суду виготовлений 02.06.2026.

Суддя: