Рішення № 137147972, 05.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/4300/26

Справа №754/785/26

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в міста Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»» через систему «Електронний суд» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.03.2023 ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» уклали кредитний договір № 7834493, згідно з умовами якого відповідач отримав 15000,00 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів додатку №1 до кредитного договору № 7834493 від 09.03.2023 платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 22.06.2023. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору. 26.07.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №101-МЛ. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором № 7834493 від 09.03.2023, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем. Згідно Витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №101-МЛ від 26.07.2023 сума заборгованості відповідача становить 56407,50 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 13500,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 41407,50 грн.; прострочена заборгованість за комісією становить 1500,00 грн. На підставі наведеного вище, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість та судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 27.01.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін

Від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить задовольнити позовні вимоги частково, а саме в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту. Посилається на неправильність розрахунків щодо заборгованості за кредитним договором, оскільки розмір нарахованих відсотків, значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Крім того, вказує, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, та посилаючись на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», просить відмовити у стягнення відсотків.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 09.03.2023 ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 7834493, який було підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора V64330.

Згідно з п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 105 днів з 09.03.2023.

Пунктом 1.5.1 договору встановлено, що комісія за надання кредиту: 1500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Згідно з п. 1.5.2 договору проценти за користування кредитом пільгового періоду: 3375.00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 1.5.3 договору проценти за користування кредитом поточного періоду: 40500.00 грн., які нараховуються за ставкою 3,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Положеннями п. 2.3.1. договору сторони визначили пролонгацію на пільгових умовах: позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Встановлено строк продовження кредитування на 3 дні зі сплатою комісії 3 % від суми поточного залишку кредиту, на 7 днів зі сплатою комісії 6,00 % від суми поточного залишку кредиту, на 15 днів зі сплатою комісії 10 % від суми поточного залишку кредиту.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування, має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною ставкою, передбаченою п.1.5.3. договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної ставки, передбаченої п.1.5.3. договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищевикладеного випливає, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/2284/16-ц.

На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем за договором про споживчий кредит № 7834493 від 09.03.2023, позивачем надано платіжне доручення №95299504 від 09.03.2023 про перерахування коштів відповідачу на суму 15000,00 грн.

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, наданою ТОВ «Мілоан», відповідач ОСОБА_1 неодноразово здійснював пролонгацію на підставі п. 2.3.1. договору, сплачуючи комісію за пролонгацію.

Отже, ТОВ «Мілоан» виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти.

Натомість стороною відповідача не доведено факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

26.07.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №101-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у т.ч. за кредитним договором № 7834493.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги), а згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Згідно з вимогами чинного законодавства зміна осіб у окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь якій стадії процесу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Також визнано, що електронний цифровий підпис є аналогом власноручного підпису та його накладення має рівнозначні юридичні наслідки із власноручним підписом на документах та паперових носіях, крім того підтвердив, що всі наступні правочини (у тому числі підписання договорів, угод, листів, повідомлень) можуть вчинятися мною та/або банком з використанням електронного цифрового підпису. Усе листування щодо цього договору просив здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.

Отже, підписання договору електронним підписом, відповідач підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Враховуючи те, що факт отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 не спростований, вказаний кредитний договір є чинним, в установленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту у розмірі 13500,00 грн. та комісією у розмірі 1500,00 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими відсотками 41407,50 грн, що вбачається з розрахунку заборгованості.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній у період строку кредитування з 19.03.2023 по 02.07.2023) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів для доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження обставин поширення на відповідача положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» останнім надано копію військового квитка.

Вищезазначена частина Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюється на всіх військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 7834493 від 09.03.2023 року заборгованість за відсотками нараховувалась після введення в дію воєнного стану на території України.

Отже, враховуючи вищенаведені вимоги законодавства України, ведення в дію воєнного стану на території України та оскільки відповідач, який є позичальником, є військовослужбовцям ЗСУ, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованість за процентами за кредитним договором у розмірі 41407,50 грн оскільки вони нараховані після 24.04.2022 у період дії в Україні воєнного стану.

Щодо підстав стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 укладений між ТОВ «ФК «Кредит-капітал» та АО «Апологет», відповідно до п. 2.3. якого вартість послуг за 1 справу складає 8000,00 грн. без ПДВ; акт № Д/9911 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 12.11.2025; детальний опис наданих послуг до вказаного акту.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів мірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 № 13-рп/2000, від 30.09.2009 № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Враховуючи наданий детальний опис наданих послуг від 12.11.2025 та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 3000,00 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені частково, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у сумі 644,17 грн. (15000,00 грн.*2422,40 грн./56407,50 грн)

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 207, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 638, 639, 1046-1056 ЦК України, ст. ст. 7, 10, 79-81, 141, 265-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 7834493 від 09.03.2023 у розмірі 15000,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 644,17 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28.

Відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено - 05.06.2026.

Суддя В.О.Сенюта