Рішення № 137147481, 28.05.2026, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/1995/25

Провадження №2/713/27/26

РІШЕННЯ

іменем України

28.05.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кириляк А.Ю., з участю секретаря Матейчук Степан Л.Ю., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Рудницької Т.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вижниця в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Найда Катерина Володимирівна до ПАТ « Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», треті особи, на стороні відповідача, які не заявляє самостійних вимог Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги». ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи ,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до ПАТ « Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги», ОСОБА_3 про відшкодування шкоди ,заподіяної смертю фізичної особи .

В позові вказує, що 19.01.2025 р. в Чернівецькій обл., Вижницькому р-ні, в межах с. Слобода-Банилів, відбулася дорожньо-траспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Renault Duster», р.н. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП пішохід ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень загинув. Оскільки Позивач - батько по відношенні до загиблого, у зв`язку із його смертю Позивачу спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилася у втраті годувальника (для батьків). Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у Відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії , який діяв на момент настання ДТП станом на 19.01.2025 22:09:00 року.

19.01.2025 року за фактом настання даної ДТП було внесено відомості про таку подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025262060000025 з кваліфікацією по статті 286 КК України та розпочато досудове розслідування.

Посилається на те, що з матеріалів кримінального провадження, смерть потерпілого настала на місці дорожньо-транспортної пригоди та була прямим причинним наслідком цієї пригоди. Відповідно до частини 1 статті 1187 Цивільного кодексу України: «Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб». «Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку».

Вважають, що загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування пов`язаного із втратою Позивачем годувальника становить 288000,00 грн..

Просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь ОСОБА_2 : 288000 грн. страхового відшкодування, як грошову компенсацію за спричинену шкоду втратою годувальника; 50000 грн. судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі посилалася на обставини зазначені ньому просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала. Вказує, що позивач зазначає що є непрацездатною особою і перебував на утриманні сина ОСОБА_4 на момент його смерті. Обґрунтовуючи таке твердження Позивач надав довідку Банилівської сільської ради №0218/255 від 26.02.2025р. та Акт, підписаний мешканцями с. Коритне. При цьому не надав доказів того, що ОСОБА_4 отримував дохід, який дозволяв би йому утримувати свого батька.

Позивач стверджує, що він, як непрацездатна особа, на день смерті свого сина ОСОБА_4 мав право на одержання від нього утримання. Непрацездатна особа дійсно має право на одержання утримання від своїх працездатних дітей. При цьому закон не зобов`язує непрацездатну внаслідок інвалідності особу, у якої відсутній сталий дохід, утримувати своїх батьків, навіть якщо вони є інвалідами.

Крім того зазначала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 50 000 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову . Заявлений розмір витрат є неспівмірним часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Просила в позові відмовити.

Представник треті особи, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги» в судове засідання не з`явилися . Проти задоволення позовних вимог не заперечують в межах лімітів страхового відшкодування.

Третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи .

Заслухавши, доводи представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19.01.2025 року приблизно о 22:00 год. водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки «Renault Duster» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в межах с. Слобода-Банилів, Вижницького району, Чернівецької області, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , 1998 року народження. В результаті ДТП велосипедист помер.

20.01.2025 року до ЄРДР за № 12025262060000025 внесено відомості про кримінальне правопорушення (злочин), передбачене ст.286 ч.2 КК України.

Постановою заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Чернівецькій області Руснак С.С. від 20.01.2025 року, кримінальне провадження № 12025262060000025 - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю діях водія ОСОБА_3 складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Згідно свідоцтва про народження серії № НОМЕР_2 позивач є батьком ОСОБА_4 ,1998 р.н., який загинув у ДТП.

Позивач є особою з інвалідністю третя група , що підтверджується копією пенсйного посвідчення серії НОМЕР_3 .

ОСОБА_2 потребує постійного лікування, що підтверджується копіями виписками з медичної картки та витягом хз історії хвороби.

Згідно довідки старости с.Коритне В.Колотило від 26.02.2025 року ОСОБА_5 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 та він був на утриманні свого сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 а/3 №4 від 21.01.2025 року. Даний факт підтверджується актом , де сусіди ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , підтверджують , що позивач перебував на утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Повідомлення про ДТП страхову компанію «Оранта» реєстраційний №2 від 21 січня 2025 року, де забезпечений договором страхування є транспорний засіб автомобіль марки «Renault Duster» номерний знак НОМЕР_1 .

В полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорних засобів за № 219325064 вказано що страховиком є ПАТ НАСК «Оранта» страхувальником Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги». Строк дії договору з 13.02.2024 року по 12.02.2025 року року. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров`ю складає 320000,00 гривень.

Крім того встановлено, угодами від 29.04.2025 року укладених між ПАТ НАСК «Оранта» та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 їм виплачено по 43200, 00 грн. витрат на поховання.

Згідно з ч.ч.1, 2, 5 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.4 п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як зазначається в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.05.2016 року у справі №607/18544/14-ц шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2018 року № 61-44173св18 (справа №336/3665/16-ц).

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року №61-10154св18 (справа №355/812/17) вбачається, що власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Такий висновок викладений у постанові Верховного суду Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 357/6237/19-ц, на відповідача покладено обов`язок довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, спричинена внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з вини відповідача. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується і моральна шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, що узгоджується з пунктом 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки». За загальним правилом обов`язок відшкодувати завдану шкоду джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності у двох випадках: якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом встановлено, що шкоду ОСОБА_4 було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є спеціальним соціально-правовим механізмом, який запроваджено державою для захисту майнових інтересів як власників транспортних засобів, так і осіб, права яких можуть бути порушені під час використання джерела підвищеної небезпеки. Саме баланс таких інтересів у визначених законом межах забезпечується страховиком.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступник) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно п.21.1. ст.21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 1961-IV від 01.07.2004 року у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 23.1 ст.23 даного Закону передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 1961-IV від 01.07.2004 року для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності). Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування. Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Відповідно до п.1 ст.36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Стаття 37 вищевказаного Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), а саме:навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я (кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону); вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.2. ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" (в редакції від 09.12.2021 року) № 1082-IX мінімальний розмір місячної заробітної плати з 1 січня 2025 року становить 8000 гривень.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Згідно зі ст.1200 Цивільного кодексу України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. Розмір відшкодування може бути збільшений законом.

Відповідно до ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст.1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.

Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19, під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц.

Судом встановлено, що факт родинних відносин між загиблим ОСОБА_4 та позивачем стверджуться копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , позивач є особою з інвалідністю 3 групи хворіє та потребує постійного лікування, будучи батьком померлого внаслілок ДТП ОСОБА_4 , належить до категорії осіб, які мають право на отримання відшкодування у зв`язку зі смертю годувальника. Так, відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.

Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц, провадження № 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц, провадження № 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц, провадження № 61-320св20.

Суд на підставі повно та всебічно досліджених наданих сторонами доказів приходить до висновку про наявність у позивача правових підстав для отримання страхового відшкодування в порядку пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1200 ЦК України.

Доводи представника відповідача про те, що страховику не було надано доказів на підтвердження перебування позивача на утриманні померлого внаслідок ДТП ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави для виплати позивачу страхового відшкодування як особі, яка втратила годувальника, не спростовують наявність у позивачки права на одержання від померлого сина ОСОБА_4 утримання на день його смерті на підставі ст.1200 ЦК України.

При цьому судом встановлено, що згідно угод від 29.04.2025 року укладених між ПАТ НАСК «Оранта» та батьками померлого ОСОБА_8 , ОСОБА_2 їм виплачено по 43200, 00 грн. витрат на поховання на загальну суму 86400, 00 грн., залишок по ліміту згідно полісу № 219325064 становить 233600 гривні.

Суд зазначає, що доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається представник позивачки, як на підставу для часткового задоволення позову, а тому, суд вважає, що позовна вимога представника позивачки про стягнення 288000 гривень страхового відшкодування як грошової компенсації за спричинену шкоду втратою годувальника з урахуванням раніше виплаченого страховиком відшкодування на користь позивача, як батька загиблого та матері загиблого у рахунок відшкодування шкоди за поховоання у загальному розмірі 86400 гривень перевищує встановлений полісом ліміт відповідальності страховика за шкоду, спричинену життю і здоров`ю потерпілого у розмірі 320000 гривень, тому максимальна сума страхового відшкодування у зв`язку зі втратою годувальника, яка підлягає стягненню на користь позивача , становить 233600 гривні.

Крім того представник позивачки ОСОБА_1 просить покласти на відповідача витрати на професійну (правничу) допомогу.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України до основних засад цивільного судочинства належить відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Крім того, представник позивачки просить покласти на відповідача витрати на професійну (правничу) допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.137ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч.4 ст.137ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ятастатті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другоїстатті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.

Судом встановлено, що до позовної заяви представником позивачки долучено заяву на продовження строків надання доказів сплати судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що представником позивачки у передбачений ч.8 ст.141 ЦПК України строк заявлено, що зазначені вище докази буде подано до суду у встановлені законом строки та порядку.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_2 під час розгляду справи представляла адвокат Найда Катерина Володимиріна згідно з ордером на надання правничої правової допомоги серії від 12.02.2025 року, виданого Адвокатським об`єднанням "АВТОПОМІЧ УКРАЇНА" на підставі договору про надання правової допомоги від 19.02.2025 року. Умовами укладеного договору (п.4.1) передбачено, що вартість послуг адвоката, спосіб та порядок оплати за надані послуги сторони узгоджують в додатках до цього Договору. Однак даних додатків до позову не надано .

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2021р. у справі № 925/1137/19 наголосив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19.

З урахуванням викладеного, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020 року, № 640/15803/19 від 05.08.2020 року.

У постанові від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч.8. ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Однак ні позивачем, ні його представником не надано доказів понесених витрат на на правничу доапомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд вважає, що їх слід покласти на відповідача, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.23, 1187, 1200 Цивільного кодексу України, ст.ст.10, 11, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 279, ч.1 ст.354Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Найда Катерина Володимирівна до ПАТ « Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», треті особи, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медико-санітарної допомоги» та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія Оранта" (адреса місцезнаходження: 02081, м.Київ вул.Здолбунівська,7 «Д», код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ,страхове відшкодування як грошову компенсацію за шкоду, спричинену втратою годувальника у розмірі 233600,00 (двісті тридцять три тисячі шістсот гривень .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія Оранта" (адреса місцезнаходження: 02081, м.Київ вул.Здолбунівська,7 «Д», код ЄДРПОУ 00034186) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 до державного бюджету 3028,00 ( три тисячі двадцять вісім гривень) г судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до беспосередньо д Черівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія Оранта" (адреса місцезнаходження: 02081, м.Київ вул.Здолбунівська,7 «Д», код ЄДРПОУ 00034186.

Треті особи, на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог:

Комунальне некомерційне підприємство Вашківецької міської ради «Вашківецький центр первинної медикосанітарної допомоги» юридична адреса : Вижницький район Чернівецької області м. Вашківці, вул. Д.Загула, 6а; ЄДРПОУ 02005728,)

ОСОБА_3 , адреса місця проживання. АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення виготовлено 04 червня 2026 року.

Суддя Антоніна КИРИЛЯК