Рішення № 137146755, 05.06.2026, Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/169/26

№ провадження 2/624/188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Богачової Т.В., з участю секретаря Лебідь Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-ще Кегичівка, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про визнання боргу безпідставним та зобов`язання списати борг з особового рахунку,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання боргу безпідставним, скасувати, а також зобов`язати списати борг в розмірі 2259,31 гривень з особового рахунку НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та була споживачем послуг з постачання послуг газу, які надавав ТОВ «Харківгаз Збут». Відповідно до Правил постачання природного газу, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що складається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковим для всіх побутових споживачів України. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам офіційно опубліковано ТОВ «Харківгаз Збут» в газеті «Слобідський край» від 31.12.2015 за №156, та розміщено на офіційному сайті товариства. Відповідач приєднався до умов договору постачання природнього газу побутовим споживачем. Так, за вищезазначеною адресою було оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім`я позивача, а 01.11.2016 здійснено працівниками ПАТ "Харківгаз" незаконне відключення домоволодіння, що встановлено судом, а саме рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 16.11.2017 (справа 624/981/16-ц). В останній час позивачу почали надходити дзвінки з різних номерів телефонів з вимогою сплатити борг та надійшли смс-повідомлення. З метою врегулювання цієї ситуації позивач звернулася до відповідача два рази з вимогою скасувати вигаданий борг, списати , але відповідач листи № 400300093124 № 640030096670 з особистих міркувань не отримував та які повернулися за закінченням терміном зберігання, що зазначено в інформації із сайту Укрпошти. Внаслідок незаконних дій та незаконних нарахувань за послуги з газопостачання відповідачем, за позивачем, як зазначає відповідач, та вимагає нібито заборгованість по особовому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 2259,31 гривень. За повідомленням ТОВ «Харківгаз Збут», що надходять на мобільний телефонний номер позивачу вказують заборгованість, а саме в розмірі 2259,31 гривень. Таким чином відповідачем вимагається в розмірі 2259,31 гривень, але ні в судовому порядку не були доведений борг, ні в будь-який інший законний спосіб. Ці дії відповідача призводять до незручностей та підриву імеджу позивача та завдають моральних страждань, що супроводжується підвищеним тиском та поганим самовідчуттям. З метою з`ясування усіх обставин незаконних дій відповідача, направлялися вимоги про скасування боргу, але відповідач не отримав та заборгованість зазначено на власний розсуд, а отже заборгованість не підтверджена жодними доказами в тому числі в судовому порядку.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 16 лютого 2026 року справу прийнято і відкрито провадження, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання, сторонам надано час для подання зав по суті.

08.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, долучити відзив на позовну заяву до матеріалів цивільної справи, заявлені позовні вимоги залишити без задоволення.

Позивач 14.04.2026 подала відповідь на відзив, в якому заперечувала проти поновлення строку на подачу відзиву, також уточнила суму боргу, яку просить списати з її особового рахунку.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 19.05.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву. Відзив залишено без розгляду.Прийнято уточнення позивача позовних вимог. Розгляд справи продовжено з урахуванням уточнення позовних вимог, відповідно до яких позивач просить суд: визнати борг безпідставним, скасувати, а також зобов`язати списати борг саме в розмірі 2259,31 гривень.

28.05.2026 представник відповідача подала письмові пояснення, в яких зазначає, що ТОВ «Харківгаз Збут» з липня 2015 по травень 2022 здійснював господарську діяльність з постачання природного газу для населення на території Харківської області на підставі ліцензії на постачання природного газу, виданої Національною Комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України. На ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу населенню Харківської області згідно з Положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу. Позивач є споживачем послуг з постачання природного газу, які надаються ТОВ «Харківгаз Збут» в житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 . Станом на квітень 2026 року у позивача перед ТОВ «Харківгаз Збут» існує борг в розмірі 2259,31 грн. На підставі вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газорозподільних систем, Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27829, забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі приладового, в газорозподільній системі та фіксування показань лічильника природного газу, в спірний період здійснював АТ «Харківгаз», а постачання природного газу - ТОВ «Харківгаз Збут». Із приводу розмежування послуг і обов`язків оператора ГРМ та постачальника природного газу Верховний Суд у постанові від 15.09.2021, прийнятій у справі №487/2997/19, виснував, що постачальник природного газу, як сторона договору постачання природного газу побутовому споживачу, здійснює лише обчислення, тобто математичні розрахунки з наданими йому числовими значеннями об`єму спожитого газу, що визначені Оператором ГРМ обсяги природного газу, які є обов`язковими для нього, як постачальника, у взаємовідносинах зі споживачем. Згідно з п. 17 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників). Розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу (п. 35 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»). Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та на умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. Типовий договір розподілу природного газу, що затверджено на виконання вимог статей 12 та 40 України «Про ринок природного газу» є публічним та регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Відповідно до «Правил постачання природного газу» затверджених постановою НКРЕКП № 2496 від 30.09.2015 (надалі - Правила) та Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі - Кодекс ГРМ) ТОВ «Харківгаз Збут» не здійснює розподіл природного газу, не є Оператором ГРМ та не відповідає за правовідносини та дії, які виникають між Оператор ГРМ та Споживачами. В частині 5 Правил чітко зазначено: оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою, до якої підключений об`єкт споживача; оператор газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою; постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу. Згідно з пунктом 4 глави 1 розділу I Кодексу ГРМ: контрольне зняття показань ЗВТ - фіксація показань ЗВТ, зокрема лічильника газу, споживача представником оператора газорозподільної системи у відомості про контрольне зняття показань ЗВТ, або акті про контрольне зняття показань ЗВТ, або розрахунковій книжці, абонентській картці обліку газу тощо, які підтверджуються особистим підписом споживача (власника або наймача) об`єкта або уповноваженої ним особи; лічильник газу - засіб вимірювальної техніки, який використовується для вимірювання, запам`ятовування та відображення об`єму (обсягу) природного газу, що проходить через нього, та є складовою комерційного (дублюючого) вузла обліку. Відповідно до підпункту 8 пункту 3 глави 2 розділу І Кодексу ГРМ однією з основних функцій Оператора ГРМ є забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі приладового, в ГРМ. Відповідно до ч.4 глави ІХ Кодексу ГРМ передбачений порядок комерційного обліку газу по об`єктах побутових споживачів (населення), зокрема: Визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ. Таким чином, нарахування за використаний споживачем природний газ було здійснено постачальником (ТОВ «Харківгаз Збут») за інформацією про об`єми та обсяги споживання природного газу, яка надходить від Оператора ГТС. ТОВ «Харківгаз Збут» та Оператора ГРМ є дві різні юридичні особи, які надають різни послуги Споживачам Харківської області та не відповідають за дії один одного, у тому числі ТОВ «Харківгаз Збут» не відповідає за дії Оператора з встановлення приладів обліку, їх зняття, контрольний огляд вузлів обліку, відключення, підключення Споживачів Оператором тощо. Згідно з п. 4 глави 4 розділу ІХ Правил - побутовий споживач, який за умовами договору розподілу природного газу розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти діб (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ. Тобто, ТОВ «Харківгаз Збут» як постачальник природного газу здійснює нарахування відповідно персоніфікованих даних про фактичний обсяг спожитого природного газу побутовими споживачами, наданих Оператором ГРМ (АТ «Харківгаз» виконувало функції Оператора ГРМ у Харківській області до 30 червня 2023 року. З 1 липня 2023 року споживачів Харківської області обслуговує Харківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» як Оператор встановлює/визначає за безпосередньої участі Споживача. При цьому, передача обсягів фактично спожитого природного газу у звітному періоді є обов`язком споживача. Аналогічний порядок комерційного обліку природного газу у побутових споживачів передбачений розділом ІХ Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), затвердженого Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2492. Відповідно до пункту 1 глави 4 розділу IX Кодексу ГРМ, визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору. Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ. Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період до Оператора ГТС з метою її використання суб`єктами ринку природного газу, у тому числі, постачальником споживача. Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником. Розбіжності у частині визначення об`єму та/або обсягу розподіленого та спожитого природного газу врегульовуються договором розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. До вирішення цього питання величина об`єму та обсягу розподіленого та спожитого природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ. Тобто, обов`язки по веденню обліку фактично спожитого побутовим споживачем природного газу відповідно до вимог чинного законодавства України покладені на Оператора ГРМ. Отже, з урахуванням викладеного, ТОВ «Харківгаз Збут» не має правових підстав для самостійного коригування обсягів спожитого природного газу або списання нарахованої заборгованості. Будь-яка зміна розміру нарахувань, у тому числі списання заборгованості, можлива виключно після внесення відповідних змін до обсягів спожитого природного газу оператором газорозподільної системи за результатами перерахунку. Таким чином, списання заборгованості постачальником можливе лише після проведення оператором ГРМ належного перерахунку обсягів природного газу по особовому рахунку споживача та передачі скоригованих даних постачальнику у встановленому законодавством порядку. У зв`язку з цим позовні вимоги про зобов`язання ТОВ «Харківгаз Збут» списати заборгованість є безпідставними, необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Надала пояснення, що за останній рік на її мобільний телефон надходять дзвінки щодо погашення боргу. Наявність нарахованого боргу позивачу невідома. З 01.11.2016 позивач є відключеним від газопостачання. Відповідно до рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 16.11.2017, дії ПАТ «Харківгаз» по відключенню домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 визнані незаконними. Позивач зазначила, що дзвінками щодо сплати боргу на неї здійснюється психологічний тиск. Зазначила, що вже 10 років минуло з часу відключення газопостачання, за цей час до неї не зверталися з приводу заборгованості. Рахунки на адресу не надходять. Вважає, що саме ТОВ «Харківгаз Збут» є належним відповідачем, оскільки саме це товариство рахує за нею борг. Заперечує проти наявності будь-яких боргових зобов`язань перед відповідачем, оскільки газ в неї давно відрізано. Не зрозуміло з а який саме період це борг нараховано. Якщо, як стверджує представник відповідача цей борг утворився ще до відключення її від газопостачання, то наполягає на тому, що належні строки для законного стягнення з неї цього боргу спливли, оскільки строк позовної давності сплив.

Представник відповідача, Юркова Т.С. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмових поясненнях. Пояснила, що заборгованість за позивачем рахується станом на 22.05.2022. Стверджує, що ТОВ «Харківгаз Збут» нараховує заборгованість лише на підставі наданих ГРЕМ показань використаного газу, а тому ТОВ «Харківгаз Збут» самостійно не має можливості списувати заборгованість. Позивач має скоригувати обсяги спожитого газу саме з ГРЕМ. Борг позивач зафіксований 30.04.2022. Позивач здійснював споживання газу до 2016 року. За який саме період позивачу нарахована заборгованість не може надати точну інформації, оскільки товариство лише отримує показники від ГРЕМ, які відображаються на відповідній платформі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У судовому засіданні судом встановлено, що рішенням Кегичівського районного суду Харківської від 16.11.2017 був частково задоволений позов ОСОБА_1 до ПАТ «Харківгаз», ТОВ «Харівгаз Збут» про визнання дій незаконними та зобов`язання відновити газопостачання. Дії ПАТ «Харківгаз» по відключенню домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 незаконними. З рішення вбачається домоволодіння за цією адресою було відключено 01.11.2016.

З копії доручення про припинення газопостачання №856 від 08.08.2016 наданого ТОВ «Харківгаз збут» начальнику Красноградського УЕГГ ПАТ «Харківгаз», товариство, відповідно до листа Красноградського відділу реалізації ТОВ «Харківгаз Збут» від 15.06.2016 №297 просить надати доручення відповідальним особам припинити газопостачання абонента боржника, що має заборгованість станом на 30.04.2016 та яка не погашена на цей час. Відомості щодо таких абонентів доручення не містить.

Позивач ОСОБА_1 01.12.2025 зверталася до ТОВ «Харківгаз Збут» листом з рекомендованим повідомленням з вимогою (претензією), в якій зазначала, що 01.11.2016 її домоволодіння по АДРЕСА_1 , було незаконно відключено. На цей час їй здійснюються телефонні дзвінки з вимогою невідомих осіб сплатити борг за нібито використаний газ, що є неправдивим фактом, адже з 2016 року не є користувачем природного газу, тому вимагає здійснити списання боргу в сумі 2259,31 грн. Ця вимога адресатом отримана не була, причина повернення «закінчення строку зберігання».

Відповідно до копії скріншоту з месенджеру на номер телефону позивача надходить вимога про сплату боргу перед Газ Збут в розмірі 2259,31 грн за особовим рахунком НОМЕР_1 , останнє 20 березня.

Відповідач надала виписку по рахунку НОМЕР_1 відкритого на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 про те, що за цим рахунком наявний борг на 31.07.2021 в розмірі 2259,31 грн. Дата останньої сплати 03.11.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Умовами ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами ( ст. 714 ЦК України ).

Відповідно до п. 2 ч. 1ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з постачання та розподілу природного газу віднесено до комунальних.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до статі 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Абзацом 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу», встановлено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством (частина друга статті 8Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною першою статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

В абзаці 3 п. 3 розділу І «Правил постачання природного газу», затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2496 зазначено, що постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється за договором, який має відповідати типовому договору постачання природного газу побутовим споживачам, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Відповідно до п.1 гл. 3 розділу VI Кодексу ГРМ здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Договір розподілу природного газу має бути укладений Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Згідно з частиною 2 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2496, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1382/27827, постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

За договором постачання природного газу постачальник зобов`язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.

Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору (акцептування заяви-приєднання) є сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника із спеціальними обов`язками - факт фактичного споживання природного газу після офіційного опублікування договору таким постачальником відповідно до вимог Правил.

Згода споживача про приєднання до умов договору підтверджується фактом споживання природного газу, визначеного Оператором ГРМ згідно пункту 13 розділу ІІІ Правил.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно пункту 1 глави 4 розділу IX Кодексу, визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єкту побутового споживача здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ і побутовим споживачем на підставі даних лічильника природного газу з урахуванням вимог цього Кодексу та договору.

Для визначення фактичного об`єму споживання (розподілу) природного газу приймаються дані лічильника газу Оператора ГРМ.

У разі відсутності лічильника газу в Оператора ГРМ приймаються дані лічильника газу побутового споживача. При цьому Оператор ГРМ має право протягом експлуатації лічильника газу та відповідно до вимог цього Кодексу здійснювати контрольне зняття показань ЗВТ (лічильника газу) для контролю та перевірки його показань.

Згідно пункту 5 глави 4 розділу IX Кодексу, після визначення за підсумками розрахункового періоду (газового місяця) об`єму розподіленого та спожитого природного газу по об`єкту побутового споживача Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку здійснює переведення величини об`єму природного газу в обсяг розподіленої (спожитої) енергії за трьома одиницями виміру: у кВт·год, Гкал, МДж.

Оператор ГРМ відповідно до вимог Кодексу ГТС передає інформацію про об`єм та обсяг розподіленого споживачу (спожитого ним) природного газу за відповідний період Оператору ГТС для проведення ним остаточної алокації по постачальнику споживача.

Визначені за умовами цієї глави та договору розподілу природного газу об`єми та обсяги розподілу та споживання природного газу є обов`язковими для їх використання у взаємовідносинах між побутовим споживачем та його постачальником.

На підставі вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Закону України «Про ринок природного газу», Кодексу газорозподільних систем, Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1386/27829, забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі приладового, в газорозподільній системі та фіксування показань лічильника природного газу, здійснювалося до 30.06.2023 АТ «Харківгаз», на сьогодні Харківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» відповідно до постанови НКРЕКП від 26.12.2022 №1839 із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №21131, а постачання природного газу - ТОВ «Харківгаз збут».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» є суб`єктом господарювання, якому відповідно до Постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 21.05.2015 №1588 та від 11.05.2017 №633 з 01.07.2015 видано ліцензію на здійснення господарської діяльності із надання населенню, бюджетним установам і організаціям, промисловим підприємствам, а також іншим юридичним особам послуг з постачання природного газу та проводить зі ними розрахунки за спожитий природний газ.

Розподіл природного газу усім побутовим споживачам Харківської області здійснюється Оператором ГРМ Харківська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України», до 30.06.2023 здійснювалося АТ «Харківгаз».

Таким чином, для проведення розрахунку вартості спожитого природного газу ТОВ «Харківгаз Збут» щомісяця отримує від Оператора ГТС інформацію про обсяги спожитого природного газу в розрізі окремого побутового споживача. Ідентифікація споживачів здійснюється за допомогою ЕІС-кодів.

Після отримання інформації від Оператора ГТС про обсяги розподіленого Оператором ГРМ природного газу споживачу, ТОВ «Харківгаз Збут» проводить нарахування за поставлений газ, помноживши обсяг на ціну (вартість) газу за кожний розрахунковий місяць.

Постановою НКЕРКП від 03.03.2015 №583 «Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення» з 01.04.2015 встановлено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення: 1) для приготування їжі та\або підігріву води7,18 грн 1 м3; 2) для індивідуального опалення або комплексного споживання 7,188 грн за 1 м3, у період з 01 жовтня по 30 квітня за обсяг, спожитий до 200 м3 природного газу на місць3,600 грн за 1 м3/за обсяг, спожитий понад 200 м3 природного газу на місць7,188 грн 1 м3.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» та постанови Кабінету Міністрів від 30.10.2015 №872 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту громадян» з 01.10.2015 по 31.03.2016 діяли граничні роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів, диференційовані залежно від виду та обсягів використання природного газу, а саме для приготування їжі та/або підігріву води 7,188 грн за куб. м; для індивідуального опалення або комплексного використання 7,188 грн за 1 куб метр, крім обсягів 1200 куб. м, що використання за період з 01.10.2015 по 31.03.2016 за ціною 3,60 грн за 1 куб. м. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2016 №315 вносилися зміни у постанову Кабінету Міністрів України 01.10.2015 №758, якою з 01.05.2016 по 31.03.2017 була затверджена гранична роздрібна ціна за природний газ для побутового споживача у розмірі 6,879 грн за 1 куб.м.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2017 №187 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» з 01.04.2017 по 31.10.2018 діяла гранична роздрібна ціна на природний газ для побутових споживачів у розмірі 6,9579 грн за 1 м3.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» встановлено, що з 01.11.2018 по 30.04.2019 роздрібна ціна на газ для побутових споживачів - 8,54892 грн за 1 м3, у травні 2019 -7,87925 грн за 1 м3, у червні 2019 - 7,34284 грн за 1м3, у липні 2019 - 6,54553 грн за 1м3, у серпні 2019- 6,23541 грн за 1м3, у вересні 2019 -6,03872 грн за 1 м3, у жовні 2019 - 5,7670433 грн 1 м3, у листопаді 2019 року - 6,537318 грн за 1 м3, у грудні 2019 року -5,7718837 грн за 1 м3, у січні 2020 року- 5,868492 грн за 1 м3, у лютому 2020 - 5,005032 грн за 1м3, у березні 2020 року- 4,326072 грн за 1 м3, у квітні 2020 - 3,712302 грн за 1м3, травні 2020 - 2,948128 грн, у червні 2020 -2,783996 грн, липні 2020 - 2,974954 грн за 1 м3, серпні 2020 -4,499988 грн за 1 м3.

З вересня 2020 року ціна на послуги з постачання газу становила у вересні 2020 - 5,499988 грн, жовтні 2020 року- 6,66567 грн, листопаді та грудні 2020- 8,84455 грн, з 01.01.2021 по 30.04.2021- 6,99 грн та з 01.05.2021 по 30.04.2022 -7,99 грн.

Відповідно до п.2.2. розділу 2 Типового договору розподілу природного газу, обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Відповідно до п. 1 глави 7 розділу VI кодексу ГРМ Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об`єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПТЕСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу у разі несвоєчасної та/або неповної оплати послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу.

Дані норми кореспондуються з положеннями п. 9.1 Типового договору розподілу природного газу. Згідно пп. 1 якого 9.1. Оператор ГРМ має право припинити/ обмежити розподіл природного газу Споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим Договором.

Якщо припинення газопостачання (розподілу природного газу) на об`єкт побутового споживача буде здійснюватися у випадках, визначених у підпунктах 1 - 5 (крім випадку подання споживачем письмової заяви про припинення газопостачання), 9 цього пункту, Оператор ГРМ має надіслати рекомендованим поштовим відправленням або надати з позначкою про вручення повідомлення про припинення газопостачання/розподілу природного газу побутовому споживачу не менше ніж за три доби до запланованої дати припинення газопостачання (розподілу природного газу). При цьому в повідомленні мають бути зазначені підстави та дата припинення газопостачання (розподілу природного газу) Оператором ГРМ.

Як передбачено пунктом 5 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ припинення (обмеження) газопостачання (розподілу природного газу) споживачу здійснюється, зокрема, шляхом перекриття запірних пристроїв або встановлення інвентарної заглушки та їх опломбування.

При несанкціонованому відновленні газоспоживання (розподілу природного газу), відмові представникам Оператора ГРМ в доступі до об`єкта споживача для припинення газопостачання (розподілу природного газу), у тому числі для локалізації чи ліквідації аварійної ситуації, а також після закінчення (розірвання) договору розподілу природного газу Оператор ГРМ може здійснити припинення газопостачання (розподілу природного газу) шляхом механічного від`єднання газових мереж споживача від газорозподільної системи.

В судовому засіданні було встановлено, що домоволодіння позивача за адресою: АДРЕСА_1 з 01.11.2016 відключено від газопостачання.

Станом на сьогодні за особовим рахунком позивача за цією адресою, як стверджує представник відповідача рахується борг в розмірі 2259,31 грн. На номер мобільного телефону позивача надходять повідомлення про сплату такого боргу.

Інформація про період нарахування цієї заборгованості сторонами не надана.

У виписці по рахунку зазначено, що цей борг рахується станом на 31.07.2021.

Відповідач у судовому засіданні відомостей щодо періоду нарахування цієї заборгованості також не надала, пояснила, що цей борг нарахований ще до припинення газопостачання домоволодіння позивача.

Отже, судом встановлений факт того, що за позивачем рахується борг станом на 31.07.2021 в розмірі 2259,31 грн.

Проте, суду не надані докази щодо періодів та правомірності його нарахування. Виписка по рахунку таких періодів, тарифів, на обсягів спожитого газу не містять. Отже, суду доказів правомірності нарахування боргу не надано.

Позивач зверталася до відповідача з листом в якому заперечувала проти існування боргового зобов`язання за послуги з газопостачання, однак відповідач за власною недбалістю цей лист не отримав, відповіді не надав.

Після надходження справи до суду відповідач також будь-яких дій щодо з`ясування виникнення боргу не здійснив та чітких пояснень суду не надав, обмежився лише посиланням на те, що борг нарахований за інформацією про об`єми та обсяги споживання природного газу, яка надходила від Оператора ГРМ. При цьому будь якої перевірки чи звернення до Оператора ГРМ щодо можливості фактичного споживання газу позивачем, після фактичного відключення (шляхом обрізання сваркою в землі в точці балансового розподілу) з 01.11.2016 чи ще до відключення від газопостачання, зроблено не було.

При цьому споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV). А виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV).

Як визначено абз. 2 п. 3 гл. 3 Розділу І Кодексу газорозподільної системи власники об`єктів будівництва або існуючих об`єктів (земельних ділянок), які фізично не підключені до ГРМ, для набуття права на цілодобовий доступ до ГРМ та розподіл (переміщення) природного газу ГРМ повинні здійснити заходи щодо підключення (приєднання) власних об`єктів до ГРМ у порядку, визначеному в розділі V цього Кодексу. Абзацем 4 пунту 1 глави 1 Розділу V Кодексу ГРМ визначено, що за зверненням власника об`єкта чи земельної ділянки (замовника) про приєднання його об`єкта до ГРМ Оператор ГРМ зобов`язаний забезпечити приєднання об`єкта (земельної ділянки) до ГРМ, що на законних підставах перебуває в його власності або користуванні (у тому числі в експлуатації), за умови дотримання власником (замовником) вимог цього Кодексу та чинного законодавства.

Судом встановлено, що починаючи з 01.11.2016 позивач не є користувачем газу та не могла мати після цієї дати будь-яких боргів.

За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Питання вірогідності доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри" (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

Отже, позивач заперечує проти наявності боргових зобов`язань перед відповідачем, надала докази про те, що не є з листопада 2016 року користувачем газу та не користується послугами товариства, представник відповідач проти цього не заперечувала. Натомість відповідач доказів, про те за який період, за якими тарифами та за який обсяг спожитого газу нарахована заборгованість не надав.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 зазначається, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору; особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності й розумності.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

За таких обставин, враховуючи заперечення позивача та відсутність доказів протилежного зі сторони відповідача суд вважає доведеним відсутність боргу позивача.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилалася на те, що відповідач до неї з позовом про стягнення боргу не звертався, та враховуючи те, що строк позовної давності вже сплив, борг про який заявляє відповідач, за умови доведення його правомірності нарахування, не може бути з неї стягнутий.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п.6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).

Європейський суд з прав людини, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може стати в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос проти Росії»).

Судом встановлено, що борг міг виникнути до 01.11.2016, з цього часу до введення на території України карантину (12 березня 2020), у зв`язку з запровадженням якого, строки позовної давності були продовжені на період його дії, минуло більше трьох років, отже твердження позивача щодо неможливості стягнення з неї боргу є слушними.

Доводи представника відповідача, що строки позовної давності не пропущені, оскільки були продовжені у зв`язку з дією карантину та зупинені у зв`язку з введенням воєнного стану не заслуховують на увагу.

Так, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі статтею 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року був установлений карантин.

Пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Указом Президента України №64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину (з 12.03.2020 до 01.07.2023) та зупиненими, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.

В справі, що розглядається строк позовної давності минув у 2019 році, тобто до настання вищевикладених подій та прийняття відповідних нормативно-правових актів щодо продовження та зупинення строків позовної давності.

За таких обставин суд доходить висновку, що нарахований на особистому рахунку позивача борг за споживання газу підлягав списанню за спливом строку можливого примусового стягнення.

Положеннями ч. 2 ст. 14 ЦК України передбачено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

У випадку порушення юридичною особою законодавства при нарахуванні плати за житлово-комунальні послуги споживач має право оскаржити у судовому порядку такі його дії та вимагати здійснення відповідного перерахунку. (Постанова Верховного Суду від 08.03. 2023 № 753/20733/19 (61-14198св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Згідно висновку, до якого дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року по справі № 766/20797/18, ефективним способом захисту прав може бути вимога зобов`язати відповідача списати з особового рахунку заборгованість. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 141, 142, 206, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» про визнання боргу безпідставним та зобов`язання списати борг з особового рахунку - задовольнити.

Визнати безпідставним борг в розмірі 2260 гривень нарахований ТОВ «Харківгаз Збут» по особовому рахунку НОМЕР_1 абонента (споживача) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Списати з особового рахунку НОМЕР_1 абонента (споживача) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 борг нарахований ТОВ «Харківгаз Збут» в розмірі 2260 гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» на користь держави на розрахунковий рахунок UA908999980313111256000026001, банк отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код класифікації доходів: 22030106, ЄДРПОУ: 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) судовий збір в розмірі 1331 (тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлений 05 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут», 61093, м. Харків, вул. Петра Болбочана, буд. 54, код ЄДРПОУ 39590621.

Представник відповідача: Юркова Тетяна Сергіївна, довіреність №Др-01-1225 від 31.12.2025, паспорт серія НОМЕР_3 , виданий МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 31 грудня 1999 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №4947 від 27.12.2017.

Суддя Т.В. Богачова