Рішення № 137145280, 05.06.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6824/26

2/212/5333/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі:

головуючого судді Козлова Д. О.,

при секретарі Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 212/6824/26 за позовом ОСОБА_1 до Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування,

представника позивача - Крупінської Н. Л., -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача, адвокат Крупінська Н. Л., звернулась до суду із даним позовом, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого спадщину успадкувала за законом його дружина та мати позивача, ОСОБА_3 . Спадщина складалась з житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (жила площа 52 кв. м.) та земельної ділянки площею 0,1260 га, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Згодом ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за час свого життя, 11 травня 2000 року, склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Сіверської міської ради, яким ОСОБА_3 заповіла житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку в АДРЕСА_1 позивачу, ОСОБА_1 . Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає. Додавав, що він як спадкоємцем за заповітом у встановленому законом порядку прийняв спадщину, оскільки він разом із ОСОБА_3 на момент її смерті був зареєстрований за однією спільною адресою: АДРЕСА_1 . З метою оформлення спадщини за заповітом позивач звернувся до нотаріусу, проте у здійсненні його спадкових прав було відмовлено, оскільки неможливо отримати інформацію у БТІ з тимчасово окупованої території, звідки був вимушений виїхати ОСОБА_1 , будучи внутрішньо переміщеною особою. Звернення до суду із зазначеним позовом є єдиним способом позивача для захисту його майнового права. Просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті матері, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Сіверськ. Також просив суд визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,1260 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи належним чином

Представник позивача, адвокат Крупінська Н. Л., у судовому засіданні надала пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, та просила суд задовольнити позов повністю.

Представники відповідача, Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, у судове засідання не з`явились, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином, не надавши будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Суд при цьому зазначає, що за ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Також згідно із ч. 3 ст. 223 ЦПК якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене обґрунтування, суд зазначає, що неявка у судове засідання сторін по справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, у даному випадку не перешкоджає розгляду справи судом.

Отже, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про можливість задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного обґрунтування.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, виїхавши з м. Сіверськ Донецької області, де він мешкав по АДРЕСА_1 , де фактично проживає по АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 10.05.2022 року про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи.

На підставі свідоцтва про народження, виданого 2 лютого 1970 року Ямським міським відділом РАЦС Артемівського району Донецької області, актовий запис № 11 від 2 лютого 1970 року, вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якого вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого 20 серпня 2014 року виконкомом Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області, актовий запис № 157, вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також встановлено судом, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю (серії І-ДН № 118867) від 17 грудня 1998 року, виданого Сіверською міською радою на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15.01.1998 року № 184, та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2473, вбачається, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 0,1260 га для ведення особистого підсобного господарства та господарських будівель в АДРЕСА_1 , право власності за яким було зареєстровано станом на 1 січня 2013 року на таку земельну ділянку, що підтверджується відповіддю від 26.03.2026 року ГУ Держгеокадастру в Донецькій області.

Суд, натомість, встановив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 6 квітня 2000 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 2-162, вбачається, що ОСОБА_3 набула у спадок, як дружина спадкодавця, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 : 1) житловий будинок літ. А-1аа-1а-2а-3 (жила площа 52 кв. м.) з надвірними спорудами: літня кухня літ. Б, б, сарай літ. В, сарай літ. Г, літня кухня з гаражем літ. Ддд-1, вбиральня літ. Е, огорожа № 1-5, водопровід № 6, що знаходиться у АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15.01.1998 року № 184, реєстр БТІ № 12-2862 від 28.01.1998 року, що підтверджується копією технічного паспорту на вказаний будинок від 13.02.2007 року, який був виготовлений саме на ОСОБА_3 ; 2) земельну ділянку площею 0,1260 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 17 грудня 1998 року, виданого Сіверською міською радою та зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 2483 (серія І-ДН № 118867).

Згідно із заповітом від 11 травня 2000 року, посвідченим секретарем виконкому Сіверської міської ради, реєстр № 388, вбачається, що ОСОБА_3 заповіла сину, ОСОБА_1 , на випадок своєї смерті належний їй на праві власності жилий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,1260 га, що знаходяться у АДРЕСА_1 .

Однак відповідно до листа роз`яснення від 22.01.2026 року Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області вбачається, що на звернення ОСОБА_1 встановлено, що 13 лютого 2015 року 2-ю Бахмутською державною нотаріальною конторою Донецької області після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка була зареєстрована по АДРЕСА_1 , було відкрито вже спадкову справу № 52/2015, тому через неможливість підтвердити реєстрацію права власності за спадкодавцем на спадкове майно та перевірити коло спадкоємців, то було роз`яснено позивачу його право на звернення до суду для захисту його спадкових прав.

Суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Так суд зауважує, що станом на день виникнення у спадкодавця права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 процедура реєстрації прав на нерухоме майно визначалася на підставі «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, яка була чинною на момент набуття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами та на земельну ділянку площею 0,1260 га, що знаходяться у АДРЕСА_1 , якою передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна шляхом проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна державними комунальними підприємствами - бюро технічної інвентаризації, де власники незалежно від форми власності проводили державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна в обов`язковому порядку на підставі правовстановлюючих документів.

При цьому суд звертає увагу на те, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок здійснювалась з видачою державних актів на право власності на земельні ділянки, а реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Натомість, суд вказує, що земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера відповідно до пункту 2 розділу VІІ Закону України «Про Державний земельний кадастр». Окрім того, згідно з пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, що відбулося 01.01.2013 року, є дійсними.

Отже, право власності на спірний будинок та земельну ділянку набувалось в порядку, який існував на час оформлення на нього права власності, тобто станом до 2013 року, що підтверджується реєстрацією права власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 в БТІ, а також реєстрацією права власності на земельну ділянку площею 0,1260 га за такою ж адресою в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю.

Згідно із ст. 1216, 1218 Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ч. 2 ст. 1220 ЦК часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ст. 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У свою чергу за ч. 1 ст. 1235 ЦК заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

На підставі ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

На підставі ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За ст. 1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

На підставі п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця.

В той же час суд зазначає, що державна реєстрація права власності на житловий будинок та на земельну ділянку не була проведена спадкодавцем ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 .

В цьому сенсі суд вказує, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права, тому прийняття спадщини спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню, оскільки Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його належного оформлення.

Аналогічна за змістом правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 квітня 2024 року по справі № 346/2744/21.

Таким чином, не зважаючи на те, що ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 не зареєструвала в державних органах свої майнові права на спадок у виді житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1260 га, розташованих в АДРЕСА_1 , права на такий спадок входять до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка не здійснила державну реєстрацію майнового права на нього, тому прийняття спадщини спадкоємцем останньої, позивачем, трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню.

Суд вказує, що м. Сіверськ з 07.08.2024 року по 21.01.2026 року відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами), був віднесений до територій активних бойових дій, а з 22.01.2026 року вважається тимчасово окупованою територією.

Також належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічна правова позиці викладена Верховним Судом у постанові від 16.02.2022 року по справі № 752/3435/16.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі ж відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином судом було встановлено, що спадкоємець після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , син останньої, ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, мешкав із померлою за однією адресою на момент її смерті, що було підтверджено в суді, тому за відсутності інших заяв про прийняття спадщини після смерті матері позивача, то на підставі заповіту, складеного на нього ОСОБА_3 , позивач вважався таким, що прийняв спадщину після смерті своєї матері 19 серпня 2014 року, яка йому за відсутності інших спадкоємців належить із часу відкриття, що складу якої увійшли права на житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_1 , що належали померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 6 квітня 2000 року, реєстр нотаріусу № 2-162.

При цьому позивач з метою оформлення спадщини подав державному нотаріусу заяву про вчинення нотаріальних дій, однак фактично отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії за листом-роз`ясненням нотаріуса від 22.01.2026 року Першої Луцької державної нотаріальної контори Волинської області.

Судом, натомість, було встановлено, що позивач як спадкоємцем за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 фактично прийняв спадщину у встановленому законом порядку, однак через обставини, що не залежать від нього, не може отримати в поза судовому порядку свідоцтво про право на таку спадщину, оскільки м. Сіверськ є тимчасово окупована територія з 22 січня 2026 року.

Отже, з огляду на викладене вмотивування, а також те, що до складу спадщини входять усі права, належні спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та які не припинилися внаслідок його смерті, то враховуючи, що до позивача перейшли спадкові права померлої матері? ОСОБА_3 , то таким чином позивач успадкував майно такого спадкодавця, внаслідок чого суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на: 1) житловий будинок літ. А-1аа-1а-2а-3 (жила площа 52 кв. м.) з надвірними спорудами: літня кухня літ. Б, б, сарай літ. В, сарай літ. Г, літня кухня з гаражем літ. Ддд-1, вбиральня літ. Е, огорожа № 1-5, водопровід № 6, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,1260 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 , - в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Між тим суд зазначає, що права власності на земельну ділянку виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому з 1 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності земельною ділянкою не видаються, а право власності земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» земельні ділянки, право власності, на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, а документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.

Однак, згідно зі ст. 120, 132 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, а угоди про перехід права власності на земельні ділянки повинні містити кадастровий номер земельної ділянки, що позбавляє можливості зареєструвати право власності на особу без присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру, інформація про що вноситься до Державного земельного кадастру згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Таким чином в разі якщо відомості про сформовані земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників.

Також якщо на земельній ділянці, право власності на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Отже, завершальним етапом оформлення земельної ділянки є реєстрація права власності на неї у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Керуючись ст. 4-5, 13, 19, 76-81, 89, 133-141, 258-259, 263, 265 ЦПК, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Сіверської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області про визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 право власності на:

1) житловий будинок літ. А-1аа-1а-2а-3 (жила площа 52 кв. м.) з надвірними спорудами: літня кухня літ. Б, б, сарай літ. В, сарай літ. Г, літня кухня з гаражем літ. Ддд-1, вбиральня літ. Е, огорожа № 1-5, водопровід № 6, що знаходиться у АДРЕСА_1 ;

2) земельну ділянку площею 0,1260 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 5 червня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , а мешкає в АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сіверська міська військова адміністрація Бахмутського району Донецької області, ЄДРПОУ: 44762032, місцезнаходження: м. Сіверськ, вул. Центральна 8.

Суддя: Д. О. Козлов