Рішення № 137143989, 25.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/71/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу № 916/71/24

за позовом керівника Чорноморської окружної прокуратури (68004, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. В. Шума, 9/102Н)

в інтересах держави в особі:

1) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (01135, м. Київ, проспект Берестейський, 14; код ЄДРПОУ 37472062),

2) Південного офісу Держаудитслужби (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, 83; 40477150)

до відповідачів:

1) Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРО ЕКСПО 2024» (04119, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13; код ЄДРПОУ 37840186),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20992104),

про визнання недійсним договору та стягнення 3 337 433,28 грн;

представники учасників справи:

від прокуратури - Шунькіна Н. О.,

від позивача-1 - не з`явився,

від позивача-2 - не з`явився,

від відповідача-1 - не з`явився,

від відповідача-2 - Письменна Н. В. (в режимі відеоконференції),

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Наприкінці грудня 2023 року керівник Чорноморської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач-1, Мінінфраструктури), Південного офісу Держаудитслужби (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - відповідач-1, Порт), Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ватра-Південний регіон», назву якого в подальшому було змінено на «ВІНТРО ЕКСПО 2024» (далі - відповідач-2, Товариство), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить суд:

1) визнати недійсним Договір № 20/95-Т на закупівлю світильників, прожекторів, ліхтарів від 12.08.2020, укладений між Портом та Товариством;

2) стягнути з Товариства на користь Порту 3 337 433,28 грн, а з Порту одержані ним за рішенням суду 3 337 433,28 грн - стягнути в дохід держави.

В обґрунтування позову Прокурор покликається на опублікування відповідачем-1 оголошення про проведення відкритих торгів під № UA-2020-07-03-001827-b від 03.07.2020, винесення тендерним комітетом відповідача-1 рішення, оформленого протоколом його засідання від 23.07.2020, щодо визначення відповідача-2 переможцем торгів, укладення в подальшому між відповідачами Договору № 20/95-Т на закупівлю світильників, прожекторів, ліхтарів від 12.08.2020, поставку відповідачем-2 та отримання відповідачем-1 передбачених договором товарів, за які останнім було здійснено відповідний розрахунок на загальну суму 3 337 433,28 грн. Водночас Прокурор зазначає про ухвалення адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України рішення № 65/68-р/к від 22.12.2021 у справі № 24-02/2021, яким встановлено вчинення учасниками відкритих торгів - Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ватра-Південний регіон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайт Системс» порушення, передбаченого п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів закупівлі. Так, на переконання Прокурора, відповідач-2, маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору, з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяв участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого отримав кошти в сумі 3 337 433,28 грн.

Разом із позовною заявою Прокурор подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти Товариства в розмірі 3 337 433,28 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Ухвалою від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/71/24, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2024, запропоновано відповідачу-1 та відповідачу-2 у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзиви на позовну заяву, залучено до участі у справі Південне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів (далі - третя особа, Відділення), якому запропоновано подати до суду пояснення по суті справи.

08.01.2024 суд постановив ухвалу про вжиття запропонованих Прокурором заходів забезпечення позову.

12.01.2024 судом одержано пояснення третьої особи щодо позову, згідно яких Відділення повністю підтримує заявлені Прокурором позовні вимоги.

16.01.2024 представник відповідача-1 подав до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким заперечує проти задоволення позовних вимог. Свою позицію мотивує, зокрема, зверненням Прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів -1, -2 без достатніх правових підстав, а також з пропуском строку позовної давності.

19.01.2024 до суду надійшла заява представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 01.02.2024.

24.01.2024 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції покликається, зокрема, на недостатність самої лише констатації факту антиконкурентних дій, встановлених рішенням Відділення, недоведеність Прокурором умислу Товариства на укладення договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, відновлення інтересів держави шляхом накладення на Товариство штрафу за порушення законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, пропуск Прокурором строків позовної давності для звернення з відповідними вимогами, відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2.

02.02.2024 представник позивача-1 подав до суду письмові пояснення по справі, відповідно до яких підтримує позицію Прокурора, вважає позовні вимоги обґрунтованими, а обставини, викладені Прокурором щодо антиконкурентних дій Товариства, такими, що підтверджені належними доказами.

02.02.2024 представник відповідача-1 подав до суду ще один відзив на позовну заяву, який за своїм змістом є аналогічним попередньому відзиву. Того ж дня від представника відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення строку на подачу відзиву.

05.02.2024 судом одержано заяву представника позивача-1 про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, яку задоволено ухвалою від 06.02.2024.

05.02.2024 до суду надійшла заява Прокурора про зміну предмета позову шляхом виключення з прохальної частини позову вимоги про визнання недійсним рішення тендерного комітету Порту, оформленого протоколом його засідання від 23.07.2020, про визнання Товариства переможцем торгів.

06.02.2024 від представника позивача-2 надійшли письмові пояснення по справі, а також заява про розгляд справи без його участі.

06.02.2024 суд одержав відповідь Прокурора на відзив відповідача-2.

06.02.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про долучення доказів.

07.02.2024 представник третьої особи подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 07.02.2024 суд задовольнив заяву Прокурора про зміну предмета позову та відклав підготовче засідання на 04.03.2024. Ухвалу занесено до протоколу судового засідання.

09.02.2024 та 12.02.2024 суд одержав відповіді Прокурора на відзив відповідача-1.

16.02.2024 від представника відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

27.02.2024 та 28.02.2024 від прокуратури надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

01.03.2024 представник відповідача-1 подав до суду заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою від 04.03.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2024.

01.04.2024 до суду надійшли додаткові пояснення по справі від представника відповідача-2.

Ухвалою від 03.04.2024 зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21 та опублікування тексту судового рішення.

26.09.2024 до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про поновлення провадження у справі, оскільки в ЄДРСР опубліковано постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21.

Ухвалою від 04.10.2024 суд задовольнив клопотання представника відповідача-2 про поновлення провадження у справі та призначив судове засідання на 28.10.2024.

Ухвалою від 28.10.2024 суд за усним клопотанням представника прокуратури оголосив перерву у судовому засіданні до 13.11.2024.

30.10.2024 та 06.12.2024 Прокурор подав до суду заяви з додатковими письмовими поясненнями по справі.

13.11.2024 судом оголошено перерву в засіданні до 16.12.2024.

Ухвалою від 16.12.2024 суд повернувся до стадії підготовчого провадження та зупинив провадження у справі № 916/71/24 до закінчення розгляду Верховним Судом справи № 922/3456/23.

12.03.2026 до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 про поновлення провадження у справі, яке мотивовано завершенням розгляду Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 922/3456/23 із ухваленням відповідної постанови від 19.12.2025.

Ухвалою від 23.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача-2 про поновлення провадження у справі та призначено підготовче засідання на 15.04.2026.

09.04.2026 від Прокурора надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

13.04.2026 Прокурор подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 916/71/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/20111/23.

Ухвалою від 15.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання Прокурора про зупинення провадження у справі. Мотивом для відмови стало те, що 08.04.2026 ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу № 910/20111/23 було повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Крім того, ухвалою від 15.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2026.

У судовому засіданні, яке відбулось 06.05.2026, представник прокуратури підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-2 заперечувала проти задоволення позову.

Інші учасники справи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

06.05.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та в порядку ст. 219 ГПК України відклав його проголошення на 18.05.2026 о 09:30.

У зв`язку з повітряною тривогою, проголошення судового рішення було відкладено на 25.05.2026 о 09:30, про що учасники справи були повідомлені в порядку ст. 120 ГПК України.

25.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.07.2020 на вебпорталі Уповноваженого органу з питань закупівель Порт опублікував оголошення про проведення відкритих торгів (№ UA-2020-07-03-001827-b) щодо предмета закупівлі: Світильники, прожектори, ліхтарі за ДК 021:2015:315200000-7 - Світильники та освітлювальна арматура, очікуваною вартістю 3 000 000,00 грн без ПДВ.

Учасниками вказаних відкритих торгів зареєструвалися ТОВ «Торговий дім «Ватра-Південний регіон» (назву в подальшому змінено на «ВІНТРО ЕКСПО 2024» з ціновою пропозицією 2 916 900,00 грн без ПДВ та ТОВ «ЛАЙТ СИСТЕМС» з ціновою пропозицією 2 931 000,00 грн без ПДВ.

Рішенням тендерного комітету Порту, яке оформлено протоколом його засідання від 23.07.2020, переможцем торгів визначено Товариство (відповідача-2), пропозиція якого відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим у тендерній документації замовника.

В подальшому, між Портом та Товариством укладено договір № 20/95-Т на закупівлю світильників, прожекторів, ліхтарів від 12.08.2020 вартістю 3 500 280,00 грн з ПДВ, строком до 31.12.2020.

Додатковою угодою № 1 від 30.12.2020 дію договору було продовжено на строк, достатній для процедури на 2021 рік в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної договором.

Відповідно до видаткових накладних № п_001176 від 04.09.2020, № п_001177 від 04.09.2020, № п_001178 від 04.09.2020, № п_0011387 від 07.10.2020, № п_001388 від 07.10.2020, № п_001389 від 07.10.2020, № п_001471 від 19.10.2020, № п_001456 від 19.10.2020, № п_001470 від 19.10.2020, № п_001471 від 19.10.2020, № п_001918 від 23.12.2020, № п_001919 від 23.12.2020, № п_000989 від 08.07.2021 Порт отримав товари, передбачені Специфікацією, що є додатком № 1 до договору.

Порт здійснив оплату отриманих товарів, сплативши на користь Товариства грошові кошти у загальному розмірі 3 337 433,28 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2153 від 23.09.2020, № 2342 від 20.10.2020, № 2343 від 20.10.2020, № 398 від 08.02.2021, № 3189 від 28.10.2021, № 3346 від 03.11.2021, № 3526 від 01.12.2021.

Рішенням адміністративної колегії Відділення від 22.12.2021 № 65/69-р/к у справі № 24-02/2021 встановлено, що ТОВ «Торговий дім «Ватра-Південний регіон» та ТОВ «Лайт Системс» вчинили порушення, передбачене п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів закупівлі UA-2020-07-03-001827-b, проведеної Портом.

Вказане рішення учасниками закупівлі не оскаржувалося.

Як на підставу для визнання спірного договору недійсним, Прокурор покликається на те, що допущені з боку відповідача-2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного відповідачем-1 тендеру, несумісні з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводять до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушують принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який встановлено Законом України «Про публічні закупівлі», нівелюють мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливають на економічні процеси у державі та суспільстві.

Отже, Прокурор вважає, що договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу Товариства, на підставі ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України.

Враховуючи наявність умислу лише у Товариства як сторони оспорюваного договору, одержані 3 337 433,28 грн за цим правочином, на переконання Прокурора, повинні бути повернуті іншій стороні договору, а отримані нею за рішенням суду кошти - стягнуті в дохід держави.

Щодо підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивачів -1, -2.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор зазначив, що цей позов має на меті комплексний захист інтересів держави, порушених унаслідок прийняття рішення тендерного комітету Порту, оформленого протоколом його засідання від 31.05.2018, та укладення спірного Договору. Обставини вчинення та наслідки таких діянь для економіки держави свідчать про невідповідність указаних фактів як правовій природі здійснення публічних закупівель у цілому, яка заснована на чесній господарській діяльності учасників тендерів та замовників, так і інтересам держави та суспільства. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання, які забезпечуються завдяки добросовісній конкуренції суб`єктів господарювання.

Порушення учасниками закупівель вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», спрямованого на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, на думку прокурора, нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України та публічних закупівель, призводить до неефективного та неекономного використання коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Тому Прокурор зазначив, що пред`явлення ним позову у такому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення Товариством порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендера, призвело до придбання товарів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендера її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу коштів.

Також, Прокурор зауважив, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460, Мінінфраструктури є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику: у сфері, зокрема, автомобільного, залізничного, морського та внутрішнього водного транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів), мультимодальних перевезень, захисту критичної інфраструктури у секторах, за які відповідальне, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, залізничного, морського та внутрішнього водного транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на авіаційному, автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та внутрішньому водному транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на авіаційному, автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та внутрішньому водному транспорті.

Одним із основних завдань Мінінфраструктури є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері автомобільного, залізничного, морського та внутрішнього водного транспорт, надання послуг поштового зв`язку; у сфері розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, залізничного, морського та внутрішнього водного транспорту (п.п. 1, 2 п.3 Положення).

Підпунктом 59 п. 4 Положення передбачено, що Мінінфраструктури бере участь у справах та діє у судах України, звертається з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів, а також інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Мінінфраструктури з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне цільове використання бюджетних коштів (абз.4 п.5 Положення).

Крім того, відповідно до наданих повноважень, до сфери управління Мінінфраструктури у сфері морського транспорту належить Порт, відповідно до п. 1 Статуту якого, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 15.12.2017 № 449, Порт є державним унітарним підприємством і діє як комерційне підприємство, що засноване на державній власності та належить до сфери управління Мінінфраструктури (Уповноважений орган управління).

Порт утворено з метою організації і надання послуг зі здійснення технологічних вантажних операцій з переміщення вантажів з одного виду транспорту на інший, обслуговування суден, пасажирів і вантажів, перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належить підприємству, а також для отримання прибутку.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель межах свої повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Головними завданнями органу державного фінансового контролю, серед інших, є: здійснення державного фінансового контролю за використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ст. 2 цього Закону).

При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (пп. пп. 1, 3 п. 3 Положення).

Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Відповідно до п.7 Положення Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Одеської області здійснює Південний офіс Держаудитслужби згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016р. № 266 Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби

Згідно з пп. 18 п. 6 Положення про Південний офіс Держаудитслужби, затвердженого Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 №23, Південний офіс Держаудитслужби має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Таким чином, Прокурор зазнакчив, що у даній справі належними позивачами мають бути саме Південний офіс Держаудитслужби та Мінінфраструктури України.

Чорноморська окружна прокуратура на виконання вимог, установлених абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листами №63-2424вих-23 від 18.04.2023 та №63-4642вих-23 від 12.07.2023 повідомила Мінінфраструктури про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу Товариства. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Мінінфраструктури листами від 22.05.2023 № 3837-23 та від 27.09.2023 № 7207-23 повідомило окружну прокуратуру, що заходи щодо визнання договору недійсним не вживалися, підстави для його оскарження у Мінінфраструктури відсутні.

Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Мінінфраструктури, на думку Прокурора, цей факт свідчить, що вказаний орган не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Крім того, окружна прокуратура відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листами №63-2427вих-23 від 18.04.2023 та №63-4642вих-23 від 12.07.2023 повідомила Південний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору за наслідками тендера, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу Товариства. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

У відповідь Південний офіс Держаудитслужби листами № 151531-17/2159-2023 від 03.05.2023 та № 151531-17/3363-2023 від 21.07.2023 повідомив окружну прокуратуру, що офісом не проводився моніторинг процедури закупівлі, а також не досліджувалося питання дотримання вимог законодавства при здійсненні процедури закупівлі під час проведення інших заходів державного фінансового контролю.

На думку Прокурора, зазначене свідчить, що Південний офіс Держаудитслужби не вжив жодних заходів із захисту порушених інтересів держави, викладених у листі Чорноморської окружної прокуратури, не звернувся до суду з необхідним позовом, а також не проінформував про заплановані заходи задля усунення порушень указаних інтересів конкретні та строки їх вжиття.

Внаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів Прокурор вважає, що інтереси держави залишаються незахищеними, у зв`язку із чим у прокурора виникло не тільки право, а й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Враховуючи викладене, унаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду з даним позовом.

Прокурором дотримано вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та попередньо, до пред`явлення позову, листами від 21.12.2023 № 63-8164вих-23 та № 63-8163вих-23 повідомлено позивачів -1, -2 про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду даного позову.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з такого.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 (зі змінами).

Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вимоги ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України, господарський суд повинен врахувати висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був викладений у постанові від 19.12.2025, за результатом розгляду справи № 922/3456/23 у подібних правовідносинах.

У справі № 922/3456/23 Верховним Судом вирішувалося питання, чи підлягає застосуванню до спірних відносин положення частини 3 статті 228 ЦК України, тобто, чи є укладений правочин (договір на закупівлю світильників та освітлюваної арматури) таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та вчиненим з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за умови вчинення стороною правочину антиконкурентних узгоджених дій, за які чинним законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу (пункт 1 статті 50, стаття 52 Закону «Про захист економічної конкуренції»).

Вирішуючи питання наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 228 ЦК України у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, зокрема, зазначено наступне.

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК, є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК, є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому, підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду, Об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається (№ 922/3456/23), при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що, здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Об`єднана палата вважає, що, враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави

Отже, колегія суддів у справі № 911/934/23 дійшла висновку про відсутність підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК як норми внутрішнього законодавства, що за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, що суперечить приписам Першого протоколу до Конвенції. Такий висновок є загальним, базується на недоліках самої законодавчої норми (тобто він має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи)

Враховуючи викладене, Об`єднана палата уточнила висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК, наступним чином:

- при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо);

- ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання); ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Втім, Об`єднана палата дійшла висновку, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 ЦК, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").".

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд звертає увагу учасників справи, що згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, норма ч.3 ст.228 ЦК України не може бути застосована лише у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист економічної конкуренції. Верховний Суд також дійшов висновку, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК Прокурор має довести, що сам правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Суд зазначає, що у межах даної справи підстави для визнання договору недійсним зводяться лише до порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції, на будь-які інші підстави для визнання спірного правочину недійсним Прокурор не посилається.

При цьому докази, які можуть свідчити про понесення державою майнової шкоди, переплати коштів або отримання робіт/послуг неналежної якості в матеріалах справи відсутні. Таким чином, причинно-наслідковий зв`язок між порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та погіршенню майнового становища держави відсутній, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі неподання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищенаведене, господарський суд доходить висновку про відсутність передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України правових підстав для визнання Договору недійсним у зв`язку з недоведеністю Прокурором обставини вчинення відповідачами спірного правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також відсутністю підстав для визнання правочину недійсним лише у зв`язку з порушенням відповідачем-2 законодавства про захист економічної конкуренції. Наведене має наслідком відмову у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання Договору недійсним.

Відмова суду у задоволенні заявленої Прокурором позовної вимоги про визнання недійсним Договору має наслідком відсутність правової необхідності надавати юридичну оцінку похідним вимогам Прокурора в частині стягнення грошових коштів.

Щодо заяв відповідачів про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Таким чином, лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням викладеного, оскільки суд дійшов висновку про наявність самостійних підстав, за яких позов у даній справі не підлягає задоволенню, заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності судом не розглядаються.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на прокуратуру, у зв`язку з відмовою у задоволенні заявленого позову.

Згідно з ч.ч. 1, 9 ст. 145 ГПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Так, враховуючи ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 у справі № 916/71/24, підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 53, 73-80, 86, 123, 124, 129, 145, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.01.2024 у справі № 916/71/24.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 25 травня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 04 червня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков