Рішення № 137143723, 05.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2026Справа № 910/4613/26За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ВЕЛЬТ"

про стягнення 40 150,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Ю.В. Завадська

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ" (далі позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ВЕЛЬТ" (далі відповідач) про стягнення 40 150,00 грн, набутих без достатньої правової підстави.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням грошових коштів відповідачу.

22.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13455/24, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/4613/26.

01.06.2026 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані позивачем заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

10.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ВЕЛЬТ" грошові кошти у розмірі 40 150,00, що підтверджується платіжною інструкцією № 555438991 від 10.03.2026.

У призначенні платежу зазначено: "Оплата за цемент зг. рах. № 29 від 10.03.2026".

За твердженням позивача, договірних відносини між позивачем та відповідачем не існувало, а грошові кошти які надійшли від позивача на рахунок відповідача є помилково перерахованими.

16.03.2026 позивач надіслав відповідачу Вимогу № 1603-1 повернення коштів набутих без достатньої правової підстави, відповідно до якої позивач вимагав повернути помилково перераховані кошти згідно платіжного доручення № 555438991 від 10.03.2026 у розмірі 40 150,00 грн.

Оскільки грошові кошти в розмірі 40 150,00 грн перераховані відповідачу помилково та отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, на вимогу позивача відповідачем не повернуті, позивач звернувся до суду.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 904/5330/18 також зазначив, що встановлення відсутності господарських зобов`язань, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахування коштів, так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання таких коштів та можливість використання правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України.

У зазначеній постанові Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок про безпідставність утримання грошових коштів Відповідачем за відсутності між ним і Позивачем правовідносин за договором, на який міститься посилання в платіжному дорученні. При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що невідповідність інформації, зазначеної у платіжному дорученні, суті операції, щодо якої здійснюється переказ коштів за вказаним розрахунковим документом, є порушенням вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в України в національній валюті та підставою для відповідальності платника, але не може вважатися виконанням зобов`язання, проведеним платником належним чином в іншій господарській (банківській) операції.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19.

У матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами договірних відносин станом на час розгляду справи, на виконання яких могли бути перераховані грошові кошти у сумі 40 150,00 грн.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що підстава перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів була відсутня (між сторонами не існувало договірних відносин), а відтак перерахування відповідачу 40 150,00 грн є безпідставним. Належних та допустимих доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

Відповідачем обставин наведених у позові належними доказами не спростовано, доказів наявності підстав для набуття грошових коштів у сумі 40 150,00 грн суду не надано.

Відтак, посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є обґрунтованим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ВЕЛЬТ" 40 150,00 грн безпідставно набутих коштів підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 328,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 3 328,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Е-ВЕЛЬТ" (Україна, 03195, місто Київ, пров.Лі Павла, будинок 2-И, офіс 96; ідентифікаційний код: 45988301) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОКРОВЛЯ" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ТИТОВА, будинок 2, приміщення 4; ідентифікаційний код: 40108101) 40 150,00 грн (сорок тисяч сто п`ятдесят гривень 00 коп.) безпідставно набутих коштів та 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.06.2026.

Суддя Оксана ГУМЕГА