Рішення № 137142558, 04.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3177/26

Провадження № 2/711/2184/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючий суддя - Скляренко В.М.,

при секретарі Півень С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №184983 від 24.05.2025р. в розмірі 22 556,99 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що 24.05.2025р. між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №184983, на підставі якого відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 13 514,0 грн. 10.10.2025р. між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» був укладений договір факторингу №10102025, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором №184983 на загальну суму 24 656,99 грн., з яких: 13 514,00 грн. заборгованість по тілу кредиту; 8 441,99 грн. несплачені відсотки за користування кредитом; 601,0 грн. заборгованість по комісії; 2 100 грн. штрафні санкції згідно умов договору. Натомість в позовній заяві позивач просив стягнути суму заборгованості в розмірі 22 556,99 грн., яка складається з залишку заборгованості за тілом кредиту, процентів за користування кредитом та комісії.

02.04.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак в позовній заяві просив, у випадку неявки представника, розглянути справу у відсутність представника позивача. Також вказував, що позовні вимоги підтримує та не заперечує проти заочного розгляду справи.

В судове засідання відповідачка не з`явилася. Про час і місце розгляду справи повідомлялася шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку за зареєстрованим місцем проживання. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідачки шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи, відповідачка не з`явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

24.05.2025р. між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений в електронній формі договір про споживчий кредит №184983 (далі Договір кредиту), відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 13 514 грн. строком на 98 днів, з 24.05.2025р. по 30.08.2025р. Згідно умов договору кредит надається: у розмірі 10 000,36 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_1 ; у розмірі 3 513,64 грн. - шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованої згідно п. 2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п. 2.4 договору знижений тариф по комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1 грн. Стандартний тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100 грн.

Комісія за надання кредиту складає 3 513,64 грн., що нараховується на підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 26% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п. 2.2.1 індивідуальної частини (п. 2.5 індивідуальної частини договору).

Строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на два тижні.

Загальні витрати за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших виплат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту складає (не перевищує) 11 962,63 грн. (п. 2.7 договору).

Денна процентна ставка 11 962,63 грн. / 13 514,0 грн. х 98 днів х 100% = 0,9033% в день (п. 2.7.1 договору).

Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 25 476,63 грн. (п. 2.9.1 договору).

В свою чергу Позичальник зобов`язувалась повернути кредит та сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та у строки, визначені договором.

Аналогічні умови кредитування передбачені і у Паспорті споживчого кредиту.

Відповідно до складеного ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» розрахунку, розмір заборгованості відповідачки за Договором про надання споживчого кредиту станом на 05.09.2025р. складав 24 656,99 грн. і складається з наступних сум: тіло кредиту 13 514 грн., проценти за користування кредитом 8441,99 грн.; комісія 601,0 грн.; пеня 2 100 грн.

10.10.2025 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» (клієнт) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (фактор) укладено договір факторингу №10102025, за умовами якого ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» набуло шляхом купівлі належні ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» права грошової вимоги до боржників, що визначені в реєстрах боржників (п. 2.1, 2.2 договору), в тому числі і права кредитора за Договором №184983. Згідно витягу з реєстру прав вимоги №2 від 05.11.2025р. до позивача перейшло право вимоги за Договором №184983 в розмірі суми заборгованості 24 656,99 грн. (заборгованість за тілом кредиту 13 514,00 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом 8 441,99 грн.; заборгованість за комісією 601 грн., пеня 2 100 грн.)

Оскільки дотепер відповідачкою не виконане грошове зобов`язання за Договором про надання споживчого кредиту №184983, то позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути із відповідачки заборгованість в загальній сумі 22 556,99 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 514 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом 8 441,99 грн.; заборгованість за комісією 601 грн.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК) та Закону України №1734-VIII від 15.11.2016 «Про споживче кредитування». При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК).

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та відповідачкою було укладено Договір про надання споживчого кредиту №184983 від 24.05.2025р., на підставі якого відповідачкою було отримано кредитні кошти в сумі 13 514 грн., які вона зобов`язувалась повернути зі сплатою комісії та процентів за користування кредитом в межах строку дії договору, але в порушення умов договору не зробила цього, внаслідок чого має не виконане грошове зобов`язання перед кредитором. Зазначені обставини не заперечувалися відповідачкою в судовому засіданні.

Статтею 509 ЦК визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідачки, яке належить кредитору за Договором про надання споживчого кредиту №184983, обумовлено дійсністю договору факторингу №10102025 від 10.10.2025р., на підставі якого право вимоги кредитора було відступлене на користь позивача.

В даному випадку предметом позовних вимог є заборгованість, що обчислена первісним кредитором та складається із заборгованості за тілом кредиту, а також нарахованими первісним кредитором процентами за користування кредитом та комісією.

Аналіз змісту наданого позивачем розрахунку свідчить, що заборгованість розрахована та обчислена первісним кредитором за період користування кредитом з 24.05.2025р. по 30.08.2025р. включно, тобто за 98 днів фактичного користування кредитом (в межах дії договору). При цьому, розмір процентів нараховувався за стандартною процентною ставкою 360% річних шляхом обчислення розміру процентів від залишку заборгованості по тілу кредиту.

Зазначений розрахунок відповідає умовам Договору №184983, оскільки здійснений у відповідності до положень, передбачених п.п. 2.2, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6,2.6.1, 2.7.1, 2.9.1 договору.

За таких обставин станом на 20.02.2026р. розмір заборгованості відповідачки складав наступні значення: тіло кредиту 13 514 грн.; проценти за користування кредитом 8 441,99 грн.; комісія 700 грн.; пеня 2 100 грн.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом принципу диспозитивності, закріпленому у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті заявлених позовних вимог.

В даному випадку предметом позовних вимог є стягнення з відповідачки суми заборгованості в розмірі 22 556,99 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 13 514 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом 8 441,99 грн.; заборгованість за комісією 601 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що між відповідачкою та первісним кредитором був укладений кредитний про надання споживчого кредиту на суму 13 514 грн. і внаслідок порушення відповідачкою своїх зобов`язань залишок заборгованості за тілом кредиту складає 22 556,99 грн. Позовних вимог про стягнення з відповідачки пені в розмірі 2100 грн. позивач не заявляв.

Відповідно до положень ст. 13 ЦПК цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого сторони розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачка отримала кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначені у Договорі про надання споживчого кредиту №184983, однак допустила порушення своїх зобов`язань в частині дотримання умов графіку платежів, внаслідок чого за нею обліковується заборгованість перед кредитором за тілом кредиту, процентами за користування кредитом та комісією на загальну суму 22 556,99 грн., яка складається з наступних сум: тіло кредиту 13 514 грн.; проценти за користування кредитом 8 441,99 грн.; комісія 601 грн.

Отже позовні вимоги про стягнення з відповідачки грошових коштів в межах такої суми заборгованості є цілком обґрунтованими та правомірними, а відтак позов підлягає до задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн. та оплати послуг правової допомоги в розмірі 7 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В даному випадку позовні вимоги підлягають до повного задоволення, а відтак, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідачки 2 662,40грн. в рахунок відшкодування витрат з оплати судового збору.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 7 000 грн.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026р. з додатковою до нього угодою №25771398332 від 21.01.2026р.; акт прийому-передачі наданих послуг від 20.02.2026р.; довіреність ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» на ім`я адвоката Тимошенка О.О. від 20.02.2026р.

Аналіз змісту наданих стороною позивача доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати послуг адвоката за вчинення наступних процесуальних дій:

- складання позовної заяви (2 години, загальна вартість 5 000 грн.);

- вивчення матеріалів справи (2 години, 1 000 грн.);

- підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника (1 година, 500 грн.);

- підготовка клопотання про витребування доказів (1 година, 500 грн.).

В той же час суд бере до уваги, що спірні правовідносини стосуються споживчого кредитування по кредиту, а позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною.

Надання правової допомоги обумовлено консультуванням та складанням процесуальних документів, що здійснювалось адвокатом Тимошенко О.О. на підставі договору про надання юридичних послуг №20/01/26-02 від 20.01.2026р. Враховуючи, що основним видом діяльності ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» є надання фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення) та інші види кредитування, то слід виснувати, що претензійно-позовна робота з боржниками позивача має однотипний характер.

Також суд бере до уваги, що представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а розгляд справи здійснено судом оперативно в судовому засіданні без учасників справи.

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7 000 грн. є необґрунтованою, оскільки не співмірна з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультаціями та складанням позовної заяви з додатками).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 5 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, передумови виникнення спору між сторонами, а також а також відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді).

Таким чином, загальна сума судових витрат, які слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача складає 7 662,40 грн. (2 662,40 грн. + 5 000 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 137, 141, 259, 263-265, 267, 268, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ 43541163; адреса: вул. Лесі Українки, 34, офіс 333, м. Київ, 01133; IBAN № НОМЕР_3 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК») заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №184983 від 24.05.2025р. в розмірі 22 556,99 грн. та судові витрати в розмірі 7 662,40 грн., тобто усього стягнути суму коштів в розмірі 30 219,39 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст судового рішення складений 04 червня 2026 року.

Головуючий : В.М. Скляренко