Рішення № 137142468, 05.06.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/2645/25

Провадження № 2/697/106/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Колісник Л.О.,

за участю секретаря судового засідання - Румини М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення.

Позов обгрунтовував тим, що сторони уклали між собою шлюб 01.08.2014, в якому народилися спільні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюбні стосунки між сторонами припинилися з квітня 2025 року. Відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.07.2025 у справі № 697/1323/25 шлюб між сторонами розірваний. Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть. 15.08.2025 між ними був укладений договір про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого батьки визначили постійним місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_2 . Через військову аргесію РФ на території України позивачу для здійснення заходів щодо лікування, оздоровлення дитини, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця проживання, необхідно встановити факт проживання з ним дитини та знаходження на його повному утриманні. Мати самоусунулась від виховання та утримання сина ОСОБА_5 , життям дитини не цікавиться. Позивач самостійно виховує, доглядає та утримує сина.

Враховуючи викладене вище, позивач просив встановити факт, що син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 і знаходиться на його самостійному утриманні, вихованні та проживанні; визначити місце проживання дитини сина позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 14.10.2025 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, витребувано висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаського району Черкаської області щодо предмету спору.

18.02.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області задоволено клопотання представника позивача про залучення третьої особи -Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, витребувано у Служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області висновок щодо предмету спору.

Ухвалою суду від 29.04.2026 закрито підготовче засідання у цивільній справі за позовом, призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, повідомлявся про розгляд справи належним чином, подав заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, вказаних у ньому, пояснив, що між ним та відповідачем укладено договір про визначення місця проживання дитини, договір виконується, дитина проживає разом із ним. Але для реалізації його батьківських прав йому необхідно встановити такі факти рішенням суду.

Відповідач подала заяву про визнання позову 18.11.2025 та у судовому засіданні позовні вимоги визнала, просила задовольнити позов, пояснила, що їхній з позивачем старшиц син зареєстрований в с. Прохорівка Черкаського району, фактично проживає з батьком в с. Борщагівка, а менший син зареєстрований - із нею у м. Каневі Черкаського району, а фактично проживає із нею в с. Вишневе Київської області. Місце проживання старшого сина ОСОБА_5 вона змінити не намагалася, спілкується з дитиною, забирає його зі школи до себе під час тривог, цікавиться навчанням, розвитком дитини. Аліменти на старшу дитину не сплачує, її утримує позивач, а вона забезпечує старшого сина одягом.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися.

Представник органу опіки і піклування Ліплявської сільської ради Черкаської області надіслав лист про відсутність заінтересованості Ліплявської сільської ради Черкаської області та органу опіки і піклування у розгляді справи, оскільки дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позивач за місцем реєстрації в с. Прохорівка Черкаського району Черкаської області ніколи не проживали. У зв`язку з цим, надати висновок по суті спору орган опіки і піклування Ліплявської сільської ради Черкаської області не має підстав.

Представник служби у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області подала заяву про розгляд справи без її участі, до заяви долучила висновок щодо предмету спору.

Враховуючи думку позивача, відповідача, які просили проводити розгляд справи без участі осіб, які не з`явилися, суд дійшов висновку, що їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується актовим записом про народження № 258, складеним відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Каневу Канівського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області.

Позивач стверджує, що відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.07.2025 у справі № 697/1323/25 шлюб між сторонами розірваний.

На підтвердження розірвання шлюбу між сторонами позивач подав копію рішення суду із знеособленими даними та інформацію із сайту судової влади щодо призначення розгляду справи та найменування сторін.

Відповідач не заперечує факту розірвання шлюбу між нею та позивачем.

Відповідно до договору між батьками про визначення місця проживання дитини від 15.08.2025, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Черкаської області Лагутінською Є.П. та зареєстрованого у реєстрі за № 863, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначили постійним місцем проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 02.05.2025 та 05.05.2025 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване в АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 - АДРЕСА_2 .

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23.09.2025 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Відповідно до довідки Прохорівського старостинського округу Ліплявської сільської ради Черкаської області від 21.10.2025 № 371 в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого належить ОСОБА_1 , зареєстровані з 28.05.2021 ОСОБА_1 , 1990 р.н., та з 05.05.2025 ОСОБА_3 , 2015 р.н. За місцем реєстрації вказані особи не проживають з моменту реєстрації.

Відповідно до довідки Вишнівського ліцею «Ідеал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 09.11.2025 № 543 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається у 4-Є класі Вишнівського ліцею «Ідеал» Вишневої міської ради Бучанського району Київської області.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 26.11.2025 Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області встановила, що в АДРЕСА_3 проживають без реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Умови проживання задовільні, дитина всім забезпечена, стосунки між ними доброзичливі.

Відповідно до висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області та рішення виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 09.04.2026 № 119/4 орган опіки і піклування вважає недоцільним визначати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю спору між батьками дитини про визначення місця проживання дитини.

Частинами 2, 8, 9 статті 7 СК України передбачено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Статтею 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ч.ч.5, 6 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

В ході розгляду справи встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання їхньої малолітньої дитини ОСОБА_3 , між батьками укладений договір про визначення місця проживання дитини, умови якого сторонами не порушуються.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.

Крім того, ст. 161 СК України передбачає можливість визначення судом місця проживання дитини тільки у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачем щодо визначення місця проживання їх спільної дитини.

Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею не зверталась, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею, як матір`ю, суду не надала.

Спір у цій справі щодо місця проживання дитини ініційований її батьком, з яким малолітній син ОСОБА_3 і так фактично проживає, і від якого відповідач не вимагає зміни його місця проживання.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем безпідставно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді, а позивачем не доведено зазначених обставин належними та допустимими доказами. Більше того, дитина проживає разом з батьком, при цьому мати дитини не вимагає від батька дитини змінити її місце проживання та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з батьком.

Тому, виходячи із встановлених обставин справи, де вбачається відсутність спору про місце проживання дитини, суд не має правових підстав для задоволення вимоги позову про визначення місця проживання дитини, а тому у позовів цій частині має бути відмовлено.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Із вищенаведеного вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Тобто, за змістом наведених норм чинного законодавства з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Таким чином, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, в силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється, тобто вона може бути позбавлена батьківських прав щодо дитини на підставі пункту 2 частини 1статті 164 СК України.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки, сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом, як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/5972/22 від 11.09.2024.

В силу статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дітей не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей, а позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини сторін, мати ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації своїх батьківських прав.

Розірвання шлюбу та проживання дитини з позивачем, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини.

У даній справі позивачем не надано доказів, що в питанні виховання, утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу.

Позивачем не доведено факту невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, ухилення матері від участі у вихованні та утриманні сина. Натомість відповідач спілкується з дитиною, обізнана та цікавиться навчанням, розвитком та успішністю дитини, бере участь у його утриманні.

Судом не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину, оскільки вказані обставини не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.

Також суду не надано доказів того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманн чи є рішення про стягнення із відповідача на користь позивача аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке відповідачем умисно не виконується.

За таких обставин доводи позивача про те, що мати неповнолітньої дитини не бере участі у її вихованні та утриманні, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновок суду, щодо відсутності підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Факт проживання дитини разом з батьком не заперечується сторонами. Потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена. Утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом.

З урахуванням вищевикладеного, суд з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини та встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаського району Черкаської області, ЄДРПОУ 04411220, адреса: вул. Центральна, 2, с. Ліпляве, Черкаський район, Черкаська область.

Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, ЄДРПОУ 45031835, адреса: пров. Шкільний, 5, с. Софіївська Борщагівка, Бучанський район, Київська область.

Головуючий Л . О . Колісник