Ухвала суду № 137141977, 01.06.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 01.06.2026Справа № 554/18223/25 Провадження № 1-кп/554/497/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року місто Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_2 ,

захисника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (в режимі ВКЗ),

обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №22025170000000382 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1 КК України, кожного,

В С Т А Н О В И В :

На розгляді в суді перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1 КК України, кожного.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку запобіжних заходів у виді тримання під вартою, обраних обвинуваченим ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідно, на 60 днів, без визначення розміру застави як альтернативного запобіжного заходу.

Так, в обґрунтування поданого клопотання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_5 , за попередньою змовою з ОСОБА_6 , здійснення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, з правовою кваліфікацією такого діяння за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України. Зазначене кримінальне правопорушення належить до категорії злочинів проти основ національної безпеки України, які є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, що забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад.

24 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року, без визначення розміру застави. 13 жовтня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду зазначену ухвалу слідчого судді від 24 вересня 2025 року залишено без змін. 17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року. 22 грудня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_5 продовжено до 19 лютого 2026 року. 16 лютого 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 15 квітня 2026 року. 07 квітня 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 04 червня 2026 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2026 року ухвалу місцевого суду від 07 квітня 2026 року залишено без змін.

У своєму клопотанні прокурор стверджує, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. На теперішній час підстав для зміни застосованого раніше відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу на більш м`який прокурор не вбачає, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, обґрунтування яких під час обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 були підтверджені судами першої та апеляційної інстанцій.

Так, прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від органів прокуратури та суду, як на території України, так і за кордоном, через усвідомлення ним можливості втрати свободи на тривалий час, у разі доведеності винуватості у вчиненні тяжкого злочину. Також, на думку прокурора, враховуючи особливу зухвалість вчиненого, обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вжити заходів із конспірації з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Водночас переховування ОСОБА_5 від органів досудового розслідування та суду унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та притягнення до кримінальної відповідальності. Серед іншого, ризик переховування від суду продовжує існувати із огляду на продовження воєнного стану в Україні.

Також зазначає, що обвинувачений може незаконно впливати на свідків, які можуть давати викривальні показання відносно нього. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні в порядку ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України. При цьому суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин, на переконання прокурора, ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Згідно з покликаннями прокурора, незважаючи на те, що більшість свідків у кримінальному провадженні було допитано в судових засіданнях, сторона обвинувачення планує з`ясувати ряд питань до свідків під час дослідження документів.

Також, на думку прокурора, обвинувачений ОСОБА_5 може продовжити вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки в разі обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, неможливо буде запобігти контактам з іншими невстановленими співучасниками злочину, з якими обвинувачений, перебуваючи на свободі, зможе вільно спілкуватися та координувати їхні дії щодо приховування слідів та засобів вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор стверджує, що заявлені ризики не зменшилися, а тому необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого. Інші більш м`які запобіжні заходи, на думку прокурора, застосувати до обвинуваченого не доцільно.

Відповідно до ч. 6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 114-2, 258 258-6, 260, 261, 437 442-1 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України тримання під вартою.

Крім того, згідно з ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109 114-2, 258 258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437 442-1 Кримінального кодексу України.

З викладених підстав, враховуючи, що строк тримання обвинуваченого під вартою закінчується, прокурор просить задовольнити подане клопотання.

В обґрунтування клопотання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 прокурор покликається на обставини, зазначені в обвинувальному акті, згідно з якими сторона обвинувачення інкримінує ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_5 здійснення перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, з правовою кваліфікацією діяння за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України. Кримінальне правопорушення належить до категорії злочинів проти основ національної безпеки України.

Так само 24 вересня 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 29 листопада 2025 року, без визначення розміру застави. 13 жовтня 2025 року ухвалою Полтавського апеляційного суду зазначену ухвалу слідчого судді від 24 вересня 2025 року залишено без змін. 17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року. 22 грудня 2025 року строк тримання під вартою ОСОБА_6 продовжено до 19 лютого 2026 року. 16 лютого 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого до 15 квітня 2026 року. 07 квітня 2026 року ухвалою суду продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 до 04 червня 2026 року. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 травня 2026 року ухвалу місцевого суду від 07 квітня 2026 року залишено без змін.

У клопотанні прокурор стверджує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого, у разі доведеності вини, законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років. На думку прокурора, на теперішній час підстав для зміни раніше застосованого відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу на більш м`який, не вбачається, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, обґрунтування яких підтверджено судами першої та апеляційної інстанцій.

Зокрема, прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, як на території України, так і за кордоном, через усвідомлення ним можливості втрати свободи на тривалий час, у разі доведеності винуватості у вчиненні тяжкого злочину. На думку прокурора, враховуючи особливу зухвалість вчиненого, обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вжити заходів із конспірації з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Водночас переховування ОСОБА_6 від органів прокуратури та суду унеможливить своєчасне виконання процесуальних рішень та притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, ризик переховування від суду продовжує існувати із огляду на продовження дії режиму воєнного стану в Україні.

Прокурор зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків, які можуть давати викривальні показання відносно нього. На переконання прокурора, в даному випадку ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, враховуючи передбачену чинним КПК України процедуру допиту свідків.

На думку прокурора, обвинувачений ОСОБА_6 може продовжити вчинення кримінального правопорушення, в якому він підозрюється або вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки в разі обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, неможливо буде запобігти контактам з іншими невстановленими співучасниками злочину, з якими обвинувачений, перебуваючи на свободі, зможе вільно спілкуватися та координувати їхні дії щодо приховування слідів та засобів вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор стверджує, що заявлені ризики у кримінальному провадженні не зменшилися, а тому необхідно продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 . Інші більш м`які запобіжні заходи, на думку прокурора, застосувати до обвинуваченого не доцільно. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 176, ч. 4 ст. 183 КПК України просить не обирати обвинуваченому інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлені ним клопотання у повному обсязі, які просив задовольнити з підстав, зазначених у цих клопотаннях.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник у судовому засіданні з клопотанням прокурора не погодилися. Просили змінити запобіжний захід, обраний обвинуваченому, на більш м`який, зокрема, на заставу 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Покликаються на ті обставини, що заявлені прокурором ризики мають абстрактний характер та зводяться до формального посилання на тяжкість інкримінованих дій. Вважає, що станом на теперішній час такі ризики не лише істотно зменшилися, а фактично втратили своє існування з огляду на стадію судового розгляду та фактичний перебіг процесу. Під час судового розгляду у кримінальному провадженні вже допитано переважну більшість свідків сторони обвинувачення. Поряд із цим, інші ризики, на які покликається сторона обвинувачення, на думку захисника, також є необґрунтованими та не підтверджені жодними фактичними даними.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник із клопотанням прокурора не погодилися, заперечили наявність на теперішній час ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які вважають, що прокурором не доведені. Зазначають, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, власну сім`ю, а також позитивні характеристики за час його роботи та військової служби. Тому, просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід у виді застави.

Захисник ОСОБА_4 надіслав до суду письмові заперечення на клопотання прокурора, в якому покликається на те, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою не відповідає вимогам ч. 3 ст. 331 та ч. 3 ст. 184 КПК України, зокрема, не містить матеріалів на обґрунтування доводів клопотання, через що є необґрунтованим. Щодо заявлених прокурором ризиків покликається на прецедентну практику ЄСПЛ, зазначаючи, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення не може бути єдиним обґрунтуванням наявності ризиків для продовження строку запобіжного заходу. Прокурор взагалі не обґрунтував наявність обставин і фактів, також не надав жодних доказів, які би доводили, що обвинувачений має намір виїхати за межі України чи переховуватися від органів досудового розслідування та суду або вчиняв будь-які дії для цього. Звертає увагу на те, що під час досудового розслідування та судового розгляду з боку обвинуваченого не зафіксовано жодних проявів, які би прямо чи побічно свідчили про його намір перешкоджати у будь-який спосіб ефективному кримінальному провадженню. ОСОБА_6 раніше не судимий, до затримання мав постійне місце проживання та роботи, де характеризується виключно позитивно, з початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України з 05.05.2022 по 11.01.2024 став на захист Батьківщини, добровільно проходив військову службу, звідки звільнений у відставку за станом здоров`я та має захворювання, пов`язане із проходженням військової служби, інвалідність 2 групи. За час проходження військової служби позитивно характеризується, за особисту мужність та героїзм був нагороджений численними нагородами та відзнаками. Крім того, обвинувачений не має спеціальної слідчо-оперативної освіти, яка б давала йому змогу знати про заходи та методи прихованого пересування та проживання на місцевості, що свідчить про відсутність навиків переховування від органів досудового розслідування та суду. Тому, на думку захисника, твердження прокурора про наявність відповідного ризику є абстрактними і недоведеними.

Також зазначає, що відсутні ризики незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки в судових засіданнях допитано всіх ключових свідків у кримінальному провадженні. Свідки в судовому засіданні підтвердили, що надані документи були підставою для прийняття рішення щодо постійного догляду за особою, а група інвалідності отримана ще до повномасштабного вторгнення рф (у 2018 році). Також свідки зазначили про відсутність перешкоджання діям ЗСУ. Жодних проявів та фактів, які би прямо чи опосередковано свідчили би про намір обвинуваченого впливати на свідків, немає, а обґрунтування прокурором наявності вказаного ризику має неконкретний характер та, на переконання сторони захисту, є виключно припущенням останнього. Крім того, прокурор, не дослідивши жодного доказу, вже наперед запланував додатковий допит свідків. На переконання захисника, сам по собі факт нездійснення допиту окремих свідків не є автоматичним підтвердженням ризику незаконного впливу на них.

Захисник заперечує наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки прокурором не обґрунтовано і не долучено доказів того, що обвинувачений у період перебування під вартою намагався вчинити нові кримінальні правопорушення або намір їх вчинити.

Крім того, покликається на те, що Президент України визначив захист ветеранів війни пріоритетом державної політики, спрямованої на створення комплексної системи їхньої соціальної, медичної, освітньої та економічної реінтеграції. ОСОБА_6 є ветераном та інвалідом війни, має ряд хронічних захворювань, які, на думку захисника, можуть призвести не тільки до погіршення стану здоров`я, а й до важких невиправних наслідків. Таким чином, вважає, що зазначені у клопотанні прокурора ризики мають виключно формальний характер, базуються на припущеннях та не можуть слугувати підставами для продовження строку тримання під вартою.

Тому, на переконання захисника, враховуючи вищенаведені дані про особу ОСОБА_6 , стан його здоров`я, і те, що план реабілітації відносно нього не забезпечується в умовах СІЗО, відтак до обвинуваченого можливо застосувати альтернативний запобіжний захід у виді застави, яку захисник готовий внести особисто, а також покласти на обвинуваченого виконання процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Заслухавши думки учасників кримінального провадження з приводу продовження строку запобіжних заходів у виді тримання під вартою кожному з обвинувачених, а також клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до вимог ст. ст. 177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, суд повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним стороною обвинувачення.

Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 КПК України.

За змістом ст. 199 КПК України суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе й виправдане.

Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна обґрунтована ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Щодо вирішення клопотання про продовження строку запобіжного заходу, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , суд зазначає про таке.

24 вересня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави застосував до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 20 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.

17 листопада 2025 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_5 в межах строку досудового розслідування до 23 грудня 2025 року.

Надалі 22 грудня 2025 року згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави зазначений запобіжний захід відносно ОСОБА_5 продовжено до 19 лютого 2026 року включно, а 16 лютого 2026 року суд своєю ухвалою обрав (продовжив строк) запобіжний захід у виді тримання під вартою до 15 квітня 2026 року включно. Зрештою, згідно з ухвалою суду від 07 квітня 2026 року строк обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 04 червня 2026 року включно.

Зокрема, як під час досудового розслідування, так і судового розгляду при обранні запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 встановлено наявність таких ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

За змістом обвинувального акта і пред`явленого обвинувачення у цьому кримінальному провадженні № 22025170000000382 ОСОБА_5 інкримінується перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_5 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Аналізуючи клопотання прокурора про продовження строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , суд вважає, що вказані прокурором ризики є доведеними, на теперішній час продовжують існувати з огляду на таке.

Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті, тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.

ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Суд враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , який не одружений, проживає разом із співмешканкою, не має на утриманні інших осіб.

Водночас ОСОБА_5 має статус учасника бойових дій, тобто має навички володіння зброєю.

Також встановлено, що ОСОБА_5 офіційно працює, має інвалідність 2 групи, вищу освіту, позитивні характеристики, статус учасника бойових дій. Однак, на думку суду, на даному етапі судового розгляду вказані обставини не спростовують вищевказаних ризиків.

Судовий розгляд справи триває, не всі свідки у справі допитані в судовому засіданні. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб з боку обвинуваченого досі залишається на високому рівні.

На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану з високим ступенем його спланованості та узгодженості у співучасті з іншим обвинуваченим, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки та обороноздатності України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред`явленому обвинуваченні.

Водночас прокурор у судовому засіданні довів існування ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків та іншого обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин шляхом впливу на зміст їх показань, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.

При цьому, суд зазначає, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - під час допиту особи в судовому засіданні. Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.

Тому, доводи сторони захисту про відсутність будь-яких ризиків протиправного впливу на свідків, які вже допитані в суді, є передчасними та необґрунтованими.

Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу. На думку суду, сама по собі ця обставина підсилює вказані вище ризики, а жоден інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може їм запобігти.

Таким чином, аналізуючи чергове клопотання прокурора, суд вважає, що вказані ним ризики, а саме ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, є доведеними, вони не зникли та продовжують існувати й на теперішній час.

Проте встановлені ризики значно зменшилися з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Суд констатує, що ОСОБА_5 утримується під вартою приблизно 8 місяців, що становить тривалий строк.

Під час судового розгляду допитано свідків сторони обвинувачення. Не допитано лише свідка ОСОБА_8 , який є військовослужбовцем, офіцером, можливість впливу на якого має низьку вірогідність з огляду на вищевказане.

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В свою чергу, відповідно до ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Європейський суд з прав людини у справі «РІДКОДУБСЬКИЙ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF RIDKODUBSKYY AND OTHERS v. UKRAINE), заява №16317/24 та 5 інших заяв, рішення від 22 січня 2026 року, в якості недоліків, які призвели до порушення державою п.3 ст.5 ЄКПЛ, зокрема зазначив про те, що судом не розглянуто можливість застосування інших запобіжних заходів.

Обвинувачений є інвалідом 2 групи, стан його здоров`я погіршується, умови тримання під вартою не забезпечують можливість виконання програми реабілітації інвалідів.

Ризик впливу на свідків значно зменшився, як зазначено вище.

Вказані обставини, на думку суду, є підставою для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Згідно з ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Сума застави повинна бути визначена, враховуючи характеристику обвинуваченого, його активи та взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку порушення процесуального обов`язку, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. Водночас має враховуватися наявність грошових засобів у обвинуваченого (Mangouras v. Spain, 28 вересня 2010 року, №12050/04, п. 92).

Під час судового розгляду обвинувачений повідомив, що мав заробітну плату близько 20 тис.грн та пенсію близько 26 тис.грн. Також повідомив, що отримав разову виплату при демобілізації близько 900 тис.грн., придбав на цю суму долари США, але їх було заарештовано під час досудового розслідування.

Враховуючи майновий стан обвинуваченого ОСОБА_5 , а також обставини цього кримінального провадження, зокрема інкримінування йому вчинення тяжкого злочину, його кваліфікацію органом досудового розслідування, значний розмір неправомірної вигоди, а також вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, суд приходить до висновку, що обґрунтованим є встановлення наявності виключного випадку, передбаченого ч.5 ст.182 КПК України.

За таких обставин, наявні підстави для визначення застави у розмірі, що перевищує максимальну межу, встановлену п.2 ч.5 ст.182 КПК України.

З цих підстав, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому ОСОБА_5 альтернативний запобіжний захід у виді застави 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На думку суду, саме такий розмір застави забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, не є надмірним і не порушує права обвинуваченого, відповідає гарантіям, закріпленим, зокрема, у статтях 5, 6 ЄКПЛ.

Також суд вважає, що у разі внесення застави необхідно покласти на обвинуваченого процесуальні обов`язки, визначені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожним викликом до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками та іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Щодо вирішення питання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , суд зазначає про таке.

24 вересня 2025 року слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Полтави застосував до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 20 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.

Надалі 22 грудня 2025 року згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави зазначений запобіжний захід відносно ОСОБА_6 продовжено до 19 лютого 2026 року включно.

16 лютого 2026 року суд обрав (продовжив строк) до 15 квітня 2026 року включно запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6

10 березня 2026 року Полтавський апеляційний суд зазначену ухвалу Шевченківського районного суду міста Полтави залишив без змін.

Зрештою, згідно з ухвалою суду від 07 квітня 2026 року строк обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 04 червня 2026 року включно.

Зокрема, під час досудового розслідування та судового розгляду, а також обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 було встановлено наявність таких ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливого переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого підозрюваного у цьому кримінальному провадженні.

За змістом обвинувального акта і пред`явленого обвинувачення у цьому кримінальному провадженні № 22025170000000382 ОСОБА_6 інкримінується перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Такі дії за обвинувальним актом відносно ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

Аналізуючи клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , суд вважає, що вказані прокурором ризики є доведеними, на теперішній час продовжують існувати з огляду на таке.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, за який законом про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Оскільки судове провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті, тому суд не дає оцінки обґрунтованості підозри та висунутого обвинувачення.

Вирішуючи ініційовані сторонами процесуальні питання, суд передусім враховує дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який має статус учасника бойових дій, тобто має навички володіння зброєю.

На думку суду, вказані обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховування від органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на свідків, іншого обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 має вищу освіту, офіційно працює на посаді радника голови Полтавської районної ради, не одружений, проживає разом зі співмешканкою. Також ОСОБА_6 , має позитивні характеристики, статус учасника бойових дій, інвалідність 2 групи, за час проходження військової служби отримав декілька державних нагород та відзнак, у тому числі від вищого військового керівництва держави, має на утриманні неповнолітню дитину 2009 року народження.

Однак, на думку суду, на даному етапі судового розгляду цього кримінального провадження вказані обставини у їх сукупності не спростовують вищевказані ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які наведені прокурором.

Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, зокрема, шляхом переховування від суду, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану з високим ступенем його спланованості та узгодженості у співучасті з іншим обвинуваченим, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки з посяганням на суспільні відносини, які спрямовані, зокрема, на забезпечення державної безпеки та обороноздатності України, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у пред`явленому обвинуваченні.

Водночас, прокурор у судовому засіданні довів існування ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_6 на свідків та іншого обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин шляхом впливу на зміст їх показань, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні.

Доводи сторони захисту, що ризик впливу на свідків відсутній є передчасними та необгрунтованими, оскільки при встановленні ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду, на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1,2 ст.23, ст.224 КПК України). Згідно з ч.4 ст.95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на свідків існує не лише на стадії здійснення досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Судовий розгляд справи триває, не всі свідки у справі допитані в судовому засіданні. Тому, ймовірність настання ризиків незаконного впливу на них у різний спосіб досі існує.

За таких обставин, ризик впливу на свідків та іншого обвинуваченого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків.

Доводи захисника щодо відсутності ризику переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та/або суду є безпідставними, оскільки незважаючи на обмеження, які наразі діють в Україні щодо перетину державного кордону чоловіками, ризик можливого переховування обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні залишається.

Крім того, Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, який затверджено Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу. На думку суду, сама по собі ця обставина підсилює вказані вище ризики, а жоден інший запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не може їм запобігти.

Таким чином, аналізуючи чергове клопотання прокурора, суд вважає, що вказані ним ризики, а саме ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, є доведеними, вони не зникли та продовжують існувати й на теперішній час.

Проте встановлені ризики значно зменшилися з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Суд констатує, що ОСОБА_6 утримується під вартою приблизно 8 місяців, що становить тривалий строк.

Під час судового розгляду допитано свідків сторони обвинувачення. Не допитано лише свідка ОСОБА_8 , який є військовослужбовцем, офіцером, можливість впливу на якого має низьку вірогідність з огляду на вищевказане.

Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В свою чергу, відповідно до ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Європейський суд з прав людини у справі «РІДКОДУБСЬКИЙ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF RIDKODUBSKYY AND OTHERS v. UKRAINE), заява №16317/24 та 5 інших заяв, рішення від 22 січня 2026 року, в якості недоліків, які призвели до порушення державою п.3 ст.5 ЄКПЛ, зокрема зазначив про те, що судом не розглянуто можливість застосування інших запобіжних заходів.

Обвинувачений є інвалідом 2 групи, стан його здоров`я погіршується, умови тримання під вартою не забезпечують можливість виконання програми реабілітації інвалідів.

Ризик впливу на свідків значно зменшився, як зазначено вище.

Вказані обставини, на думку суду, є підставою для визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Згідно з ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Сума застави повинна бути визначена, враховуючи характеристику обвинуваченого, його активи та взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку порушення процесуального обов`язку, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. Водночас має враховуватися наявність грошових засобів у обвинуваченого (Mangouras v. Spain, 28 вересня 2010 року, №12050/04, п. 92).

Враховуючи майновий стан обвинуваченого, а також обставини цього кримінального провадження, зокрема інкримінування йому вчинення тяжкого злочину, його кваліфікацію органом досудового розслідування, значний розмір неправомірної вигоди, а також вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, суд приходить до висновку, що обґрунтованим є встановлення наявності виключного випадку, передбаченого ч.5 ст.182 КПК України.

За таких обставин, наявні підстави для визначення застави у розмірі, що перевищує максимальну межу, встановлену п.2 ч.5 ст.182 КПК України.

Під час судового розгляду обвинувачений заявив, що отримує заробітну плату приблизно 30 тис. грн щомісячно, з урахуванням сплачених податків, а також приблизно 20 тис. грн пенсійних виплат.

Згідно з декларацією осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, обвинувачений має заощадження в розмірі 13000 Євро, 15000 доларів США, 300000 грн. Сума доходів за рік склала більше 1,5 млн грн. Згідно повідомлення про суттєві зміни в майновому стані ОСОБА_6 в серпні 2025 року придбав транспортний засіб вартістю 1412060 грн.

З цих підстав, суд вважає за необхідне обрати обвинуваченому ОСОБА_6 альтернативний запобіжний захід у виді застави 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На думку суду, саме такий розмір застави забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, не є надмірним і не порушує права обвинуваченого, відповідає гарантіям, закріпленим, зокрема, у статтях 5, 6 ЄКПЛ.

Також суд вважає, що у разі внесення застави необхідно покласти на обвинуваченого процесуальні обов`язки, визначені ч.5 ст.194 КПК України, а саме: прибувати за кожним викликом до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками та іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Таким чином, клопотання прокурора необхідно задовольнити частково.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 206, 331, 370, 372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора задовольнити частково.

Продовжити строк до 29 липня 2026 року включно запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 200 (двісті) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665600,00 (шістсот шістдесят п`ять тисяч чотириста гривень 00 копійок) грн, після внесення якої обвинувачений ОСОБА_5 звільняється з-під варти під заставу.

Продовжити строк до 29 липня 2026 року включно запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 300 (триста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 998400,00 (дев`ятсот дев`яності вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок) грн, після внесення якої обвинувачений ОСОБА_6 звільняється з-під варти під заставу.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: отримувач: ТУ ДСАУ в Полтавській області.

Роз`яснити обвинуваченим, що у разі внесення застави оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на вказаний вище депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій службовій особі в Державній установі «Полтавська установа виконання покарань № 23».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа в Державній установі "Полтавська установа виконання покарань №23" негайно має здійснити розпорядження про звільнення обвинуваченого з-під варти та повідомити письмово прокурора, що звернувся з клопотанням та суд.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачені зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у виді застави, та вважаються такими, до яких застосовано запобіжний захід у виді застави.

Уповноважена службова особа в Державній установі "Полтавська установа виконання покарань (№23)" у разі внесення застави при звільненні обвинувачених зобов`язана роз`ясняти їх обов`язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов`язки із забезпечення належної поведінки обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов`язків.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 у разі внесення застави, обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за викликом до суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу суду; утримуватися від спілкування зі свідками по справі, іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 у разі внесення застави, обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за викликом до суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу суду; утримуватися від спілкування зі свідками по справі, іншим обвинуваченим у кримінальному провадженні; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченим, що у разі невиконання ними покладених обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та до них може бути застосований запобіжній захід у виді тримання під вартою.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена в частині запобіжного заходу до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1