Ухвала суду № 137141494, 02.06.2026, Тетіївський районний суд Київської області

02.06.2026 Справа № 940/2463/25

Провадження по справі № 2-з/940/2/26

У Х В А Л А

Іменем України

02 червня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.

розглянувши у приміщенні суду в м. Тетієві заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Манзюка Т.Ю. про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини,

встановив:

На розгляді Тетіївського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини.

01.06.2026 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Манзюк Т.Ю. звернувся через підсистему «Електроний суд» із заявою про забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідачки ОСОБА_2 надати позивачеві можливість спілкуватись з дитиною, ОСОБА_4 , без присутності матері з 10 години кожної суботи по 18 годину кожної неділі.

Вказана заява мотивована тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що зареєстрований 05 серпня 2022 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 1636. За час шлюбу у них народився син - ОСОБА_4 . Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 19.06.2024 у справі № 940/543/24 шлюб розірвано. Питання про визначення місця проживання сина під час розірвання шлюбу не вирішувалось. Сторони спору виховували сина за домовленістю сторін. На даний момент дитина проживає з матір`ю. За час роздільного проживання сторін спору відповідачка неодноразово, без попередження позивача, змінювала місце проживання. При цьому, відповідачка іноді погоджувалась надавати час для спілкування та повідомляла про своє місцезнаходження в обмін на матеріальні вигоди для себе. На даний час позивач не знає адресу проживання своєї колишньої дружини та, відповідно, не знає місцезнаходження свого сина. Відповідачка не відповідає на телефонні дзвінки та на повідомлення у електронних месенджерах. Позивач не бачив свого сина з вересня 2025 року, а судовий розгляд даної справи не завершений, тому тривале розлучення дитини з одним із батьків може мати наслідком втрату емоційного контакту з дитиною, що безперечно не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

У порядку автоматизованого розподілу справ, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.06.2026, заяву про забезпечення позову у цей же день передано на розгляд судді Мандзюку С.В.

Суд, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Заява про забезпечення позову має відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до Принципів попередніх і забезпечувальних (охоронних) заходів у міжнародному цивільному процесі Міжнародної Асоціації процесуального права, «попередні і забезпечувальні заходи мають дві принципові цілі у цивільних спорах: а) збереження існуючого status quo до вирішення спору по суті; б) збереження активів, за рахунок яких остаточне судове рішення може бути виконано.

Відповідно до Правила 17.1 «Попередні заходи та охоронні заходи», що закріплено у Правилах міжнародного цивільного процесу ALI/UNIDROIT, суд може вжити попередній захід для того, щоб обмежити поведінку сторони чи іншої особи або змусити її до поведінки у випадках, коли необхідно зберегти можливість надання ефективного засобу судового захисту до ухвалення остаточного судового рішення або ж для того, щоб підтримати або іншим чином врегулювати існуючу ситуацію (status quo).

Консультативна рада європейських суддів у своєму Висновку від 24 листопада 2004 року № 6 «Про справедливий судовий розгляд у розумні строки і роль судді у судовому процесі з урахуванням альтернативних способів вирішення спорів» визначила, залежно від мети, два види попередніх заходів, які можуть бути застосовані судом: 1) заходи, спрямовані на забезпечення виконання рішення (наприклад, накладення арешту або «замороження активів»); 2) засоби тимчасового врегулювання ситуації (наприклад, у сімейних спорах).

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

Згідно із положеннями частини першої статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України, до них належать, серед іншого, заборона вчиняти певні дії; встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина десята статті 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Згідно із пунктами 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі №910/1200/20.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із врахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної заяви, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами існує тривалий спір щодо визначення місця проживання дитини і на теперішній час на розгляді Тетіївського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини.

Водночас, заява про забезпечення позову стосується зобов`язання відповідачки ОСОБА_2 надати позивачеві можливість спілкуватись з дитиною, ОСОБА_4 , без присутності матері з 10 години кожної суботи по 18 годину кожної неділі.

Відповідно до положень частини десятої статті 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відтак, враховуючи, що предметом спору у цій справі є встановлення режиму спільної опіки батьків над дитиною, а способом забезпечення позову позивач визначив надання йому можливості спілкуватись з дитиною ОСОБА_4 до завершення розгляду справи по суті, суд не вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову є тотожним позовним вимогам, а відтак відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову відповідно до положень частини десятої статті 150 ЦПК України.

Крім того, суд враховує, що у статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною третьої статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Вказані норми міжнародного права кореспондуються із положеннями статті 141 СК України, відповідно до якої мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, та із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», в якій вказано, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до частин першої і другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним.

Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», №31111/04, § 54).

Тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (рішення ЄСПЛ від 04 вересня 2018 року у справі за заявою Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, № 6221/14, § 33-34).

Стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 01 грудня 2009 року в справі за заявою Eberhard and M. v. Slovenia, № 8673/05, 9733/05, § 127).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19 (провадження № 61-10859св20) вказано, що: «у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Суд погоджується, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц.

За таких обставин, зустрічі батька з дитиною є цілком виправданим та співмірним до конкретних обставин заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник виключно із сімейних правовідносин.

Безперечно, що підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

Загалом, у таких чутливих правовідносинах, враховуючи об`єктивно можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі №752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини».

Забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати найкращим інтересам одного з батьків (див. постанову Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 501/488/21/21 (провадження № 61-11187св22).

Тому, з метою запобігання повної втрати емоційного контакту позивача ОСОБА_1 з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непоправного погіршення між ними відносин, у тому числі і за час розгляду справи у суді, який може бути об`єктивно тривалим, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового графіку спілкування батька та дитини, але з врахуванням нижчевикладеного.

Так, беручи до уваги малолітній вік дитини та вочевидь тісний психоемоційний контакт між матір`ю та дитиною, вимога про встановлення обраного позивачем тимчасового графіку спілкування без присутності матері з 10 години кожної суботи до 18 години кожної неділі, при тому, що батько не бачив сина з вересня 2025 року, може об`єктивно спричинити негативне та надмірне психоемоційне навантаження на дитину, тому є передчасною, а відтак суд вважає за необхідне задовольнити заяву частково з врахуванням якнайкращих інтересів дитини та балансу сторін.

Водночас, враховуючи предмет спору у даній справі, наявність тривалого невирішеного конфлікту між батьками дитини та обов`язковість участі органу опіки та піклування, з метою максимального забезпечення найкращих інтересів дитини, уникнення конфліктних ситуацій між батьками та дитиною, графік для спілкування батька та дитини слід визначити з урахуванням обов`язкової участі матері дитини, а також перші дві зустрічі за участю представника служби у справах дітей та сім`ї Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.

Таким чином, враховуючи положення частини десятої статті 149 ЦПК України, підстави та предмет позову, необхідність забезпечення відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком, заяву позивача про забезпечення позову слід задовольнити частково, шляхом встановлення зустрічей батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності ОСОБА_3 , кожної першої і третьої суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. за місцем проживання матері або в інших місцях за взаємною згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а перші дві зустрічі провести за участю представника служби у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.

Керуючись статтями 149, 150, 153 ЦПК України, суддя

постановив:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Манзюка Т.Ю. про забезпечення позову задовольнити частково.

Тимчасово, до набрання рішенням суду законної сили у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про встановлення спільної опіки над дитиною та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дитини, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей батька ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності ОСОБА_3 , кожної першої і третьої суботи місяця з 10.00 год. до 17.00 год. за місцем проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , або в інших місцях за взаємною згодою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Перші дві зустрічі ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , провести за участю представника служби у справах дітей Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області.

Зобов`язати ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для зустрічі дитини з батьком у встановлений судом графік побачень, у тому числі у разі зміни місця проживання.

Дані про позивача: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Дані про відповідачку:ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Дата складення повного тексту ухвали: 05 червня 2026 року.

Суддя С.В. МАНДЗЮК