Рішення № 137141349, 08.05.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/3748/25

Провадження № 2/366/442/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.2026 селище Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., за участю секретаря судового засідання Іванової І.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1)Служба у справах дітей та сім`ї Іванівської селищної ради;

2)Міністерство оборони України;

3)Військова частина НОМЕР_1 .

про встановлення факту перебування на вихованні та утриманні

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі відповідач) про встановлення факту перебування на вихованні та утриманні.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для встановлення факту, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 знаходиться на утриманні та вихованні ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що є діючим військовослужбовцем та проходить службу у лавах ЗСУ.

26 червня 2024 року між позивачем та ОСОБА_4 (далі - відповідач) був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Під час шлюбу у позивача та відповідача народилась спільна дитина син, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від попереднього шлюбу у позивача навна одна дитина, яка проживає з мамою, позивач сплачує аліменти.

Від попереднього шлюбу у відповідача є донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини зазначено ОСОБА_6 .

Позивач зазначає, що біологічний батько дитини - ОСОБА_6 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 (копія Довідки форма 5 додається), однак 15.04.2024 року останній зник безвісти під час виконання завдань за призначенням в ході бойових дів під час забезпечення національної небезпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії проти України в районі населеного пункту Новобахмутівка, Донецької області.

3 моменту знайомства з ОСОБА_2 , позивач взяв на себе виховання ОСОБА_3 та її повне утримання. За твердженнями позивача, у нього з ОСОБА_3 склались теплі, родинні стосунки та емоційний зв?язок. Вони разом проводять вільний час, беруть участь в різних зборах, змаганнях, відвідують розважальні заклади для дітей. Позивач регулярно приймає участь у вихованні ОСОБА_3 , систематично навідується до закладу освіти, де остання навчається, бере участь у батьківських зборах, що підтверджується характеристикою з Запрудської філії Іванківського ліцею № 1.

Позивач зазначає, що забезпечує дитину абсолютно усім необхідним: шкільним приладдям, одягом, взуттям, харчуванням, усіма необхідними гаджетами, кишеньковими грошима, витратами на лікування.

Відповідач на даний час перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьохрічного віку з другим сином та не має можливості на даний момент заробляти кошти та утримувати дітей. Відповідно позивач, як голова сім?ї та єдина працююча особа в сім?ї, повністю забезпечує належний рівень життя ОСОБА_3 .

За твердженнями позивача, до моменту зникнення безвісти біологічного (рідного) батька ОСОБА_3 , мати (відповідач) не подавала до суду жодних вимог про стягнення аліментів на утримання доньки, тобто матеріального утримання дитиною з боку біологічного батька фактично не було. Рідний батько та ОСОБА_3 проживали у різних населених пунктах, вихованням дитини батько не займався. Після того, як біологічний (рідний) батько ОСОБА_3 пропав безвісти, відповідач оформила соціальні виплати у зв?язку з втратою годувальника від держави.

Позивач стверджує, що соціальні виплати не використовуються на витрати дитини, основне фактичне утримання здійснює він. Соціальні виплати зберігаються на банківському рахунку для подальшої купівлі дитині житла.

Також позивач звертає увагу на те, що станом на день звернення до суду позивач проходить військову службу, однак зв?язок з ОСОБА_3 не втрачений, вони часто спілкуються в телефоні, під час вихідних позивач проводить час з родиною.

Метою встановлення факту утримання та виховання дитини позивач зазначає можливість звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом «т» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Враховуючи викладене, позивач змушений звертатись до суду, оскільки в позасудовому порядку встановити такі факти позивач позбавлений можливості.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було визначено головуючого суддю Мовчана В.В.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 28.11.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей та сім`ї Іванівської селищної ради та Міністерство оборони України. Підготовче судове засідання призначено на 23.12.2025.

19.12.2025 від представника Міністерства оборони України до суду надійшли письмові поясненні по справі з проханням витребувати від військової частини, в списках якої перебуває біологічний батько дитини, інформацію щодо того чи виплачується дитині відповідача грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

У судовому засіданні 23.12.2025 судом долучено до матеріалів справи довідку про перебування ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 .

Представник позивача у судовому засіданні 23.12.2025 заявила клопотання про залучення військової частини НОМЕР_1 до участі у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 23.12.2025 витребувано від військової частини НОМЕР_4 інформацію щодо того чи виплачується ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 4 механізованої роти НОМЕР_5 механізованого батальйону) та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору військову частину НОМЕР_1 . Судове засідання призначено на 20.01.2026.

20.01.2026 розгляд справи було відкладено на 05.02.2026.

20.01.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення додаткових доказів та долучено свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 .

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 05.02.2026 повторно витребувано від військової частини НОМЕР_4 інформацію щодо того чи виплачується ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Розгляд справи відкладено на 12.03.2026.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 12.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду на 31.03.2026.

У судовому засіданні 31.03.2026 розгляд справи відкладено на 08.04.2026.

03.04.2026 від представника позивача до суду надійшло клопотання про заслуховування думки дитини ОСОБА_3 , у судовому засіданні.

08.04.2026 у судовому засіданні було заслухано дитину, допитано свідків, та відкладено розгляд справи на 08.05.2026.

У судове засідання 08.05.2026 з`явилася представник позивача, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні 08.05.2026 проти задоволення позову не заперечувала.

Командир військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без представника військової частини НОМЕР_1 .

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки суд не повідомили, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталися.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників, проаналізувавши обставини та докази по справі, суд вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, беручи до уваги таке.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 Баштанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштансткому районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 26.06.2024 було зареєстровано шлюб, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 .

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначено батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 проживають в АДРЕСА_1 , в будинку, який належить ОСОБА_1 , необхідними речами та продуктами харчування забезпечені, умови проживання задовільні, що підтверджено актом обстеження житло побутових умов сімї від 22.10.2025.

ОСОБА_6 та ОСОБА_8 є батьками ОСОБА_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 .

Згідно сповіщення сімї № 30 від 13.05.2024, старший солдат по мобілізації ОСОБА_6 15.04.2024 зник безвісті під час виконання завдань за призначенням в ході бойових дій під час забезпечення національної небезпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії проти України, що також підтверджено Витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

15.04.2024, як вбачається з свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , ОСОБА_6 помер в Донецькій області.

Відповідно до довідки заступника начальника управління обслуговування громадян начальника відділу обслуговування громадян № 9, ОСОБА_2 перебуває на обліку у відділенні обслуговування громадян № 9 Головного управління Пенсійного Фонду України по догляду за дитиною і отримує грошову виплату.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , позивач має гарні відносини з ОСОБА_3 .

Як вбачається з психологічної довідки щодо особливостей емоційної прив`язаності дитини до батьків (осіб, які їх замінюють), наданої психологом психотерапевтом ОСОБА_11 , ОСОБА_3 є відкритою, доброзичливою, комунікабельною, легко вступає у контакт із дорослими. У сімейному середовищі сформувалася позитивна емоційна взаємодія з чоловіком матері (вітчимом) ОСОБА_1 . Дитина називає його батьком, сприймає як близьку та значущу дорослу особу, демонструє довіру, прихильність та емоційний комфорт у взаємодії з ним.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд, зокрема, розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Отже, правовідносини щодо утримання дітей, є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Водночас, відповідно до ст. 268 СК України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинків, у випадку прямо передбаченому законом, лише за сукупності наступних обставин: такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; вітчим може надавати матеріальну допомогу.

З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинку чи падчериці, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах.

Проте з позиції норм СК України, таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений обов`язок батьків по відношенню до неповнолітніх дітей. Також падчериця, у спірному випадку, не може вимагати у вітчима забезпечення його утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений.

Так, судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів, що заявник є вітчимом дитини ОСОБА_3 .

Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю.

Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки.

Як було зазначено вище, сімейне законодавство передбачає права та обов`язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (ст. 268 СК України).

У позові позивач вказує, що встановлення факту перебування дитини на його утриманні необхідно йому для отримання можливості звернутися до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби.

Так, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», який визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно абзацу 5 п. 3 ч. 12 ст. 26 Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, у тому числі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Системний аналіз положень СК України та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчить, що передбачене підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, стосується військовозобов`язаних, які є батьками таких дітей або їх вітчимом у разі наявності обов`язку, передбаченого ч. 1 ст. 268 СК України, утримувати падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`ю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Надані до суду письмові пояснення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтверджують лише факт спільного проживання позивача з дружиною та дітьми, дружні відносини в сім`ї, проте такі пояснення не свідчать про утримання заявником зазначених осіб.

Сам по собі факт проживання за однією адресою не може свідчити про перебування на утриманні.

До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові 18 квітня 2018 року у справі № 165/325/17, який відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України враховується при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Окрім цього, суд зазначає, у ОСОБА_3 є матір ОСОБА_2 , яка згідно припису ст. 180 СК України зобов`язана утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Крім того, позивачем не надано будь-яких даних щодо відсутності у дитини рідних діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ж неможливості належного з їх боку утримання дитини.

Так, перебування особи на утриманні іншої особи означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги, що надається, а також наявності в особи, що таку допомогу надає, матеріальної можливості утримувати, окрім себе, ще й іншого члена сім`ї.

Суд, зважаючи на вік дитини, підтверджує, що ОСОБА_3 потребує сторонньої допомоги від дорослих членів своєї сім`ї для забезпечення належних умов для свого проживання та фізичного і духовного розвитку.

Однак позивач не довів суду, що така допомога надається саме заявником, а не рідними дідом, бабою наприклад.

Позивач не довів, що сплачує комунальні послуги за місцем свого спільного проживання з дитиною, що оплачує витрати на придбання шкільного приладдя, одягу, взуття для дитини тощо, а формально зазначив це в своєму позові.

У позовній заяві зазначено, що позивач має від попереднього шлюбу дитину на яку сплачує аліменти, однак доказів відсутності заборгованості зі сплати аліментів, як і фактичного їх стягнення суду не надано.

Також позивач стверджує, що соціальні виплати, які оформила відповідачка після того, як біологічний батько дитини зник безвісти, не використовуються на витрати дитини. При цьому такі кошти накопичувалися матір`ю дитини з метою забезпечення майбутніх житлових потреб дитини.

Однак доказів цього суду не надано, як і не надано належного обгрунтування неможливості використання частини тих коштів на утримання ОСОБА_3 відповідачкою.

Суд враховує, що дитина забезпечувалася також за рахунок державних соціальних гарантій, призначених у зв`язку із зникненням її біологічного батька, а тому відсутні належні докази того, що основний та єдиний обов`язок щодо матеріального забезпечення дитини покладався виключно на позивача.

Будь-яких інших належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про перебування на утриманні позивача падчериці, окрім спільного місця проживання, хорошими відносинами та зацікавленості у навчанні дитини, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що рідний батько дитини помер, що підтверджується відповідними доказами у матеріалах справи.

Позивач є особою, яка перебуває у шлюбі з матір`ю дитини, однак:

-не є батьком дитини;

-не є усиновлювачем;

-не є опікуном чи піклувальником;

-не має статусу законного представника дитини.

За переконанням суду, відповідно до положень Сімейного кодексу України обов`язок утримання дитини покладається на її батьків, усиновлювачів, опікунів або піклувальників. Особи, на яких законом такий обов`язок не покладено, можуть надавати матеріальну допомогу дитині добровільно, однак це не створює сімейних прав та обов`язків і не породжує статусу утримувача дитини.

Заявлений позивачем факт є юридично значущим лише у межах прав та обов`язків осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати дитину. Встановлення такого факту щодо особи, яка не має відповідного правового статусу, фактично призвело б до створення для позивача нового сімейно-правового статусу, що не передбачено чинним законодавством.

Крім того, встановлення факту утримання дитини нерозривно пов`язане з питанням реалізації та обсягу сімейних прав і обов`язків щодо дитини. Такі обставини не можуть встановлюватися судом як самостійний юридичний факт, оскільки це суперечить положенням цивільного процесуального законодавства щодо предмета судового розгляду.

Суд бере то уваги також той факт, що у зв`язку з повномасштабною агресією російської федерації, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року, згідно з пунктом 2 якої сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 вказаної Постанови №168, особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної в пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Отже, ОСОБА_3 має право на отримання грошової допомоги, у зв`язку зі смертю свого батька, як і забезпечувалася державою до цього, у зв`язку з перебуванням її біологічного батька безвісти відсутнім.

Законом не заборонено позивачу добровільно утримувати дитину ОСОБА_3 , дбати про її всебічний розвиток, забезпечувати повсякденні побутові потреби, навчання, піклуватися про її духовний та фізичний стан, проте таке право позивача не породжує юридичного значення за наслідками встановлення факту, про який він просить.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги позивача. Якщо крім допомоги, що надавалася позивачем, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога позивача постійним і основним джерелом засобів до існування.

Окрім того, встановлення юридичного факту не може ґрунтуватися лише на припущеннях або формальному підтвердженні сімейних відносин, а потребує наявності переконливих доказів постійного, систематичного та основного утримання дитини саме позивачем та відсутності інших джерел доходів.

Таким чином, суд оцінюючи надані заявником докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 258, 259, 263-265, 268, 273, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради, Міністерство оборони України про встановлення факту перебування на вихованні та утриманні відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України № НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ,адреса: АДРЕСА_1 )

Третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору-1: Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської селищної ради (ідентифікаційний код 44145537, адреса: вул. Івана Проскури, 7, с-ще Іванків, Вишгородського району, Київської області)

Третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору-2: Міністерство оборони України (ідентифікаційний код: 00030422, адреса: просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ)

Третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору-3: Військова частина НОМЕР_1

Повний текст складено та підписано 18.05.2026.

Суддя Віталій МОВЧАН