Рішення № 137138781, 19.05.2026, Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа 740/3393/25

2/729/45/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі:

Судді Демченко Л.М.,

за участю секретарів Шолудько Ю.М., Роєнко А.П.,

представника позивача адвоката Коляденка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба в справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їхнього спільного сина.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2010 по 2019 рік, від спільного проживання мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2019 році відповідач разом із дитиною виїхала на проживання до Броварського району Київської області. У 2023 році він забрав сина до себе у зв`язку з тим, що дитина не відвідувала навчальний заклад, а відповідач не виходила на зв`язок. З цього часу малолітній ОСОБА_3 проживає разом із ним та перебуває на його повному утриманні. Відповідач тривалий час не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям, станом здоров`я, навчанням та розвитком, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не підтримує з нею спілкування та фактично самоусунулася від виконання батьківських обов`язків.

Вказані обставини, на його думку, свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та є підставою для позбавлення її батьківських прав, тому просить позбавити відповідача батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач до суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснив, що позивач не звертався до служби у справах дітей за місцем проживання відповідача з метою з`ясування її місця перебування, умов проживання чи обставин життя. Також позивач не звертався до суду або інших компетентних органів із вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. Крім того, представник позивача зазначив, що позивач не вживав заходів для встановлення місця проживання відповідача, не з`ясовував, де вона проживає на даний час та чим займається.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України та шляхом направлення судової повістки за місцем її реєстрації, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України, яка повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких підстав відповідач вважається належно повідомленим про дату, час і місце судового засідання.

Відповідач причини неявки не повідомила, відзиву на позов не подавала, а відтак, враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного вирішення справи та враховуючи наявність умов, передбачених ст.280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст.281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9).

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Переяславської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним проживає його син ОСОБА_3 (а.с. 15).

Згідно з довідкою, виданою Переяславською гімназією № 5 Переяславської міської ради, ОСОБА_3 навчається у 4 класі зазначеного навчального закладу (а.с. 16).

Відповідно до довідки, виданої Переяславською гімназією № 5 Переяславської міської ради, ОСОБА_3 , учень 4 класу, прибув до навчального закладу 29 серпня 2023 року зі смт Згурівка. З цього часу дитина проживає разом із батьком. У довідці зазначено, що ОСОБА_1 належним чином виконує батьківські обов`язки, цікавиться життям дитини у школі, забезпечує її матеріально, допомагає у навчанні та проводить із сином вільний час. Також батько бере активну участь у житті класу, відвідує батьківські збори, виконує рекомендації педагогів та сприяє належному навчанню і вихованню дитини. Крім того, у довідці вказано, що ОСОБА_2 за період навчання дитини жодного разу не відвідувала навчальний заклад, не цікавилася успішністю сина у класного керівника чи адміністрації гімназії, не була присутня на батьківських зборах, не проживає разом із сім`єю та участі у вихованні дитини не бере (а.с.17).

Згідно з актом обстеження житлових та побутових умов проживання ОСОБА_1 , складеним депутатом Переяславської міської ради, встановлено, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою разом із позивачем проживає його неповнолітній син ОСОБА_3 , 2016 року народження. Власником житлового будинку є мати позивача ОСОБА_4 . Під час обстеження встановлено, що житловий будинок має три житлові кімнати, кухню, ванну кімнату із санвузлом, коридор та веранду. Будинок мебльований, забезпечений необхідною побутовою технікою та всіма комунальними зручностями. Житлові умови є задовільними та придатними для проживання, у тому числі створені належні умови для проживання та розвитку дитини (а.с.19).

Відповідно до характеристики, виданої КП «Управляюча компанія «Виробниче управління житлово-комунального господарства» Переяславської міської ради, ОСОБА_1 працює на посаді слюсаря-сантехніка з листопада 2020 року. За місцем роботи характеризується позитивно, як відповідальний та сумлінний працівник, який належним чином виконує покладені на нього обов`язки, користується авторитетом та повагою серед колег, є доброзичливим, комунікабельним та дисциплінованим (а.с.21).

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2010 по 2019 рік та мають спільного сина.

З 2023 року малолітній ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 , який самостійно забезпечує його виховання, утримання та розвиток. Дитина навчається у Переяславській гімназії № 5, де батько постійно цікавиться її навчанням, бере участь у шкільному житті та належним чином виконує батьківські обов`язки.

У висновку також зазначено, що відповідач участі у вихованні дитини не бере, навчальним закладом не відвідувалась, успіхами та станом здоров`я сина не цікавилась. Зі слів дитини та відповідно до інформації навчального закладу, мати тривалий час не підтримує з ним спілкування, а будь-які згадки про неї викликають у дитини негативні емоційні переживання.

Органом опіки та піклування встановлено, що місце проживання ОСОБА_2 з`ясувати не вдалося, за місцем реєстрації вона не проживає, повідомити своє фактичне місце проживання працівникам служби у справах дітей відмовилася. На засідання комісії з питань захисту прав дитини не з`явилася, причин неявки не повідомила.

За результатами проведеної перевірки орган опіки та піклування дійшов висновку, що ОСОБА_2 свідомо усунулася від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина, у зв`язку з чим визнав доцільним позбавлення її батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 (а.с.72-73).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка пропорційності заходу, який може призвести до розриву сімейних зв`язків, вимагає від суду ретельного аналізу обставин справи. При цьому найкращі інтереси дитини є визначальними.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та батьків має існувати справедлива рівновага, при якій особлива увага приділяється саме найкращим інтересам дитини, що за своєю природою мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні.

Відповідно до ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони, зокрема, ухиляються від виконання обов`язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до експлуатації дитини, примушують її до жебракування чи бродяжництва, або засуджені за умисний злочин щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є насамперед способом захисту прав та інтересів дитини і водночас санкцією (відповідальністю) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дитини.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) зазначено, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних спорів, який застосовується лише у виняткових випадках і за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особу батька або матері як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Факт недостатнього спілкування батьків з дитиною, неналежної участі у її матеріальному забезпеченні чи вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у забезпеченні її права на любов, піклування та належне матеріальне забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та свободу формування ставлення до своїх батьків. Аналізуючи встановлені обставини у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні враховувати, що такий захід має істотний вплив на свідомість дитини і тому застосовується лише як крайня міра захисту її прав та інтересів.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої є пріоритетними над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків позбавлення батьківських прав має вирішуватися у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу, після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, та дослідження всіх доказів у їх сукупності.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути наслідком відсутності сталого спілкування або різних життєвих позицій, сама по собі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який має розглядатися як виключний та надзвичайний спосіб реагування на недобросовісну поведінку батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Зазначена судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дитини не може автоматично бути підставою для позбавлення його батьківських прав; таке втручання допускається лише за умови доведеності винної поведінки у формі умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

Позбавлення батьківських прав є виключним, крайнім заходом впливу, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки одного з батьків, свідомого та систематичного ухилення від виконання батьківських обов`язків, а також за умови, що застосування інших заходів впливу є недостатнім для належного захисту прав та інтересів дитини. Такий захід може застосовуватися виключно у випадках доведеності обставин, які беззаперечно свідчать про неможливість збереження сімейних правовідносин між батьком та дитиною.

Судові повістки та інші процесуальні документи, які надсилалися відповідачу за відомою суду адресою, поверталися без вручення з відмітками поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з тим із висновку органу опіки та піклування вбачається, що працівниками служби у справах дітей та сім`ї було проведено телефонну розмову з відповідачем, під час якої остання відмовилася повідомити своє фактичне місце проживання, що свідчить про наявність у органу опіки та піклування засобів зв`язку з відповідачем, зокрема її контактного номера телефону. Водночас ні позивачем, ні органом опіки та піклування зазначений номер телефону суду не було повідомлено, що обмежило можливість суду використати додаткові способи повідомлення відповідача про розгляд справи.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні пояснив, що позивач не звертався до служби у справах дітей за місцем проживання відповідача, не вживав заходів для встановлення її фактичного місця проживання, не з`ясовував, де вона проживає та чим займається на даний час.

За таких обставин суд вважає, що надані матеріали не містять достатніх відомостей щодо причин невиконання відповідачем батьківських обов`язків, її фактичного місця проживання, способу життя та ставлення до дитини, що має істотне значення для правильного вирішення питання про наявність підстав для позбавлення батьківських прав як крайнього заходу сімейно-правової відповідальності.

Суд, незалежно від позиції сторін, зобов`язаний перевірити фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та надати оцінку тому, чи відповідатиме застосування такого заходу найкращим інтересам дитини.

Суд критично оцінює висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Переяславської міської ради, оскільки він є недостатньо мотивованим та не містить повного і всебічного аналізу обставин, необхідних для вирішення питання про позбавлення батьківських прав.

Зазначений висновок ґрунтується переважно на відомостях, отриманих із навчального закладу дитини та поясненнях одного з батьків, однак не містить об`єктивно встановлених та належним чином перевірених даних, які б беззаперечно підтверджували наявність у діях відповідачки ознак свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні ст. 164 Сімейного кодексу України.

У висновку не наведено конкретних фактичних обставин, які б свідчили про систематичне та умисне невиконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків, не розкрито у повному обсязі характер та причини відсутності її участі у вихованні дитини, а також не обґрунтовано, у чому саме полягає необхідність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Крім того, у висновку відсутній належний аналіз можливих альтернативних заходів впливу та роботи, спрямованої на відновлення або налагодження участі матері у вихованні дитини.

Суд також звертає увагу, що органом опіки та піклування не встановлено фактичного місця проживання відповідача, що унеможливило отримання від неї пояснень, заперечень та з`ясування її позиції щодо участі у вихованні дитини.

Окрім цього, у висновку не наведено відомостей щодо вжиття органом опіки та піклування заходів, спрямованих на з`ясування причин відсутності участі матері у вихованні дитини або можливого сприяння у налагодженні її участі у житті сина.

Таким чином, зазначений висновок не може бути покладений судом в основу безумовного висновку про доведеність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд у виняткових випадках, за наявності доведеної винної поведінки одного з батьків, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, може відмовити в задоволенні позову, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 як матір не бере достатньої участі у вихованні дитини, суд вважає за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання сина стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено нею дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

Представник позивача у судовому засіданні, обґрунтовуючи підстави позбавлення відповідача батьківських прав та відповідність такого заходу інтересам дитини, послався на положення статей 150157 Сімейного кодексу України, однак не навів конкретних фактичних обставин, які б у сукупності з іншими доказами свідчили про наявність підстав, передбачених статтею 164 Сімейного кодексу України.

При цьому представником позивача не наведено належного правового та фактичного обґрунтування того, у чому саме полягає виключний характер застосування такого заходу впливу як позбавлення батьківських прав та яким чином він відповідає найкращим інтересам дитини у конкретних обставинах справи.

Посилання представника позивача на загальні положення сімейного законодавства саме по собі не може підміняти обов`язок доведення наявності передбачених законом підстав для застосування крайнього заходу сімейно-правової відповідальності.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що поданий позов про позбавлення батьківських прав відповідача, може бути використаний позивачем як інструмент для створення умов які б могли дозволити останньому отримати відстрочку на підставі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Крім того, судом враховується, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу, який застосовується лише за наявності доведених та беззаперечних підстав, визначених статтею 164 Сімейного кодексу України, і не може використовуватися як спосіб вирішення інших життєвих чи організаційних питань сторін.

Доводи щодо можливих подальших правових наслідків для сторін (у тому числі пов`язаних із реалізацією окремих прав та обов`язків батьків) не можуть бути самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки такі наслідки не замінюють обов`язку доведення винної поведінки матері та наявності підстав, прямо передбачених законом.

Ураховуючи зазначене та надаючи оцінку поданим позивачем доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що надані докази на підтвердження обставин ухилення відповідача ОСОБА_2 від участі у вихованні дитини є непереконливими та у своїй сукупності недостатніми для висновку про наявність у її діях свідомого та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Сам по собі факт відсутності активної участі відповідача у вихованні дитини або недостатня комунікація з навчальними та медичними закладами не може автоматично свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, оскільки у справах цієї категорії підлягає доведенню саме умисна поведінка, спрямована на самоусунення від виховання дитини.

Разом з тим, наявність або послаблення емоційного зв`язку між батьком і дитиною, а також відсутність постійного спілкування, не може розцінюватися як свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України та не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав. Подібні обставини можуть свідчити про наявність сімейного конфлікту або порушення комунікації між батьками та дитиною, однак не підтверджують винної поведінки батька.

Позбавлення батьківських прав як виключний захід застосовується лише за умови доведення свідомого, систематичного та винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Матеріали справи не містять беззаперечних та належних доказів того, що відповідач повністю ухилилася від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дитини, або що її поведінка носила умисний характер та була спрямована саме на невиконання таких обов`язків у розумінні, необхідному для застосування крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Отже враховуючи вищезазначене, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76- 81, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 280-283, 354, 355 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба в справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поклавши на Службу у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

Найменування сторін: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ); відповідач ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Переяславської міської ради Бориспільського району Київської області, 08400, Київська область, Бориспільський район, м.Переяслав, вул.Шевченка, 22-а, ЄДРПОУ 36199863).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач та третя особа мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Л.М.Демченко