Рішення № 137136483, 04.06.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/332/26

Провадження № 2/496/2001/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Шаньшиної М.В.,

за участю секретаря Ткаченко В.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за Договором № 95576875000(26209966312621) від 27.08.2019 у розмірі 153533,60 грн. та судові витрати.

Мотивуючи тим, що 27.08.2019 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір № 95576875000(26209966312621) про отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок позичальника.

АТ «Укрсиббанк» свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало останньому кредит в сумі 36100 грн на строк до 10.09.2021 року зі сплатою процентів в розмірі 55 % річних, що підтверджується виписками по рахунку, однак відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.

20.05.2020 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс» уклали договір № 170, за умовами якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс» прийняло належні АТ «Укрсиббанк» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

21.05.2020 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс» та ТОВ «Вердикт капітал» уклали договір № 04/21/05/2020/1, за умовами якого ТОВ «Вердикт капітал» прийняло належні ТОВ «ФК «Інвестохіллс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

28.12.2022 року ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» уклали договір № 28-12/2022, за умовами якого ТОВ «Коллект центр» прийняло належні ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

Так, представник зазначив, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо погашення кредиту та процентів за користування кредитом, станом на день формування позовної заяви за ним утворилась заборгованість за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621) в розмірі 153 533,60 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 34885.60 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 62881.76 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 55616.24 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 150.00 грн.

В зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, представник просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати по справі у вигляді сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у позовній заяві зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Заяв про поважність неявки в судове засідання, відзиву, заперечень на позовну заяву не надав.

Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 280 ЦПК України, судом проведено заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 27.08.2019 року між АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , був укладений кредитний договір № 95576875000(26209966312621) про отримання кредиту у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок позичальника. АТ «Укрсиббанк» свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало останньому кредит в сумі 36100 грн на строк до 10.09.2021 року зі сплатою процентів в розмірі 55 % річних, що підтверджується виписками по рахунку, однак відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.

Зазначений договір підписано у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронним підписом відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 526, 527, 530ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно до ч. 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч. 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

20.05.2020 року АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «ФК «Інвестохіллс» уклали договір № 170, за умовами якого ТОВ «ФК «Інвестохіллс» прийняло належні АТ «Укрсиббанк» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

21.05.2020 року ТОВ «ФК «Інвестохіллс» та ТОВ «Вердикт капітал» уклали договір № 04/21/05/2020/1, за умовами якого ТОВ «Вердикт капітал» прийняло належні ТОВ «ФК «Інвестохіллс» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

28.12.2022 року ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» уклали договір № 28-12/2022, за умовами якого ТОВ «Коллект центр» прийняло належні ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, в тому числі за кредитним договором від 27.08.2019 року № 95576875000(26209966312621).

З будь-якими заявами відповідач до позивача не звертався, причин прострочення зобов`язання не пояснював. Відзиву на позов відповідач не подав.

Відповідач зобов`язання за кредитним договором №95576875000(26209966312621) належним чином не виконував, що призвело до утворення заборгованості, яка склала 153 533,60 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 34885.60 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 62881.76 грн.; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) - 55616.24 грн.; заборгованість за пенею та/або штрафами - 150.00 грн.

На день розгляду справи в суді зобов`язання відповідачем досі не виконане, заборгованість не сплачена.

В силу вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором.

Положенням ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правовідносини, встановлені договором, або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань згідно умов кредитного договору та порушив умови договору щодо строків сплати кредиту, у зв`язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 15225,44 грн.

Однак суд не погоджується заявленим позивачем розміром відсотків за користування кредитними коштами виходячи із наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають в загальній сумі 118 498 грн, що перевищує тіло кредиту у 3 рази, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основної суми наданого кредиту та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 36100 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

Водночас, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь нарахованої пені у розмірі 150 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, а саме п. 18. Законодавцем унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, враховуючи те, що на час ухвалення судом цього рішення воєнний стан в Україні не скасовано, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені у розмірі 150 грн. задоволенню не підлягають.

З огляду на встановлені судом обставини, наявні підстави вважати, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

За змістом ч.ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що до позовної заяви додано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 01.07.2024 № 01-07/2024 року, укладеного між ТОВ «Коллект центр» та АО "ЛІГАГ АССІСТАНС" а також заявка № 2491 від 03.11.2025 року про надання юридичної допомоги, витяг з акту №16 про надання юридичної допомоги від 28.11.2025 року.

Таким чином, з метою дотримання принципу справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною з огляду на складність та фактичний розгляд справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспіввісною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у даній справі у сумі 25 000 грн. є не співмірними із складністю цієї справи, обсягом та часом послуг у суді (розгляд даної справи здійснювався за відсутності представника позивача), не відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості. Суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат від попередньо заявленої суми та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 гривень.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданого платіжної інструкції № 0591910092 від 23.12.2025 року, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1119,99 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 70985,60 грн. ? 2422,40 грн. ? 153 533,60 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст. 12, 13, 76, 77, 81, 265, 268, 273, 280-284, 354 ЦПК України, ст.ст.549, 552, 612, 625, 1054 - 1056-1 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр", місцезнаходження: м. Київ, вулю Мечнікова, буд. 3, офіс 306, ЄДРПОУ 44276926, заборгованість за Кредитним договором №95576875000(26209966312621) від 27.08.2019 року в розмірі 70985,60 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1119,99 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви на його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили якщо протягом строків встановлених ЦПК України не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.В. Шаньшина