Рішення № 13713559, 27.01.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

27 січня 2011 року справа № 5020-3/192

За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99007, АДРЕСА_3)

до1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

ідентифікаційний номер НОМЕР_2

(99012, АДРЕСА_1)

2.Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал”,

ідентифікаційний код 37054910

(99012, АДРЕСА_1)

3.Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3

ідентифікаційний номер НОМЕР_3

(99022, АДРЕСА_2)

про визнання недійсним правочину від 12.04.2010 та визнання таким, що не має юридичної сили, свідоцтва про право власності від 29.04.2010,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ФОП ОСОБА_1.) ОСОБА_4, представник, довіреність №3659 від 08.11.2010;

відповідач (ФОП ОСОБА_2) ОСОБА_5, представник, довіреність №3-271 від 20.02.2008;

відповідач (ТОВ „Гревал”) ОСОБА_5, представник, довіреність б/н від 14.12.2010;

відповідач (ФКМ СМР) явку уповноваженого представника не забезпечив;

третя особа (ОСОБА_3) не зявилась.

Обставини справи:

29.11.2010 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідачів: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал”, Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про визнання недійсним правочину від 12.04.2010 та визнання таким, що не має юридичної сили, свідоцтва про право власності від 29.04.2010.

Ухвалою від 01.12.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/192, розгляд справи призначений на 15.12.2010.

Ухвалою від 15.12.2010 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, залучено ОСОБА_3.

Розгляд справи відкладався, а у судовому засіданні 24.01.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 26.01.2011.

У судове засідання 26.01.2011 відповідач (ФКМ СМР) явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду спору був повідомлений належним чином та своєчасно /арк. с. 55/, про причини незявлення не повідомив.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання 26.01.2011 також не зявилася, про причини незявлення не повідомила.

Оскільки явка в судове засідання представників учасників судового процесу це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а явка представників сторін та третіх осіб обовязковою не визнавалась, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність зазначених учасників судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні 26.01.2011 на задоволенні позовних вимог наполягав, посилаючись на порушення відповідачем ФОП ОСОБА_2 вимог закону щодо розпорядження майном за відсутності на це згоди співвласника, яким є позивач.

Зокрема, позивач зазначає, що рішення господарського суду м. Севастополя від 18.01.2010 у справі №5020-5/128 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.03.2010, якими припинено право власності позивача на спірний обєкт бар-буфет, загальною площею 67,1 м2, розташований у будинку літер „А” камери зберігання з буфетом за адресою: АДРЕСА_4 та визнано право власності на цей обєкт за відповідачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, скасовано постановою Вищого господарського суду України. При новому розгляді справи до вирішення спору по суті й ухвалення відповідного рішення позивачеві стало відомо, що відповідач ФОП ОСОБА_2 розпорядився зазначеним майном без згоди позивача, а саме: вніс його до статутного фонду заснованого ним господарського товариства Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал”. Оскільки ФОП ОСОБА_2 не є єдиним власником цього майна, правочин щодо внесення його до статутного фонду товариства є недійсним в силу закону. В свою чергу, відсутність права власності, на думку позивача, є підставою для визнання таким, що не має юридичної сили, відповідного свідоцтва про право власності.

Відповідачі в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надали письмові відзиви на позов /арк. с. 50, 61-62/, відповідно до яких позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що, по-перше, правочин щодо внесення ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ „Гревал” спірного майна повністю відповідає вимогам закону; а, по-друге, та обставина, що в подальшому підстава, на якій це майно було набуто, відпала, не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним. На думку відповідачів, позивачем не правильно обраний спосіб захисту порушеного права.

В судовому засіданні 26.01.2011 представник відповідачів (ФОП ОСОБА_2, ТОВ „Гревал”) повністю підтримала правову позицію, викладену у запереченнях на позов, та просила відмовити у позові у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 надала письмово викладену думку по суті позовних вимог /арк. с.56-57/, згідно з якою також заперечує проти позову, посилаючись на те, що на час вчинення відповідачами (ФОП ОСОБА_2, ТОВ „Гревал”) спірного правочину фізична особа-підприємець ОСОБА_2 був єдиним власником майна, а тому мав право розпоряджатися цим майном на власний розсуд і вчиняти щодо нього будь-які правочини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва про право власності, виданого Управлінням з питань майна комунальної власності Севастопольської міської державної адміністрації на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 23.01.2004 №75-р, зареєстрованого 05.02.2004 Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації обєктів нерухомого майна” в реєстровій книзі 12 неж стор. 59 за реєстровим №1413, власником камери зберігання з буфетом, загальною площею 932,5 м2, що розташована за адресою: АДРЕСА_4, є ОСОБА_1 /арк. с. 7/.

Згідно з Договором дарування від 29.12.2004, укладеним між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_2 (Обдарований), Дарувальник подарував, а Обдарований прийняв у дар 3/10 частки камери зберігання з буфетом, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, 233 /арк. с. 33-34/.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 18.01.2010 у справі №5020-5/128 /арк. с. 8-12/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.03.2010, право власності на приміщення бару-буфету, площею 67,1 м2,, що розташоване у будинку літ. „А” камери зберігання з буфетом, визнано за субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2010 рішення господарського суду м. Севастополя від 18.01.2010 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 у справі №5020-5/128 скасовані, справу передано на новий розгляд /арк. с. 13-16/.

За результатами нового розгляду рішення по суті спору станом на теперішній час не прийнято.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2010 ОСОБА_2 прийняв рішення №1 про створення Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал” і для забезпечення діяльності ТОВ „Гревал” статутного капіталу в розмірі 307343,00 грн. шляхом внесення вкладу нерухомим майном баром-буфетом, загальною площею 67,1 м2, розташованим за адресою: м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 233.

На підставі наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 27.04.2010 №521 Товариству з обмеженою відповідальністю „Гревал” видано свідоцтво про право власності на обєкт нерухомості приміщення І поверху літ. „А” з №1-1 по №1-4, загальною площею 67,1 м2, що розташовано за адресою: АДРЕСА_4 /арк. с. 20/.

В подальшому, ТОВ „Гревал” за договором купівлі-продажу від 06.07.2010 передав спірне майно у власність ОСОБА_3, про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів №8732700 /арк. с. 37/.

Вважаючи, що такими діями порушено право власності ФОП ОСОБА_1, позивач звернувся за захистом свого права до суду, подавши відповідний позов.

Оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статті 4 Закону України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 №1576-XII (в редакції, що діяла станом на час вчинення оспорюваного правочину), акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство засновницького договору.

Як вбачається зі статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал”, статутний фонд Товариства формується шляхом внесення Учасником [ОСОБА_2.] вкладу нерухомим майном у складі бару-буфету, що складається із: залу, площею 48,6 м2, №1-1 частини приміщення, підсобного приміщення площею 15,0 м2, №1-2 частини приміщення, туалету, площею 1,8 м2, №1-3 туалету, площею 1,7 м2, №1-4, розташованого у будинку літ. „А” камери зберігання з буфетом за адресою: АДРЕСА_4 (пункт 4.5 Статуту). Увесь статутний фонд належить Учаснику ОСОБА_2, що становить 100% Статутного фонду (пункт 4.6 Статуту) /арк. с. 17-18/.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про господарські товариства” засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Отже, ОСОБА_2 вніс вклад до Статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал” як громадянин, тобто фізична особа.

Позивач зазначив одним з відповідачів у справі фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, а не громадянина ОСОБА_2.

Таким чином, вимоги позивача щодо визнання недійсним правочину про передачу ОСОБА_2 спірного обєкта нерухомості до Статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал” заявлені до неналежного відповідача.

Незважаючи на те, що ОСОБА_2 має статус субєкта підприємницької діяльності, у спірних правовідносинах він виступає саме як фізична особа громадянин, засновник і єдиний учасник Товариства з обмеженою відповідальністю „Гревал”.

Згідно зі статтею 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Проте, у даному випадку заміна відповідача має наслідком зміну підвідомчості справи, оскільки справа про вирішення спору, де відповідачем є фізична особа, не підсудна господарському суду.

За викладених обставин суд позбавлений можливості здійснити заміну неналежного відповідача належним.

Щодо другої позовної вимоги про визнання Свідоцтва про право власності від 29.04.2010, виданого Фондом комунального майна Севастопольської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю „Гревал”, таким, що не має юридичної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа, і зокрема субєкт господарювання, має право звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Цими ж статтями визначені шляхи (способи) захисту прав та законних інтересів особи.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1)визнання права;

2)визнання правочину недійсним;

3)припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становища, яке існувало до порушення;

5)примусове виконання обовязку в натурі;

6)зміна правовідношення;

7)припинення правовідношення;

8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України, який є спеціальним законом по відношенню до Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси субєктів господарювання та споживачів захищаються шляхом:

-визнання наявності або відсутності прав;

-визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших субєктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси субєкта господарювання або споживачів;

-визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

-відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів субєктів господарювання;

-припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

-присудження до виконання обовязку в натурі;

-відшкодування збитків;

-застосування штрафних санкцій;

-застосування оперативно-господарських санкцій;

-застосування адміністративно-господарських санкцій;

-установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

-іншими способами, передбаченими законом.

Такий спосіб захисту як визнання документа таким, що не має юридичної сили не передбачений діючим законодавством. До того ж, виходячи зі змісту статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарському суду не підвідомчі справи про встановлення юридичних фактів.

У свою чергу, невірно обраний спосіб захисту права та інтересу є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” №01-8/344 від 11.04.2005 (з наступними змінами і доповненнями), в якому зазначено, що суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

07.02.2011.