Рішення № 137133037, 25.05.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/38249/25

Провадження № 2/127/9077/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю секретарі Бральчук Р.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Ткачук В.В., Мишковської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2018 року шлюб між сторонами був розірваний та визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матер`ю ОСОБА_1 .

Рішенням Вінницького апеляційного суду від 30.05.2019 року, змінено рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.04.2019 року та визначено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей в розмірі 2000,00 грн., на кожну дитину щомісячно. Виконавчий лист знаходиться на примусовому виконанні проте відповідач сплачує аліменти нерегулярно, в зв`язку з чим має заборгованість. В подальшому відповідач фактично повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже досягла повноліття, а тому позбавлення батьківських прав не може бути застосоване до неї. В зв`язку з цим, позивач ставить питання про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач призвана на військову службу за призивом під час мобілізації та призначена на посаду начальника медичного пункту батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дочки ОСОБА_5 : відвідує батьківські збори, цікавиться у класного керівника успіхами та труднощами у навчанні, дбає про достатній фізичний та культурний розвиток (займалася в секції художньої гімнастики та плавання), дбає про стан здоров`я (в зв`язку з діагнозом: короткозорість середнього ступеню правого ока, короткозорість легкого ступеню лівого ока, складний короткозорий астигматизм обох очей - остання потребує постійного використання ортокератологічних лінз та щомісячного огляду та обстеження, які оплачуються позивачем), купує дитячу книжкову продукцію, з метою розвитку та відпочинку позивач щороку виїзджала з дітьми за межі України та в Буковель.

Щодо виконання батьківських обов`язків відповідачем у житті неповнолітньої дитини, то заборгованість зі сплати аліментів становила 42000 грн. Таким чином, батько не бажає брати участі в утриманні та забезпеченні власної дочки. Відповідач не піклується про дитину, взагалі не спілкується з нею навіть по телефону, не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню Продан Ангеліною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не створює умов для отримання нею освіти з моменту розірвання шлюбу із позивачем з 2018 року. Посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом та просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 968,96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав викладених у позові та просила позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що аліменти ОСОБА_2 сплачує, участь у вихованні доньки приймає. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом за невиконання батьківських обов`язків. Просила відмовити у задоволені позову та стягнути понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не з`явилася, проте подала до суду заяву, в якій просила справу розглядати та ухвалити рішення по ніій за її відсутності. Складу суду довірає. Також зазначила, що підтримує висновок органу опіки та піклування ВМР від 02.03.2026 року №01/00/011/11790.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, думку дитину, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволеню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.05.2018 року у справі №127/7551/18, яке набрало законної сили 05.06.2018 року, шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 25.07.2003 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області, актовий запис №1320, було розірвано. Також визначено місцем проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 23).

Під час шлюбу у подружжя народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 25).

Згідно з виконавчим листом №127/6740/19, виданим 04.07.2019 року Вінницьким міським судом Вінницької області, з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 07.03.2019 року (а.с. 14, 20-22). Вказаний виконавчий лист пребуває на примусовому виконанні у Замостянському відділі ДВС міста Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області, де 09.07.2019 року було відкрито виконавче провадження (а.с. 17).

Проте, станом на день звернення до суду з цим позовом донька сторін ОСОБА_3 досягла повноліття, тому аліменти продовжуються стягуватись на одну дочку ОСОБА_5 .

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №127/6740/19, борг ОСОБА_2 станом на 31.01.2023 року становить 42000,00 грн. (а.с. 24). Разом з тим, вказаний борг не відображає реальний розмір на час розгляду справи. Крім того, заборгованість зі сплати аліментів автоматично не є підставою для позбавлення батьківських прав. На спростування вказаної інформації представником відповідача була надана довідка Другого відділу ДВС від 30.01.2026 року про відсутність заборгованості та наявність переплати в розмірі 8272,20 грн. (а.с. 186, 186 на звороті).

Як вбачається з інформації, наданої 13.01.2025 року КЗ «Вінницький ліцей №30 ім. Тараса Шевченка», ОСОБА_4 навчається в закладі з 2016 року. Мати приділяє належну увагу вихованю дитини, відвідує батьківські збори, цікавиться у класного керівника успіха та труднощами ОСОБА_5 у навчанні. Батько батьківські збори не відвідує, навчанням дитини у закладі не цікавиться, на зв`язок з класним керівником не виходить (а.с. 26). Також батько до вчителя початкових класів не звертався, не цікавився навчанням дитини у школі (а.с. 39).

З матеріалів справи вбачається, що 27.02.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача ОСОБА_1 призвана на військову службу за призивом під час мобілізації та призначена на посаду начальника медичного пункту батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 , де проходить службу і досі (а.с. 27-30, 36, 37, 42, 79, 120-121, 211 на звороті).

Суд не приймає до уваги акти наданих медичних послуг дочці сторін ОСОБА_5 , відвідування нею секцій, оскільки не можливо встановити джерело оплати послуг (за власні кошти позивача чи за рахунок сплачуваних аліментів). Також в довідках не вказано хто з батьків приводить дочку на секції та в лікарні.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач разом з дітьми виїжджала за кордон на відпочинок. При цьому, відповідачем надавались дозволи на тимчасовий виїзд дітей у супроводі матері за межі України, що позивачем не заперечується.

В судовому засідані дочка сторін ОСОБА_4 пояснила, що підтримує слова метатері. Батько не знає де вони проживають, допомоги не надає, на батьківські збори не з`являється. Особисто їй гроші не надавав та вона не бажає у майбутньому платити аліменти на батька. Причиною позову є бажання, щоб ОСОБА_1 перестали переводити та направляти в гарячі точки, бо їй не буде з ким залишатись. ОСОБА_4 підтвердила відповідність дійсності наданої суду стороною відповідача переписки з батьком через месенджери в мобільному телефоні щодо відвідування батька та спілкування з ним (а.с. 188 на звороті - 189, 196 - 197).

Ухвалою суду від 14.01.2026 року було зобов`язано Службу у справах дітей Вінницької міської ради надати суду для дослідження в судовому засіданні висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, згідно з висновком від 02.03.2026 року, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 174-178).

Зі змісту висновку встановлено, що на засіданні комісії мати дитини повідомила, що звернулася до суду з позовом для звільнення її від проходження військової служби та повідомила, що заборгованість зі сплати аліментів у батька відсутня. Також на засіданні комісії батько повідомив, що сплачує аліменти на утримання доньки та за її проханням додатково перераховує кошти на її рахунок. Домоменту звернення в суд між батьком та дітьми підтримувались дружні стосунки. На початку повномасштабного вторгнення, на прохання матері, доньки тимчасово проживали з батьком. Матеріалами, наданими батьком ОСОБА_2 , підтверджується виконання ним обов`язку щодо матеріального утримання дитини, зокрема сплата аліментів, відсутність заборгованості та наявність переплати. Комісією встановлено, що у різні періоди мали місце окремі контакти батька з дитиною, а також здійснювалися грошові перекази на картковий рахунок дитини.

Факт періодичних зустрічів батька з дочкою та їх спілкування також підтверджується актом про встановлення участі батька у вихованні дітей від 10.02.2026 року, посвідченого ОСББ «Хімік плюс» (а.с. 186).

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, рішення суду у справі №127/40434/25, яке надане позивачем.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20 та від 24.10.2024 року у справі №752/8103/13-ц.

Отже, з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що постановою Вінницького апеляційного суду від 14.05.2026 року у справі № 127/40434/25 апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6 задоволено частково та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.02.2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат, понесених на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в сумі 192349,22 грн скасовано і постановити в цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 56993,25 грн. додаткові витрати, понесені на дітей. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини; на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України (на яку посилається позивач як підставу позову), мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у змісті постанови від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18).

Відтак, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вказаний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із невикнанням батьком обов`язків щодо виховання дитини.

Суд зазначає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, що відображено у висновках Верховного суду з питань застосування норм матеріального права, які зазначені, та зокрема у постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17.

З огляду на викладене, та враховуючи ту обставину, що позивачем не доведено свідомого нехтування відповідачем ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками відносно дочки ОСОБА_5 , а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суд дійшок висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Незацікавленість батька, який сплачує аліменти, в підготовці дитини до школи, необізнаність про стан здоров`я дитини не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 не виявляє бажання спілкуватися з дитиною не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела. Крім того, як вже зазначалось вище, вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З приводу бажання позивача звільнитись від проходження військової служби, то вказана обставина не відноситься до підстав позбавлення батьківських прав.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, оскільки позивачем не доведено належними та допустимим доказами ухилення відповідача від виховання дитини, спілкування з нею, свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками, а тому позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини є таким, що суперечить інтересам дитини.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23), та багатьох інших.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн., слід приймати до уваги викладене нижче.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено: ордер (а.с. 200), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 198), копію договору про надання правничої допомоги №5/26 від 09.01.2026 року, укладеного між ОСОБА_7 та адвокатами Ткачук В.В., Мишковською Т.М. (а.с. 198а), квитанцію до прибуткового касового на суму 12000,00 грн. (а.c. 198а на звороті).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 35 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За умова п. 4.1. договору про надання правничої допомоги, за надання послуг з правової допомоги клієнт сплачує адвокатові плату у формі гонорару в розмірі 12000,00 грн. під час підписання даного договору.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17, метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 року № 640/8316/20, від 21.10.2021 року у справі № 420/4820/19 тощо).

Водночас стягнення витрат на правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, розгляду справи за правилами загального провадження, суд вважає, що зазначені представником відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. є завищеними та недостатньо обґрунтованими.

З урахуванням предмета спору, складністю справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному відповідачем розмірі не є пропорційними до предмета спору, суд визначає вартість наданих юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн., що відповідає критеріям розумності та співмірності, які слід стягнути з позивача на користь відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 9 Конвенції про права дитини, ст. 51 Конституції України, ст.ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 164, 165 СК України, п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 211, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Судові витрати залишити за позивачем.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складений 04.06.2026 року.

Суддя: