Вирок № 137131985, 01.06.2026, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1582/26 Провадження №1-кп/694/250/26

Вирок

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

01.06.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників справи кримінальне провадження №12026255310000197, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гостра Могила Ставищенського району Київської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, з середньо - спеціальною освітою, не працюючого, депутатом, особою з інвалідністю не є, раніше не судимого

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України,

встановив:

ОСОБА_3 11 грудня 2025 року, о 09.00 годині, на земельній ділянці комунальної власності, без кадастрового номеру, що розташована в адміністративних межах с. Озірна Звенигородського району Черкаської області за координатами 49.05.01.3, 30.54.19.4, яка відповідно до карти роздержавлення та схеми існуючого використання земель належить до земель сільськогосподарського призначення, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, в порушення вимог ст. 14 Конституції України, . ст. 20, 123, 125, 126, 168 Земельного кодексу України, ст. 52 Закону України «Про охорону земель», умисно, з особистих мотивів, з метою улаштування штучної водойми, без отримання від спеціально уповноважених органів влади відповідних на те дозволів, за допомогою спеціальної техніки, зняв верхній шар ґрунту, в результаті чого облаштував штучну водойму глибиною 1,8 метри, товщею 97,5 м2, що призвело до зміни рельєфу місцевості, порушення структури ґрунту у вигляді його фізичних, хімічних, біологічних та економічних властивостей, а також природного рослинного покриву, на вказаній земельній ділянці.

Отже, своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 254 КК України безгосподарське використання земель, що спричинило порушення структури ґрунту.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 254 КК України, встановлена судом поза розумним сумнівом з наступних підстав.

22 травня 2026 року до Звенигородського районного суду Черкаської області надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 254 КК України, у якому міститься клопотання прокурора Звенигородської окружної прокуратури ОСОБА_4 про розгляд обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

До обвинувального акту додані:

- письмова заява підозрюваного ОСОБА_3 , складена в присутності захисника ОСОБА_5 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою ст. 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акту в спрощеному провадженні;

- матеріали досудового розслідування.

У заяві підозрюваний зазначив, що його згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без його участі є добровільною, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, приймаючи до уваги його заяву, в якій зазначено, що він не оспорює встановлені під час досудового розслідування обставини і згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

Наведене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

При цьому, відповідно до ч.4 ст.107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Згідно з ч. 3 ст. 381 КПК України спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Окрім беззаперечного визнання у повному обсязі ОСОБА_3 вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України, його винуватість підтверджується відповідно до ч.2 ст.382 КПК України обставинами, встановленими органом досудового розслідування, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд дослідив обвинувальний акт та додані до нього матеріали досудового розслідування.

Діючи відповідно до вимог ч. 2 ст.17, ст.369-371, 374, ч. 3 ст.381, ч. 2 ст.382 КПК України, суд перевірив обставини, які встановлені органом досудового розслідування, та які не оспорюються учасниками судового провадження.

Встановлені органом досудового розслідування та судом обставини не оспорюються учасниками судового провадження, так як під час досудового розслідування обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності.

Окрім того, обвинувачений ознайомлений з обмеженням права на апеляційне оскарження з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Виходячи з такого, суд дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.254 КК України, а саме: своїми умисними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 254 КК України, тобто безгосподарське використання земель, що спричинило порушення структури ґрунту.

Вивченням обставин справи, оцінкою особистих якісних характеристик ОСОБА_3 встановлено, що обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання останнього щире каяття, та які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують його покарання відсутні.

Суд вважає, що підстави застосування ст.69, 69-1 КК України при призначенні покарання - відсутні.

Призначаючи обвинуваченому покарання суд враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки, як самого правопорушення, так і особи, яка його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості, як у потерпілого, так і суспільства.

Згідно з приписами ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом статей 50, 65 КК, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.

З урахуванням викладених обставин у справі, особистості обвинуваченого, який раніше не судимий, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, покарання, яке передбачено за вчинене кримінальне правопорушення, відсутності суттєвих обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо шляхом призначення ОСОБА_3 покарання у виді штрафу в межах санкції статті, якою передбачена відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням ст. 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого.

Цивільний позов не заявлений.

Процесуальні витрати у справі відсутні.

Питання про речові докази слід вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.

Прокурором подано суду матеріали досудового розслідування №12026255310000197 від 13 травня 2026 року щодо ОСОБА_3 , які зібрані відповідно до вимог КПК України, та підлягають зберіганню разом зі справою.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 368, 370, 374, 376, 381, 382 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.254 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 34 000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирати.

Речові докази:

- ком пакт-диск CD+RW з відеозаписом - залишити в матеріалах кримінального провадження №12026255310000197;

Відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня отримання копії судового рішення, з урахуванням особливостей, передбачених ст.394 КПК України.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку надіслати учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1