Вирок № 137131605, 04.06.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1141/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дубровиця в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025181110000097 від 28 березня 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велюнь Сарненського району Рівненської області, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , пенсіонера, з середньою спеціальною освітою, одруженого, раніше не судимого в силу ст.89 КК України, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України,

в с т а н о в и в:

Відповідно до наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №744 від 04 листопада 2024 року молодшого лейтенанта ОСОБА_7 призначено на посаду командира взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №22-РС від 25 червня 2024 року сержанта ОСОБА_8 призначено на посаду стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Частина 3 ст. 18 КК України визначає, що службовою особою є особа, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймає в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційного розпорядчих чи адміністративно господарських функції, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноваженим органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноваженим органом, організації, судом або законом.

Відповідно до п. 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 являються службовими особами, що обіймають посади в ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановлено, що з 15.00 год. 28 березня 2025 року до 20.00 год. 29 березня 2025 року командир взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 молодший лейтенант ОСОБА_7 , стрілець 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 сержант ОСОБА_8 на підставі наказу №210 від 28. березня 2025 року «Про організацію роботи груп оповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_7 » були залучені до проведення мобілізаційних заходів, а саме вручення повісток про виклик військовозобов`язаним до ІНФОРМАЦІЯ_5 та рухалися на автомобілі марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_1 . З ними в автомобілі також перебувала інспектор СВГ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_9 .

Близько 15.20 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , рухаючись на автомобілі марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 , побачили в полі поблизу с. Загребля Сарненського району Рівненської області троє невідомих осіб та поїхали туди, щоб перевірити їх військово-облікові дані, однак ті втекли в напрямку с. Велюнь Сарненського району Рівненської області. Після того вони поверталися по ґрунтовій дорозі до с. Загребля, де в зустрічному напрямку рухався трактор невстановленої марки під керуванням ОСОБА_5 . Під`їхавши до автомобіля марки «Nissan X-Trail», ОСОБА_5 двічі здійснив наїзд передньою частиною трактора на передню частину даного автомобіля. Після того, як ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вискочили з транспортного засобу, ОСОБА_5 ще раз під`їхав до автомобіля з лівого боку та вдарив його передньою частиною трактора, намагаючись зіштовхнути в канаву, в результаті чого на транспортному засобі виявлено пошкодження бампера переднього, капота, дверей передніх лівих, панелі передньої, крила лівого, градки радіатора, фари лівої передньої, ущільнювача нижнього дверей передніх лівих, декоративної накладки дверей передніх лівих, водяного радіатора, кожуха вентилятора, рамки номерного знака переднього. Відповідно до висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 , складає 80068,89 грн.

Після того ОСОБА_5 , розуміючи, що останні є службовими особами та перебувають у форменому одязі Збройних сил України, маючи на меті перешкодити їх службовій діяльності, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вискочив з трактора та наніс ОСОБА_7 один удар дерев`яною дошкою в область лівої руки, що спричинило останньому тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин («набряк» верхньої третини лівого передпліччя, закритого (поперечно-уламкового, зі зміщенням уламків під кутом) перелому верхньої третини ліктьової кістки (лівого передпліччя), які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, яке викликало тривалий розлад здоров`я. Далі ОСОБА_5 підбіг до ОСОБА_8 та наніс йому не менше трьох ударів кулаками рук по тулубу, чим завдав останньому фізичного болю, не спричинивши при цьому тілесних ушкоджень.

Вказані дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 350 КК України, як умисне нанесення побоїв та середньої тяжкості тілесного ушкодження службовим особам, у зв`язку з їх службовою діяльністю.

Будучи допитаним в ході судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 не оспорюючи час, місце, спосіб, вид, мотив і мету, форму вини та повністю підтвердив обставини вчиненого ним кримінального правопорушення. Зокрема, вказуючи при цьому, що викладенні обставини в обвинувальному акті визнає. Зазначив, що дійсно,у зазначені в обвинувальному акті дату та час вчинив умисне нанесення побоїв та середньої тяжкості тілесного ушкодження службовим особам, у зв`язку з їх службовою діяльністю. Щиро розкаюється в вчиненому та попросив вибачення у потерпілих, одному із яких відшкодував заподіяну шкоду у повному обсязі. Не заперечує проти відшкодування заподіяної шкоди й іншому учаснику, однак поки, що безуспішно.

До вчиненого обвинувачений ставиться критично, шкодує про вчинене та просить суд врахувати усі пом`якшуючи та характеризуючи його особу обставини та призначити покарання не пов`язане із позбавленням волі.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 просив при обранні міри покарання обвинуваченому врахувати наявність пом`якшуючих обставин, зокрема щире каяття та активне сприяння. Тому просив призначити покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 підтвердив обставини обвинувального акту та повідомив, що вважає за можливе обрати ОСОБА_5 покарання не пов`язане із позбавленням волі, про що подав відповідну заяву. Також повідомив, що заподіяні йому збитки ОСОБА_5 відшкодовані у повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 також підтвердив обставини кримінального правопорушення, зазначенні в обвинувальному акті, однак повідомив, що заподіяні йому збитки ОСОБА_5 не відшкодовані, та залишає свою позицію щодо його покарання незмінною, а саме на покарання пов`язане із позбавленням волі, про що також подано відповідну заяву.

Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні просила розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просила визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки звільнивши від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку із покладенням на нього обов`язків відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України.

За клопотанням представника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , та за погодженням із прокурором, у зв`язку із беззаперечним визнанням ОСОБА_5 вини було змінено раніше встановлений порядок дослідження доказів.

Таким чином, оскільки обвинувачений ОСОБА_5 повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, підтвердивши викладене в обвинувальному акті та фактичні обставини ніким з учасників судового провадження не оспорюються, відсутні заперечення та сумніви у добровільності його позиції, суд, з`ясувавши думку учасників судового процесу, роз`яснив сторонам кримінального провадження вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України і наслідки обмеження обсягу дослідження доказів, за згодою учасників судового процесу, визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім письмових доказів по справі, що характеризують особу обвинуваченого. Обвинуваченому роз`яснено, що в даному випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини справи, встановлені доказами, які судом не були досліджені. До таких фактичних обставин відносяться дата, час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, винуватість у вчиненні кримінального правопорушення та його мотиви, а також інші обставини, які визнані учасниками судового провадження та ними не оспорюються.

Суд враховує, що відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 27 лютого 1980 року (скарга № 6903/75) Девеер проти Бельгії (Deweer v. Belgium) держава та її судові органи зобов`язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду, і суд має перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі повної судової процедури, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, або взагалі звільненням від покарання за окремими епізодами справи.

Проте, суд пересвідчився, що позиція учасників судового розгляду щодо розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, є добровільною і не пов`язана з вищевказаними чинниками.

Отже, аналізуючи показання обвинуваченого, пояснення потерпілих, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у судовому засіданні під час судового розгляду. Так, останній надав показання стосовно обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, які повністю узгоджуються зі встановленими фактичними обставинами кримінального провадження, викладеними в обвинувальному акті і його дії органом досудового розслідування вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 350 КК України, як умисне нанесення побоїв та середньої тяжкості тілесного ушкодження службовим особам. у зв`язку з їх службовою діяльністю.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 350 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 , суд враховує те, що він раніше в силу ст. 89 КК України не судимий (а.п.106), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п.107), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п.108).

Крім того, суд враховує надані для дослідження інші характеризуючі особу ОСОБА_5 документи, зокрема: подяки від військових частин за активну громадянську позицію, патріотизм, проявлену волонтерську ініціативу та всебічну підтримку військовослужбовців, подяки старости Колківського старостинського округу за внесок в розвиток громади та благодійну допомогу та підтримку Колківського старостинського округу, позитивні характеристики та акт обстеження матеріально-побутових умов, статут ФГ "Велюнське", засновником якого є ОСОБА_10 (а.п.82-96).

Разом з тим, судом враховано досудову доповідь органу пробації (а.с.50-56), згідно якої за результатом дослідження інформації, що характеризує особу за місцем його проживання, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результатів оцінки ризиків вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства орган пробації прийшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства.

При цьому, ообставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_5 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення..

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Так, у судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду висловлював жаль з приводу вчиненого, просив пробачення у потерпілих, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з його вини.

Обставин, які відповідно до статті 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченого, його поведінку до і після вчинення кримінального правопорушення, часткове відшкодування завданої шкоди, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, надав показання, як в ході досудового розслідування, так і в судовому засіданні щодо обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, що свідчить про його небайдужість до наслідків, що настали, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованого за вказане кримінальне правопорушення, у виді обмеження волі, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Разом з тим, враховуючи думку прокурора, захисника та потерпілих, зважаючи на те, що обвинувачений має позитивну характеристику, вжив заходи за яких у одного з потерпілих відсутні жодні вимоги до нього, враховуючи висновки досудової доповіді, суд приходить до висновку про те, що перевиховання та виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому необхідно призначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_5 тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення саме у виді позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України застосувавши при цьому ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, із встановленням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

До того ж, на покаранні, пов`язаного з реальним позбавленням волі наполягав лише потерпілий ОСОБА_7 , проте без належного обґрунтування, щодо конкретних та об`єктивних обставин справи.

Тому, зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання, на думку суду, буде дієвим і виправданим та повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_5 .

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлено.

До того ж встановлено, що під час досудового розслідування, стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 березня 2025 року було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з правом внесення застави у межах 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560,00 грн.

Встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 був звільнений з-під варти у зв`язку з внесенням застави у визначеному судом розмірі.

З моменту звільнення з під варти у зв`язку з внесенням застави особа вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч. 4 ст. 202 КПК України).

Водночас, заставодавець та обвинувачений просили перерахувати заставу, а саме грошові кошти у сумі 60560,00 грн. на потреби Збройних Сил України зважаючи на ситуацію в Державі, особисту громадську позицію, бажанням допомогти у фінансуванні ЗСУ.

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Відповідно до ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 7 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15 (в актуальній редакції), кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку (п. 8 Порядку).

Разом з тим, Національний банк України 24 лютого 2022 року ухвалив рішення відкрити спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.

В умовах воєнного стану, збройної агресії та проведення бойових дій на території України, необхідності забезпечення наповнення Державного бюджету України перерахування заставодавцем суми застави у розмірі 60560,00 грн. на потреби Збройних Сил України забезпечить досягнення завдань Кримінального кодексу України, які полягають у забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, у зв`язку з чим відсутні перешкоди для перерахування вказаної суми застави на підтримку Збройних Сил України.

До набрання вироком законної сили залишити щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді застави.

Долю речових доказів по кримінальному провадженню слід вирішити в порядку визначеному ст. 100 КПК України.

Питання відшкодування витрат пов`язаних із залученням експертів вирішити відповідно до положень ст. 124 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України, призначивши покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_5 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 у виді застави до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Речові докази:

- автомобіль марки «Nissan X-Trail», р.н. НОМЕР_2 , який передано на відповідальне зберігання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - повернути власнику БО "БФ "Незламність.УА", що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Волонтерська, буд. 17;

- дві дерев`яні дошки, які опечатано биркою з роз`ясненнями та печаткою ВП №1 «Для пакетів №206» та передано на відповідальне зберігання на територію відділення поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області за адресою: м. Дубровиця вул. Воробинська, 25А Сарненського району Рівненської області - знищити;

- флеш-носій марки "Agi" 32 Gb із відеозаписами слідчих експериментів, який упакований в паперовий конверт та скріплений печаткою ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області "Для пакетів №206" - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Після набрання вироком законної сили суму коштів в розмірі 60560,00 грн. (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят гривень), внесені 31 березня 2025 року ОСОБА_12 , як застава за обвинуваченого ОСОБА_5 , на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Рівненській області згідно квитанцій №55, перерахувати на спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України (для зарахування коштів у національній валюті) за наступними реквізитами: Банк: Національний банк України МФО 300001, рахунок №UA843000010000000047330992708, Код ЄДРПОУ 00032106, Отримувач: Національний банк України, призначення платежу: на підтримку Збройних Сил України.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта для проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи №СЕ-19/118-25/5585-АВ від 30.04.2025 в розмірі 5348,40 грн (п`ять тисяч триста сорок вісім гривень сорок копійок).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: ОСОБА_1