Рішення № 137128885, 04.06.2026, Ратнівський районний суд Волинської області

Cправа № 166/766/26

Провадження 2-а/166/11/26

категорія: 139

Рішення

іменем України

04 червня 2026 року с-ще Ратне

Суддя Ратнівського районного суду Волинської області Фазан О.З.,

з участю секретаря Приймачук О.М.,

представника відповідача Любохинця І. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Копанька Анатолія Анатолійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить скасувати постанову Управління патрульної поліції в Волинській області серії ЕНА № 7061982 від 21.04.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення штрафу в розмірі 340 грн.

В огрунтування позовних вимог зазначив, що постановою поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону віддділу несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області рядового поліції Копанько Анатолія Анатолійовича серія ЕНА № 7061982 від 21.04.2026 року, його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч. 1 статтею 122 КУпАП, через порушення швидкісного режиму в населених пунктах згідно п. 12.4 ПДР.

Вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною та підлягає скасуванню.

Вказав, що він керуючи транспортим засобом NISSAN PRIMASTAR НОМЕР_1 , не перевищив швидкість згідно даних спидометра, після зупинки працівниками поліції вони повідомили про перевищення швидкісного режиму а саме швидкість була 73км/год. Допустима швидкість 50 км/год + 20км/год та 2 км/год похибка, проте позивач в свою чергу з`ясував, що на показник швидкості зафіксований вимірювальним засобом TruCam могло повпливати, що такий засіб перебував не на штативі, вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким він керував.

Зауважив, що вимірювання швидкості руху приладом TruCam № 000698 з рук поліцейського, прямо суперечить вимогам ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а отриманий з нього доказ (відеозапис та фотофіксація) не може бути допустимим доказом на доведення винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення.

Просить скасувати постанову серії ЕНА № 7061982 від 21.04.2026, провадження у справі про адмінправопорушення закрити за відсутністю події та складу адмінправопорушення.

Ухвалою суду від 08.05.2026 року відкрито провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Копанька Анатолія Анатолійовича.

15.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що вважає вимоги позивача безпідставними, а також такими, що не підлягають задоволенню.

Вказав, що адміністративне стягнення застосовано поліцейським у відповідності до вимог закону, у межах санкцій статті, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності, а тому підстави для задоволення позову відсутні, оскільки постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням правил чинного законодавства, а доказів, які б спростовували факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем не надано.

Крім того, вважає помилковими твердження позивача про те, що в силу приписів ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки не в автоматичному режимі, оскільки дана норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарними.

Зазначив, що поліцейський має право здійснювати вимірювання швидкості руху транспортних засобів лазерним вимірювачем швидкості руху TruCAM LTI 20/20, тримаючи його у руках, що відповідає положенням ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Позивачем не наведено жодних обґрунтувань, що використання приладу фіксації швидкості руху транспортних засобів тримаючи його у руках може призвести до неправильного встановлення швидкості руху транспортного засобу позивача.

Разом з цим зазначив, що прилад TruCAM LTI 20/20, яким вимірювалась швидкість руху автомобіля яким керував позивач, працює у неавтоматичному режимі, тому не потребує встановлення на ділянці де він використовується додаткових знаків.

Враховуючи викладене просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні позивач не з`явився, не клопотав про відкладення розгляду справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач підтримав відзив, просив відмовити у задоволенні позову. Підтвердив, що працівником поліції здійснювалось вимірювання швидкості руху транспортних засобів лазерним вимірювачем швидкості руху TruCAM LTI 20/20, тримаючи його у руках.

Суд, заслухавши представника відповідача,дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про задоволення позову.

Так, враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. п. 1.1.-1.5. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За загальними правилами ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За нормами ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом встановлено, що згідно з постановою серії ЕНА 7061982 від 21.04.2026 року поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Копанька Анатолія Анатолійовича, на позивача ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Як вбачається з цієї постанови, 21 квітня об 11:26 год на 82 км автодороги Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече, водій ОСОБА_1 , керуючи тз NISSAN PRIMASTAR НОМЕР_1 , рухався із швидкістю 73 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті позначеному дорожнім знаком 5.49, швидкість руху ТЗ вимірювалась приладом TruCam 000698, чим порушив п. 12.4 ПДР.

У пункті 7 цієї постанови зазначено, що до постанови додається відео з TruCam 000698 та відео з портативного реєстратора 475672.

Відповідальність за ч.1 ст. 122 КУпАП, наступає, зокрема за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, -тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 12.4 Правил дорожнього руху України передбачено, що в населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Так, в якості доказу на підтвердження наявності події адміністративного правопорушення, а саме факту перевищення позивачем встановлених обмежень швидкості руху, до суду надана копія відео з TruCAM LTI 20/20 реєстраційний номер №ТС 000698.

Матеріалами справи підтверджується, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС000698 отримав свідоцтво №22-01/34203 від 24.06.2025 про повірку законодавчого регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС 000698 відповідає вимогам технічної документації.

Відповідно до сертифікату відповідності від 29.08.2012 №UA/МІ/1 -2903-2012, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС 000698 є придатним до застосування.

З огляду на наведене, суд вважає, що подані до матеріалів справи копії відеозапису, здійснені лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС 000698, в розумінні положень статті 251 КУпАП, можуть мати доказову силу в питанні встановлення факту перевищення ТЗ допустимої швидкості руху, проте таке можливо лише за умови дотримання уповноваженою особою процедури використання даного приладу.

Як вбачається з доводів позивача, під час вимірювання швидкості транспортного засобу NISSAN PRIMASTAR НОМЕР_1 лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 № ТС 000698 не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, що таким чином не дає змоги використовувати працівником поліції вимірювач швидкості ТЗ у такому режимі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що такі твердження позивача про розміщення приладу TruCam спростовуються приписам статті 40 Закону України «Про національну поліцію».

Проте, на переконання суду, доводи відповідача щодо використання лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCam і вимірювання швидкості руху, в спосіб «тримаючи прилад в ручному режимі», є помилковими.

Так, статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.

За змістом ч.1 ст.40 цього Закону в редакції на час фіксації події, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.

Таким чином, суд констатує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 № ТС 000698, який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, що не був закріплений (розміщений) в порядку, передбаченому ст.40 Закону, а знаходився в руках поліцейського, не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі.

Використання уповноваженою особою лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCAM в спосіб тримання в руках, не може бути визнати таким, що відповідає нормам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки за змістом цієї норми технічний засіб може бути монтований / розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Так, значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд доходить до висновку, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7061982 від 21 квітня 2026 року слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд доходить до переконання, що позов слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме квитанції про сплату судового збору № 8966-8162-1590-4574 від 01.05.2026 судовий збір за подання позовної заяви позивачем сплачений у сумі 665,6 грн .

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду заначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, судові витрати які підлягають відшкодуванню становлять за подання позовної заяви 665,6 грн.

Судом враховано, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887), у пункті 4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.

Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (пункт 8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).

Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (пункт 9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).

Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не являється розпорядником бюджетних коштів.

У зв`язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.

Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.

Керуючись статтями 250, 257-263, 286 КАС України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Копанька Анатолія Анатолійовича про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7061982 від 21 квітня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 340 грн, винесену поліцейським 2 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ковель УПП у Волинській області Копанька Анатолія Анатолійовича і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місце знаходження: вул. Федора Ернста, 3, м.Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. згідно квитанції про сплату судового збору № 8966-8162-1590-4574 від 01.05.2026 .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня йогопроголошення.

Суддя О. З. Фазан