Рішення № 137127792, 04.06.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа № 749/451/26

Номер провадження 2/749/402/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

04 червня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.

секретаря Михалевич М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Сновськв порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №749/451/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з останньої заборгованість за Кредитним договором № 24.05.2025-100000715 від 24.05.2025 у розмірі 13 280 грн. та понесені судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що 24.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24.05.2025-100000715, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці в кредит кошти в сумі 4 000,00 грн., строком на 217 днів з датою повернення до 26.12.2025. ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти, втім, останньою не були виконані прийняті на себе зобов`язання. Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов`язань, позивач просить суд стягнути з останньої суму заборгованості за кредитним договором № 24.05.2025-100000715 від 24.05.2025 у розмірі 13 280,00 грн.

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 10 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, в своєму позові просив справу розглядати без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання відповідача ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, 04 червня 2026 року судом постановлено ухвалу про здійснення заочного розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв, жодних заяв від нього не надходило, та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, будь-яких інших клопотань та заяв від відповідача подано до суду не було, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить наступного висновку.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно з принципом диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Приписами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 24.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 24.05.2025-100000715 шляхом підписання відповідачем електронним підписом Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки на отримання кредиту, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Підписанням сторони погодили всі істотні умови кредитного договору.

Так, з Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та Заявки на отримання кредиту вбачається, що сума кредиту становить 4 000,00 грн., строк, на який надається кредит - 217 днів з кінцевим терміном повернення кредиту до 26.12.2025 року, процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту 9% від суми Кредиту та дорівнює 360 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 360,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Неустойка: 60 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання.

З матеріалів справи також вбачається, що заявка до кредитного договору № 24.05.2025-100000715, пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 24.05.2025-100000715 підписані відповідачем шляхом накладення одноразового ідентифікатора Е212 за допомогою смс-повідомлення, надісланого на номер телефону НОМЕР_1 .

Видача кредитних коштів відповідачу кредитодавцем шляхом перерахування коштів на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено в кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет-еквайрингу.

Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0204 від 02.04.2026 року, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТОВ «Споживчий центр» про успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 , номер транзакції НОМЕР_3 , 24.05.2025 о 11:40:58 на суму 4000,00 грн, призначення платежу: Видача за договором кредиту №24.05.2025-100000715.

ТОВ «Споживчий центр» виконало прийняті на себе зобов`язання, надавши відповідачці кредитні кошти у зазначеному розмірі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не виконала прийняті на себе зобов`язання, внаслідок чого за кредитним договором утворилась заборгованість, що згідно розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором становить 13 280,00 грн., яка складається з: 4 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 6 200,00 грн. - заборгованість по процентам; 360,00 грн. - комісія за надання кредиту; 720,00 грн. - комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 2 000,00 грн. - неустойка.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи убачається, що кредитний договір укладений в електронній формі. Його дійсність відповідачкою у встановленому законом порядку не спростована. Таким чином, суд вважає, що кредитор свої зобов`язання перед відповідачкою виконав в повному обсязі, а остання отримала грошові кошти у порядку та на умовах, що визначені укладеним між ними кредитним договором, згідно якого сторонами було погоджено всі його істотні умови.

Отже, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 4 000,00 грн., відсотків у розмірі 6 200,00 грн., що підтверджується графіком платежів та детальним розрахунком заборгованості.

З приводу нарахування та стягнення з відповідача комісії суд зазначає наступне.

Умовами договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту 9% від суми Кредиту та дорівнює 360 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 360,00 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, що складає загальну суму 720 грн.

Щодо нарахування комісії за надання кредиту суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі № 363/1834/17).

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 686/1696/15-ц від 09.12.2020, № 622/1148/13-ц від 09.12.2020, № 236/2227/17-ц від 09.12.2020, № 724/1391/16-ц від 25.11.2020, № 483/2022/17-ц від 11.11.2020 та інших.

Відповідні висновки Верховного Суду стосуються усіх суб`єктів фінансових послуг з надання кредиту (позики).

Судом встановлено, ТОВ «Споживчий Центр» - це спеціалізована фінансова компанія. Повне найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ідентифікаційний код 37356833. Фінансові послуги, що надаються фінансовою установою надання коштів та банківських металів у кредит на основі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ІК №78, виданого Держфінпослуг 28.04.2011р., та ліцензії, виданої Нацкомфінпослуг, розпорядження від 28.02.2017 р. №438, яка переоформлена 07.03.2024р. Національним банком України надано ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуги надання коштів та банківських металів у кредит. Статус ліцензії чинна https://kis.bank.gov.ua/Home/SrchViewLic/20000060189. Дата прийняття про схвалення рішення про видачу свідоцтва 28.04.2011р. №230.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач неправомірно визначив в кредитному договорі сплату позичальником комісії за надання кредиту.

З приводу нарахування комісії за обслуговування суд зазначає наступне.

Згідно умов Договору комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги та інші послуги, пов`язані з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У даній справі в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що фактично надавалися позичальниці. Ураховуючи, що товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 та від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісій у загальному розмірі 1 080,00 грн. (360,00 грн. - комісія за надання кредиту та 720,00 грн. - комісія за обслуговування кредитної заборгованості).

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення заборгованості, просив, у тому числі, стягнути складові його вартості, зокрема неустойку у розмірі 2000,00 грн.

Разом з тим суд не може погодитись із цими вимогами з огляду на наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 із 5:30 год. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду цієї справи продовжує діяти та не скасований.

Суд звертає увагу, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є чинним і не виключався із законодавства. На відміну від нього, п. 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» було виключено Законом України № 3498-IX від 22.11.2023, однак це не впливає на дію п. 18 ПП ЦК України, оскільки зазначені норми є самостійними та регулюють різне коло відносин.

Позивач посилається на принцип lex specialis, стверджуючи, що Закон України «Про споживче кредитування» як спеціальний закон має перевагу над загальними нормами ЦК України. Суд не може погодитися з таким тлумаченням, оскільки п. 18 ПП ЦК України також є спеціальною нормою, яка запроваджена саме для врегулювання відносин кредитування в умовах воєнного стану та прямо вказує на звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України і від сплати неустойки. Ця норма є більш пізньою та більш спеціальною у відповідному контексті, оскільки безпосередньо регулює відносини за кредитними договорами в особливий період.

Крім того, виключення п. 6.1 ПП ЗУ «Про споживче кредитування» свідчить лише про те, що законодавець зняв заборону на нарахування неустойки за споживчими кредитними договорами після 24.01.2024, однак це не означає автоматичного скасування або обмеження дії п. 18 ПП ЦК України, який є самостійною підставою для звільнення позичальника від зазначеної відповідальності на час воєнного стану.

З огляду на викладене, оскільки воєнний стан в Україні на час розгляду справи не скасований, вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 2 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення ст. 81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 4 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту, 6 200,00 грн. заборгованості за відсотками, що разом складає 10 200,00 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення комісій у загальному розмірі 1 080,00 грн. та неустойки у розмірі 2 000,00 грн. слід відмовити.

Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. відповідно до платіжної інструкції №СЦ00093913 від 07.04.2026. Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково (10 200,00 грн. з 13 280,00 грн., що складає 76,81%), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у сумі 2 044,99 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором № 24.05.2025-100000715 від 24.05.2025 у розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) судовий збір у розмірі 2 044 (дві тисячі сорок чотири) грн. 99 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга поданапротягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев