Рішення № 137122365, 04.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2424/26

н/п 2/953/2324/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

04 червня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

03 березня 2026 року ТОВ «Факторинг Партнерс» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_1 (далі: відповідач) з позовом про стягнення заборгованості:

- за кредитним договором №85031 від 25.09.2021 у розмірі 38 493,05 грн., з яких: 21049,79 грн. заборгованість за тілом кредиту; 16 041,26 грн. заборгованість за відсотками; 1 402 грн. комісія;

- за кредитним договором №6741643 від 16.02.2022 у розмірі 11 875 грн., з яких: 10 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 875 грн. заборгованість за відсотками; 1 000 комісія.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на укладення 25.09.2021 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» кредитного договору №85031, укладення 16.02.2022 між ТОВ « Мілоан» та відповідачем кредитного договору №6741643 та набуття права вимоги за вказаними договорами. За порушення відповідачем умов зазначених кредитних договорів утворилась заборгованість, що змусило позивача звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів.

До судових засідань 09.04.2026, 07.05.2026, 25.05.2026, 04.06.2026 сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду сторони не з`явились. Позивач просив розгляд справи здійснювати за своєї відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач причину неявки не сповістив.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи судом не встановлені.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Зважаючи на повторну неявку відповідача до судового засідання, відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд ухвалює рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:

24.09.2021 відповідачем звернувся до ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» із заявою на видачу кредиту №100313347.

25.09.2021 відповідачем підписаний паспорт споживчого кредиту.

25.01.2021 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» укладений договір про споживчий кредит №85031 за умовами якого відповідачу відкрита кредитна лінія, ліміт якої не може перевищувати 77 779 грн. Перший транш в сумі 22 223 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: 20 000,70 грн. на картку № НОМЕР_1 ; 2 222,30 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 210 % річних. Комісія за надання першого траншу складає 2 222,30 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору. Узгоджений графік платежів за першим траншем.

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» своє зобов`язання виконало, надало відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №CRD-338355 від 25.09.2021.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач своє зобов`язання не виконав, кредит не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 38 493,05 грн., з яких: 21 049,79 грн. заборгованість за тілом кредиту; 16 041,26 грн. заборгованість за відсотками; 1 402 грн. комісія.

Позивач набув право вимоги за кредитним договором №85031 від 25.01.2021, за яким боржником є відповідач, що підтверджено: договором факторингу №28012025 від 28.01.2025; платіжною інструкцією №0491640000 від 28.01.2025; актом приймання-передачі реєстру боржників для друку від 28.01.2025 до Договору факторингу №28012025 від 28.01.2025; витягом з реєстру боржників від 28.01.2025; платіжною інструкцією №0491640000 від 28.01.2025.

Крім того, 16.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладений кредитний договір №6741643 на умовах: сума кредиту 10 000 грн.; строк кредитування 90 днів, 30 днів пільговий період, 60 днів поточний період; комісія за надання кредиту - 1000 грн., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду 3 750 грн., які нараховуються за ставкою 1.25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду - 30 000 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.

Також, 16.02.2022 відповідачем підписаний паспорт споживчого кредиту.

ТОВ «Мілоан» своє зобов`язання виконало, надало відповідачу кредит у розмірі 10 000 грн., що підтверджується квитанцією від16.02.2022.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідач своє зобов`язання не виконав, кредит не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 11 875 грн., з яких: 10 000 грн. заборгованість за тілом кредиту; 875 грн. заборгованість за відсотками; 1 000 комісія.

Позивач набув право вимоги за кредитним договором №6741643 від 16.02.2022, що підтверджено: договором факторингу №25-07/2024 від 25.07.2024; актом приймання-передачі реєстру боржників для друку до Договору факторингу №25-07/2024 від 25.07.2021; актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу № 25-07/2024 від 25.07.2024; витягом з реєстру боржників; платіжною інструкцією №448090004 від 25.07.2024.

Дослідивши матеріали справи, суд висновує:

Щодо стягнення комісій за кредитними договорами №85031 від 25.09.2021, №6741643 від 16.02.2022.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням/поверненням кредиту, що надаються позичальнику, адже само по собі надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку/фінансової установи, й виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, умови договору про сплату комісії саме за надання кредиту, тобто за дії, які кредитор здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, та мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків та погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційними.

Встановлена комісія за надання кредиту є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок, та є нікчемною.

При проведенні аналізу змісту договорів №85031 від 25.09.2021, №6741643 від 16.02.2022, судом не встановлено, що в них не зазначений перелік додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у зв`язку з чим положення вказаних договорів у частині сплати комісії є нікчемними.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення комісії за договорами №85031 від 25.09.2021, №6741643 від 16.02.2022 задоволенню не підлягають.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтями 626, 628 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст.514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

За приписами ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, що передбачено ст.1054, ч.1 ст.1048 ЦК України.

Будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що зазначено у ст. 205, 207 ЦК України.

Приписами ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд враховує, що Товариство є не банківською (фінансовою) установою та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за №481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №85031 від 25.09.2021.

Судом встановлено, що 25.09.2021 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем укладений кредитний договір №85031, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 22 223 грн. у наступному порядку: 20 000,70 грн. на картку № НОМЕР_1 ; 2 222,30 грн. - погашення заборгованості за комісією за надання кредиту, сплатою 210% річних за користування кредитом.

З розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховувались за період з 25.09.2021 по 25.03.2023 на суму заборгованості у розмірі 22 223 грн., що складається з тілу кредиту та комісії, що є неправомірним.

Разом з тим, при здійснені власного розрахунку заборгованості за відсотками на суму тіла кредиту у розмірі 20 000,70 грн. за період з 25.09.2021 по 25.03.2023 за відсотковою ставкою передбаченою договором, судом становлено, що вона є вищою, ніж пред`явлена позивачем та враховано, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20 000, 70 грн. та за відсотками у розмірі 16 041,26 грн.

Щодо кредитного договору №6741643 від 16.02.2022.

Судом встановлено, що 16.02.2022 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладений кредитний договір №6741643. Товариство своє зобов`язання виконано, надало відповідачу кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. Натомість, відповідач своє зобов`язання не виконав, кредит не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн. та відсотками у розмірі 875 грн.

Відповідачем не надані докази на спростування наведених вище висновків, як і не надані докази відсутності боргу за вказаним договором.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн. та за відсотками у розмірі 875 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 50 368,05 грн., з яких задоволено 46 916,96 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у розмірі 2 479,98 грн.

Щодо витрат на правову допомогу в сумі 16 000 грн.

Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі №160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

На підтвердження наданих юридичних послуг позивач надав: договір № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс»; заявку на надання юридичної допомоги №1397 01.01.2026; витяг з Акту №27 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026.

У рішенні ЄСПЛ від 28.112002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №85031 від 25.09.2021 у розмірі 36 041 (тридцять шість тисяч сорок одна) грн. 96 коп., з яких: 20 000 (двадцять тисяч) грн. 70 коп. заборгованість за тілом кредиту, 16 041 (шістнадцять тисяч сорок одна) грн. 26 коп. заборгованість за відсотками та за договором №6741643 від 16.02.2022 у розмірі 10 875 (десять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн., з яких: 10 000 (десять тисяч) грн. заборгованість за тілом кредиту; 875 (вісімсот сімдесят п`ять) грн. заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 479 (дві тисячі чотириста сімдесят дев`ять) грн. 98 коп. та на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

В іншій частині позову, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», ЄДРПОУ 42640371, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, офіс 521.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 04.06.2026.

Суддя Н.В. Єфіменко