Ухвала суду № 137120500, 04.06.2026, Верховинський районний суд Івано-Франківської області

Справа№938/501/26

Провадження № 1-кп/938/96/26

УХВАЛА

про вирішення клопотань про продовження строку запобіжного заходу, зміну запобіжного заходу, скасування арешту на майно

04 червня 2026 року селище Верховина

Верховинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

його захисника адвоката ОСОБА_5 , який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з власних технічних засобів,

обвинуваченого ОСОБА_6

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене 06.02.2026 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026091130000019, про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Яблуниця Верховинського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого по АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, на утриманні 3 неповнолітніх дітей, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Новомосковськ Дніпропетровської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , громадянина України, українця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Верховинського районного суду Івано-Франківської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушенння, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.

У ході судового розгляду даного кримінального провадження 04.06.2026 року поступило клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів.

В обґрунтування цього клопотання прокурором зазначено, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України,а саме, що обвинувачений, усвідомлюючи про можливість покарання за вчинення тяжкого злочину, оскільки санкція ч.3 ст. 332 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дев`яти років, у зв`язку з чим враховуючи режим воєнного стану та території України, може покинути її територію, тим же самим переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Також обвинувачений може незаконно впливати на свідка ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 , чим перешкоджати встановленню істини в кримінальному провадженні.

Прокурор у судовому засіданні просив клопотання задоволити.

Обвинувачений та його захисник заперечили щодо застосування такого виду запобіжного заходу, одночасно заявивши усне клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт у Дніпропетровський області.

Суд, заслухавши учасників справи, прийшов до такого висновку.

Зокрема, за змістом ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Як зазначено в ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У ч. 2 ст.177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно зі ч.ч.3,5 ст.199 КПК України, якою суд керується в силу ч.2 ст.331 КПК України, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Також суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року в справі «Гарькавий проти України» зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє до Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

Відповідно до ст. 5 п. «С» Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, допускається взяття особи під варту з метою запобігти цій особі зникнути після скоєння злочину.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин, покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, її зв`язки з суспільством.

Зазначені стандарти доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .

Враховуючи вимоги кримінального процесуального законодавства України та практику Європейського Суду з прав людини, зважаючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання від семи до дев`яти років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна, усвідомлюючи неминучість настання покарання, у випадку доведення його вини у скоєному злочині та відсутністю у обвинуваченого стійких соціальних зв`язків, сім`ї, може переховуватися від суду. Крім цього, маючи можливість вільно пересуватися, може вчиняти незаконний вплив з метою зміни показань свідком ОСОБА_8 , обвинуваченим ОСОБА_6 , що може створити перешкоди для встановлення об`єктивних обставин у кримінальному провадженні.

Щодо заявленого стороною захисту клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на домашній арешт, слід зазначити, що відповідно до положень ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Однак, стороною захисту не обгрунтовано, яке саме житло заборонити ОСОБА_4 покидати в разі застосування до нього домашнього арешту. Також стороною захисту відповідно до ч. 4 ст.193 КПК України не заявлялися будь-які клопотання про заслуховування будь-якого свідка чи дослідження будь-яких матеріалів, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в тому числі й щодо з`ясування згоди власника житла, в якому обвинувачений бажає перебувати на час застосування до нього запобіжн6ого заходу у вигляді домашнього арешту, бо в протилежному випадку суттєво порушуватимуться права власника цього житла, що є неприпустимим.

На переконання суду, застосування більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків. Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_4 є співмірним і доцільним задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження. Виключно застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою здатен забезпечити запобігання ризику переховування обвинуваченого від суду.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Оскільки, підстав не визначати розмір застави у кримінальному провадженні на підставі ч.4 ст.183 КПК України в судовому засіданні не встановлено, тому суд вважає за необхідне одночасно із застосуванням запобіжного заходу ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави на підставі ст.182 КПК України.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього та визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду від 17.02.2026 року застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, на 60 днів, а саме з моменту фактичного затримання о 10.12 год. 15.02.2026 року до 10.12 год. 16.04.2026 року з утриманням у Державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)". Одночасно визначено йому заставу у розмірі 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень, що відповідає 60 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2026 року) у національній грошовій одиниці.

Надалі ухвалою суду від 13.04.2026 року призначено судовий розгляд даного кримінального провадження та обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 12 червня 2026 року включно. Одночасно визначено обвинеуваченому ОСОБА_4 заставу в розмірі 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень, що відповідає 60 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2026 року) у національній грошовій одиниці.

Судом звертається увага, що в п. 32 рішення ЄСПС у справі «Істомін проти України» констатовано, що суд має ретельно оцінити спроможність особи сплатити визначений розмір застави та обґрунтувати визначену суму. При цьому в іншому рішенні (п. 78 рішення у справі Mangouras v. Spain) ЄСПС висновано, що перспектива втратити заставу у разі неявки особи на судове засідання повинна діяти як достатній стримувальний фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання підозрюваного чи обвинуваченого.

Крім того, ЄСПЛ у справі «Доронін проти України», де заявник намагався втекти від працівників міліції, які його затримали, і в подальшому це стало підставою для його тримання під вартою, зазначив: «П. 63. Суд зауважує, що хоча й видається, що спроба заявника втекти дала відповідним органам підстави для тримання його під вартою протягом досудового слідства та розгляду справи в суді, серйозність пред`явлених йому обвинувачень, ризик його ухилення та перешкоджання здійсненню правосуддя залишалися єдиними підставами, з огляду на які суд не змінював обраний йому запобіжний захід. Однак згідно з п. 3 ст. 5 зі збігом певного часу подальше існування обґрунтованої підозри перестає само по собі бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для подальшого тримання такої особи під вартою». Таким чином, навіть спроба заявника втекти після затримання через певний час перестає бути достатньою підставою для тримання під вартою.

Стандарт, за яким ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою, був давно запроваджений і використовується Європейським судом («Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), § 10).

Зважаючи на термін перебування обвинуваченого під вартою, а саме з 15.02.2026 року, враховуючи вищевказані висновки ЄСПЛ щодо зменшення ризику втечі зі збігом часу, суд приходить до переконання про зменшення розміру застави з 60 до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» установлено в 2026 році прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 3328 гривень.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку щодо визначення застави обвинуваченому ОСОБА_4 в розмірі 166400 гривень, що відповідає 50 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2026 року), як такий, що може достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Окрім цього, застосовуючи щодо підозрюваного альтернативний запобіжний захід у виді застави, який може бути внесений у будь-який момент, суд вважає за необхідне покласти на нього обов`язки, визначені ч.5 ст.194 КПК України на строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України, підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного під вартою.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що застосування інших більш м`яких видів запобіжного заходу є недостатнім для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, а тому необхідно продовжити строк тримання його під вартою строком на 60 днів з визначення розміру застави.

Крім того, під чпас судового розгляду даного кримінального провадження від дружини обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_9 повторно поступило клопотання про часткове скасування арешту на майно автомобіль марки «Great Wall» моделі « Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , оскільки вона є власником цього майна, не має жодної причетності до інкримінованого її чоловіку злочину, про який їй не було нічого відомо, автомобіль є єдиним транспортним засобом у сім`ї, на утриманні якої перебуває 3 малолітніх дітей та особа з інвалідністю 3 групи внаслідок психічного захворювання.

Обвинувачений ОСОБА_6 , його захисник та заявник просили задоволити вказане клопотання та скасувати арешт на даний транспортний засіб у частині заборони володіння та користування ним, повернувши його власнику дружині обвинуваченого, яка у судовому засіданні зазначила, що даний автомобіль придбано в період перебування її в шлюбі з обвинуваченим ОСОБА_6 , у неї немає посвідчення водія, тому користування цим транспортним засобом передасть своєму чоловікові.

Прокурор запечував щодо задоволення даного клопотання, акцентуючи увагу, що автомобіль марки «Great Wall» моделі «Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 є знаряддям вчинення злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 .

Суд, заслухавши учасників справи, прийшов до такого висновку.

У ч.2 ст.174 КПК України закріплено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Заявник звернувся з клопотанням про скасування арешту, накладеного на транспортний засіб, оскільки відпала потреба в подальшому застосуванні цього заходу.

Ухвалою слідчого судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 17.02.2026 року накладено арешт на автомобіль марки «Great Wall» моделі «Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК України з метою збереження речового доказу.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_9 про скасування арешту на майно в частині заборони його користування та володіння.

Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

З обвинувального акта вбачається, що автомобіль марки «Great Wall» моделі « Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , є знаряддям вчинення злочину, в скоєнні якого обвинувачується ОСОБА_6 . Власником зазначеного транспортного засобу є ОСОБА_9 дружина обвинуваченого, але його нею набуто під час шлюбу з обвинуваченим, тобто автомобіль марки «Great Wall» моделі «Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 669/338/24 (провадження № 51-5214кмо24) в постанові від 02 лютого 2026 року дійшла висновку, що використання спільного майна одним із подружжя як знаряддя злочину тягне його спеціальну конфіскацію в повному обсязі незалежно від необізнаності іншого співвласника.

При вирішенні клопотання заявника ОСОБА_9 суд враховує, що вона планує передати вищезазначений транспортний засіб ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.332 ККУкраїни, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна. Обвинувачений ОСОБА_6 усвідомлює, що в разі визнання його виним за ч.3 ст.332 КК України автомобіль марки «Great Wall» моделі «Hover» із реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , як знаряддям вчинення злочину, підлягає спеціальній конфіскації, тому суд вважає, що існують обставини, які підтверджують, що скасування арешту на даний транспортний засіб навіть у частині заборони його володіння та користування може призвести до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, перетворення даного речового доказу, тому не відпала потреба в подальшому застосуванні цього заходу.

Одночасно підкреслюється, що суд з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, зобов`язаний скасувати арешт майна у випадку виправдання обвинуваченого (ч.4 ст.174 КПК України), внаслідок чого таке майно підлягає поверненню його власнику або володільцю.

Враховуючи вищевказане, слід відмовити в задоволенні зазначеного клопотання ОСОБА_9 дружини обвинуваченого про скасування арешту на майно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170,174,177, 178, 183, 197, 199, 331, 332 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні повторного клопотання ОСОБА_9 про скасування арешту на майно в частині заборони його користування та володіння відмовити.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 03 серпня 2026 року включно, з утриманням у Державній установі "Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)" із визначенням розміру застави.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 166400 (сто шістдесят шість тисяч чотириста) гривень, що відповідає 50 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня 2026 року), у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на такий депозитний рахунок: одержувач - ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код - 26289647, банк одержувача - ДКСУ м. Київ, МФО - 820172, р/р (IBAN) - UA158201720355259002000002265.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали до 03 серпня 2026 року включно.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) прибувати до суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

4) утримуватись від спілкування зі свідками в даному кримінальному провадженні;

5) не відвідувати бари, кафе, ресторани та інші місця, в яких продаються спиртні напої;

6) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 03 серпня 2026 року включно.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12".

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Державної установи "Івано-Франківська установа виконання покарань № 12" негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти та повідомити Верховинський районний суд Івано-Франківської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані зі застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали вручити учасникам судового процесу та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво в кримінальному провадженні №12026091130000019 від 06.02.2026 року.

Ухвала підлягає до негайного виконання після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_10