Рішення № 137117608, 03.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1585/26

03 червня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі-відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якій просить:

визнати протиправними бездіяльність Фінансового управління Генерального Штабу ЗС України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 06.10.2022 року по 19.04.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на1 січня календарного року;

зобов`язати Фінансове управління Генерального Штабу ЗС України обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 06.10.2022 року по 19.04.2023 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022-2023 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

В обґрунтування позовних вимог у позові зазначено таке.

ОСОБА_1 , проходив військову службу на посадах головного спеціаліста відділу оцінювання, вивчення та впровадження досвіду управління підготовки військової частини НОМЕР_1 , старшим офіцером відділу вивчення та впровадження досвіду Головного управління бойових ударних систем, старшим офіцером відділу вивчення та впровадження бойового досвіду управління розвитку та підготовки ракетних військ і артилерії Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем ГШ ЗС України у період з 07.10.2022 року по 22.05.2024 року, що в свою чергу знаходилось у Фінансовому управлінні Генерального Штабу ЗС України на фінансовому забезпеченні.

Позивач 25.01.2026 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення в період з 06.10.2022 по 19.04.2023 із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Листом від 26.02.2026 відповідач відмовив позивачу, зазначивши, що в період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, що були визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (у розмірі 1762,00 грн.), у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Позивач вважає протиправними дії щодо не здійснення відповідачем нарахування грошового забезпечення за спірні періоди із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а тому звернувся з позовом до суду.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, з якого слідує, що 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (набрала чинності з 1 березня 2018 року).

Пунктом 4 зазначеної постанови (в первісній редакції) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Постановою Кабінету Міністрів України №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року (Постанова №103), до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких п. 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким були внесені зміни у п. 4 Постанови №704.

Оскільки п. 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратив чинності, а Постанова №704 є підзаконним актом, не вбачається правових підстав для обчислення розміру грошового забезпечення із складовими окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 03.06.2026 відмовлено в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Справа розглянута з урахуванням періоду перебування головуючої судді у основній щорічній плановій відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , проходив військову службу на посадах головного спеціаліста відділу оцінювання, вивчення та впровадження досвіду управління підготовки військової частини НОМЕР_1 , старшим офіцером відділу вивчення та впровадження досвіду Головного управління бойових ударних систем, старшим офіцером відділу вивчення та впровадження бойового досвіду управління розвитку та підготовки ракетних військ і артилерії Головного управління ракетних військ і артилерії та безпілотних систем ГШ ЗС України у період з 07.10.2022 року по 22.05.2024 року, що в свою чергу знаходилось у Фінансовому управлінні Генерального Штабу ЗС України на фінансовому забезпеченні.

Позивач 25.01.2026 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення в період з 06.10.2022 по 19.04.2023 із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Листом від 26.02.2026 відповідач відмовив позивачу, зазначивши, що в період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, що були визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (у розмірі 1762,00 грн.), у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Будучи не згідним із тим, що при нарахуванні грошового забезпечення за період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року відповідачем враховувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1 березня 2018 року (далі Постанова №704), затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Відповідно до п. 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно із п. 4 Постанови №704 (в первісній редакції) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови №704 внесено зміни, зокрема пункт 4 Постанови №704 викладено в наступній редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

При цьому зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 змін не зазнав.

Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Відтак, зміни до п. 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови №103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 5 червня 2024 року у справі №420/18318/23, від 30 квітня 2025 року у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до п. 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція п. 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року».

У постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 Верховний Суд, зокрема, сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 1 січня 2020 року положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через збільшення на відповідний рік);

(3) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині неправомірності нарахування та виплати відповідачем у період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року грошового забезпечення, розрахованого із врахуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року замість застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, встановлених відповідними законами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021року №1928-IXустановлено з 1 січня 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року №2710-IXустановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн.

Саме наведені розміри прожиткового мінімуму на відповідний рік (2022 та 2023) мали бути застосовані відповідачем при розрахунку розміру грошового забезпечення позивача у період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних громадян на 1 січня 2018 року для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 1-2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: […] 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […] 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, […] від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача і в частині зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року за період з 06 жовтня 2022 року по 19 квітня 2023 року також підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача в частині визначення конкретних видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших), суд виходить з такого.

Як вже зазначалось судом, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, в редакції, чинній протягом спірних правовідносин (далі Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).

Згідно із п. 1 розділу XXIII Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, термін «грошове забезпечення» за нормативним визначенням включає в себе і складові, які позивачем зазначені у прохальній частині позову (грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, які належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення).

Згідно із частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з приписами п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору.

Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем інших судових витрат. Враховуючи наведене, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального Штабу ЗС України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 06.10.2022 року по 19.04.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на1 січня календарного року.

Зобов`язати Фінансове управління Генерального Штабу ЗС України обчислити та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 06.10.2022 року по 19.04.2023 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2022-2023 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 03 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач:

- Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження/місце проживання: просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049 код ЄДРПОУ/РНОКПП 22990368).

Головуючий суддя Подлісна І.М.