Рішення № 137117129, 04.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/4569/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправним рішення від 19.12.2025 № 254150038332 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у зв`язку з не зарахуванням страхового стажу за трудовою книжкою від 02.08.1983 року НОМЕР_1 : з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та з 01.09.1982 по 30.06.1991 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком з 15.12.2025 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу періодів, за трудовою книжкою від 02.08.1983 року НОМЕР_1 : з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09,03,1992 по 30.04.1992 та з 01.09.1982 по 30.06.1991, ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто відповілачем, яким було прийнято Рішення від №254150038332 від 19.12.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Свою відмову відповідач аргументував тим, що до страхового стажу не зараховано періоди, за трудовою книжкою від 02.08.1983 року НОМЕР_1 : з 01.04.2000 по 31.05.2000, оскільки в трудовій книжці не зазначена назва підприємства у прийнятті на роботу; з 01.08.2001 по 11.03.2002, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; з 09.03.1992 по 30.04.1992, оскільки наявне виправлення номеру наказу на звільнення; з 01.09.1982 по 30.06.1991, оскільки даний період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.

Отже, позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та незаконним, тому звернувся до суду з даним позовом.

Додатково у відповіді на відзив зауважив, що відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів та ведення трудової книжки.

Стислий зміст заперечень відповідачів.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи.

Сторонами не заявлено будь-яких заяв чи клопотань.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі; звільнено позивача від сплати судового збору за подання позову у цій справі; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано докази у відповідача і позивача.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 15.12.2025 через веб-портал Пенсійного фонду України подав заяву про призначення пенсії за віком. До заяви додав, зокрема: копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1983, копію військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.11.1983 та копію диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1991.

Так, пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи позивача в електронному вигляді було передано на розгляд відповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Розглянувши заяву позивача від 15.12.2025 відповідач прийняв рішення від 19.12.2025 № 254150038332 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу.

Так, у рішенні від 19.12.2025 № 254150038332 зазначено, зокрема:

Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 15.12.2025 року із заявою про призначення пенсії за віком, надавши наступні документи: трудову книжку, військовий квиток, диплом, паспорт, код.

Аналіз наданих документів показує, що загальний страховий стаж гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становить 17 років 10 місяців 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.

Згідно записів трудової книжки до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи:

- з 01.04.2000 по 31.05.2000, оскільки в трудовій книжці не зазначена назва підприємства прийнятті на роботу;

- 01.08.2001 по 11.03.2002, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- з 09.03.1992 по 30.04.1992, оскільки наявне виправлення номеру наказу про звільнення.

До загального страхового стажу не зараховано навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991, оскільки даний період перетинається з періодом проходження військової служби.

Також до загального страхового стажу не зараховано період ведення підприємницької діяльності з 19.08.2002 по 06.08.2014, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та відсутні дані про сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно запису трудової книжки до загального страхового стражу період роботи з 07.08.1991 по 20.02.1992рр. зараховано частково (по 31.12.1991 р.), оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території Російської Федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р.

Управлінням прийнято рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку.

Після надходження у трьохмісячний строк прийнятих і подання додаткових документів рішення буде переглянуто щодо підрахунку необхідного стажу роботи та визначення права на пенсію.

До рішення відповідачем наданий розрахунок стажу, із якого убачається, що позивачу зараховано період роботи з 05.07.1983 по 29.07.1983, період проходження військової строкової служби: 28.11.1983 по 15.10.1985, періоди роботи: з 16.03.1987 по 29.07.1988, з 05.06.1989 по 02.07.1989, 01.06.1990 по 08.07.1990, 04.02.1991, по 02.03.1991, 07.08.1991 по 31.12.1991, 24.12.1996 по 21.04.1998, 30.04.1998 по 24.03.2000, 08.09.2000 по 06.08.2001, період безробіття 19.03.2002 по 01.04.2002, період роботи 02.04.2002 по 23.07.2002, період безробіття 02.08.2002 по 20.08.2002, періоди роботи 16.09.2002 по 18.11.2002, 26.08.2004 по 30.04.2005, 06.06.2005 по 19.08.2005, 12.03.2007 по 13.07.2007, 17.09.2007 по 15.10.2007, 03.01.2008 по 29.02.2008, 03.03.2008 по 30.04.2008, 01.06.2009 по 31.08.2009, 01.09.2009 по 20.04.2015, 27.02.2024 по 30.11.2025.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1983 позивач, зокрема:

- з 07.08.1991 по 20.02.1992 працював в районі Крайньої Півночі прорабом у СМУ-5 ПСМО "Арктикнефтегазстрой" (мова оригіналу);

- з 09.03.1992 по 30.04.1992 працював в установі ЧЕ-327/44 слюсарем-ремонтником;

- з 01.04.2000 по 31.05.2000 працював заступником директора у ТОВ "ЄБРО";

- 08.09.2000 по 06.08.2001 працював начальником СМК с. Славутич;

- з 11.08.2001 по 11.03.2002 працював прорабом у ПП "Гарант".

Відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1991 позивач у 1982 році вступив до Київського політехнічного інституту і 1991 закінчив повний курс названого інституту.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.11.1983 позивач з 28.11.1983 по 15.10.1985 проходив строкову військову службу.

Позивач вважає протиправним рішення від 19.12.2025 № 254150038332 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з не зарахуванням страхового стажу за трудовою книжкою від 02.08.1983 року НОМЕР_1 : з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та з 01.09.1982, через що звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо періодів роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000; з 09.03.1992 по 30.04.1992 (недоліки у записах трудової книжки).

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами статті 45 Закону № 1058-ІV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Щодо періоду роботи з 01.08.2001 по 11.03.2002 (відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування).

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Щодо періоду навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 (даний період перетинається з періодом проходження військової служби).

Відповідно до пункту д статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу установлено, що період

навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо періодів роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000; з 09.03.1992 по 30.04.1992 (недоліки у записах трудової книжки).

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктами 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

З аналізу наведених норм випливає, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається.

Поряд з цим, як визначено статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Так, згідно з приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Суд встановив, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1983 позивач, зокрема: з 09.03.1992 по 30.04.1992 працював в установі ЧЕ-327/44 слюсарем-ремонтником; з 01.04.2000 по 31.05.2000 працював заступником директора у ТОВ "ЄБРО". У рішенні від 19.12.2025 № 254150038332 зазначено, зокрема, що згідно записів трудової книжки до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, оскільки в трудовій книжці не зазначена назва підприємства прийнятті на роботу; з 09.03.1992 по 30.04.1992, оскільки наявне виправлення номеру наказу на звільнення.

Суд наголошує, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його страхового стажу за вказаний період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункті 3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблені чітко, зрозуміло, відсутні ознаки підробок, у зв`язку з чим наведені вище доводи відповідача не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу з моменту призначення пенсії.

Також суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення/перерахунку пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірних періодів містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні/перерахунку пенсії.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці або у довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у наданих документах.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається саме на роботодавця, то незазначенння назви підприємства при прийнятті на роботу та наявність виправлення номеру наказу про звільнення не може бути підставою для не зарахування періодів роботи позивача з 01.04.2000 по 31.05.2000; з 09.03.1992 по 30.04.1992 до загального страхового стажу позивача.

Щодо періоду роботи з 01.08.2001 по 11.03.2002 (відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування).

З 06.09.1996 набрала чинності Інструкція про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 11-1 від 06.09.96 (далі - Інструкція №11-1).

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №11-1 платниками обов`язкових страхових внесків до Пенсійного фонду є, зокрема, фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

Пунктом 4.6 Інструкції №11-1 передбачено, що для платників збору, визначених пунктом 2.6 цієї Інструкції, - 1 відсоток сукупного оподатковуваного доходу, обчисленого відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції №11-1 збори працюючих громадян підприємства перераховують на рахунок органу Пенсійного фонду у строки, передбачені п.5.5. цієї Інструкції.

У п.5.5. цієї Інструкції вказано, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності коштів видача їх на виплату заробітної плати і перерахування зборів до Пенсійного фонду України проводиться у пропорційних сумах.

Пунктом 19 Інструкції №11-1 визначено відповідальність платників внесків.

Відповідно до пункту 17.1, 17.4-17.7 контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням внесків, інших платежів, а також витрачанням коштів Пенсійного фонду здійснюється органами Пенсійного фонду. Контроль на підприємствах проводиться шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, нарахування страхових зборів, платіжних доручень про перерахування сум зборів на рахунок Пенсійного фонду, розрахункових документів. На виявлені під час перевірки суми коштів, на які платником не нараховувались збори, за актом перевірки збори донараховуються із сумою пені, а до винних посадових осіб застосовуються санкції, що діють на момент перевірки. За результатами перевірки складається акт у двох примірниках.

Таким чином, у період з 06.09.1996 сплата внесків до Пенсійного фонду була обов`язковою в тому числі для фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

За порушення порядку сплати внесків до Пенсійного фонду Інструкцією №11-1 передбачено відповідальність.

При цьому обов`язок щодо перевірки відомостей про сплату позивачем внесків до Пенсійного фонду України покладається на відповідача.

Суд встановив, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.02.1983 позивач, зокрема: 08.09.2000 по 06.08.2001 працював начальником СМК м. Славутич; з 11.08.2001 по 11.03.2002 працював прорабом у ПП "Гарант". У рішенні від 19.12.2025 № 254150038332 зазначено, зокрема, що згідно записів трудової книжки до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.08.2001 по 11.03.2002, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, відповідач був зобов`язаний перевірити облікові дані та звітність про сплату страхових внесків підприємством, де працювала позивач, до Пенсійного фонду України за вказаний період.

Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, факт не сплати підприємством страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів її роботи на такому підприємстві.

Відтак, фактично внаслідок невиконання підприємствами, де працював позивач у період з 01.08.2001 по 11.03.2002, обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи на таких підприємствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.

Суд зазначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.

Щодо періоду навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 (даний період перетинається з періодом проходження військової служби).

Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу установлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Судом встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 30.06.1991 позивач у 1982 році вступив до Київського політехнічного інституту і у 1991 закінчив повний курс названого інституту. Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 від 21.11.1983 позивач з 28.11.1983 по 15.10.1985 проходив строкову військову службу. У рішенні від 19.12.2025 № 254150038332 зазначено, зокрема, що загального страхового стажу не зараховано навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991, оскільки даний період перетинається з періодом проходження військової служби.

Суд вважає, що у відповідача були у наявності всі необхідні документи для зарахування до стажу роботи/страхового стажу періоди навчання позивача з 01.09.1982 по 30.06.1991 з урахуванням періоду проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985 без обчислення стажу роботи/страхового стажу у подвійному розмірі, а також за цей період не зараховується період проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985, оскільки період проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985 вже зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.

Таким чином, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.12.2025 № 254150038332 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу в частині не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та з 01.09.1982 по 30.06.1991 винесено протиправно.

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.12.2025 № 254150038332 в частині відмови позивачу зарахувати до загального страхового стажу позивача періодів роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 (за виключенням періоду проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985) при призначенні пенсії з 15.12.2025, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 (за виключенням періоду проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985) та повторно розглянути заяву позивача 15.12.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Стосовно позовної вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити пенсію за віком з 15.12.2025 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновку суду, оскільки суд не в праві втручатися у виключну компетенцію Пенсійного фонду та його територіальних органів в питаннях призначення пенсії.

Також суд звертає увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало ГУ ПФУ у Полтавській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме ГУ ПФУ в Полтавській області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків даного судового рішення.

Отже, позов підлягає задоволенню частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1331,2 грн.

Таким чином, при часктовому задоволенні позову позивача суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1311,2 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 34, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 19.12.2025 № 254150038332 в частині відмови зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 при призначенні пенсії з 15.12.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.2000 по 31.05.2000, з 01.08.2001 по 11.03.2002, з 09.03.1992 по 30.04.1992 та навчання з 01.09.1982 по 30.06.1991 (за виключенням періоду проходження строкової військової служби з 28.11.1983 по 15.10.1985) та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 15.12.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,2 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня та 20 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза