Ухвала суду № 137115926, 04.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань закриття провадження у справі та залишення позову без розгляду

04 червня 2026 року Справа № 280/4381/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження та залишення позову без розгляду у справі № 280/4381/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, ЄДРПОУ 22990368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня 2024 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.

Ухвалою судді від 13 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

27 травня 2026 року через систему "Електронний суд" представником відповідача до суду подано заяву про закриття провадження у справі (280/4381/26) у зв`язку з вирішенням Запорізьким окружним адміністративним судом спору між тим самим позивачем та відповідачем, про той самий предмет і з тих самих підстав у справі №280/8791/24. Зауважує, що позовні вимоги за період з 29 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року вже вирішено судом у справі №280/8791/24.

Також, представником відповідача до суду подано заяву про залишення позову без розгляду у справі № 4381/26 у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із позовом у справі № 280/4381/26.

Перевіривши матеріали адміністративної справи та заяву про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі з огляду на наступне.

ОСОБА_1 дійсно звертався до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом № 280/8791/24, в якому просив здійснити Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок та виплату позивачеві розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме: надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, надбавки за виконання функцій державного експерта, надбавки за особливості проходження служби та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 07 жовтня 2021 року по 31 серпня 2024 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 280/8791/24 апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року в адміністративній справі № 280/8791/24 скасовано.

Вказаною постановою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 19 травня 2023 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про бюджет на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт.

В той же час підстави звернення до суду із позовом у справі №280/8791/24 відрізняється від підстав звернення до суду із позовом у справі № 280/4381/26.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки підстави звернення до суду із позовом у справі № 280/4381/26, не були предметом розгляду судів у інших провадженнях.

З приводу клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом із цим, другою частиною статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Позивач оскаржує бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зі змісту адміністративного позову та наданих відповідачем карток грошового забезпечення убачається, що позивач проходив службу у відповідача у період з 07 жовтня 2021 року по 31 серпня 2024 року.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного суду від 24 лютого 2026 року по справі № 120/2933/25.

Водночас, тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні частина 2 статті 233 КЗпП України, є діючою нормою, оскільки Рішенням Конституційного Суду від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) визнана неконституційною нормою саме частину 1 статті 233 КЗпП України, яка стосується працівників, які продовжують роботу (службу).

Як убачається зі змісту адміністративного позову, спірні правовідносини пов`язані з нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період проходження військової служби з 20 травня 2023 року по 31 серпня 2024 року.

Отже, до спірних правовідносин в частині позовних вимог починаючи з 19 липня 2022 року підлягає застосуванню саме частина друга статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду у справах щодо виплати сум, належних працівникові при звільненні, та яка на час звернення позивача до суду є чинною і неконституційною не визнавалася.

З даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише 07 травня 2026 року, в той час як припинив проходити військову службу 31 серпня 2024 року.

Таким чином, позивачем пропущено строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України.

У позовній заяві представник позивача вказує, що строк звернення до суду із позовом пропущено з підстав лікування у медичних закладах. Проте, гідно доданих до відзиву виписок із медичної картки та довідок, позивач проходив лікування у період з 29 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року, з 14 березня 2024 року по 29 березня 2024 року, з 24 квітня 2024 року по 29 травня 2024 року, з 04 липня 2024 року по 12 липня 2024 року, з 26 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року, 26 серпня 2024 року по 28 квітня 2024 року.

Тобто лікування позивач проходив до його звільнення із військової служби. При цьому, про існування обставин разом із документальним підтвердженням, які перешкодили позивачу своєчасно звернутись до суду із позовом, останній у позові не вказав.

Також, суд враховує, що з огляду на дату звернення позивача до суду із позовом у справі № 280/8791/24 позивачу про порушення своїх прав було відомо як мінімум з вересня 2024 року, а не 11 березня 2026 року, як вказано у позові.

З огляду на вказане суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із позовом.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, з метою усунення недоліків позовної заяви, позивачу необхідно надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та вказати підстави для поновлення строку, а також надати докази поважності причин його пропуску, з урахуванням мотивувальної частини даної ухвали суду.

За приписами частини 13 статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачу необхідно надати строк для усунення недоліків позовної заяви, виявлених після відкриття провадження у справі.

Суд зазначає, що недоліки даної позовної заяви можуть бути усунуті протягом 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду доказів в обґрунтування дотримання строку звернення до суду (та/або заяви про поновлення пропущеного строку із обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.

Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 238,240 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про закриття провадження відмовити.

Заяву представника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про залишення позову без розгляду задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду доказів в обґрунтування дотримання строку звернення до суду та/або заяви про поновлення пропущеного строку із обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

Суддя Д.В. Татаринов