Рішення № 137114341, 02.06.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/4642/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє її батько ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3

до

Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області,

про

визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

08 вересня 2025 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адвокат Лук`ян С.Г., звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (у рівних частках за кожною особою) право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, 07.10.2025 року надіслав на адресу суду письмову заяву, в якій повністю підтримав позов, просив його задовольнити і слухати справу без його участі.

Представник відповідача Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, надіславши на адресу суду письмову заяву (відзив на позовну заяву), в якій розгляд позову просив проводити за його відсутністю у вирішенні спору поклався на розсуд суду з дотриманням норм діючого законодавства.

Рух справи в суді першої інстанції:

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

03.10.2025 року від представника відповідача Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області надійшов відзив на позовну заяву.

07.10.2025 року від представника позивачів, адвоката Лук`яна С.Г., надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Овідіопольського районного суду Одеської області від 25.12.2025 №974/25 по справі призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку з відстороненням від здійснення правосуддя судді Кириченко П.Л.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 25.12.2025 справа надійшла до провадження судді Бочарову А.І.

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 01.01.2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю Підготовче судове засідання призначено на 08.04.2026 року о 09:00 год. у залі судового засідання в приміщенні суду.

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 08.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: добросовісне володіння; відкрите володіння; безперервне володіння; тривале володіння; наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Добросовісне володіння майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.

Володіння визначається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна.

Володіння визначається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Згідно із ст. 344 ч. 4 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК, відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим, факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

Верховний Суд у постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц вказав, що «лише за наявності таких умов можливе набуття права власності на чужі речі: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Для набуття права власності за набувальною давністю всі вказані умови повинні бути наявними у сукупності».

Верховний Суд у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 серед умов набуття права власності за набувальною давністю виокремив такі: «наявність суб`єкта, який здатний певний об`єкт набути у власність; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння; відкритість володіння чужим майном; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 (що підтверджується відміткою у його паспорті громадянина України на сторінці 11, де вказано, що він зареєстрований за вказаною адресою з 27.12.2002 року). Разом з ним у казаній квартирі мешкає його мати, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (мати зареєстрована за вказаною адресою з 02.11.1984 року), а також його донька, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 (мешкає із самого народження по даний час).

Судом встановлено, що рішенням виконкому Великодолинської селищної ради №193 від 27.11.2012 року квартирі була присвоєна наступна адреса: АДРЕСА_2 .

Також судом встановлено, що довідкою за вих. №11ДОВ052025 від 16.05.2025 квартирі, в якій мешкає сім`я ОСОБА_4 , присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Матеріалами справи підтверджено, що після отримання нової адреси ОСОБА_1 було замовлено технічний паспорт на квартиру, загальна площа якої складає 42,3м.кв., житлова 16,8м.кв., та в цілому складається з однієї житлової кімнати (паспорт виготовлено станом на 09.06.2025 року).

Згідно відповіді за вих. № 03-24/2106-25 від 24.07.2025 Великодолинська селищна рада повідомила, що за відсутності копії ордеру на жиле приміщення, як необхідного документу, який (окрім інших) громадянин подає до органу приватизації, наведеного у пункті 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 16.12.2009 № 396, у Великодолинській селищній раді Одеського району Одеської області, як у органу приватизації, відсутні правові підстави для передачі сім`ї ОСОБА_4 у власність зазначеної квартири. Радою рекомендовано заявникам звернутися до Овідіопольського районного суду Одеської області для вирішення зазначеного питання по суті.

Таким чином, сім`я ОСОБА_4 користується квартирою АДРЕСА_3 (новий номер «6Б») до сих пір, що додатково підтверджується актом перевірки цієї квартири, складеним депутатом Великодолинської селищної ради Гончаровим С.В. 19.08.2025 № 069/1 (акт складений зі слів та за підписом сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ). Тобто на протязі більше 40 (сорока) років сім`я ОСОБА_4 фактично використовує квартиру АДРЕСА_4 .

Отже суд приходить до висновку, що позивачі мають всі законні підстави на визнання судом їх права власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_4 (за набувальною давністю).

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що позивачі фактично володіють спірним майном протягом 40 років поспіль, та в подальшому мають намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не мають можливості, а тому суд вважає за необхідне визнати за позивачами право власності на нерухоме майно за набувальною давністю в рівних частках.

Враховуючи, що в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачами у позові не ставиться питання щодо розподілу судових витрат, вказане питання судом не розглядається.

Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,344 ЦК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє її батько ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (у рівних частках за кожною особою) право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Суддя: А.І.Бочаров