Рішення № 137112749, 01.06.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9528/25-ц

пр. 2-3217/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С.В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В :

Позиція сторін у справі.

У лютому 2025 року позивач через свого представника - адвоката Колесника Олега Івановича звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить: визнати інформацію, поширену Національним агентством з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) у листі та додатках до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , недостовірною та такою, що принижує честь та гідність, а також порушує ділову репутацію позивача; зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції надіслати на адресу Служби безпеки України листа зі спростуванням недостовірної інформації, зазначеної у листі та додатках до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 в частині, яка стосується ОСОБА_1 ; вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування позову зазначено, що поширена НАЗК інформація, яка наведена в Обґрунтуванні до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 в частині, яка стосується ОСОБА_1 , є недостовірною, такою, що не відповідає дійсності та принижує честь та гідність позивача, а також порушує ділову репутацію, оскільки фактично НАЗК звинувачує його у вчиненні злочинів проти громадської безпеки, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Вказує, що із системного аналізу, викладеної інформації вбачається, що поширена в Обґрунтуванні до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 недостовірна інформація має стверджувальний характер і містить основну думку, в якій відповідач стверджує, що нібито позивач вчиняв дії, які суперечать суверенним інтересам України та були направлені на сприяння збройній агресії російської федерації проти України, а саме, недостовірною є така інформація:

«Колишній український депутат від проросійської Партії регіонів і головний акціонер компанії ВАТ «МОТОР СІЧ», українського виробника авіадвигунів. Він відповідав за постачання двигунів для російської армії для виробництва та ремонту бойових вертольотів (Мі-8, Мі-24, Мі-28 і Ка-52), які активно використовувалися у війні проти України, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Він продовжував забезпечувати російські війська запчастинами та комплектуючими для військової техніки, незважаючи на агресивну війну, розв`язану Росією проти України. Таким чином, суб`єкт вчиняє дії, що створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Перебуває під санкціями ЄС.»

Таким чином, вказує, що вся інформація, викладена в Обґрунтуванні до листа НАЗК є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту, оскільки жодних із вказаних відповідачем дій, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, ОСОБА_1 не вчиняв.

Враховуючи, що порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення недостовірної інформації про нього в листі та додатках до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023, то належним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації у спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом зобов`язання НАЗК надіслати на адресу Служби безпеки України листа зі спростуванням недостовірної інформації, зазначеної в листі та додатках до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023, в частині, яка стосується ОСОБА_1 .

Представник відповідача НАЗК засобами поштового зв`язку направив відзив на позов, отриманий судом 22.04.2025, в якому зазначив, що дії НАЗК з оформлення та надсилання на адресу Служби безпеки України листа від 03.03.2023 №42-05/4548-23 з додатками, в яких містилася інформація, отримана відповідачем з відкритих офіційних джерел, зокрема, з Рішення Ради ЄС від 25.02.2023, опублікованого в Офіційному віснику Європейського Союзу від 25.02.2023, були націлені на її подальше врахування Службою безпеки України (під час внесення РНБО пропозицій для застосування санкцій). При цьому, передана до Служби безпеки України відносно ОСОБА_1 інформація, не містила в собі ознак недостовірної, поширена інформація є відтворенням матеріалів, першоджерелом яких є офіційне видання, зокрема: Офіційний вісник Європейського Союзу від 25.02.2023, в якому було опубліковано Рішення Ради ЄС від 25.02.2023 з додатком, де містився перелік суб`єктів, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України і мають бути додані до переліку фізичних, юридичних осіб та органів, до яких застосовуються обмежувальні заходи. В обґрунтуванні підстав щодо включення ОСОБА_1 до переліку осіб, що підпадають під застосування санкцій Європейського Союзу було зазначено: «… ОСОБА_1 - колишній народний депутат України від проросійської «Партії регіонів» і основний акціонер компанії АТ «МОТОР СІЧ», українського виробника авіаційних двигунів. Він несе відповідальність за постачання двигунів російській армії для виробництва і ремонту бойових вертольотів (Мі-8, Мі-24, Мі-28 і КА-52), які широко використовувалися під час конфлікту в Україні, особливо на початку війни. Він продовжував надавати військову техніку російським військам, незважаючи на конфлікт. Таким чином, він несе відповідальність за підтримку і реалізацію дій і політики, які підривають і загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України. …».

Разом з тим, представник відповідача звертає увагу на те, що до прийнятого Рішення Ради ЄС від 25.02.2023 на офіційному вебсайті Служби безпеки України 23.10.2022 була опублікована інформація наступного змісту: «…Співробітники Служби безпеки затримали президента АТ «Мотор Січ» та начальника Департаменту зовнішньоекономічної діяльності цього підприємства. Їм оголосили про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України: ст. 111-1 (колабораційна діяльність); ст.111-2 (пособництво державі агресору)…»

Додатково у відзиві на позов, відповідач звертає увагу на те, що рішення РНБО від 01.04.2023 та Указ Президента України від 01.04.2023 №191/2023, якими безпосередньо було застосовано санкції до ОСОБА_1 не скасовані в судовому порядку.

Таким чином, із вищенаведеного відповідач вбачає, що НАЗК не являється першоджерелом поширення відносно ОСОБА_1 інформації, з якою позивач не погоджується та вважає недостовірною. Доказів протилежного позивачем в межах даного спору не надано.

Представник позивача 14.04.2025 подав суду відповідь на відзив, в якій звернув увагу на невідповідність дій НАЗК вимогам та нормам Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2022 №967, відповідно до якої створено Міжвідомчу робочу групу з питань реалізації державної санкційної політики; недотримання відповідачем законної процедури та у не передбачений законом спосіб поширено про позивача недостовірну інформацію, яка порушила честь, гідність і ділову репутацію позивача, а тому поширена відповідачем у Листі НАЗК інформація підлягає обов`язковому спростуванню, як недостовірна.

Представник відповідача НАЗК засобами поштового зв`язку направив заперечення на відповідь на відзив, отримані судом 30.04.2025, в яких зазначив, що твердження позивача є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для задоволення заявлених позивачем в межах вказаного спору позовних вимог, з огляду на наступне. Постановою Кабінету міністрів України від 30.08.2022 №967 створено Міжвідомчу робочу групу з питань реалізації державної санкційної політики до складу якої, зокрема, було залучено НАЗК. Одним із основних завдань групи є сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань підготовки пропозицій щодо застосування, скасування та внесення змін до спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів. В межах зазначеного, державні органи здійснюють обмін інформацією в рамках діяльності Міжвідомчої робочої групи з питань реалізації державної санкційної політики. Згідно Рішення Ради Європейського Союзу від 25.02.2023 №2023/432 до переліку осіб, організацій та органів, до яких застосовуються обмежувальні заходи, наведеного у Додатку до Рішення 2014/145/CFSP був включений, зокрема, позивач.

Так, з урахуванням зазначеного, НАЗК відповідно до ст.5 Закону України «Про санкції» листом від 03.03.2023 №42-05/4548-23 надало Службі безпеки України інформацію щодо фізичних та юридичних осіб, до яких країни санкційної коаліції застосували санкції, серед переліку осіб, стосовно яких передавалась інформація також був і ОСОБА_1 . Окрім того, дії відповідача, пов`язані з оформленням та направленням на адресу Служби безпеки України відповідного листа не можуть бути об`єктом дослідження в рамках цивільного спору про захист честі, гідності та ділової репутації. Разом з тим, позивачем не наведено жодних належних доводів, які б підтверджували недостовірність викладеної НАЗК у вищевказаному листі від 03.03.2023 №42-05/4548-23. Також посилається на рішення Вищого антикорупційного суду від 02.12.2024, що набрало законної сили 23.01.2025, у справі №991/9618/24, яким встановлено наступні обставини: «… ОСОБА_1 є суб`єктом, до якого може бути застосовано санкції, так як він є фізичною особою, яка своїми діями створила суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (абз.1 ч.1 ст.5-1 Закону України «Про санкції») та обставини вчинення ним дій, які свідчать про постачання/надання, зберігання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової чи спеціальної техніки, інших засобів та знарядь здійснення збройної агресії проти України, забезпечення ремонту таких засобів і знарядь (абз.5 пп.«а» п.2 абз.4 ч.1 ст.5-1 Закону України «Про санкції»)…». Отже, на думку сторони відповідача, наведені обставини беззаперечно свідчать про те, що передана НАЗК відносно ОСОБА_1 інформація не містила в собі відомостей про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідали дійсності, тобто були неповними чи перекрученими.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 29 травня 2026 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Колесника О.І. про розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін залишено без задоволення, а також відмовлено у залученні до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 .

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що Національним агентством з питань запобігання корупції в Обґрунтуванні до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 викладена інформація щодо ОСОБА_1 , наступного змісту:

«Колишній український депутат від проросійської Партії регіонів і головний акціонер компанії ВАТ «МОТОР СІЧ», українського виробника авіадвигунів. Він відповідав за постачання двигунів для російської армії для виробництва та ремонту бойових вертольотів (Мі-8, Мі-24, Мі-28 і Ка-52), які активно використовувалися у війні проти України, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Він продовжував забезпечувати російські війська запчастинами та комплектуючими для військової техніки, незважаючи на агресивну війну, розв`язану Росією проти України. Таким чином, суб`єкт вчиняє дії, що створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Перебуває під санкціями ЄС.»

Статтею 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У відповідності до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканими (згідно із ч. 2 ст. 297 та ч. 1 ст. 299 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. (згідно із ч. 1 ст. 275 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч. 2 ст. 299 ЦК України).

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 визначено, що під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

За змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, визначене ст. 277 ЦК України, мають не лише фізичні, а й юридичні особи в передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 цього Закону).

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, відповідач не заперечує, що Національним агентством з питань запобігання корупції в Обґрунтуванні до листа НАЗК №42-05/4548-23 від 03.03.2023 викладена інформація щодо ОСОБА_1 , наступного змісту:

«Колишній український депутат від проросійської Партії регіонів і головний акціонер компанії ВАТ «МОТОР СІЧ», українського виробника авіадвигунів. Він відповідав за постачання двигунів для російської армії для виробництва та ремонту бойових вертольотів (Мі-8, Мі-24, Мі-28 і Ка-52), які активно використовувалися у війні проти України, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Він продовжував забезпечувати російські війська запчастинами та комплектуючими для військової техніки, незважаючи на агресивну війну, розв`язану Росією проти України. Таким чином, суб`єкт вчиняє дії, що створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Перебуває під санкціями ЄС.»

З метою захисту національних інтересів, національної безпеки та територіальної цілісності України до фізичних та юридичних осіб можуть застосовуватись спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції): персональні та секторальні. Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймаються Радою національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) та вводяться в дію відповідними Указами Президента України.

Так, рішенням РНБО від 01.04.2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеного в дію Указом Президента України від 01.04.2023 року №191/2023, підтримано внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком до вказаного рішення, зокрема і до позивача - ОСОБА_1 .

Підстави і принципи застосування санкцій, а також порядок їх застосування, скасування та внесення до них змін визначені Законом України «Про санкції».

Згідно із ст. 5 Закону України «Про санкції» РНБО розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виключно на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Служби безпеки України.

У п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про санкції» визначено, що підставою для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Так, ст. 5-1 Закону України «Про санкції» визначає підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави.

Разом з тим, у вказаній статті конкретизовано, які дії можуть трактуватися як суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень щодо завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України.

Зокрема, до таких дій віднесено постачання/надання, зберігання зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової чи спеціальної техніки, інших засобів та знарядь здійснення збройної агресії проти України, забезпечення ремонту таких засобів і знарядь.

Суд зазначає, що факт застосування до ОСОБА_1 обмежувальних заходів, передбачених Законом України «Про санкції» уповноваженими на те органами не спростовується позивачем та підтверджується відповідними документами, що додані сторонами до матеріалів справи.

Щодо посилання позивача на факт оскарження ним Указу Президента України №191/2023 від 01.04.2023 року в частині що стосується позивача, то суд не бере його до уваги, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на зміст спірних правовідносин.

Так, встановлено, що Національне агентство з питань запобігання корупції відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції» листом від 03.03.2023 №42-05/4548-23 надало Службі безпеки України інформацію щодо фізичних та юридичних осіб, до яких країни санкційної коаліції застосували санкції, серед переліку осіб стосовно яких передавалась інформація також був і ОСОБА_1 . Вказана у даному листі інформація містить відомості щодо накладення на позивача санкцій, узагальнені відомості, отримані з офіційних джерел в рамках виконання основних завдань Міжвідомчої робочої групи, передбачених Положенням про Міжвідомчу робочу групу з питань реалізації державної санкційної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2022 №967, зокрема із: - Рішення Ради Європейського Союзу (CFSP Спільна зовнішня та безпекова політика Європейського Союзу) від 25.02.2023 №2023/432 про внесення змін до Рішення 2014/145/ CFSP щодо обмежувальних заходів стосовно дій, які підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету і незалежності України та Додатку до Рішення 2014/145/ CFSP змінено відповідно до додатку до Рішення Ради ЄС від 25.02.2023; - офіційного вебсайту Служби безпеки України https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-zatrymala-prezydenta-promyslovoho-hihanta-motor-sich-za-pidozroiu-u-roboti-na-rf , де 23.10.2022 була опублікована інформація наступного змісту: «…Співробітники Служби безпеки затримали президента АТ «Мотор Січ» та начальника Департаменту зовнішньоекономічної діяльності цього підприємства. Їм оголосили про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України: ст.111-1 (колабораційна діяльність); ст.111-2 (пособництво державі агресору)…».

Таким чином, у листі Національного агентства з питань запобігання корупції, міститься інформація про ОСОБА_1 , зокрема факти з біографії та діяльності останнього, яка міститься в інших відкритих джерелах, а також інформацію про застосування до нього санкцій на підставі відповідного Рішення Ради Європейського Союзу (CFSP Спільна зовнішня та безпекова політика Європейського Союзу) від 25.02.2023 №2023/432 про внесення змін до Рішення 2014/145/ CFSP.

Отже, зазначена інформація не підпадає під поняття недостовірної, а її висвітлення жодним чином не може трактуватися як порушення особистого немайнового блага позивача.

Крім того, позивачем не надано жодних доказів, що підтверджували б недостовірність зазначеної у листі НАЗК від 03.03.2023 №42-05/4548-23 інформації.

Також, позовна заява не містить обґрунтування з посиланням на належні та допустимі докази, в чому саме полягає завдання відповідачем шкоди відповідним особистим немайновим правам позивача, або які перешкоди існують у зв`язку з діями Національного агентства з питань запобігання корупції, що заважають ОСОБА_1 повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо тверджень позивача, що зазначаючи вищевказану інформацію, Національне агентство з питань запобігання корупції завдало шкоду діловій репутації позивача, суд вважає хибним та не бере до уваги, оскільки розміщена відповідачем інформація не містить в собі прямих звинувачень позивача у здійснені ним злочину, як і не містить таких слів як «вина», «підозра», «злочин», «обвинувальний вирок», «кримінальне правопорушення», «ознаки правопорушення», а лише констатує сам факт застосування санкцій ЄС, використовуючи інформацію з відкритих джерел.

Так, позивачем не доведено, яким чином оприлюдненою інформацією були порушені його особисті немайнові права або завдано шкоду відповідним особистим благам.

Разом з тим, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову в частині визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь та гідність, а також порушує ділову репутацію, суд доходить висновку, що також відсутні правові підстави і для задоволення похідних позовних вимог про визнання наявності для здійснення судового контролю у даній справі.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 91, 201, 275, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, ст. ст. 5, 30 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 3, 5 Закону України «Про санкції», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 268, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя С.В. Вовк