Постанова № 13711063, 26.01.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 13/7 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2011 р. м. КиївКиївський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Петрика І.Й.,

Суддів: Земляної Г.В.,

Парінова А.Б.,

при секретарі

судового засідання: Проказіні О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2009 року у справі за позовом ПП «Науково-виробнича фірма «VD MAIS»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації м. Києва про визнання недійсним та скасування рішень.

ВСТАНОВИВ:

Позивач (ПП «Науково-виробнича фірма «VD MAIS») звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації м. Києва про визнання недійсним та скасування рішень Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м.Києва від 10.06.2008 р. № 0000562202/0 та 29.09.2008 р. № 0000562202/1 форми «С»про застосування штрафних санкцій у сумі 923,31 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені повністю.

Рішення № 0000562202/0 від 10.06.2008р. та 29.09.08р. № 000562202/1 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій до приватного підприємства «VD MAIS»визнати протиправними та скасувати.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача та осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню.

Згідно зі п. 3 ч. 1 ст. 198, 202, п. 4 ч. 1ст. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма MAIS»зареєстровано Московською районною у м.Києві державною адміністрацією 16.12.1993 року.

22.05.07 р. між Позивачем та фірмою Schaltgerate GmbH»(Німеччина) (далі нерезидент (покупець)) було укладено контракт № 220507 (далі контракт) згідно якого продавець продає, а покупець купує продукцію за формою № 1 до дійсного контракту.

Відповідно до пп. 4.1 контракту оплата продукції, що поставляється, здійснюється Позивачем шляхом авансового перерахуванням усієї суми відповідно до поставленого рахунку або специфікації на розрахунковий рахунок нерезидента, або розрахунку по факту постачання продукції протягом 30 днів за узгодженням із нерезидентом.

У пункті 3.3 Доповнення № 1 до контракту «Фактом поставки продукції сторони домовилися вважати дату підписання акту прийому-передачі продукції, з цього моменту право власності переходить до Покупця».

Як зазначає Позивач, 21.08.2007 року, на виконання умов даного контракту ним перераховано нерезиденту валютні кошти на загальну суму 1039,73 євро (7075,76грн грн.), а отже граничним терміном надходження товару на територію України було 19.11.2007 оку.

За твердженням Позивача, нерезидентом було здійснено поставку товару 05.09.2007р., про що свідчить відмітка Київської регіональної митниці на інвойсі від 28.08.2007р. №7111910 про взяття товару на митний контроль.

22.11.2007 року Позивачем була оформлена вантажна митна декларація типу ІМ-40 НД (неповна декларація) № 100000002/7/338841 на суму 1039,73 євро (7778,29 грн.), на підставі якої, за твердженням Позивача, товар було випущено у вільний обіг на митній території України.

Позивач звернувся до Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі Комітет) з листом про надання розяснень, на що отримав відповідь №302-05/12152 від 02.11.2007р., в якій Комітет в особі Укрметртестстандарту зазначив про можливість проведення митного оформлення товару.

26.12.2007р. за результатами проведеної оцінки відповідності товару, поставленого за інвойсом від 28.08.2007р. № 7111910, Позивач отримав від Комітету декларацію про відповідність, на підставі якої 29.12.2007р ним було оформлено повну митну декларацію № 339110 типу ІМ 40 (повна декларація).

В період з 16.05.08 р. по 28.05.08 р. Відповідачем 1 проведено позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності Позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України.

За результатами перевірки складено акт № 203/1-22-20-32552719 від 28.05.08 р. в якому зафіксовано порушення Позивачем ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме «несвоєчасне повернення валютної виручки на територію України по контракту від 21.08.2007р. № 220507 з фірмою UX Schaltgerate GmbH» (Німеччина), з простроченням граничного терміну на 40 днів».

На підставі даного акту прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000562202/0 від 10.06.08р. форми «С»яким Позивачу нарахована пеня у розмірі 923,31 грн. за період з 20.11.07 по 29.12.07р. за порушення законодавчо встановлених термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

19.06.08р вказане рішення було оскаржене Позивачем до Відповідача 1. У рішенні від 15.08.08р. № 12466/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги Відповідачем було залишено скаргу Позивача без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

29.08.08р. Відповідачем 1 за результатом розгляду скарги № 12466/10/25-011 від 15.08.08р. було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000562202/1.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000562202/1 форми «С»від 29.09.2009р., Позивач 21.08.08р. оскаржив його до Державної податкової адміністрації м. Києва.

Відповідачем 2 було винесено рішення від 07.10.2008р. № 4949/10/25-144, яким залишено без змін рішення Відповідача 1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 10.06.2008р. № 0000562202/0 форми «С», від 29.08.2008р. № 0000562202/1 форми «С»про нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 923,31грн. та рішення від 15.08.2008р. №12466/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги, а скаргу від 21.08.2008р. №21-08/1 та доповнення до неї від 11.09.2008р. № 2339 без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(далі Закон про ДПС) «органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі платники податків)».

Положення п. 2 ст. 1 Митного кодексу України закріплюють, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України сукупність дій, повязаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку. Митним кодексом встановлені певні послідовності і обовязкові процедури митного оформлення товару, що переміщується через митний кордон України, які мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів.

Приписи ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»визначають, що моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики. При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Згідно ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Як встановлено судом першої інстанції, 05.09.2007р. Київською регіональною митницею було проставлено відмітку на інвойсі від 28.08.2007р. № 7111910 про взяття товару на митний контроль. Отже момент фактичного перетину кордону відбувся не пізніше 05.09.2007 року.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»№ 959-XII від 16.04.1991р. одним з принципів свободи зовнішньоекономічного підприємництва є право субєктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України.

Відповідно до ст. 43 Митного кодексу України передбачено, що митний контроль здійснюється в разі ввезення товару на митну територію України (фактичне перетинання митного кордону) та розпочинається з моменту перетинання товаром митного кордону України.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Позивачем не було порушено приписів ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», адже товар перетнув митний кордон України в межах 90-денного строку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може із огляду на наступне.

Згідно абз.1 п.8 «Положення про вантажну митну декларацію»№574, ВМД, заповнена у звичайному порядку, вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці, що здійснила митне оформлення товарів і транспортних засобів. Згідно абз.2 п.8 оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обовязків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Абз.11 п.8 «Положення про вантажну митну декларацію»№574 визначає, що ВМД, заповнена у звичайному порядку, ВМД з установленим обсягом даних, на підставі якої завершується митне оформлення товарів і транспортних засобів у заявлений митний режим.

Відповідно до підпункту 1.1 пункту І Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (затверджено постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня за №338/3631, із змінами та доповненнями), день виникнення порушення перший день після закінчення встановленого законодавством строку розрахунків за експортною, імпортною та лізинговою операцією або строку, встановленого до раніше одержаних за цією операцією ліцензій; здійснення поставки оформлення ВМД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобовязань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках).

Пунктом 3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями (затверджено постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. №338/3631, із змінами та доповненнями), банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування») та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках після предявлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Митного кодексу України ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України сукупність дій, повязаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку. Митним кодексом встановлені певні послідовності і обовязкові процедури митного оформлення товару, що переміщується через митний кордон України, які мають юридичне значеним для подальшого використання цих товарів. Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі нього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму (стаття 78 Кодексу). Статтею 185 Митного кодексу встановлено 13 видів митного режиму, в тому числі імпорт. Поняття митного режиму імпорт (код 40 згідно класифікатора процедур переміщення товарів через митний кордон України) визначено в ст. 188 Митного кодексу, відповідно до якої товари ввозяться на митну територію України для вільною обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватись без будь-яких митних обмежень.

Враховуючи викладене, датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, слід вважати дату завершення оформлення ВМД (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування»), тобто пеня за порушення законодавчо встановлених строків розрахунків нараховується до моменту завершення оформлення ВМД типу ІМ-40.

Отже, оскільки відповідна ВМД типу ІМ-40 до перевірки не надана, колегія суддів приходить до висновку, що підприємством порушено ст.2 Закону України від 23.09.1994р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(із змінами та доповненнями).

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в за доволенні позовних вимог.

На підставі викладено, керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2009 року скасувати та прийняти нову, якою в задоволені позовних вимог ПП «Науково-виробнича фірма «VD MAIS»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Г.В. Земляна

А.Б. Парінов