Рішення № 137110202, 20.05.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/850/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33) в інтересах держави в особі

позивача: Херсонської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022645, 73000, м. Херсон, пл. Свободи, буд. 1)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, 73003, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 26Б)

до відповідача-2: Новокаховської міської ради (код ЄДРПОУ 33358194, 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, просп. Дніпровський, буд. 23)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Каховське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00993231, 74800, Херсонська обл., м. Каховка, вул. Мелітопольська, буд. 66)

про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку

за участю прокурора: Віталій Кущ

за участю представників сторін:

від позивача: Марина Макаренко

від відповідача-1: Микола Новіков

відповідач-2: не з`явився

третя особа: не з`явився

Херсонська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі позивача Херсонської обласної державної адміністрації до відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області та Новокаховської міської ради про скасування рішення державного реєстратора та усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.04.2026; залучено Державне підприємство "Каховське лісове господарство" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, вирішено інші процесуальні питання.

18.03.2026 до суду від позивача надійшло пояснення по суті спору.

24.03.2026 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

09.04.2026 від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 15.04.2026 відкладено підготовче засідання на 30.04.2026.

30.04.2026 підготовче засідання не відбулось у зв`язку із неможливістю забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції через технічний збій в роботі підсистеми відеоконференцзв`язку.

Ухвалою суду від 30.04.2026 призначено підготовче засідання на 07.05.2026.

Ухвалою від 07.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 20.05.2026.

У судове засідання 20.05.2026 з`явились прокурор та представники позивача і відповідача-1.

Відповідач-2 та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Прокурор підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник позивача надала пояснення по суті спору, позов прокурора підтримує та просить його задовольнити.

Представник відповідача-1 позовні вимоги вважає необґрунтованими, заперечує проти їх задоволення.

В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників провадження, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, Херсонською обласною прокуратурою за результатами опрацювання стану використання земель лісогосподарського призначення на території Новокаховської територіальної громади Каховського району Херсонської області встановлено порушення вимог законодавства при розпорядженні земельними ділянками державної власності, внаслідок чого з державного лісового фонду та постійного користування Бериславського лісництва ДП "Каховське лісове господарство" вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру, 13.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 площею 10,5305 га.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15.04.2020 зареєстровано право власності Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на земельну ділянку площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071917965206.

21.04.2020 державним реєстратором Милівської сільської ради Бериславського району Ковшем М.В. прийнято рішення №52026437 про державну реєстрацію права власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094, власник ГУ Держгеокадастру у Херсонській області та 15.04.2020 проведено державну реєстрацію права власності.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 08.12.2020 № 27 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Новокаховській міській раді Новокаховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2686,7169 га згідно із переліком, у якому зазначені кадастрові номери ділянок, місце їх розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельні ділянки, обмеження у їх використанні.

До цього переліку увійшла і ділянка площею 10,5305 га з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 (п.84), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Акт приймання-передачі земельних ділянок на підставі наказу №27 від 08.12.2020 складено 09.12.2020.

Прокурор зауважує, що відповідно до матеріалів ВО "Укрдержліспроект" спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 площею 10,5305 га частково накладається на землі кварталу 43 Бериславського лісництва ДП "Каховське лісове господарство", площа перетину 1,2620 га.

На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП "Каховське ЛГ" Бериславське лісництво 2015 року та п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду. Згода на вилучення цих ділянок із земель лісового фонду та переведення (віднесення) їх до земель сільськогосподарського призначення не надавалась.

Крім того, як зазначає прокурор, вивченням даних Державного земельного кадастру (шари "Лісовий кадастр"/"Ліси") встановлено, що земельна ділянка площею 10,5305 га з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Зазначені картографічні матеріали стосовно спірної земельної ділянки також підтверджують її взаємне розміщення із землями лісогосподарського призначення.

Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, за твердженням прокурора, наказом від 08.12.2020 № 27 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки розпорядження нею мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

Прокурор наголошує, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій. Вказане, на переконання прокурора, беззаперечно свідчить, що вилучена Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області з державного лісового фонду спірна земельна ділянка на момент державної реєстрації, а також її передачі в комунальну власність Новокаховській міській раді та на цей час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП "Каховське лісове господарство" та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час їх передачі в комунальну власність для нелісогосподарських потреб мала здійснювати Херсонська обласна державна адміністрація.

Означене, на переконання прокурора, свідчить про те, що внаслідок передачі земельної ділянки в комунальну власність Новокаховській міській раді, всупереч вимогам земельного законодавства України фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Прокурор зауважує, що земельна ділянка наразі перебуває на праві власності за Новокаховською міською радою, проте в силу закону вона не може перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію усіх правомочностей щодо земельної ділянки, а саме користування і розпорядження нею, встановлені законом та підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права розпорядження цією земельною ділянкою через скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку.

В поясненнях по суті спору позивач зазначає, що до Херсонської обласної державної (військової) адміністрації не надходили матеріали щодо припинення права постійного користування Державного підприємства "Каховське лісове господарство" земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення шляхом їх вилучення, у тому числі з метою зміни цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення та передачі із земель державної власності у комунальну власність Новокаховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області. Відповідні рішення не приймались.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки волевиявлення (рішення) повноважного органу державної влади означає, що держава, як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у користування земельної ділянки.

Отже, внаслідок протиправної передачі ділянки лісогосподарського призначення у комунальну власність ГУ ДГК у Херсонській області були порушені права та інтереси держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації, як законного власника земель лісогосподарського призначення.

Херсонська обласна державна адміністрація підтримує позовні вимоги Херсонської обласної прокуратури в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач-1 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області зауважує, що прокурором безпідставно пред`явлено позов до Управління, оскільки наразі у спорі фактичною стороною є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган. Тому, на переконання відповідача-1, в частині позовної вимоги про усунення перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки позов фактично пред`явлений державою до неї самої.

Крім того відповідач зазначає, що у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки її державна реєстрація скасовується, а відомості про таку земельну ділянку набувають статусу архівних та відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи.

Отже, обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача без його звернення до суду з іншим позовом.

Крім того, відповідач звертає увагу на неефективність обраного прокурором способу захисту що стосується вимоги про скасування всієї земельної ділянки, а не частини, яка саме накладається та відноситься до земель лісового фонду.

Також відповідач зауважує, що долучені до позову листи, фрагмент картографічних матеріалів, за правилами ГПК України не відносяться до документів, що містять спеціальні знання та можуть прийматися до уваги судом, оскільки до таких віднесено лише висновки спеціалістів та експертів (ст. 69, 71, 98 ГПК України).

Відповідач позов прокурора вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню у зв`язку з неефективністю обраного способу захисту та відсутністю належних і допустимих доказів в розумінні ГПК України.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 4, абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

За ч.ч.1-3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

У п. 37 - 40, 43 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Велика Палата ВС звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Суд зауважує, що оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення, і обґрунтовує необхідність судового захисту.

За твердженням прокурора, у даній справі порушення державних інтересів полягає у незаконному вилучені та зміні цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Статтею 14 Конституції України та статтею 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

При цьому, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Прокурор встановив, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у цих правовідносинах, є Херсонська обласна державна адміністрація.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припиняють права користування ними (п.4, 5 ч.1 ст.31 Лісового кодексу України).

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.1, 2 ст.149 Земельного кодексу України).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті (ч.6 ст.149 Земельного кодексу України).

З огляду на наведені приписи законодавства стосовно компетентної особи щодо вилучення і передання у власність земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні підрозділу підприємства лісового господарства в межах населеного пункту, це питання відноситься до відання обласної державної адміністрації.

Відтак, суд констатує, що визначений прокурором позивач Херсонська ОДА (Херсонська обласна військова адміністрація), як розпорядник спірними землями, є належним органом для представництва інтересів держави у даному спорі.

Як слідує з матеріалів справи, прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" до Херсонської обласної військової адміністрації було скеровано лист №15/1-107ВИХ від 29.10.2025, де вказано про конкретні порушення законодавства під час передачі в комунальну власність Новокаховській міській раді земельної ділянки лісогосподарського призначення та звернуто увагу на необхідність вжиття обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель цієї категорії, заходів щодо повернення земельної ділянки.

Водночас, Херсонською обласною військовою адміністрацією листом від 11.11.2025 №01-01-66-12743/0/25/25 повідомлено прокуратуру, що право постійного користування земельними ділянками ДП "Каховське ЛГ" не припинялося, земельні ділянки лісогосподарського призначення не вилучалися. Про виявлені факти порушень порядку встановлення та зміни цільового призначення земель Херсонська обласна державна (військова) адміністрація не була обізнана.

При цьому, незважаючи на порушення інтересів держави Херсонською обласною військовою адміністрацією (Херсонською обласною державною адміністрацією) будь-яких заходів, у тому числі щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що, на переконання прокурора, свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Отже, не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства, Херсонська обласна державна адміністрація не вживала заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави при вилученні земель державної власності лісогосподарського призначення. Вказане свідчить про нездійснення Херсонською обласною державною адміністрацією захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб`єктів, які знають про порушення, мають повноваження для захисту, але не звертаються до суду, свідчить про їхню бездіяльність. Це покладає на прокурора обов`язок виконати субсидіарну роль і звернутися до суду для відновлення законності та захисту майнових інтересів держави.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, де вказано, що нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Таким чином, не дивлячись на наявність повноважень, наданих законодавцем, а також враховуючи обізнаність про порушення законодавства, позивачем у даній справі самостійно не вживались заходи для усунення виявлених порушень.

Враховуючи вищевикладене, нездійснення відповідним органом повноважень щодо захисту інтересів держави, його бездіяльність, в тому числі протягом розумного строку після того, як йому стало відомо про можливе порушення інтересів держави, суд вважає достатньо обґрунтованою зі сторони прокуратури наявність підстав для представництва в суді інтересів держави відповідно до ст.23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом звернення до господарського суду з даним позовом..

На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з нездійсненням захисту інтересів держави, Херсонською обласною прокуратурою листом від 25.02.2026 №15/1-1269ВИХ-2615/1-1889-26 повідомлено Херсонську обласну військову адміністрацію про встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді шляхом подання відповідного позову.

Таким чином суд вважає, що прокурор дотримався порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", при направленні вказаного позову до суду, та підтвердив підстави представництва інтересів держави в суді.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За приписами статей 13, 19 Конституції України, земля є об`єктом права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання у користування.

Відповідно до частини другої статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

Статтею 18 ЗК України передбачено, що категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 56 Земельного кодексу України, землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За змістом статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За приписами статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України).

Так, згідно інформації з Державного земельного кадастру, 13.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 площею 10,5305 га.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 15.04.2020 зареєстровано право власності Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на земельну ділянку площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071917965206; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52026437 від 21.04.2020, державний реєстратор Милівської сільської ради Бериславського району Ковш М.В. 21.04.2020.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 08.12.2020 № 27 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Новокаховській міській раді Новокаховської міської територіальної громади Каховського району Херсонської області у комунальну власність передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2686,7169 га згідно із переліком, до якого в тому числі увійшла і ділянка площею 10,5305 га з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 (п.84), частина якої відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Акт приймання-передачі земельних ділянок на підставі наказу №27 від 08.12.2020 складено 09.12.2020.

Як слідує з листа Новокаховської міської військової адміністрації від 19.11.2025 №01-15/25/1785, спірна земельна ділянка була передана до земель Новокаховської міської територіальної громади на виконання пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, статті 83 цього Кодексу, та відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 09.12.2020. Станом на 12.11.2025 процедура реєстрації земельної ділянки із державної до комунальної власності проведена не була.

Відповідно до пункту 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з 27.05.2021 землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, за виключенням вичерпного переліку категорій земельних ділянок, до якого віднесено, зокрема: землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств), земель лісогосподарського призначення.

Відтак, землі сільськогосподарського призначення являються землями комунальної власності.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності пунктом 24 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, тобто з 27.05.2021.

Відсутність державної реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою на земельні ділянки, які перешли до неї на підставі закону, не зупиняє дію закону і не позбавляє громаду статусу власника.

Таким чином, земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 перебуває у комунальній власності Новокаховської територіальної громади.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).

Частиною 2 ст.1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з п.4 ст.31 Лісового кодексу України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тому, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 23.10.2019 у справі №488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №907/459/17, від 19.06.2019 у справі №911/604/18, від 21.04.2021 у справі №707/2196/15-ц, від 07.04.2021 у справі №367/3877/15-ц, від 01.03.2018 у справі №910/19932/16, від 08.02.2018 у справі №910/9256/16.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні фрагменти Планшету №3 Бериславського лісництва ДП "Каховське ЛГ" та викопіювання з Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України, надані на запит прокурора Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства листом від 22.12.2025 №01-11/1285.

При цьому Управлінням також зазначено, що за результатами опрацювання Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 частково накладається на земельну ділянку кварталу 43 виділ 1 Бериславського лісництва, яка відноситься до земель лісового фонду та перебуває в постійному користуванні ДП "Каховське лісове господарство".

Про аналогічне зазначено в інформації Державного підприємства "Харківська державна лісовпорядна експедиція" Українського державного проектно лісповпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" (лист від 05.02.2026 №63), що спірна земельна ділянка комунальної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 площею 10,5305 га частково накладається на землі кварталу 43 Бериславського лісництва ДП "Каховське лісове господарство", площа перетину 1,2620 га.

Означене також підтверджується наявною в матеріалах справи схемою розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 відносно земель лісогосподарського призначення ДП "Каховське ЛГ" (Бериславського лісництва, кв.43) на території Новокахоської міської ТГ, Каховського району Херсонської області.

На підставі матеріалів лісовпорядкування ДП "Каховське ЛГ" Бериславське лісництво 2015 року та п.5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України вказана ділянка відноситься до земель державного лісового фонду.

Також, за даними Державного земельного кадастру (шари "Лісовий кадастр"/"Ліси"), земельна ділянка площею 10,5305 га з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 перебуває в межах земель лісогосподарського призначення з розміщеними лісовими масивами.

Враховуючи зазначене, віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення державної власності відбулося ще до проведення у 2019 році інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.

Що стосується тверджень відповідача-1 відносно того, що долучені до матеріалів справи листи та фрагменти картографічних матеріалів не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів, суд зауважує наступне.

Так, Державне підприємство "Харківська державна лісовпорядна експедиція" входить до складу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект".

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання "Укрдержліспроект" (далі ВО "Укрдержліспроект") засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об`єднання оприлюднений на його офіційному веб-сайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.

ВО "Укрдержліспроект" створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково-обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об`єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Згідно з п.3.2.8 статуту ВО "Укрдержліспроект", окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду:

- здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України;

- визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;

- виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;

- інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;

- формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру;

- участь у здійсненні моніторингу лісів, тощо.

Зазначена установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Таким чином, інформація, надана ВО "Укрдержліспроект" в особі ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" щодо спірної земельної ділянки, а також додані до неї графічні матеріали, є належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Подібну позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16-ц, предметом розгляду якої було встановлення того, чи входить спірна земельна ділянка до земель лісового господарства, які перебувають у постійному користуванні.

При цьому, відповідачем не надано доказів того, що подані прокурором (як доказ приналежності спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення) картографічні матеріали лісовпорядкування були визнані недійсними і не можуть враховуватися судом при вирішенні спору, як належні та допустимі докази.

Відповідно до вимог статей 57, 59 Лісового кодексу України (станом на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов`язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст.149 Земельного кодексу України, відповідно до якої на час виникнення спірних відносин земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, могли вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим кодексом.

Частинами другою та дев`ятою статті 149 Земельного кодексу України було визначено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад, відповідно до їх повноважень.

Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучав земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для не лісогосподарських потреб.

Оскільки спірна ділянка та права на неї знаходиться на землях лісогосподарського призначення, є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 14.11.2018 № 183/1617/16).

Згідно із пунктом 5 статті 27 Лісового кодексу України, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Згідно із пунктом 4 статті 31 Лісового кодексу України, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, належать до державної власності та перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.

За наведеного суд погоджується з прокурором, що наказом від 08.12.2020 № 27 Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області розпорядилося земельною ділянкою лісогосподарського призначення державної власності під виглядом земель сільськогосподарського призначення поза компетенцією, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, стосовно компетентної особи щодо вилучення і передання у власність земельної ділянки державної власності, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні підрозділу підприємства лісового господарства, це питання відноситься до відання Херсонської обласної державної адміністрації (ОВА).

Крім того, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення всупереч ч.1 ст.20 ЗК України та ст. 57 ЛК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ "Землі України" ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі №911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання щодо зміни цільового призначення земельних ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Втім, в матеріалах справи відсутні докази прийняття компетентним органом Херсонською обласною державною адміністрацією (ОВА) рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває в постійному користуванні ДП "Каховське лісове господарство", зміну її цільового призначення.

Статтею 21 ЗК України встановлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином суд констатує, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області від 08.12.2020 № 27 прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 7.9).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 101) та інші).

Суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

За наведеного, оскільки вказаний вище наказ Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області прийнятий поза межами компетенції останнього, з порушенням приписів чинного законодавство, останній не тягне тих юридичних наслідків, на які він спрямований, а саме виникнення права власності або користування спірною земельною ділянкою.

Що стосується безпосередньо вимог прокурора та тверджень відповідача-1 відносно обрання прокурором неефективного способу захисту, суд зауважує наступне.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі№ 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Водночас, заволодіння землями лісового фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Отже, зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Суд наголошує, що в даному випадку частина спірної земельної ділянки, яка віднесена до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та воля на відчуження якої державою в особі її уповноваженого органу не виявлялась, тому наявні підстави для її повернення згідно зі статтею 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України у державну власність.

Вказане повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, від 12.05.2022 у справі № 372/4154/18, від 08.06.2022 у справі № 307/3155/19, від 22.06.2022 у справі № 367/4140/16, від 07.09.2022 у справі № 697/2434/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 367/4128/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, які прийняті з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Суд зазначає, що частиною 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон), яка кореспондується з положеннями ст. 193 ЗК України, визначено поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно зі ст. 21 Закону, відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок, у тому числі і у випадках, визначених ст. 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 79-1 ЗК України).

Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки відповідно до норм, встановлених ч. 8 ст. 9 та ч. 2 ст. 24 Закону.

Процедуру та вимоги щодо Державного земельного кадастру визначає Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012.

Згідно зі ст.15 Закону, до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст.16 Закону, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

За нормою ч.10 ст.24 вищевказаного Закону, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію:

- у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок;

- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника;

- ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналогічні підстави для скасування державної реєстрації земельних ділянок містить п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012.

Суд констатує, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 загальною площею 10,5305 га була сформована як землі сільськогосподарського призначення з порушенням при її реєстрації вимог земельного законодавства щодо визначення цільового призначення, оскільки її частина сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, про що беззаперечно свідчать зазначені вище обставини в їх сукупності.

13.12.2019 внесено відомості до ДЗК про формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 площею 10,5305 га.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 частково накладається на землі державного лісового фонду, отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі державного лісового фонду будуть рахуватися у її складі, як землі сільськогосподарського призначення, а отже не зможуть бути проінвентаризовані під час наступного лісовпорядкування.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровим номером.

Статтями 16 та 25 Закону передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою поновлення прав держави, вчинена у Державному земельному кадастрі державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 підлягає скасуванню.

За змістом ч.13 ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, у тому числі в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

У абз.2 ч.10 ст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Суд враховує, що 21.04.2020 державним реєстратором Милівської сільської ради Бериславського району Ковшем М.В. прийнято рішення №52026437 про державну реєстрацію права власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094, власник ГУ Держгеокадастру у Херсонській області та 15.04.2020 проведено державну реєстрацію права власності.

Суд зазначає, що відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо права власності Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 є перешкодою у реалізації речових прав держави в особі Херсонської ОДА (ОВА) на частину вказаної земельної ділянки як землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до абз. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Вказана норма кореспондується з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за яким державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6520680400:02:001:1094 вчинена за Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області, який не є повноправним розпорядником вказаної земельної ділянки в частині, що належить до земель лісогосподарського призначення, вона підлягає скасуванню.

Вирішуючи спір про захист права власника на розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, Верховний Суд у постанові від 11.02.2020 у справі №915/572/17 зазначив, що орган, уповноважений здійснювати функції власника земельної ділянки, може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. При цьому, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Оскільки відповідно до ст.ст. 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" судове рішення про скасування державної реєстрації права власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Херсонській області буде підставою для реєстраційних дій щодо припинення вказаного права, вказане є належним способом захисту у спірних правовідносинах.

При цьому судом відхиляються доводи відповідача-1, що прокурором при зверненні з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області створено ситуацію, за якої держава позивається сама до себе, з огляду на наступне.

У даній справі прокурор звернувся з позовом на захист інтересів держави в особі дійсного власника спірної ділянки Херсонської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, які пов`язані зі зміною цільового призначення землі (із лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) та, як наслідок, форми власності (із державної у комунальну). Порушником відповідного права держави виступають дві юридичні особи - Головне управління Держгеокадастру у Херсонської області (яке прийняло спірний наказ усупереч вимог закону) та Новокаховська міська рада (яка набула права комунальної власності на ділянку лісового фонду).

З матеріалів справи вбачається, що пред`явлений позов не є позовом проти держави, оскільки його метою є поновлення інтересів держави шляхом відновлення становища, яке існувало до порушень.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України та ст. 324 Цивільного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до Основного Закону України, права власника земель державної власності реалізують органи державної влади, у відповідності з компетенцією, визначеною Земельним кодексом України (ст.ст. 117, 122, 149 Земельного кодексу України).

Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не є розпорядником від імені держави земель державного лісового фонду.

Тому, заявляючи, що у цих правовідносинах виник позов держави до неї самої, Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області не врахувало, що спірна ділянка внаслідок саме його наказу (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) незаконно стала комунальною і тому позов прокурора спрямований не проти держави, а навпаки, на захист порушених інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 констатовано, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. Здійснення органом державної влади розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави (схожу позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 23.01.2019 у справі №916/2130/15, від 08.11.2023 у справі №918/1141/22).

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Суд зазначає, що згідно ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що даний спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, суд покладає на нього судові витрати у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Скасувати рішення державного реєстратора Милівської сільської ради Бериславського району Ковш М.В., індексний номер рішення 52026437 від 21.04.2020 та проведену 15.04.2020 на його підставі державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: земельну ділянку площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2071917965206.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки площею 10,5305 га кадастровий номер 6520680400:02:001:1094.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281, 73003, м. Херсон, Миколаївське шосе, буд. 26Б) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд. 33) - 5324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 02 червня 2026 р.