Рішення № 137109340, 27.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.05.2026Справа № 910/10253/25

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс»доДепартаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання протиправною односторонньої відмови та зобов`язання вчинити дії,Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:Мельник О.А.;від відповідача:Безносюк В.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» (далі ТОВ «Астек-Сервіс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі Департамент) про визнання протиправною односторонньої відмови та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною односторонньою відмовою відповідача від виконання зобов`язання за договорами пайової участі №5978 та №8872.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

03.09.2025 до Господарського суду міста Києва від Департаменту надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що рішенням №915/8881 від 13.06.2024 Київська міська рада вирішила з 01.06.2025 не подовжувати договори пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою, а відповідач зобов`язаний виконувати такі рішення згідно зі статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» та статті 19 Конституції України, у зв`язку з чим діяв в межах норм діючого законодавства.

23.09.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Астек-Сервіс» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

29.09.2025 до Господарського суду міста Києва від Департаменту надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач звертає увагу на пропуск позивачем строку для подання відповіді на відзив, заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

14.04.2026 до Господарського суду міста Києва від Департаменту надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.05.2026.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, заперечила проти позову та просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 27.05.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.11.2024 між ТОВ «Астек-Сервіс» (сторона 1) та Департаментом (сторона 2) укладено аналогічні за своїм змістом договори щодо пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою №05978-25/29 та №08872-25/28 (далі Договір №05978-25/29/Договір №08872-25/28/Договори), відповідно до п. 1.1 яких сторона 1 зобов`язується оплатити пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою (місце розташування м. Київ, Святошинський район, вул. Гнати Юри, 5), на території якого розташована тимчасова споруда (павільйон, площею 18,00 кв.м.), функціональне використання якої продаж продуктів та товарів широкого вжитку (4/3011), власником якої є сторона 1.

Відповідно до п. 2.2 Договорів сторона 2 за умови належного виконання стороною 1 своїх зобов`язань, що випливають з цього договору, відповідно до вимог законодавства, зобов`язана в порядку, визначеному цим договором, видати стороні 1 документ що посвідчує факт сплати пайової участі (інформаційний талон).

Згідно із п. 6.1 Договору №05978-25/29 цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 30.05.2025.

Пунктом 6.1 Договору №08872-25/28 передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 23.05.2025.

Договір може бути лонговано відповідно до норм законодавства та цього договору, за умови якщо комісією з питань розміщення тимчасових споруд, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства не прийнято рішення про запровадження додаткових зон обмежень на зазначеній території (п. 6.3 Договорів).

У пункті 7.2 Договорів сторони дійшли згоди, що чинність договорів припиняється у разі: невиконання сторонами умов цього договору; за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; в інших випадках, передбачених законодавством; відповідно до положень визначених у рішенні Київської міської ради.

Приписами №202515825 та №202515826 від 09.06.2025 ТОВ «Астек-Сервіс» запропоновано надати документи на розміщення тимчасових споруд, а у випадку відсутності таких демонтувати та протягом 3-х діб повідомити благоустрій.

ТОВ «Астек-Сервіс» звернулось до Департаменту із листом №19 від 09.06.2025, в якому просило заборонити вчиняти будь-які дії пов`язані із демонтажем тимчасових споруд, надати письмову відповідь із роз`ясненням по вказаним у листі питанням та повідомити про прийняті міри та реагування на незаконність дій посадових осіб, надати інформацію про стан договорів пайової участі.

Листом №055-8474 від 26.06.2025 Департамент повідомив ТОВ «Астек-Сервіс», що відповідно до рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» Департаменту доручено не продовжувати дію договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою з власниками тимчасових споруд, а відтак дію Договорів припинено на підставі їх п. 7.2.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому заявлено вимоги про визнання протиправною односторонню відмову від 26.06.2025 від виконання зобов`язання договорів пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №5978 та №8872, а також про зобов`язання Департаменту видати ТОВ «Астек-Сервіс» підписані зі своєї сторони екземпляри договорів пайової участі в утриманні благоустрою №5978 і №8872 та інформаційні талони до них на ІІ півріччя 2025 року.

Підставами для припинення договорів відповідач вказав рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» та пункту 7.2 розділу VII договору щодо пайової участі (внеску) в утриманні об`єктів благоустрою на розміщення тимчасових споруд.

Зокрема, пунктом 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 вирішено не подовжувати дію договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, укладених протягом 2014 - 2015 років, з власниками тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності розміщених на території:

Печерського району міста Києва - з 01 червня 2024 року;

Оболонського району міста Києва - з 01 грудня 2024 року;

Голосіївського району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Подільського району міста Києва - з 01 червня 2025 року;

Святошинського району міста Києва - з 01 червня 2025 року;

Дніпровського району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Солом`янського району міста Києва - з 01 грудня 2025 року;

Шевченківського району міста Києва - з 01 грудня 2025 року;

Дарницького району міста Києва - з 01 червня 2026 року;

Деснянського району міста Києва - з 01 червня 2026 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Отже, для Департаменту рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 є обов`язковим до виконання, в тому числі і в частині не продовження дії договорів щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою з власниками тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності розміщених на території Святошинського району міста Києва - з 01 червня 2025 року.

Варто звернути увагу на те, що пунктом 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 визначено період укладення договорів, які Київська міська рада вирішила не подовжувати, а саме укладених протягом 2014 - 2015 років.

Тобто, самі по собі Договори не підпадали під визначені пунктом 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881, оскільки були укладені 16.11.2024.

Разом з тим, як і стверджує сам позивач, відповідно до Дозволів №233 і №234 у 2002 році ТОВ «Астек-Сервіс» встановив дві тимчасові споруди за адресою: м. Київ, Г. Юри, будинок 7, які здає в оренду.

З прийняттям Київською міською радою 24 лютого 2011 року рішення №56/5443, яким затверджено Порядок визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою м. Києва позивач вимушений був для продовження розміщення своїх вищезгаданих тимчасових споруд укласти відповідні договори пайової участі в утриманні об`єктів благоустрою, в яких уточнена адреса розміщення на: м. Київ, Г. Юри, будинок 5.

Пунктом 3 Рішення Київської міської ради від 04.09.2014 №62/62 доручено Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укладати договори щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою із суб`єктами господарювання відповідно до Порядку визначення обсягів пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібно роздрібної торговельної мережі, власників (користувачів) майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства в утриманні об`єктів благоустрою міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2011 року №56/5443.

Тобто, самі договори пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №5978 та №8872, стосовно яких і заявлені вимоги у даній справі, були укладені саме в період, який і охоплював п. 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881, а Договір №05978-25/29 та Договір №08872-25/28 фактично є угодами про їх продовження, що також випливає із змісту позовної заяви, зокрема твердження про скрізні номери договорів, що не спростовує та не заперечує відповідач, а також заявлених позовних вимог.

Таким чином, на виконання рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881, Департамент зобов`язаний був не продовжувати дії спірних договорів з позивачем, а відтак правомірно припинив дію договорів пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №5978 та №8872 на підставі їх п. 7.2, якими передбачено припинення чинності договорів відповідно до положень визначених у рішенні Київської міської ради.

В той же час, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 у справі №320/45873/24, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025, п. 6.4 рішення Київської міської ради від 13.06.2024 №915/8881 «Про затвердження Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, та внесення змін до деяких рішень Київської міської ради» визнано протиправним та нечинним.

Положеннями статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, оскільки за своєю правовою природою вказане рішення Київської міської ради є нормативно-правовим актом, що також вбачається із рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 у справі №320/45873/24, то чинність п. 6.4 такого рішення втрачено саме з моменту набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025, а саме з 26.11.2025.

В такому випадку, одностороння відмова від 26.06.2025 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київською міської державної адміністрації) від продовження дії договорів пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №5978 та №8872 є правомірною і підстави для визнання її протиправною відсутні.

При цьому, суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження звернення позивача до відповідача із вимогою про поновлення спірних договорів на новий строк та видачу відповідних інформаційних талонів, враховуючи положення п. 6.3 Договорів, якими передбачена саме можливість, а не обов`язковість продовження договорів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем.

У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

В той же час, позивачем не доведено та не обґрунтовано порушення його права чи інтересу відповідачем, а заявлені позовні вимоги не призведуть до їх відновлення. При цьому, позивач не позбавлений права на відшкодування збитків завданих неправомірним рішенням органу місцевого самоврядування, а також на поновлення відповідних договорів у визначеному нормами діючого законодавства порядку.

З огляду на викладене, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не є ефективним, а також не доведено наявності порушеного відповідачем права за захистом якого він звернувся до суду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини у справі від 09.12.1994 «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду у справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Астек-Сервіс» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.06.2026.

Суддя В.П. Босий