Рішення № 137109263, 05.05.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026Справа № 910/16558/25

За позовом Виконувача обов`язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до 1) Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

2) Фізичної особи-підприємця Сорокіна Андрія Михайловича;

3) Закладу фахової передвищої освіти "Перший Київський фаховий медичний Коледж"

про визнання недійсним договору, зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Костюк А.С.

представники учасників справи:

прокурор: Бондарчук І.П.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: Візор О.М.

від відповідача-2: Сорокін А.М., Бешлега А.В.

від відповідача-3: Гуль Г.Й.

В судовому засіданні 05.05.2026, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся Виконувач обов`язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київрада, позивач) до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент, відповідач-1), Фізичної особи-підприємця Сорокіна Андрія Михайловича (далі - ФОП Сорокін А.М., відповідач-2) та Закладу фахової передвищої освіти "Перший Київський фаховий медичний Коледж" (далі - ЗФПО "Перший Київський фаховий медичний Коледж", відповідач-3), у якому просить суд:

- визнати недійсним договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1446-2 від 16.03.2020, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Сорокіним Андрієм Михайловичем та Закладом фахової передвищої освіти "Перший Київський фаховий медичний коледж" на орендне користування нежитловими приміщеннями загальною площею 43,60 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6;

- зобов`язати ФОП Сорокіна Андрія Михайловича повернути Закладу фахової передвищої освіти "Перший Київський фаховий медичний коледж" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщенням загальною площею 43,60 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6.

У обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначає, що передане в оренду майно за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1446-2 від 16.03.2020 використовується ФОП Сорокіним А.М. для здійснення підприємницької діяльності, яка не пов`язана із забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що відповідно суперечить вимогам чинного законодавства, а саме - частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", якою передбачена імперативна заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Оскільки, як вказує прокурор, договір оренди нерухомого майна № 1446-2 від 16.03.2020 є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, то в силу положень ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України підлягає визнанню судом недійсним, а орендоване майно підлягає поверненню балансоутримувачу - ЗФПО "Перший Київський фаховий медичний Коледж".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2026 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

22.01.2026 від відповідача-1 надійшов відзив, у якому останній проти позову заперечив, зазначив, що починаючи з 2013 року відповідач-2 користувався нежитловим приміщенням розташованим за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6, про що між відповідачами був укладений договір оренди з неодноразовою його пролонгацією. Також вказав, що 12.03.2025 комісією було проведене обстеження приміщення, про що був складений акт обстеження, та за результатами якого було встановлено, що використання орендованого приміщення відповідає умовам укладеного договору. Також було встановлено, що об`єкт розташований у прибудові до навчального корпусу, яка з моменту введення в експлуатацію не використовується для забезпечення освітнього процесу.

28.01.2026 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор вказав, що мета використання орендованого майна не відповідає меті освітнього (навчально-виховного чи наукового) призначення, а тому його передача в оренду відповідачу-2 суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави у сфері освіти. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

19.02.2026 від прокурора, а 26.02.2026 - від відповідача-2 надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. У своєму клопотанні прокурор також просив поновити строк на долучення вказаних доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши наведені прокурором доводи, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 10.02.2026 задовольнив клопотання про поновлення процесуального строку та долучив до матеріалів справи надані докази. Також ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 26.03.2026, суд задовольнив клопотання відповідача-2 та долучив надані ним докази.

У судовому засіданні під час розгляду справи по суті прокурор заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача до суду не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач-2 та представники відповідачів-1, 2, 3 проти позовних вимог заперечили, просили відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників провадження, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.03.2020 між Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Сорокіним Андрієм Михайловичем (орендар) та Вищим Навчальним Закладом "Перший Київський фаховий медичний коледж" (балансоутримувач) був укладений договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1446-2 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, площею 43,60 кв.м., для розміщення перукарні з солярієм.

Об`єктом оренди є нежитлові приміщення загальною площею 43,60 кв.м. (з них: перукарня - 41,1 кв.м., солярій - 2,5 кв.м. на 1-му поверсі) (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київради від 21.04.2015 № 415/1280 (зі змінами) та становить за базовий місяць грудень 2019 без ПДВ - 2 605,60 грн.

Додатково до орендної плати нараховується ПДВ у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою (п. 3.5 договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору).

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діляності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.7 договору).

Цей договір укладений з моменту підписання його сторонами з 22.05.2020 до 20.05.2023, з подальшою його пролонгацією (п. 9.1).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди майна, яке перебуває у державній та комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що вказаний договір оренди, укладений з відповідачем-2 (ФОП Сорокіним А.М.) є таким, що укладений всупереч вимогам закону, оскільки нерухоме майно, що є предметом договору оренди та перебуває на балансі ЗФПО "Перший Київський фаховий медичний Коледж", було передано в оренду з метою розміщення перукарні з солярієм, тобто, не пов`язаним з забезпеченням навчального процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Відтак, вказаний договір має бути визнаним недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, а орендоване майно підлягає поверненню балансоутримувачу.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або Держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

У такому випадку до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

З матеріалів справи вбачається, що Шевченківська окружна прокуратура міста Києва 28.11.2025 зверталась до Київради з листом № 41-9970 від 28.11.2025, в якому було повідомлено про факт порушення вимог Закону України «Про освіту» та нецільове використання приміщень закладу освіти, що перебувають у комунальній власності. Вказаний лист Київрадою був залишений без відповіді, проте, у подальшому, скеровано Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради.

У свою чергу, Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради листом від 08.12.2025 № 20455-25 було повідомлено прокуратуру, що договір оренди був укладений з ФОП Сорокіним А.М. відповідно до вимог закону, проте, орендовані приміщення для проведення освітніх заходів не використовуються, а заходи звернення з позовом до суду Департаментом не вчинялися.

Таким чином, звернення прокурора до суду в інтересах держави, а саме - в особі Київради є правомірним, оскільки як вже зазналось вище, вказаним органом самостійно не вживались заходи для захисту інтересів держави.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про освіту" освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган викот влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про вищу освіту" учасниками освітні процесу у закладах вищої освіти є: наукові, науково-педагогічні та педагог працівники; здобувачі вищої освіти та інші особи, які навчаються у закладах ви освіти; фахівці практики, які залучаються до освітнього процесу на освіті професійних програмах; інші працівники закладів вищої освіти.

Положення ч. 1 ст. 80 Закону України "Про вищу освіту" передбачають, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріал цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Зазначена норма Закону прямо встановлює заборону використання об`єктів освіти не за освітнім призначенням.

Разом з тим Закон допускає можливість передачі приміщень закладів освіти в оренду, як виняток, лише з метою надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням його учасників, і які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти.

Відповідно до п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунальне майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, не можуть бути використані за будь-яким цільовим призначенням такі об`єкти оренди як, зокрема майно закладів освіти. Такі об`єкти оренди можуть використовуватися лише для розміщення відповідних закладів або лише із збереженням профілю діяльності за конкретним цільовим призначенням, встановленим рішенням відповідного представницького органу місцевого самоврядування, крім випадків, що передбачають використання частини такого майна з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо такими закладами, пов`язаних із забезпеченням чи обслуговуванням діяльності таких закладів, їх працівників та відвідувачів. Зазначені об`єкти можуть використовуватися для проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів.

Обмеження щодо використання майна закладів охорони здоров`я, освіти, соціально-культурного призначення (майна закладів культури, об`єктів спортивної інфраструктури) не поширюються на оренду будівель, споруд, окремих приміщень та їх частин, іншого нерухомого майна, що перебуває в аварійному стані або не використовується у діяльності таких закладів та об`єктів протягом трьох років (для об`єктів площею менш як 500 кв. метрів) або п`яти років (для об`єктів площею, що становить 500 і більше кв. метрів), за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у такому закладі або об`єкті, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

Разом з тим, Постанова КМУ від 03.06.2020 № 483 має підзаконний характер і повинна застосовуватися лише в контексті відповідності нормам Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання імперативних норм частини 4 статті 80 цього Закону щодо заборони використання об`єктів освіти і науки за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативи правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади, який відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України уповноважений приймати закони.

Також однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин, коло яких визначено ст. 92 Конституції України. Вища юридична сила закону полягає в тому, що всі підзаконні нормативи правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

При цьому ч. 2 ст. 2 Закону України "Про освіту" визначено, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб`єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.

Таким чином, положення ч. 2 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 від "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" та норми Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, якими передбачено можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі та можливість передачі в оренду майна закладу освіти, що перебуває в аварійному стані, не використовується у діяльності таких закладів відповідно, мають застосовуватись лише в контексті норм ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту", який має вищу юридичну силу, тобто за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об`єктів освіти і науки не за призначенням.

Зі змісту договору не вбачається, що діяльність орендаря спрямована виключно на обслуговування учасників освітнього процесу, а не для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, договір укладено всупереч вимогам ч. 4 ст. 80 Закону, оскільки згідно з умовами договору оренди (предмет договору) майно передано в оренду не для використання за цільовим призначенням, передбаченим спеціальними законами, та не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Суд приймає до уваги, що 12.03.2025 комісією у складі представників від ЗФПО «ПКФМК», Департаменту та Департаменту освіти і науки, за участю орендаря, було проведено обстеження приміщення про, що складено акт обстеження нежитлового приміщення, площею 43,60 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6. Зазначеним актом встановлено, що використання орендованого майна відповідає умовам укладеного договору (перукарня з солярієм); об`єкт розташований у прибудові до навчального корпусу, яка з моменту введення в експлуатацію не використовується для забезпечення освітнього процесу.

Проте, суд також зазначає, що саме по собі невикористання закладом освіти своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого закладу освіти, а недостатнє фінансування державного чи комунального закладу, не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

Надання приміщень освітнього закладу, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 917/782/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 09.04.2024 у справі № 927/400/23.

За вказаних обставин, договір укладено з порушенням вимог Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про управління об`єктами державної власності", оскільки при укладенні не дотримано процедури погодження питання щодо оренди об`єктів державної власності.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Отже, суд вважає вимоги прокурора у даній справі про визнання недійсним договору оренди про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1446-2 від 16.03.2020, та зобов`язання ФОП Сорокіна А.М. повернути ЗФПО "Перший Київський фаховий медичний Коледж" за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщенням загальною площею 43,60 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд справи покладається на відповідачів, у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1446-2 від 16.03.2020, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Сорокіним Андрієм Михайловичем та Закладом фахової передвищої освіти «Перший Київський фаховий медичний коледж» на орендне користування нежитловими приміщеннями загальною площею 43,60 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Сорокіна Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Закладу фахової передвищої освіти «Перший Київський фаховий медичний коледж» (04050, Україна, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 14, ідентифікаційний код 05416113) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлові приміщенням загальною площею 43,60 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ігоря Турчина, 6.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сорокіна Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019; вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір у сумі 1 614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 93 коп.

5. Стягнути з Закладу фахової передвищої освіти «Перший Київський фаховий медичний коледж» (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 14, ідентифікаційний код 05416113) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019; вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір у сумі 1 614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 93 коп.

6. Стягнути з Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 10, ідентифікаційний код 19020407) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019; вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір у сумі 1 614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 94 коп.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04 червня 2026 року.

Суддя О.В. Котков