Рішення № 137108994, 04.06.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026м. ДніпроСправа № 904/1664/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", м.Київ

до Комунального підприємства "Управління ринками" Павлоградської міської ради, м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у загальному розмірі 329 516,37 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Управління ринками" Павлоградської міської ради (далі - відповідач) заборгованість за типовим договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" у загальному розмірі 329 516,37 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 121 658,82 грн. - основний борг;

- 110 790,37 грн. - 15% річних;

- 17 137,36 грн. - пеня;

- 79 929,82 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

Ухвалою від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

14.05.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов.

19.05.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, з приводу долучення до матеріалів справи заяв по суті справи та доказів з порушенням строків, визначених нормами Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку, звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

У пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1975 у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява № 4451/70, пункт 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського Суду з прав людини від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії", заява № 36760/06, пункт 230).

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 суддям необхідно виважено підходити до питань, пов`язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.

На переконання суду, в умовах введення в Україні воєнного стану слід уникати надмірного формалізму та з розумінням ставитись до пропуску процесуальних строків учасниками справи для забезпечення їх права на доступ до правосуддя, оскільки протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України, суворе застосування судами процесуальних строків може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 зазначеної Конвенції, на що також звертає увагу Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22.

Судом також враховано, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку, суд керується завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний забезпечити повне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, оскільки обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись також до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, пункт 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Таким чином, під час прийняття рішення у даній справі судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи на час прийняття рішення у справі доказам та поясненням.

Суд бере до уваги, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Згідно ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі; розумність строків розгляду справи судом є одним з основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При цьому, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи викладене, 04.06.2026 здійснено розгляд справи по суті в межах розумного строку.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що надані позивачем документи, а саме повідомлення ДТЕК за вих.№5477/1001 від 10.02.2020 року, який є оператором системи розподілу (надалі - ОСР), споживачі згідно додатку були переведені з 01.01.2020 року на постачання електричної енергії до постачальника «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго». Згідно додатку до вказаного листа за №№ 90-102 зазначено споживача КП «Управління ринками» ПМР (відповідача у справі). При цьому, доказів направлення у встановлені законом строки повідомлення споживачу від ОСР чи попереднього електропостачальника про його (споживача) переведення на постачання за договором «останньої надії» не надано.

Крім того, відповідача зазначає, що, надане повідомлення датоване 10.02.2020 року, тобто після сливу 40 днів з моменту переведення відповідача на договір «останньої надії».

Відповідач вказує, що згідно пп.5.4.2. ПРРЕЕ постачальник «останньої надії» зобов`язаний, зокрема, кожні 30 днів інформувати споживача про дату припинення постачання. Додатки, долучені до позовної заяви, не містять доказів належного виконання такого обов`язку з боку позивача.

Відповідач стверджує, що строк оплати електроенергії споживачем чітко залежить від дати отримання рахунку, формування та направлення якого покладено на позивача. В обґрунтування заявленої до стягнення суми основного боргу Позивач надав роздруківку електронної пошти від 11.02.2020 року з вкладеними файлами, тема листа «Рахунок та Акт за січень 2020», яка була здійснена на електронну адресу bazet@ukr.net. Ця ж неіснуюча адреса зазначена Позивачем і в позовній заяві. Однак, направлення такої електронної пошти не є належним та допустимим доказом, так як зазначена електронна адреса не належить відповідачу, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який сформовано станом на 31.01.2020 року.

Відповідач стверджує, що позивач не виконав обов`язку, який покладено на нього щодо належного та своєчасного повідомлення споживача про обсяг спожитої останнім електроенергії та її вартість шляхом направлення відповідного рахунку.

Відповідач звертає увагу, що наданий позивачем Акт №003411 купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2020 року не підписаний з боку Відповідача, також містить посилання на електронну пошту bazet@ukr.net, яка не належить КП «Управління ринками» ПМР.

Зазначене, на думку відповідача, свідчить, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт здійснення поставки електроенергії (не надано підписаний споживачем акт купівлі-продажу) та факт направлення на адресу споживача рахунку та акту в порядку, визначеному Договором ПОН та Комерційною пропозицією.

Заявлені до стягнення інфляційні втрати відповідач вважає безпідставними, оскільки саме позивачем порушено обов`язок направлення на адресу відповідача документів, що підтверджують факт здійснення поставки та на підставі яких здійснюється оплата.

Щодо заявлених позивачем до стягнення процентів в сумі 100 790,37 грн., розрахованих зі ставки 15% відповідно до п.7.4 Комерційної пропозиції, відповідач вважає, що стягнення процентів в даному випадку носить компенсаторний характер для позивача та не може бути джерелом його безпідставного збагачення. Враховуючи, що основний борг визначений позивачем, становить 121 658,82 грн., нараховані проценти становлять 91% від нього.

Також відповідач зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який діяв до 28.08.2025 року, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, у разі виконання позивачем обов`язку по направленню Акт купівлі-продажу електроенергії та рахунку на оплату, у нього б виникло право на нарахування пені протягом 6 місяців, тобто до 19.08.2020 року. Натомість, наданий розрахунок здійснено за період 19.02.2020-18.02.2021 року.

ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Позивач вказує, що між ДПЗД «Укрінтеренерго» та відповідачем було укладено Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та відповідно до вимог Закону та положень ПРРЕЕ.

Також позивач зазначає, що три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних. Водночас, відповідно до Комерційної пропозиції споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу Постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання. Тобто, встановлену Комерційною пропозицією до договору ПОН процентну ставку в розмірі 15 % від простроченої суми, слід вважати іншим розміром процентів, встановленим договором відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач зауважує, що Акт купівлі-продажу електричної енергії та рахунок надсилались на електронну пошту Відповідача - bazet@ukr.net, саме ця електронна пошта була зазначена ОСР в повідомленні про переведення Відповідача на постачання електроенергії постачальником «останньої надії», тому рахунки надіслані Відповідачу вважаються отриманими Відповідачем, що узгоджується із зазначеними пунктами Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019. Відповідач посилається на те, що не отримував рахунок, однак Відповідач не вжив ніяких заходів для отримання рахунку та акту. Відповідач не звертався до Позивача за отриманням рахунку та акту, не повідомив свою «вірну» електронну пошту, яку можна змінювати, а потім посилатись в разі необхідності на ту пошту яка більш вигідна

Позивач наполягає, що, згідно з умовами Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 відповідач зобов`язаний був самостійно без рахунку сплати борг за спожиту електроенергію. Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, відповідач вважається таким, що прострочив виконання, тому позивачу належить право на стягнення з відповідача крім боргу за поставлену електроенергію, інфляційних втрат, пені та 15 % річних. Не підписання акту не звільняє відповідача від обов`язку виконати зобов`язання.

Позивач зазначає, що на сайті ДПЗД «Укрінтеренерго» опублікована інформація та пояснення щодо порядку формування ціни, а також ціни на кожен місяць. Факт споживання відповідачем електроенергії підтверджується звітом ОСР.

Позивач вважає, що посилання відповідача на Господарський кодекс України безпідставні, оскільки він втратив чинність.

Крім того, позивач вказує, що згідно п. 13.1. Комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019 сторони Договору домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини укладання договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, наявність або відсутність заборгованості з оплати наданих послуг, строк дії договору, наявність прострочення оплати, правомірність нарахування штрафних санкцій.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1023-р від 12.12.2018 (із змінами, внесеними розпорядженнями Кабінету Міністрів України №1520-р від 02.12.2020, №1692-р від 23.12.2021, №1061-р від 25.11.2022, №1004-р від 27.10.2023 та постановами Кабінету Міністрів України №1385 від 22.12.2023, №1403 від 10.12.2024) Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2019 до 31.12.2025. Територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

На підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №1344 від 06.11.2018 Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" видана ліцензія на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Згідно з частиною 1 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017 (із змінами та доповненнями) постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі:

1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;

2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;

3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;

4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником;

5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Частиною 6 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017 (із змінами та доповненнями) визначено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до частини 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017 (із змінами та доповненнями) постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Пунктом 1.2.9 глави 1.2 розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №312 від 14.03.2018 (із змінами та доповненнями) (далі - ПРРЕЕ) передбачено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", зміст якого визначається постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до частин 1, 2 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На офіційному сайті Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" https://uie.kiev.ua оприлюднений текст договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" разом з додатком №1 до договору - "Комерційна пропозиція №2 від 27.12.2018 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії".

В пунктах 5, 9 частини 3 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" №2019-VIII від 13.04.2017 (із змінами та доповненнями) вказано, що оператор системи розподілу зобов`язаний при застосуванні процедур зміни/заміни електропостачальника надавати новому електропостачальнику інформацію про споживачів, приєднаних до його системи розподілу, яким здійснював продаж попередній електропостачальник, в обсягах та порядку, визначених Регулятором; надавати учасникам ринку необхідну для виконання ними функцій на ринку в обсягах та порядку, визначених правилами ринку, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу, кодексом комерційного обліку та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Відповідач приєднаний до Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (надалі - Договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника«останньої надії» та комерційної пропозиції, розробленої з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018р. №312 та перебував на постачанні електричної енергії постачальником «останньої надії згідно даних отриманих від Операторів системи розподілу/Адміністраторів комерційного обліку в період: січень 2020 р.

Відповідно до пункту 3.4.4 глави 3.4 розділу III ПРРЕЕ постачальник "останньої надії" здійснює постачання з дати припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

У цьому випадку покази засобу вимірювання визначаються постачальником послуг комерційного обліку на дату початку фактичного постачання електричної енергії в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

З огляду на матеріали справи, з 01.01.2019 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - постачальник) та Комунального підприємства "Управління ринками" Павлоградської міської ради (далі - споживач) укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" (далі - договір) та додатку №1 до договору "Комерційна пропозиція №3 від 07.06.2019 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії"" (далі - комерційна пропозиція №3).

Відповідно до пункту 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави.

Постачальник забезпечує гарантоване та безперервне постачання електричної енергії споживачу протягом всього строку постачання, у разі:

банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;

закінчення строку дії ліцензії, призупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;

невиконання або неналежного виконання попереднім електропостачальником вимог правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;

необрання споживачем нового електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником;

в інших випадках, передбачених ПРРЕЕ.

В пункті 3.4 договору встановлено, що електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об`єкт призупиняється.

Відповідно до пункту 3.7 договору початок постачання електричної енергії споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ у разі укладення договору між сторонами.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є додатком 1 до договору.

Спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника.

Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни за електричну енергію.

Пунктом 5.7 договору визначено, що ціна (тариф) на електричну енергію має зазначатися постачальником у рахунках на оплату спожитої електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

Згідно з пунктами 5.8, 5.10 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Як зазначено в преамбулі комерційної пропозиції №3 дана комерційна пропозиція є невід`ємним додатком до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Предмет комерційної пропозиції: постачання електричної енергії, як товарної продукції.

Відповідно до комерційної пропозиції №3 ціна на електричну енергію формується згідно з Порядком формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП №1179 від 05.10.2018.

Споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

Орієнтовна вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі) (далі - ОС).

Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці/періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Акт купівлі-продажу електричної енергії (далі - акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС.

У разі наявності зауважень до акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей.

До усунення розбіжностей сторони керуються даними, вказаними ОС, з подальшим коригуванням після врегулювання розбіжностей.

Комерційною пропозицією №3 встановлено, що оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, зазначений в договорі або розрахункових документах.

У разі перевищення суми платежу, що підлягає оплаті за розрахунковий період, надлишок отриманих коштів зараховується як оплата заборгованості попередніх періодів з найдавнішим терміном виникнення, а за відсутності такої, в рахунок оплати наступного розрахункового періоду.

При здійсненні оплати за електричну енергію споживач обов`язкового зазначає у призначені платежу номер та дату рахунку та період за який здійснюється оплата.

За внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника, а у разі незгоди споживача, стягується в судовому порядку.

Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Відповідно до комерційної пропозиції №3, керуючись ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони домовились встановити в договорі збільшений строк позовної давності: - строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років; - строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю п`ять років.

Цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів. Якщо споживач протягом 90 календарних днів не укладе відповідний договір про постачання з іншим електропостачальником або договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії, електроживлення його об`єкта (об`єктів) має бути припинено оператором системи за зверненням постачальника.

Інформування споживача, з яким укладено договір, про зміни в умовах договору, про закінчення термічну його дії, зміну цін, надсилання рахунків на оплату (із вкладенням сканованої копії рахунку у форматі PDF), попереджень про припинення постачання електричної енергії (із вкладенням сканованої копії попередження у форматі PDF) також може здійснюватися шляхом надсилання інформації/документів засобами електронного зв`язку на електрону адресу споживача.

У випадку надсилання повідомлень і документів електронною поштою сторони договору використовують наступні адреси електронної пошти:

постачальника - pon@uie.kiev.ua;

споживача - зазначена на вебсайті споживача, або надана постачальнику споживачем у будь-який спосіб (офіційним листом, в довільній формі на адресу постачальника, телефонограмою) ,та/або надана постачальнику ОСР (передачі).

Такі документи вважаються направленими однією стороною та офіційно отриманими іншою стороною без додаткового оформлення на паперовому носії.

Позивач отримав від АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖI» дані (звіт) про фактичне споживання споживачем - КП "УПРАВЛІННЯ РИНКАМИ" ПМР електричної енергії постачальника «останньої надії» за січень 2020 р. в загальній кількості 38 333,00 кВт*год.

На виконання Договору постачальника «останньої надії» та на підставі отриманих від ОСР даних (звіт) про фактичне споживання КП "УПРАВЛІННЯ РИНКАМИ" ПМР електричної енергії, ДПЗД «Укрінтеренерго» складений Акт купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2020 р. в загальній кількості 38 333,00 кВт*год. на загальну суму 121 658,82 грн., а саме: січень 2020.

Відповідно до повідомлення АТ «ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖI» про звіт фактичного корисного відпуску електричної енергії КП "УПРАВЛІННЯ РИНКАМИ" ПМР за січень 2020 р. спожило 38 333,00 кВт*год. на загальну суму 121 658,82 грн. Акт №003411 купівлі-продажу електроенергії за розрахунковий період січень 2020 р., відповідно до якого Відповідачем спожито електричної енергії в обсязі - 38 333,00 кВт*год. по 2 класу та рахунок №000031080877/03/001/08162 від 10.02.2020 на оплату 121 658,82 грн.

В матеріалах справи відсутній підписані відповідачем акт від 31.01.2020 №003411 купівлі-продажу електроенергії .

В акті купівлі-продажу електроенергії зазначено, що споживач у триденний термін після отримання акту купівлі-продажу підписує його зі свого боку та повертає постачальнику. У разі неповернення споживачем підписаного зі свого боку акту купівлі-продажу або його не підписання з боку споживача у строки встановлені комерційною пропозицією №3 від 07.06.2019, документ вважається узгодженим та підтвердженим споживачем та приймається постачальником як узгоджений.

Зазначений акт і рахунок було надіслано 11.02.2020 на електронну пошту Відповідача bazet@ukr.net, що підтверджується скріншотом з поштової скриньки Позивача, а також отримано Відповідачем 19.02.2020 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100176214001(а.с.24-25).

Позивач також направив на електронну пошту відповідача разом з претензією-вимогою від 08.05.2025 №44/11-010578 вказаний рахунок та акт купівлі-продажу.

Таким чином акт купівлі-продажу від 31.01.2020 №003411 за розрахунковий період січень 2020 року є узгодженим.

Сума боргу відповідача за спожиту електричну енергію за рахунком від 10.02.2020 №000031080877/03/О01/08162 становить 121658,82 грн.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, а відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Станом на дату виникнення та існування правовідносини сторін у справі регулювалися, зокрема, чинним на той час Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначає Закон України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 № 2019-VIII (далі - Закон № 2019-VIII).

Згідно з п.16 ч.1 ст.4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

У відповідності із Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" є постачальником "останньої надії" з 01 січня 2019 до 31 грудня 2024, територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг).

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".

Частинами 1 - 6 ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

У разі покладення на електропостачальника зобов`язань з надання універсальних послуг або виконання функцій постачальника "останньої надії" ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника "останньої надії" визначаються відповідно до цього Закону.

Покладення зобов`язань з надання універсальних послуг та/або постачання "останньої надії" не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами.

Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 66 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Згідно із ч.1 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі: 1) банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; 2) завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; 3) невиконання або неналежного виконання електропостачальником правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; 4) необрання споживачем електропостачальника, зокрема, після розірвання договору з попереднім електропостачальником; 5) в інших випадках, передбачених правилами роздрібного ринку.

Згідно із ч. 5 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" зобов`язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.

Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам постачальник "останньої надії" здійснює купівлю-продаж електричної енергії на ринку електричної енергії за вільними цінами. Методика (порядок) розрахунку ціни електричної енергії, що застосовується постачальником "останньої надії" при формуванні ціни постачання електричної енергії споживачам, затверджується Регулятором.

Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", мають бути економічно обґрунтованими, прозорими та недискримінаційними і не повинні перешкоджати конкуренції на ринку електричної енергії.

Згідно з ч. 8-11 ст. 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.

Постачальник "останньої надії" має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник "останньої надії" зобов`язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил № 312 постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно з статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає таке.

Публічний договір - це договір, в якому одна сторона взяла на себе обов`язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів. (ст. 633 ЦК України)

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Початок постачання електричної енергії Споживачу починається з факту споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Свої умови до публічного договору приєднання Споживач не може запропонувати.

Враховуючи викладене, обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 121 658,82 грн.., підтверджені матеріалами справи, тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в цій частині.

Правомірність нарахування пені.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 17 137,36 грн. за період прострочення з 19.02.2020 по 18.02.2021, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

За внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника, а у разі незгоди споживача, стягується в судовому порядку. (п.6.1. комерційної пропозиції №3).

За змістом ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Відповідач проти нарахованої пені заперечує та зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який діяв до 28.08.2025 року, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Таким чином, у разі виконання позивачем обов`язку по направленню Акт купівлі-продажу електроенергії та рахунку на оплату, у нього б виникло право на нарахування пені протягом 6 місяців, тобто до 19.08.2020 року. Натомість, наданий розрахунок здійснено за період 19.02.2020-18.02.2021 року.

Щодо заперечень відповідача суд зазначає, що в п. 13.1. Комерційної пропозиції №3 сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

Таким чином, сторонами узгоджено нарахування пені протягом одного року від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, отже період нарахування пені позивачем визначено правомірно.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, виявив помилку, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 17 137,31 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 0,05 грн. слід відмовити

Правомірність нарахування 15% річних та інфляційних втрат

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому в п. 7.4. комерційної пропозиції №3 сторонами узгоджено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Позивачем надано розрахунок 15% річних за період прострочення оплати з 19.02.2020 по 20.03.2026, розмір яких склав суму 110 790,37 грн.

Суд перевірив розрахунок та виявив,що розмір 15% більший, ніж визначено позивачем, однак, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Разом і тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 117 постанови Велика Палата Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено, що саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).

Враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір суми 15% річних до 3% річних з 110 790,37 грн. до 22 199,91 грн.

Враховуючи викладене, позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 22 199,91 грн.

В частині стягнення річних у розмірі 88590,46 грн. слід відмовити.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за період прострочення оплати березень 2020 - березень 2026, розмір яких склав суму 79 929,82 грн.

Суд перевірив розрахунок та зазначає, що розмір інфляційних втрат більший, ніж визначено позивачем

При цьому відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких менший, ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір - 79 929,82 грн, підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 121 658,82 грн, пені в розмірі 17 137,31 грн., річних у розмірі 22 199,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 79 929,82 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 0,05 грн., річних у розмірі 88590,46 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру 15% річних покладається на відповідача без урахування зменшення цієї суми.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Комунального підприємства "Управління ринками" Павлоградської міської ради про стягнення заборгованості у загальному розмірі 329 516,37 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Управління ринками" Павлоградської міської ради (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Соборна, буд.70, код ЄДРПОУ 31080877) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85, код ЄДРПОУ 19480600) суму боргу у розмірі 121 658,82 грн., 15% річних у розмірі 22 199,91 грн., інфляційні втрати в розмірі 79 929,82 грн., пеню в розмірі 17 137,31 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 954,20 грн.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 04.06.2026.

Суддя Н.Г. Назаренко