Рішення № 137108840, 03.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" червня 2026 р. Cправа № 902/1423/25(127/24244/25)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (вул. Жабинського, 13, м.Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 39700642)

до: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 64 012,20 грн

в межах справи № 902/1423/25

за заявою: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1423/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 16.12.2025 року відкрито провадження у справі № 902/1423/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Каратуна Є.Є..

Разом з тим, 12.02.2026 року до суду від Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області надійшла за підсудністю справа № 127/24244/25 за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення 64 012,20 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1423/25(127/24244/25) від 12.02.2026 року, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою суду від 17.02.2026 року прийнято до свого провадження справу №902/1423/25(127/24244/25) за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення 64 012,20 грн, в межах справи № 902/1423/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .. Призначено справу № 902/1423/25(127/24244/25) за позовом ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення 64 012,20 грн, в межах справи № 902/1423/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 - до розгляду на 24.03.2026 року о 14:30 год..

Разом з тим, судове засідання 24.03.2026 року о 14:30 год. у цій справі не відбулось, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області, про складено відповідну службову записку № 56/2026 від 24.03.2026 року.

Ухвалою від 30.03.2026 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.04.2026 року.

Ухвалою від 08.04.2026 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.06.2026 року.

25.05.2026 року до суду від представника позивача надійшов супровідний лист № ТР/25/1296-2 від 21.05.2026 року про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду.

В судове засідання на визначену дату сторони повноважних представників не направили.

Натомість, 05.03.2026 року до суду від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив б/н від 05.03.2026 року на позовну заяву по справі № 902/1423/25(127/24244/25).

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, ухвалою суду від 08.04.2026 року, копії якої були надіслані до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Так, за змістом позовної заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що 07.12.2024 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" (далі Товариство) та ОСОБА_1 (далі Відповідач або Позичальник) було укладено Договір кредитної лінії № 156280417 (далі - Договір), у формі електронного документа, відповідно до якого Відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 21000,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору, Товариство зобов`язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" (далі - Правила), що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної Позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше, ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання Позичальником чергового траншу за Договором.

Відповідач під час підписання Договору ознайомився з усіма умовами, на яких здійснюється кредитування та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з користуванням кредитом та самостійно обрав умови кредитування, викладені в Договорі, виявивши волю на вступ у договірні відносини шляхом його підписання та отримання кредитних коштів у тимчасове користування.

Розмір кредиту визначений у Розділі 2 Договору, 21 000,00 грн. (п. 2.2.)

Розділом 5 Договору визначено порядок надання кредиту, а саме шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, що вказаний у Договорі (платіжна картка 4441-11хх-хххх-9764 (п. 5.1).

Відповідно до п. 5.3. Договору Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок.

Розділом 7 Договору встановлено, що Відповідач зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту (у разі наявності). Визначено також порядок повернення кредиту та погашення нарахованих процентів та комісій.

Відповідно до Розділу 8 Договору, Відповідач за користування кредитними коштами зобов`язаний сплачувати Товариству проценти за його користування. Загальні витрати та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Відповідача і прораховується в порядку, описаному у Розділі 8 (базова процентна ставка - 0,98% в день від суми залишку кредиту, що становить 357,70 % річних, п. 8.3.).

Зокрема, за умови нездійснення Позичальником дострокового повернення кредиту або непродовження дисконтного періоду, проценти за Договором нараховуються за Базовою ставкою. Базова процентна ставка за Договором складає 0,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника, за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 9.1.1.1. Договору Товариство має право вимагати від Відповідача повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 9.1.1.7. Договору у разі затримання Відповідачем сплати частини кредиту та/або процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, новий кредитор має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення Відповідача про дострокове припинення Договору. При цьому Договір вважається розірваним 3 моменту відправлення відповідного повідомлення, в тому числі на електронну пошту Відповідача.

Так, на виконання умов Договору грошові кошти в розмірі 21 000,00 грн. були перераховані Товариством на банківську карту № 4441111133849764, яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору, що підтверджується підтвердженням ТОВ "ПрофітГід" та довідкою ТОВ "Манівео Швидка фінансова допомога".

Позивач відзначає, що кредитні кошти були перераховані ним саме у відповідності з умовами Кредитного договору та Правил, Закону України "Про платіжні послуги" та на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів отриманої виключно від Відповідача при заповненні ним Заявки.

Проте, в порушення умов Договору та Правил, Позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

В подальшому, 11.02.2025 відповідно до ст. 1077 ЦК України Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (далі Позивач або Новий кредитор) за Договором Факторингу № МВ-ТП/21 (далі Договір Факторингу).

З метою збереження та не розголошення персональних даних інших осіб, з якими у Товариства існують правовідносини, позивачем до суду надається витяг з Реєстру прав вимог, в якому містяться відомості про право вимоги за Договором саме про особу Відповідача.

На виконання вимог ст. 18 Закону України "Про споживче кредитування" та у спосіб, узгоджений сторонами у Договорі, Товариство повідомило Позичальника про відступлення права вимоги шляхом відправлення електронного листа на електронну адресу, зазначену ним при укладанні Договору.

Пунктом 9.1.1.5 Договору сторони визначили, що Товариство має право в будь-який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди Позичальника відступити права грошової вимоги за Договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема, договору факторингу.

Пунктом 6.2. Правил визначено, що Позичальник повідомлений про можливе укладення кредитодавцем договору відступлення права вимоги за відповідним електронним договором або договору факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого новий кредитор набуває статусу володільця персональних даних Позичальника.

Так, зобов`язання зі сторони кредитора за Договором виконані в повному обсязі, в свою чергу, Відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість Відповідача перед Позивачем становить: 75 562,20 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим Позивачу від Первісного кредитора (з дати укладання Договору по дату відступлення права вимоги) та розрахунком заборгованості Позивача (з дати отримання права вимоги станом на дату розірвання Договору).

Проценти за Договором після розірвання Договору не нараховуються.

Проте Позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить Позивачу. У зв`язку з цим, Позивач просить суд стягнути частину заборгованості за Договором.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором, заявлена до стягнення Позивачем, становить - 64 012,20 грн, з них:

заборгованість по кредиту - 21 000,00 грн;

заборгованість по процентам за користування кредитом - 43 012,20 грн. (за період з 07.12.2024 року по 04.07.2025 року)

Розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, однак, Позивач не включає їх до розміру позовних вимог.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 64 012,20 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на сплату судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо позовних вимог в повному обсязі, з посиланням на те, що ТОВ "Таліон Плюс" не зверталось до Господарського суду Вінницької області з завою про визнання кредиторських вимог до боржника та воно не набуло статусу кредитора у справі № 902/1423/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/1423/25, Позивач - ТОВ "Таліон Плюс" станом на дату розгляду справи № 902/1423/25(127/24244/25), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/1423/25 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Так, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок правонаступництва.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 07.12.2024 року між ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 156280417, на виконання якого відповідачу перераховано грошові кошти у розмірі 21 000,00 грн., на картковий рахунок, зазначений у кредитному договорі.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо отримання кредитних коштів від ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" по договору кредитної лінії № 156280417 від 07.12.2024 року.

Поряд з цим, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суму позики не повернув, проценти за користування грошовими коштами не сплатив.

11.02.2025 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" укладено договір факторингу № МВ-ТП/21, відповідно до умов якого ТОВ "Манівео Швидка Фінансова Допомога" відступило своє право вимоги за договорами кредиту, в тому числі і за Кредитним договором № 156280417 від 07.12.2024 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги до Договору факторингу, ТОВ "Таліон Плюс" набуло право грошової вимоги до Боржника в сумі 46 132,80,00 грн., з яких: 21 000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 13 582,80 грн. - сума заборгованості за відсотками (згідно розрахунку: за період з 07.12.2024 року по 11.02.2025 року); 1 050 грн. - заборгованість по комісії; 10 500,00 грн. - неустойка.

Після 11.02.2025 року, ТОВ "Таліон Плюс" нараховано відсотки за період з 11.02.2025 року по 04.07.2025 року.

Так, згідно доданого до позовної заяви розрахунку, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 64 012,20 грн, з яких:

заборгованість по кредиту - 21 000,00 грн;

заборгованість по процентам за користування кредитом - 43 012,20 грн. (за період з 07.12.2024 року по 04.07.2025 року).

При цьому, згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором № 156280417 від 07.12.2024 року, заборгованість нараховано до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Таким чином, суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості, дійшов висновку, що визначені у цьому розрахунку суми заборгованості, в загальному розмірі 64 012,20 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 21 000,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 43 012,20 грн., є правомірними та підтверджені наявними у справі доказами.

Водночас, судом встановлено, що станом на момент розгляду справи, доказів щодо погашення або ж спростування відповідачем заборгованості перед ТОВ "Таліон Плюс" в загальній сумі 64 012,20 грн. не надано.

Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії № 156280417 від 07.12.2024 року в загальній сумі 64 012,20 грн. підтверджується наявними у справі доказами та не погашена і не спростована відповідачем (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з мотивів наведених вище.

Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача щодо позовних вимог, оскільки наведені у відзиві обставини не спростовують заявлених позовних вимог та не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Також, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, підлягають покладенню на відповідача згідно вимог ст. 129 ГПК України.

Стосовно стягнення з відповідача 5 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 2, 3, 4 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, зазначає, що вартість послуг обумовлена сторонами та визначена договором про надання правової допомоги.

Відповідно до умов Договору про надання правової допомоги, укладеного між Позивачем та Адвокатським об`єднанням "ЛІГА ЮРИДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ" (далі - Адвокатське об`єднання) клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором. Правова допомога, що надається Адвокатським об`єднанням клієнту оплачується в розмірі, погодженому в додатках до договору. За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В Акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням правової допомоги і її вартість.

Відповідно до Додатку до Договору про надання правничої допомоги Товариство доручило Адвокатському об`єднанню надавати юридичну допомогу по захисту його прав та інтересів з питань, що відносяться до юрисдикції господарських судів, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів по справам про стягнення заборгованості за кредитними договорами, серед яких Договір № 156280417 від 07.12.2024, боржником за яким є ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, розмір витрат про надання правової допомоги Позивачу складає 5000,00 грн, що включає в себе: аналіз кредитної справи та формування юридичного висновку; підготовка та направлення повідомлення Відповідачу про оплату заборгованості (досудова вимога); збір доказів, перевірка, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів у даній справі Адвокатським об`єднанням та підготовка позовної заяви та направлення копії доданих до неї документів до суду.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надає до позовної заяви копії:

договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року, укладеного між АО "ЛІГА ЮРИДИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ІННОВАЦІЙ" та ТОВ "Таліон Плюс";

додаткової угоди № 1094 від 01.07.2025 року до договору;

акту приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2025 року;

платіжного доручення № 1095 від 01.07.2025 року про оплату позивачем наданих послуг в розмірі 5 000,00 грн..

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Отже, дослідивши подані Позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи характер спору у цій справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає, що розмір таких витрат в сумі 5 000,00 грн є підтвердженим наявними у справі доказами та співмірним до заявлених Позивачем вимог.

Таким чином, суд, дослідивши надані Позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих Позивачу юридичних послуг, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Задоволити позов ТОВ "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення 64 012,20 грн. у справі № 902/1423/25(127/24244/25), в межах справи № 902/1423/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (вул. Жабинського, 13, м.Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 39700642) 64 012,20 грн - заборгованість за кредитним договором; а також 2 422,40 грн - витрат на сплату судового збору та 5 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення суду надіслати рекомендованим листом згідно переліку; учасникам справи до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні адреси: ТОВ "Таліон Плюс" - assistant@talion-plus.com.ua; представнику ТОВ "Таліон Плюс" Томилко О.Б. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , представнику ОСОБА_1 адвокату Веремчук К.О. - ІНФОРМАЦІЯ_4

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 04 червня 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )