Ухвала суду № 137108832, 03.06.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

У Х В А Л А

03 червня 2026 р. Справа № 902/1717/25

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі

за заявою: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

за участю:

арбітражний керуючий Белінська Н.О.

ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп": Калачик В.В.

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа № 902/1717/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Ухвалою від 18.02.2026 року відкрито провадження у справі № 902/1717/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Белінську Н.О.

19.02.2026 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

26.03.2026 року до суду від ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 25.03.2026 року (вх.№ 01-32/453/26) про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 25 955,00 грн. у справі № 902/1717/25.

Ухвалою від 30.03.2026 року вказану заяву призначено до розгляду на 03.06.2026 року.

01.06.2026 року до суду від арбітражного керуючого Белінської Н.О. через систему "Електронний суд" надійшло повідомлення №02-1052/5976 від 01.06.2026 року про результати розгляду вимог ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" у справі № 902/1717/25, де зазначено про визнання заявлених вимог.

На визначену дату в судове засідання з`явились представник заявника та арбітражний керуючий. Боржник правом участі в судовому засіданні не скористалась.

В ході розгляду справи, представник заявника надав пояснення щодо обставин, наведених у кредиторській заяві, підтримав її вимоги та просив задововолити.

Арбітражний керуючий зазначила про визнання заявлених ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" грошових вимог до боржника, про що також було зазначено у повідомленні про результати розгляду кредиторських вимог у справі №902/1717/25.

Суд, розглянувши подану кредиторську заяву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника боржника, встановив наступне.

За змістом кредиторської заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" має грошові вимоги до Боржника в загальному розмірі 14 630,20 грн.

Вказана заборгованість Боржника перед ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" наявна на підставі декількох кредитних договорів, право вимоги за якими перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" на підставі договорів факторингу.

По-перше, на підставі Договору про надання коштів у позику, в тому числі i на умовах фінансового кредиту №9651582 від 07.02.2025 р., право вимоги за яким перейшло до Кредитора на підставі договору факторингу №02072025від 02.07.2025 р., укладеного з ТОВ "Фінансова компанія "КІФ".

Боржником 07.02.2025 р. було укладено Договір про надання коштів у позику, в тому числі i на умовах фінансового кредиту №9651582 (надалі - Договір) з ТОВ "Фінансова компанія "КІФ" (далі - первісний кредитор), відповідно до якого первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 3000,00 гривень терміном на 90 днів на умовах відповідно Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору, "За цим Договором Товариство надає Клієнту Кредит у гривні, а Клієнт зобов`язується одержати та повернути Кредит, сплатити передбачені цим Договором проценти та виконати інші обов`язки, передбачені Договором."

Пункт 3.2. Договору передбачає: "Сума Кредиту складає - 3000 гривень. Тип Кредиту - Кредит."

Відповідно до п. 3.6. Договору: "3.6. Денна процентна ставка на дату укладення цього Договору за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування пільгової процентної ставки складає 0.98% за 1 (один) день."

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором про надання коштів у позику, в тому числі i на умовах фінансового кредиту №9651582 від 07.02.2025 р. становить 7077,00 гривень.

В подальшому на підставі Договору факторингу №02072025від 02.07.2025 р. право вимоги до Боржника було передано первісним кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп".

По-друге, на підставі Кредитного договору №168588LP від 08.02.2025 р., право вимоги за яким перейшло до Кредитора на підставі договору факторингу №30012026/1 від 30.01.2026 р.

Боржником 08.02.2025 р. було укладено Кредитний договір №168588LP (надалі - Договір-1) з ТОВ "Фінансова компанія "Абекор" (далі - первісний кредитор-1), відповідно до якого первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 4600,00 гривень терміном на 80 днів на умовах відповідно до Договору.

Відповідно до п. 1.1.1. Договору, "На умовах цього Договору, Кредитор надає Позичальнику кредит у гривні, а Позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.."

Пункт 1.2. Договору передбачає: "Сума кредиту(загальний розмір) складає: 4600 грн. 00 коп.. Тип кредиту - кредит."

Відповідно до п.1.4.1. та 1.4.2. Договору передбачено: "1.4.1. Базова процентна ставка - 0.4900% в день, що застосовується протягом першого періоду користування кредитом; 1.4.2. Основна процентна ставка 0.99% в день, що застосовується протягом другого періоду користування кредитом."

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Кредитним договором №168588LP від 08.02.2025 р. становить 7553,20 гривень.

В подальшому на підставі Договору факторингу №30012026/1 від 30.01.2026 р., право вимоги до Боржника було передано первісним кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп".

Також Кредитор заявляє про понесені ним судові витрати, які складаються зі сплати судового збору 5324,80 гривень (Заява подана через систему Електронний суд, застосовується коефіцієнт 0,8 до ставки судового збору) та витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 гривень, відповідно до підтверджуючих документів.

Наведені у заяві обставини підтверджені відповідними письмовими доказами.

Арбітражний керуючий Белінська Н.О. в повідомленні про результати розгляду вимог ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп", зазначає про визнання заявлених до боржника вимог в повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

За змістом ст. 1 КУзПБ, грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Частина 1 ст. 122 КУзПБ передбачає, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вказувалось вище, 19.02.2026 року оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 та встановлено строк подання заяв кредиторів з вимогами до боржника: протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.

Відповідно до матеріалів справи, заява ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" б/н від 25.03.2026 року (вх.№ 01-32/453/26) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/1717/25 надійшла до суду 26.03.2026 року (сформована в системі "Електронний суд" 25.03.2025 року), тобто в з пропуском визначеного ч. 1 ст. 45 КУзПБ строку на подання заяв з грошовими вимогами до боржника.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.07.2024 року у cправі № 910/1246/21, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги; проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанова від 26.02.2019 у справі № 908/710/18);

- на стадії звернення кредиторів з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них (постанова від 23.04.2019 у справі №910/21939/15);

- покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів (постанова від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, від 01.03.2023 у справі №902/221/22);

- розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).

- використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18).

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див.висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 29.03.2021 у справі № 913/479/18, постанова Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Так, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок правонаступництва.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, як встановлено судом, 08.02.2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "Абекор" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 168588LP, за умовами якого Боржнику було надано грошові кошти у розмірі 4 600,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку боржника.

Боржник свої зобов`язання належним чином не виконав, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

30.01.2026 року між ТОВ "ФК "Абекор" та ТОВ "ФК "ЕЛ. ЕН. Груп" було укладено Договір факторингу № 30012026/1, відповідно до якого ТОВ "ФК "Абекор" відступило своє право вимоги за договорами кредиту, в тому числі і за Кредитним договором № 168588LP.

Відповідно до Реєстру боржників як додатку № 1 до Договору факторингу, ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" набуло право грошової вимоги до Боржника в сумі 7 553,20 грн., з яких: 4 000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 2 953,20 грн. - сума заборгованості за відсотками; 600,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

При цьому, згідно доданого до кредиторської заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором № 168588LP, заборгованість нараховано до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

07.02.2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "КІФ" та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 9651582, за умовами якого Боржнику було надано грошові кошти у розмірі 3 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку боржника.

Боржник свої зобов`язання належним чином не виконав, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

02.07.2025 року між ТОВ "ФК "КІФ" та ТОВ "ФК "ЕЛ. ЕН. Груп" було укладено Договір факторингу № 02072025, відповідно до якого ТОВ "ФК "КІФ" відступило своє право вимоги за договорами кредиту, в тому числі і за Кредитним договором від 07.02.2025 року.

Відповідно до Реєстру боржників як додатку № 1 до Договору факторингу, ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" набуло право грошової вимоги до Боржника в сумі 7 077,00 грн., з яких: 3 000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 4 077,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

При цьому, згідно доданого до кредиторської заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором № 9651582, заборгованість нараховано до відкриття провадження у даній справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Судом встановлено, що станом на момент розгляду поданої кредиторської заяви, доказів щодо погашення Боржником заборгованості перед ТОВ "ФК "ЕЛ. ЕН. Груп" в загальній сумі 14 630,20 грн. не надано.

Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 133 КУ з процедур банкрутства, витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Згідно ч.ч. 1,4,6 ст. 45 КУзПБ, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Враховуючи викладене, за наслідками розгляду вищевказаної заяви, суд дійшов висновку, що заява ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" б/н від 25.03.2026 року (вх.№ 01-32/453/26) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/1717/25 підлягає задоволенню, а кредиторські вимоги в розмірі 14 630,20 грн. - визнанню, як такі, що підтверджені відповідними доказами, з віднесенням їх до реєстру вимог кредиторів згідно положень ст. 133 КУ з процедур банкрутства.

Крім того, визнанню підлягають вимоги в розмірі 5 324,80 грн - судового збору, сплаченого за подання кредиторської заяви з урахуванням ч. 3 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів.

Також, визнанню підлягають вимоги в розмірі 6 000,00 грн - витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Приписами ч. 1, ч. 2 ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.10.2020 року у справі № 904/4387/19, викладені такі правові висновки.

Системний аналіз норм статті 123 ГПК України, статті 64 КУзПБ свідчить, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді не є у розумінні статті 1 КУзПБ зобов`язанням боржника перед кредитором, а є витратами понесеними в процесі розгляду грошових вимог кредитора, які мають спеціальний порядок відшкодування, передбачений нормами ГПК України та не можуть бути стягнуті окремо від цього провадження. Тому такі витрати не відносяться до поточних вимог у справі та відносяться згідно із пунктом 1 частини першої статті 64 КУзПБ до першої черги задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до додаткової постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.10.2024 року у справі № 911/1041/19(910/4281/23), визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначила, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.

Судом встановлено, що заявником в обґрунтування понесених витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн, долучені до заяви, зокрема, копії таких документів:

- договору про надання правової допомоги № 8/2025 від 18.11.2025 року, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" та Адокатським об`єднанням "Калачик та партнери";

- акту про надання правничої (правової) допомоги до договору № 8/2025 від 18.11.2025 року від 25.03.2026 року, згідно якого сторони підтверджують, що Адвокатом виконано правничу допомогу щодо підготовки та подання заяви про грошові вимоги кредитора у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 , справа №902/1717/25.

Перелік наданих послуг та опис:

Аналіз документів Клієнта, договорів, факторингових угод, виписок - 1000,00 грн,

Аналіз ЄДРСР / кредитної документації / обставин щодо боржника - 1000,00 грн.,

Визначення складу і розміру грошових вимог кредитора - 1000,00 грн.,

Підготовка заяви про грошові вимоги кредитора за ст. 45-47, 122 КУзПБ - 2000,00 грн.,

Підготовка пакету документів для подання до суду в ЄСІТС - 1000,00 грн.

Загальна вартість послуг всього: 6000,00 грн.

Сторони підтверджують, що послуги виконані в повному обсязі, у строки та відповідно до Договору №8/2025.

Клієнт не має претензій до обсягу та якості наданих послуг.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі №908/2702/21 від 12.01.2023 викладено висновок, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Так, за приписами ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Враховуючи зміст норм статей 2, 11, 15 ГПК України питання про співмірність заявлених до визнання витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.

Також суд звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Крім того, суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй додатковій постанові від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19.

Суд зазначає, що заявлений кредитором розмір судових витрат на правничу допомогу доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, а боржником не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Дослідивши подані заявником докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, враховуючи характер спору у даній справі, ступінь її складності, обсяг матеріалів у справі, керуючись принципами справедливості та верховенства права, суд вважає розмір таких витрат співмірним до заявлених вимог, а тому визнається судом обґрунтованим на суму 6 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9 (ч. 4), 45, 113, 122, 133 КУ з процедур банкрутства, ст.ст. 2, 3, 13, 18, 42, 73, 74, 76-79, 86, 232, 234-236, 326 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Задоволити заяву ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" б/н від 25.03.2026 року (вх.№ 01-32/453/26) про визнання кредиторських вимог до боржника у справі № 902/1717/25, в повному обсязі.

2. Визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" (вул. Ірининська, 5/24, офіс 89, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 41240530) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 14 630,20 грн заборгованості (друга черга задоволення вимог кредиторів); а також 5 324,80 грн - витрат на сплату судового збору за подання кредиторської заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів) та 6 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, в зв`язку з поданням заяви про визнання кредитором у справі №902/1717/25 (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).

3. Арбітражному керуючому Белінській Н.О. внести відповідні кредиторські вимоги до реєстру вимог кредиторів Боржника по справі №902/1717/25.

4. Копію ухвали надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на електронні поштові адреси: ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; арбітражному керуючому Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представнику ТОВ "Фінансова компанія "Ел. Ен. Груп" адвокату Калачику В.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3

Згідно ч. 6 ст. 45 КУ з процедур банкрутства, ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254-257 ГПК України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи.