Рішення № 137104510, 03.06.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1815/26

провадження №: 2/398/2608/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"03" червня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС", представник позивача Поляков Олексій Володимирович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 387,29 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.06.2019 року первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 366477382 початково на суму 5 000,00 грн, яку в подальшому було збільшено до 11 250,00 грн. Договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а грошові кошти були перераховані на його рахунок.

ОСОБА_1 порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків. Позивач зазначає, що загальний розмір розрахованої заборгованості з урахуванням штрафних санкцій становить 35 851,83 грн. Проте, позивач просить стягнути лише ту суму, яку він набув за договором відступлення права вимоги, а саме 24 387,29 грн. Ця сума складається із: заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) - 9 150,69 грн та заборгованості за відсотками - 15 236,60 грн.

Право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" на підставі договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року, укладеного з ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС». Останнє, в свою чергу, набуло право вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», до якого право вимоги перейшло від первісного кредитора на підставі відповідних договорів факторингу (від 28.11.2018 та від 05.08.2020).

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і АБ «УКРГАЗБАНК» інформацію щодо емітування на ім`я відповідача платіжних карток, а також первинні банківські документи (виписки) про факт зарахування кредитних коштів. На виконання ухвали суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АБ «УКРГАЗБАНК» надали витребувану інформацію та докази щодо руху коштів по рахунках відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової повістки поштою за адресою його реєстрації. До суду повернулося поштове повідомлення з відміткою про причини невручення через відсутність адресата. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав, та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд цієї справи.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів

06 червня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір № 366477382. Відповідач приєднався до запропонованого кредитодавцем договору, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Згідно з текстом договору та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі, одноразовий ідентифікатор 764CCE4W був відправлений відповідачу 06.06.2019 на номер телефону НОМЕР_1 та введений ним о 21:12:46.

Початковим Договором № 366477382 були встановлені такі основні умови кредитування:

сума кредиту - 5 000,00 гривень;

строк дії договору (строк кредитування) становить 29 днів;

процентна ставка за користування кредитом - 0,63% від суми кредиту за кожний день користування;

пунктом 4.2 передбачено, що у випадку користування кредитом понад встановлений строк, правила нарахування процентів за початковою ставкою скасовуються з моменту початку їх застосування і ретроспективно (починаючи з дати укладення Договору) застосовується ставка 1,70% за кожен день користування;

згідно з пунктом 4.3 договору, сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з п. 4.2 Договору після закінчення строку кредиту, є процентами за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У подальшому між первісним кредитором та відповідачем було укладено низку додаткових угод, якими збільшувалася сума кредиту та продовжувався строк кредитування:

У подальшому сторони уклали низку додаткових угод, якими поетапно збільшили загальну суму кредиту до 11 250,00 грн:

від 07.06.2019 року - суму збільшено на 1 000,00 грн;

від 08.06.2019 року - суму збільшено на 2 000,00 грн;

від 24.06.2019 року - суму збільшено на 3 250,00 грн.

На виконання умов початкового договору та вказаних додаткових угод ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» здійснило видачу кредитних коштів шляхом їх безготівкового перерахування траншами на банківські платіжні картки відповідача, що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями:

06.06.2019 року - 5 000,00 грн на картку № НОМЕР_2;

07.06.2019 року - 1 000,00 грн на картку № НОМЕР_3;

08.06.2019 року - 2 000,00 грн на картку № НОМЕР_2;

24.06.2019 року - 3 250,00 грн на картку № НОМЕР_2.

Крім того, за ініціативою позичальника строк кредитування неодноразово продовжувався (пролонгувався) шляхом укладення додаткових угод на таких умовах:

Додатковою угодою від 06.07.2019 року строк кредитування продовжено на 1 день із застосуванням ставки 1,26% на день;

Додатковою угодою від 06.07.2019 року строк кредитування продовжено ще на 30 днів із застосуванням ставки 1,26% на день;

Додатковою угодою від 08.08.2019 року строк кредитування продовжено ще на 30 днів із застосуванням процентної ставки 1,13% на день.

Згідно з початковими умовами договору від 06.06.2019 року (строк кредитування 29 днів), первісною датою повернення кредиту було визначено 05.07.2019 року. Дослідивши умови вказаних додаткових угод щодо пролонгації, суд встановив такий порядок обчислення зміненого строку кредитування: першою додатковою угодою строк було продовжено на 1 день, починаючи з 05.07.2019 року (тобто до 06.07.2019 року); другою угодою строк продовжено на 30 днів, починаючи з 06.07.2019 року (тобто до 05.08.2019 року); третьою угодою строк востаннє було продовжено ще на 30 днів, починаючи з 05.08.2019 року. Відрахувавши 30 календарних днів від 05.08.2019 року, суд констатує, що останнім днем погодженого сторонами строку кредитування є 04 вересня 2019 року.

Фактичне зарахування кредитних коштів на рахунки відповідача підтверджено незалежними доказами - інформацією банків-емітентів, наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів:

Листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-260430/99391-БТ від 08.05.2026 підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_2 , вказаний при укладенні договору номер телефону НОМЕР_1 міститься в його анкетних даних клієнта, і на цей рахунок було зараховано кошти у сумі 5 000,00 грн (06.06.2019), 2 000,00 грн (08.06.2019) та 3 250,00 грн (24.06.2019). Це також відображено у банківській виписці з особового рахунку.

Листом АБ «УКРГАЗБАНК» № БТ-5689 від 30.04.2026 підтверджено інформацію щодо випуску картки з маскою НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 та зарахування на неї коштів в розмірі 1000 грн.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 366477382 виконував неналежним чином, здійснюючи погашення лише частково. За час дії договору відповідачем було здійснено два платежі: 06.07.2019 року на суму 1 798,00 грн та 08.08.2019 року на суму 6 732,00 грн. Відповідно до відомостей розрахунку, ці кошти (загалом 8 530,00 грн) були спрямовані кредитодавцем на погашення нарахованих процентів та часткове погашення тіла кредиту, у зв`язку з чим залишок заборгованості за основною сумою боргу зменшився до 9 150,69 грн.

У подальшому відповідач платежів не здійснював, у зв`язку з чим кредитором була нарахована заборгованість, загальний розрахунковий розмір якої, з урахуванням штрафних санкцій, склав 35 851,83 грн. Водночас, згідно з позовною заявою та поданим розрахунком, позивачем заявлено до стягнення заборгованість лише у розмірі 24 387,29 грн. Зазначена сума складається із:

заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) - 9 150,69 грн;

заборгованості за процентами - 15 236,60 грн. Заборгованість за штрафними санкціями (штрафи, пеня) позивачем до стягнення не пред`являлася.

Згідно з наданим детальним розрахунком, формування заборгованості за процентами у розмірі 15 236,60 грн відбувалося шляхом нарахувань як у межах погодженого строку кредитування, так і поза його межами (після 04.09.2019 року). При цьому кредитодавець застосував передбачений пунктами 4.2 та 4.3 Договору механізм: ретроспективно скасував нараховані раніше за меншими ставками проценти і здійснив нарахування на залишок боргу за підвищеною ставкою 1,70% за кожен день за весь період користування коштами, продовжуючи такі щоденні нарахування і після закінчення строку дії договору.

Перехід права вимоги

28 листопада 2018 року між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до п. 4.1 цього Договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог. Факт передачі права вимоги до відповідача ОСОБА_1 підтверджується Витягом з Реєстру прав вимоги № 52 від 12.11.2019 року. Виконання фінансових зобов`язань за цим відступленням та перехід прав підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків та Протоколом узгодження предмету факторингової операції від 12.11.2019 року.

Надалі, 05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Перехід права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором підтверджується Витягом з Реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року. Оплатність відступлення права вимоги за цим реєстром підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е. Право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до позивача 14 липня 2025 року, що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників від 14.07.2025 року та Витягом з Реєстру боржників б/н від 14.07.2025 року. Згідно з указаним Витягом з Реєстру боржників, право вимоги до відповідача було відступлено із заявленою сумою заборгованості на дату відступлення у розмірі 35 851,83 грн. Оплатність цього переходу прав вимоги підтверджується наданою позивачем платіжною інструкцією.

Норми права, які застосував суд

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 3 статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЗУ "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до п. 13 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України у період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила такі висновки про правильне застосування норм права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВП ВС у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

Також суд застосовує висновки, виклалені у постанові ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18: якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Також суд застосовує висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року в справі № 679/1103/23 щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

КЦС ВС у постанові від 12 лютого 2025 року в справі № 679/1103/23 констатував, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів відповідача щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 06 червня 2019 року між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 366477382, який був укладений в електронній формі. Відповідач був обізнаний з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків, та погодився з ними. Факт укладення договору підтверджується використанням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором (764CCE4W), що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України прирівнюється до власноручного підпису та створює для сторін відповідні правові наслідки. Право грошової вимоги за вказаним договором внаслідок укладення договорів факторингу перейшло до позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Зі змісту розрахунку та тексту позовної заяви вбачається, що первісним кредитором нараховувалися штрафні санкції у розмірі 11 464,54 грн, внаслідок чого загальний розрахунковий борг становив 35 851,83 грн. Водночас у прохальній частині позову ТОВ «ФК «ЕЙС» просить стягнути з відповідача заборгованість виключно у розмірі 24 387,29 грн, яка, згідно з Витягом з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу, складається лише з основної суми боргу (9 150,69 грн) та відсотків (15 236,60 грн). Відтак, вимоги щодо стягнення штрафних санкцій (пені) позивачем до суду не пред`являлися, і суд розглядає справу суворо в межах заявлених до стягнення 24 387,29 грн.

Заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 9 150,69 грн повністю підтверджується банківськими виписками про зарахування кредитних траншів та розрахунком заборгованості з урахуванням здійснених часткових погашень. Доказів повного повернення цих коштів відповідач суду не надав, а тому вимога в цій частині є доведеною та підлягає задоволенню.

Оцінюючи вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 15 236,60 грн, суд вважає їх обґрунтованими лише частково з огляду на таке.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів як плати за користування кредитом діє виключно у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу цього строку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється, а його права в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, з урахуванням укладених додаткових угод, граничний строк правомірного нарахування процентів за користування кредитом закінчився 04.09.2019 року. Тобто після цієї дати нарахування процентів саме як плати за правомірне користування коштами є безпідставним.

Разом з тим, суд констатує незаконність застосованого кредитором механізму ретроспективного збільшення процентної ставки. Як вбачається з матеріалів справи, кредитодавець на підставі пункту 4.2 Договору скасував попередні процентні ставки та застосував до всього періоду користування підвищену ставку 1,70% на день. Проте, відповідно до частини 3 статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку, а умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відтак, передбачене пунктом 4.2 Договору правило про застосування підвищеної ставки 1,70% на день у зв`язку з простроченням прямо суперечить імперативним нормам закону, а відповідна умова є нікчемною.

Більше того, посилаючись на пункти 4.2 та 4.3 Договору, позивач здійснював щоденні нарахування за цією ж ставкою 1,70% і поза межами строку кредитування (після 04.09.2019). Згідно з прямим застереженням пункту 4.3 Договору, сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з п. 4.2 після закінчення строку кредиту, є процентами за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто заявлені до стягнення кошти, нараховані після 04.09.2019, за своєю правовою природою є мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що у тексті позовної заяви позивач просить стягнути заявлену суму (15 236,60 грн) саме як заборгованість за процентами за користування кредитом. Жодних позовних вимог щодо стягнення процентів річних чи інфляційних втрат як міри відповідальності відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем у цій справі не заявлялося. Відповідно до принципу диспозитивності (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог. Стягнення процентів річних як відповідальності за гневиконання грошового зобов`язання під виглядом звичайної плати за користування кредитом суперечить закону.

Оцінюючи розмір такої відповідальності, суд також керується висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18) та Касаційного цивільного суду у складі ВС (постанова від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23). Згідно з цими висновками, обсяг відповідальності боржника має бути розумним і пропорційним наслідкам правопорушення. Встановлення у договорі умов, які дозволяють кредитодавцю як санкцію за ст. 625 ЦК України застосовувати ставку 1,70% на день (що становить понад 620% річних), є вимогою сплатити непропорційно велику суму компенсації. Такі умови є несправедливими у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки спотворюють дійсне правове призначення санкцій та перетворюють їх на несправедливий і неспівмірний з порушенням тягар для споживача.

Враховуючи викладене, суд здійснює власний розрахунок правомірно нарахованих відсотків. Як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборгованості, відповідач платежами від 06.07.2019 та 08.08.2019 на загальну суму 8 530,00 грн повністю погасив усі відсотки, нараховані до 08.08.2019 року включно.

Відтак, стягненню як плата за правомірне користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) підлягають лише проценти, нараховані на залишок тіла кредиту (9 150,69 грн) за період з наступного дня після здійснення платежу (з 09.08.2019) до останнього дня погодженого строку пролонгації (04.09.2019 року). Цей період становить 27 днів. Застосовуючи погоджену ставку 1,13% на день, сума правомірних процентів становить: 9 150,69 грн ? 1,13% ? 27 днів = 2 791,80 грн. Це розрахунок відповідає також розрахунку первісного кредитора станом на останній день строку кредитування 04.09.2019.

У стягненні решти заявленої суми у розмірі 12 444,80 грн (15 236,60 грн заявлених процентів - 2 791,80 грн правомірних процентів) належить відмовити, оскільки ці нарахування ґрунтуються на нікчемних умовах договору щодо одностороннього збільшення процентної ставки, позивач не заявляв позовних вимог про стягнення коштів за ст. 625 ЦК України, а сам розмір цієї міри відповідальності є непропорційним та надмірним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 366477382 у загальному розмірі 11 942,49 грн, що складається із заборгованості за кредитом (основний борг) у розмірі 9 150,69 грн та заборгованості за правомірно нарахованими процентами у розмірі 2 791,80 грн. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 12 444,80 грн слід відмовити з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 1 303,78 грн (11 942,49 грн / 24 387,29 грн ? 100% ? 48,97%; 2 662,40 грн ? 48,97% = 1 303,78 грн).

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року з додатком (Протоколом погодження вартості послуг), Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги, Акт прийому-передачі наданих послуг та свідоцтво і довіреність адвоката Соломка О.В., відповідно до яких позивачу зазначеним адвокатським бюро надано послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 7 000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та співмірності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою для адвоката, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на правову допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 448,50 грн (5 000,00 грн ? 48,97% = 2 448,50 грн).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 366477382 від 06.06.2019 року у загальному розмірі 11 942 (одинадцять тисяч дев`ятсот сорок дві) гривні 49 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 303 (одна тисяча триста три) гривні 78 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) гривень 50 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 3 червня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський