Рішення № 137100675, 04.06.2026, Березівський районний суд Одеської області

Березівський районний суд Одеської області

04.06.2026

Справа № 494/795/26

Провадження № 2/494/666/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.06.2026 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Панчишина А.Ю.,

при секретарі Станілевич А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Березівського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на самовільно реконструйоване майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Березівської міської ради Одеської області про визнання права власності на самовільно реконструйоване майно.

У позовній заяві позивач просив суд визнати за нею право власності на самовільно реконструйовану існуючу квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 121,6 кв.м, житловою площею - 30.80 кв.м, яка складається з: житлових кімнат площею 13.7 кв.м., 10.2 кв.м, 6.9 кв.м.; допоміжною площею - 90,8 кв.м, яка складається з: коридору площею 7.5 кв. м; передпокою площею 13.0 кв.м., столової площею 18 кв. м., кухні площею 18.0 кв.м., санвузлу площею 7.7 кв.м., котельної площею 5.7 кв.м., веранди площею 17.0 кв.м., тераси площею 3.9 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на праві власності позивачу належить кв. АДРЕСА_2 . Житло, відповідно до договору купівлі-продажу серії АВО № 941661, від 10.01,2001р., було придбано 10.01.2001 року. Власниками житла були: ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_6 у рівних частках. Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 розроблений та виданий Одеським МБТІ та РОН 16.01.2001р. В технічному паспорті, в розділі «Схематичний план присадибної ділянки», зазначена площа земельної ділянки, яка становить 898 кв.м. Загальна площа житла становила 47,8 кв.м, житлова площа, складалася з двох кімнат: 15.4 кв.м та 13.7 кв.м., становила 29,1 кв.м; підсобна площа -18.7 кв.м, яка складалася з кухні -10.3 м.кв., кладовки - 2.8 м.кв., та коридору - 5.6 м.кв.

Помилково, під АДРЕСА_4 , було зареєстровано дві квартири. Рішенням виконавчого комітету Берегівської міської ради №13-227 від 19.12.2023 р., «Про впорядкування поштової адреси об`єкту нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_4 , адресу квартири ОСОБА_1 впорядковано під №4.

Відповідно до Рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №01 від 18.01.2001р. «Про дозвіл на будівництво підсобних приміщень та закріплення земельної ділянки» за померлим чоловіком позивача по АДРЕСА_5 , була закріплена земельна ділянка загальною площею 898 кв.м та надано дозвіл на будівництво підсобних приміщень (гаража та погріба).

Відповідно до Рішення 26 сесії Березівської міської ради V скликання № 1410-V від 15.10.2009 р. позивачу та її чоловікові, безкоштовно, було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0898 га за адресою: АДРЕСА_6 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно листа Березівської міської ради Одеської області від 12.01.2026 № 04/08-33/69 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , не є приватизованою перебуває у комунальній власності громади. Вона знаходиться у користуванні заінтересованих осіб по справі - власників квартир.

Після придбання квартири, в 2004 році, без дозвільних документів, позивач зазначає, що нею та її чоловіком було проведено реконструкцію існуючої квартири з розширенням її площі, завершено будівництво гаража та побудовано погріб.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_7 ) від 24.05.2017 р., (після проведеної реконструкції) загальна площа становить 121,6 кв.м, житлова площа - 30.80 кв.м, яка складається з: житлових кімнат площею 13.7 кв.м., 10.2 кв.м, 6.9 кв.м.; допоміжна площа- 90,8 кв.м, яка складається з: коридору площею 7.5 кв.м; передпокою площею 13.0 кв.м., столової площею 18.0 кв.м., кухні площею 18.0 кв.м., санвузлу площею 7.7 кв.м., котельної площею 5.7 кв.м., веранди площею 17.0 кв.м., тераси площею 3.9 кв.м.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 19.02.2025р. індексний № 414057229, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,8 кв.м, житлова площа: 29.1 кв.м, на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 20.05.2017 р., серія та номер: НМО №041159.

З експертного висновку від 28.12.2025р. щодо відповідності проведеної реконструкції існуючої квартири з розширенням її площі, Державним будівельним нормам: проведена реконструкція існуючої квартири АДРЕСА_8 ,з розширенням її площі, завершено будівництво гаража та побудовано погріб. За технічними показниками квартира АДРЕСА_9 , після проведення реконструкції, підключена до існуючих інженерних мереж: лінії електропередач, водопроводу, місцевої каналізації ( вигрібна яма), відповідає Державним будівельним, санітарним, пожежним нормам і забезпечує можливість надійної та безпечної експлуатації та в подальшому не передбачає перепланування та переобладнання систем енергопостачання, водопостачання, каналізації, демонтажу перегородок та встановлення додатково дверних блоків.

З заявою про прийняття до експлуатації, з врахуванням реконструкції з розширенням площі (самовільно закінченої будівництвом прибудови) квартири АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорту від 24.05.2017р., 05.01.2026 позивач зверталася до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області та листом від 16.01.2026 № 01-10/З-ЗГ їй було роз`яснено, що з даного питання вона повинна звернутися до Державної інспекпії архітектури та містобудувадння України.

Крім того, з аналогічною заявою позивач зверталася до відділу архітектури та містобудування Березівської міської ради Одеської області та отримала лист від 28.01.2026 № К-04, яким їй рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання.

Також, з заявою з цього ж приводу позивач зверталася до Державної інспекції архітектури та містобудування України, на що отримала лист від 20.02.2026 за № 1095/03/18-26, яким їй роз`яснено, що відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 23.04.2026 року провадження по справі відкрито, судом ухвалено проводити розгляд в порядку загального позовного провадження.

13 травня 2026 року представником відповідача подано до суду пояснення на заявлені позовні вимоги. У поясненнях зазначено наступне. За змістом ст.ст. 316, 317 ЦК України право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачем квартиру реконструйовано самовільно.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Березівська міська рада просить винести рішення з врахуванням даних пояснень.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 14.05.2026 року підготовче судове засідання закрито та справу призначено до судового розгляду.

Позивач та її представник в судове засідання з`явились надали пояснення підтримку заявлених вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилась, була належним чином повідомлена про судовий розгляд. Подала заяву про розгляд цивільної справи без її участі.

Треті особи були належним чином повідомлені про судовий розгляд в судове засідання не з`явились.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на праві власності позивачу належить кв. АДРЕСА_2 . Житло, відповідно до договору купівлі-продажу серії АВО № 941661, від 10.01.2001р., було придбано 10.01.2001 року. Власниками житла були: ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_6 у рівних частках.

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 розроблений та виданий Одеським МБТІ та РОН 16.01.2001р. В технічному паспорті, в розділі «Схематичний план присадибної ділянки», зазначена площа земельної ділянки, яка становить 898 кв.м. Загальна площа житла становила 47,8 кв.м, житлова площа, складалася з двох кімнат: 15.4 кв.м та 13.7 кв.м., становила 29,1 кв.м; підсобна площа-18.7 кв.м, яка складалася з кухні 10.3 м.кв., кладовки - 2.8 м.кв., та коридору - 5.6 м.кв.

Згідно Рішення виконавчого комітету Берегівської міської ради №01 від 18.01.2001р. «Про дозвіл на будівництво підсобних приміщень та закріплення земельної ділянки» за померлим чоловіком позивача по АДРЕСА_5 , була закріплена земельна ділянка загальною площею 898 кв.м та надано дозвіл на будівництво підсобних приміщень (гаража та погріба).

Відповідно до Рішення 26 сесії Березівської міської ради V скликання № 1410-V від 15.10.2009 р. позивачу та її чоловікові, безкоштовно, було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0898 га за адресою: АДРЕСА_6 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно листа Березівської міської ради Одеської області від 12.01.2026 № 04/08-33/69 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 , не є приватизованою перебуває у комунальній власності громади. Вона знаходиться у користуванні заінтересованих осіб по справі - власників квартир.

Після придбання квартири, в 2004 році, без дозвільних документів, позивач зазначає, що нею та її чоловіком було проведено реконструкцію існуючої квартири з розширенням її площі, завершено будівництво гаража та побудовано погріб.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_7 ) від 24.05.2017 р., загальна площа становить 121,6 кв.м, житлова площа - 30.80 кв.м, яка складається з: житлових кімнат площею 13.7 кв.м., 10.2 кв.м, 6.9 кв.м.; допоміжна площа- 90,8 кв.м, яка складається з: коридору площею 7.5 кв.м; передпокою площею 13.0 кв.м., столової площею 18.0 кв.м., кухні площею 18.0 кв.м., санвузлу площею 7.7 кв.м., котельної площею 5.7 кв.м., веранди площею 17.0 кв.м., тераси площею 3.9 кв.м.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав від 19.02.2025р. індексний №414057229, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,8 кв.м, житлова площа: 29.1 кв.м, на праві власності належить позивачу ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 20.05.2017 р., серія та номер: НМО №041159.

З експертного висновку від 28.12.2025р. щодо відповідності проведеної реконструкції існуючої квартири з розширенням її площі, Державним будівельним нормам: проведена реконструкція існуючої квартири АДРЕСА_8 ,з розширенням її площі, завершено будівництво гаража та побудовано погріб. За технічними показниками квартира АДРЕСА_9 , після проведення реконструкції, підключена до існуючих інженерних мереж: лінії електропередач, водопроводу, місцевої каналізації ( вигрібна яма), відповідає Державним будівельним, санітарним, пожежним нормам і забезпечує можливість надійної та безпечної експлуатації та в подальшому не передбачає перепланування та переобладнання систем енергопостачання, водопостачання, каналізації, демонтажу перегородок та встановлення додатково дверних блоків.

Позивач 05.01.2026 року зверталася до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської області із заявою про прийняття до експлуатації, з врахуванням реконструкції з розширенням площі (самовільно закінченої будівництвом прибудови) квартири АДРЕСА_1 , відповідно до технічного паспорту від 24.05.2017р., однак листом від 16.01.2026 № 01-10/З-ЗГ їй було роз`яснено, що з даного питання вона повинна звернутися до Державної інспекпії архітектури та містобудувадння України.

ОСОБА_1 зверталася до відділу архітектури та містобудування Березівської міської ради Одеської області з приводу узаконення самовільного будівництва та отримала лист від 28.01.2026 № К-04, яким їй рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання.

Також, з заявою з цього ж приводу позивач зверталася до Державної інспекції архітектури та містобудування України, на що отримала лист від 20.02.2026 за № 1095/03/18-26, яким їй роз`яснено, що відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій здійснено самочинне будівництво, не належить на праві власності позивачу та перебуває у комунальній власності відповідача.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 за № 6 «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва )» визначено, що відповідно до ст.376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.

Пункт 8 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначає, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Згідно роз`яснень, що містяться в абзаці 4 пункту 9 та в пункті 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом із цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, а тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 910/2939/19 виклав правову позицію про те, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного».

При цьому, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у № 61-33701св18 зроблено висновок про те, що суд має повноваження визнавати право власності на об`єкт самочинного будівництва виключно у двох випадках: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Частиною 3 ст.375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

У своїй Постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц Верховний Суд зазначив наступне. За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України необхідно зробити висновок, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначених частинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об`єкта. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності передбачає дотримання певної процедури, з якою закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, при застосуванні цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 та від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15.

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14.

Тобто, позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 2 узагальнення судової практики розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав від 28.01.2013 відмітив, що суди при розгляді справ про визнання права власності на самочинне будівництво повинні належним чином перевіряти, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право. Суд не повинен заміняти органи, які зобов`язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови; визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку має залишатися винятковим способом захисту права. Тому судам необхідно з`ясовувати, чи звертався позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Аналогічною є правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц, від 18.04.2019 у справі № 306/2140/17.

В матеріалах справи відсутні докази про надання земельної ділянки позивачу у власність чи у користування під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно, з урахуванням визначених норм, правові підстави для задоволення цього позову відсутні.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають до відшкодування відповідачем. Крім того, позивач в позові просив судові витрати по сплаті судового збору залишити за ним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 60, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Березівської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на самовільно реконструйоване майно - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Одеського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 04.06.2026 року.

Суддя Панчишин А.Ю.