Рішення № 137099221, 03.06.2026, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8904/25

провадження №2/216/1633/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Чирського Г.М.,

за участю: секретаря судового засідання Смолдирева М.Є.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду № 6 м. Кривого Рогу, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гудима Тетяна Володимирівна, до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД» про стягнення середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Гудима Тетяна Володимирівна звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД» про стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 95 689,35 грн., з утриманням податку й інших обов`язкових платежів, середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 267 255,30 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 300,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що у період з 03.06.2024 року по 05.05.2025 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді бухгалтера, звільнена була за власним бажанням. Після звільнення відповідач не здійснив розрахунку і не виплатив заборгованість по заробітній платі за період з березня по травень 2025 року у розмірі 95 689,35 грн, при цьому відповідачем не був сплачений податок. У зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні середній заробіток за шість місяців становить 267 255,30 грн, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку в сумі 2055,81 грн. за 130 днів з урахуванням п`ятиденного робочого тижня. Неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати спричинило для позивачки не лише матеріальні труднощі, але й істотні моральні страждання. Позивачка є матір`ю неповнолітнього сина, ОСОБА_2 , який навчається за програмою «Стаціонар мережі і кібербезпека» у ТОВ «ОСВІТА СТРІМ». Несвоєчасне отримання заробітної плати суттєво ускладнило можливість своєчасної оплати навчання дитини, що поставило позивачку в умови постійної напруги, тривоги та переживань за майбутнє сина і ризик переривання його освітнього процесу. Позивачка вимушено перебувала у стані емоційного виснаження, відчувала сором і дискомфорт через неможливість вчасно виконувати фінансові зобов`язання, а також страх перед наслідками затримки платежів. З огляду на тривалість порушення, значимість своєчасної оплати навчання для розвитку та майбутнього неповнолітньої дитини, а також інтенсивність моральних страждань, позивачка вважає справедливим визначити розмір моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.12.2025 року вищезазначений позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16.02.2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явилися, представник надіслала заяву, в якій просила провести судове засідання по справі без участі позивача та представника позивача. На позовних вимогах наполягають, просять задовольнити в повному обсязі.

Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак до суду не з`явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву не надав. Заяв про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення, відповідно до положень ст.ст. 280, 282 ЦПК України.

Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі, з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006» (скорочена назва ТОВ «КЕБ 2006») у період з 03.06.2024 року по 05.05.2025 року, що підтверджується копією її трудової книжки.

05.05.2025 року позивачка була звільнена за власним бажанням з посади бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006», про що також було зроблено відповідний запис у трудовій книжці та підтверджується наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) №5-К-0000000045 від 05.05.2025 року.

Як вбачається з Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України (форми ОК-5) від 06.11.2025 року, ОСОБА_1 у період з квітня по травень 2025 року нарахована заробітна плата у розмірі: за березень 2025 77444,59 грн., за квітень 2025 10955,12 грн., за травень 2025 7289,64 грн., відповідно, з якої не сплачено страхові внески.

Відповідно до наданої позивачем Виписки по картці вбачається, що за період 01.03.2025 -26.11.2025 відсутні зарахування грошових коштів від ТОВ «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006» на рахунок позивача.

11.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006» з заявою, щодо виплати їй належної заробітної плати за березень та травень 2025 року.

Зазначена заява була отримана позивачем та проігнорована. У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків, позивачка змушена звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати у судовому порядку

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

На час розгляду справи представником відповідача не надано до суду будь-яких доказів, щодо належного виконання зобов`язань з виплати заробітної плати позивачу, спростування суми заборгованості чи будь-яких інших заперечень щодо задоволення позову. Надані позивачем докази підтверджують наявність заборгованості з виплати заробітної плати при її звільненні.

Таким чином, враховуючи викладене, приймаючи наведений позивачем розрахунок заборгованості, як такий, що проведений відповідно до наявних в справі доказів та вимог законодавства, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , у частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 95689,35 грн, з якої не утримані податок та обов`язкові платежі, підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ, заробітна плата за останні два місяці роботи, що передували звільненню, тобто березень-квітень 2025 року становила 88 399,71 (77 444,59 + 10 955,12), отже, враховуючи, що в березні та квітні 2025 року позивачка відпрацювала 43 дні, середньоденний заробіток позивача становить 2055,81 грн. (88 399,71 / 43).

Таким чином, оскільки позивач була звільнена з роботи 05 серпня 2025 року, час затримки розрахунку при звільненні, що обмежується шестимісячним строком, визначеним ст. 117 КЗпП України, тобто з 05 серпня 2025 року по 05 листопада 2025 року складає 130 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні складає 267 255,30 грн. (2055,81 грн. х 130 робочих днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (яка діяла до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

01 липня 2022 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, за яким статтю 233 КЗпП України було змінено.

Так, згідно з новою редакцією зазначеної норми працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина перша).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина друга).

Аналіз приведеної норми свідчить про те, що законодавець принципово змінив правовий підхід до вирішення спорів про стягнення заборгованості по заробітній платі, по суті трансформувавши частину другу у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року, яка дозволяла звертатися з такими позовами без обмеження будь-яким строком, у частину першу, у редакції, що діє після 19 липня 2022 року, яка обмежила таке право трьома місяцями.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнилася 05 травня 2025 року.

Матеріали справи не містять відомостей про одержання позивачем повідомлення ТОВ «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006» про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а тому звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом 04 грудня 2025 року відбулося в межах строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім того, судом враховуються висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 682/1892/15-ц, відповідно до яких підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення підприємством трудових прав працівника, а саме невиплата всіх належних сум, що змусило докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права, внаслідок чого в житті працівника відбулися вимушені зміни негативного характеру.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 20000 грн., на обґрунтування цих вимог зазначивши, що несвоєчасне отримання заробітної плати суттєво ускладнило можливість своєчасної оплати навчання дитини, неповнолітнього сина ОСОБА_2 , який навчається на платній основі за програмою «Стаціонар мережі і кібербезпека» у ТОВ «ОСВІТА СТРІМ», що поставило позивачку в умови постійної напруги, тривоги та переживань за майбутнє сина і ризик переривання його освітнього процесу. Позивачка вимушено перебувала у стані емоційного виснаження, відчувала сором і дискомфорт через неможливість вчасно виконувати фінансові зобов`язання, а також страх перед наслідками затримки платежів.

Суд звертає увагу на те, що порушення відповідачем трудових прав позивача у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати призвели до його моральних страждань.

У п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після невиплати заробітної плати, тривалість порушення прав позивача, як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв`язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що відповідачем позивачу у зв`язку з невиплатою заробітної плати була спричинена і моральна шкода: відповідачем були порушені законні права позивача, які призвели до його моральних страждань, які виходять за межі звичайних життєвих незручностей і вимагали від нього додаткових зусиль для організації життя. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачем не наведено доводів, які б спростували позицію позивача з приводу заподіяння йому моральної шкоди. Суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, але частковому.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення). Окрім того, судом враховується пов`язані з цим вимушені зміни в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд враховує тривалість періоду, за який утворилась заборгованість із заробітної плати, розмір цієї заборгованості, тому виходячи з засад розумності та справедливості сума грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом у розмірі 5000 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що представником позивача у встановленому законом порядку та строк було надано документи на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правничої допомоги адвокатом №24-11/25 від 24.11.2025, Акт виконаних робіт № 1 від 27.11.2025 року, згідно якого адвокатом Гудимою Т.В. були вчинені дії щодо вивчення та опрацювання матеріалів справи, правовий аналіз наявних доказів, законодавчої бази, збору доказів та підготовки позовної заяви, підготовка заяви про забезпечення позову, формування пакету документів, участь адвоката у судових засіданнях, всього на загальну суму 36 300,00 грн., ордер АЕ № 1451040 від 03.12.2025, квитанції про оплату послуг за цим договором № 2 від 27.11.2025 року.

Однак, суд вважає, що заявлені позивачем витрати є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, кількість та тривалістю судових засідань у справі, затраченим адвокатом часом на надання таких послуг.

Також при визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що вимоги позивача були задоволені частково.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не сплачується у справах про стягнення заробітної плати. Стягнення сум заборгованості по розрахунку при звільненні належить до цієї категорії. Решта сум відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, що понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь з відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору, а суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача (на 96% від ціни позову), з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 3676,27 грн. (3829,45 грн. х 96% : 100% = 3676,27 грн).

Керуючись ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 141, 178, 263-265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006» (код ЄДРПОУ 34355587) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заборгованість із заробітної плати в розмірі 95 689,35 грн. (дев`яносто п`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять гривень 35 коп.), яка обрахована без віднімання сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню роботодавцем в разі виконанні відповідного рішення; середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 267 255,30 грн. (двісті шістдесят сім тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень 30 коп.), моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.)

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006», (код ЄДРПОУ 34355587) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 (десять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГОБУД 2006», (код ЄДРПОУ 34355587), на користь держави судовий збір в розмірі 3 676,27 грн. (три тисячі шістсот сімдесят шість гривень 27 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

Суддя Г.М. Чирський