Рішення № 137099063, 03.06.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/16283/25

Номер провадження2/205/2313/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2026 року місто Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Дорошенко Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Копич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року адвокат Дарчук Д.В. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що 15.07.2017 між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області. Від спільного подружнього життя у сторін народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося. Відповідач разом з позивачем та дітьми не проживає з 2021 року. У зв`язку з цим позивач звернулась до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовною заявою про розірвання шлюбу, яка була задоволена рішенням суду від 14.05.2024 (справа № 205/4320/24). Відповідач більше п`яти років ніяким чином не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості про їхню подальшу долю, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не цікавиться їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема- не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, аліменти на дітей не сплачує, матеріально не допомагає, що негативно впливає на їх фізичний розвиток та складову виховання. Відповідач, будучи батьком дітей не здійснює жодних дій щодо виконання своїх батьківських обов`язків. Всі питання щодо виховання та утримання дітей вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Діти знаходяться на повному ОСОБА_1 утриманні, що підтверджується доданими до позову документами. Таким чином відповідач покинув дітей, повністю ухилився від виконання своїх батьківських обов`язків, зв`язку з ним немає. На підставі зазначеного представник просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 31.10.2025 дану позову заяву було залишено без руху у зв`язку із наявністю її недоліків та позивачу було надано строк для їх усунення.

12.11.2025 на виконання вищевказаної ухвали через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 18.11.2025 відкрито провадження у даній цивільній справі, визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Зобов`язано службу у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради надати письмовий висновок щодо розв`язання спору між сторонами у цій справі.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28.01.2026 повторно витребувано у третьої особи служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4

21.04.2026 представником позивача, адвокатом Дарчуком Д.В., через систему «Електронний суд» до суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і врахування їх при ухваленні рішення.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Дарчук Д.В. в судовому засіданні 25.05.2026 позовну заяву підтримав, просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» надав суду заяву з проханням розглянути справу без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради Лійбук Л.М. в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву з проханням розглянути справу без участі представнику служби у справах дітей, ухвалити рішення на розсуд суду. Додала, що на виконання ст. 19 СК України представниками органу опіки та піклування неодноразово було здійснено виходи за адресою місця проживання сторін, зазначеною у позовній заяві. Двері квартири жодного разу ніхто не відчинив, зі слів сусідів родина ОСОБА_1 більше двох років не проживає за вказаною адресою. У зв`язку з чим обстежити умови проживання дітей, провести з ними бесіду, з`ясувати інші обставини справи не виявляється можливим. У телефонному режимі з`ясовано, що мати з дітьми проживають за кордоном, батько відмовився повідомляти своє місце проживання.

У судовому засіданні 25.05.2026 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, враховуючи складність справи, на підставі абз.2 ч.1 ст.244 ЦК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 03.06.2026 до 15 год. 40 хв.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) від 02.01.2020 серії НОМЕР_1 (а.с.24) та малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане Шевченківським районним у місті Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 06.11.2018 серії НОМЕР_2 (а.с.33).

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1204-5000356786 від 05.05.2021 (а.с.18), № 1204-5000356794 від 05.05.2021 (а.с.25), № 1204-5000356795 від 05.05.2021 (а.с.34), № 1204-5000400703 від 29.09.2021 (а.с.23) місце проживання сторін та малолітніх дітей зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач разом із малолітніми дітьми проживає в Норвегії зі слів її представника. Надані до позовної заяви додатки №№ 7, 15 21, названі посвідка про тимчасове проживання в Норвегії, складені іноземною мовою, перекладу не містять, тому не можуть бути оцінені судом.

З долученої до матеріалів справи письмової заяви свідка ОСОБА_5 , переклад якої на українську мову нотаріально засвідчено, вбачається, що вона є матір`ю ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . З моменту народження її молодшого онука ОСОБА_10 (2019 рік), і особливо після того, як її зять, ОСОБА_2 , поїхав на роботу до Польщі, вона почала спостерігати значні зміни в його залученості до життя дітей. Після його від`їзду позивач з дітьми переїхала жити до них у м.Ровеньки Луганської області. Відповідач дуже рідко телефонував дітям, не було жодної ініціативи до спілкування. Весь догляд за дітьми, харчування та розвиток повністю лягли на неї, її чоловіка та ОСОБА_1 . У 2021 році позивач з дітьми переїхали до м.Дніпро. Фінансова підтримка залишалася переважно за позивачем та відповідач продовжував рідко контактувати з дітьми. У січні 2022 року відповідач переїхав до м.Дніпро. Навесні 2022 року, коли почалась повномасштабна війна, вона чула, як ОСОБА_2 наполягав на тому, щоб ОСОБА_1 з дітьми виїхала з України. Так позивач з дітьми виїхала до Норвегії. З моменту їхнього переїзду до Норвегії у червні 2022 року спілкування відповідача з дітьми стало ще більш епізодичним. Донька не перешкоджає і не перешкоджала відповідачу спілкуватися з дітьми або брати участь у їхньому вихованні. ОСОБА_13 і ОСОБА_14 повністю ростуть під опікою матері. З листопада 2024 року позивач і діти живуть повноцінною сім`єю з її партнером ОСОБА_15 (громадянином Норвегії), який виконує повноцінну батьківську роль для ОСОБА_13 та ОСОБА_10 . Вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав буде в найкращих інтересах дітей (а.с.113-126).

Як убачається з долучених до матеріалів справи письмових пояснень свідка ОСОБА_16 з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову, він є партнером ОСОБА_1 , і з листопада 2024 року проживає разом з нею та її дітьми як повноцінна сім`я. Йому відомо, що біологічний батько дітей, ОСОБА_2 протягом тривалого часу не бере участь і їхньому житті та вихованні (а.с.127-136).

Звертаючись до суду з позовом, представник позивач наголошував, що рідний батько дітей самоусунувся від їх виховання, від будь яких обов`язків, які передбачені Сімейним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими законодавчими документами, які свідчать про взаємні права та обов`язки батька і дитини.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Як на підставу задоволення вимог, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від належного виконання батьківських обов`язків.

Так, підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 у справі N 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), зазначено, що: «Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків».

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі № 686/16892/20, від 07.12.2022 у справі № 562/2695/20, від 03.08.2022 у справі № 306/7/20, від 11.01.2023 у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), зазначено, що: «позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків».

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України», заява N 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява N 2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі N 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі N 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі N 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі N 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі N 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі N 213/2822/21.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Під час судового розгляду встановлено, що позивач разом з дітьми у 2022 році виїхала до Норвегії. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщено особи № 1204-5000400703 від 29.09.2021 (а.с.23) фактичне місце проживання відповідача по справі зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

У письмових поясненнях свідка ОСОБА_5 зазначено, що у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, позивач разом із дітьми виїхала за кордон з метою їхньої безпеки, що, за твердженням свідка, відбулося за наполяганням відповідача.

Зазначення у заяві відповідача про згоду на позбавлення його батьківських прав, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки відповідач у судові засідання не з`являвся, його фактичне місце проживання достеменно не встановлено, а тому перевірити дійсність такої згоди та його волевиявлення суд позбавлений можливості.

Разом з тим, матеріали справи не містять негативних характеристик, доказів винної поведінки відповідача чи умисного ухилення від виконання ним батьківських обов`язків щодо виховання дітей. Сам факт проживання батька окремо від дітей не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є виключним заходом впливу, який застосовується у випадках доведеного невиконання батьківських обов`язків.

Як убачається із заяви представника служби у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, представниками органу опіки та піклування неодноразово здійснювалися виходи за адресою проживання сторін, однак обстежити умови проживання дітей та з`ясувати обставини, необхідні для підготовки висновку, не виявилося можливим, оскільки сім`я за вказаною адресою не проживає. За інформацією служби, мати разом із дітьми проживає за кордоном, у зв`язку з чим висновок органу опіки та піклування не надано.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

Сам по собі встановлений судом факт, що батько бере участь у вихованні дітей не у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

За таких обставин висновок про винне умисне невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, без надання йому можливості змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з дітьми, брати участь у їх вихованні, розвитку та піклуванні, був би передчасним.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично не виконує свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками. Також, позивачем не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батька по відношенню до ОСОБА_10 та ОСОБА_13 батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Суд переконаний, що позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його синів не буде сприяти захисту інтересів дітей, як і не буде стимулювати відповідача до належного виконання своїх обов`язків.

Таким чином, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачем навмисного та систематичного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дітей, тому суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Водночас суд вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити своє ставлення до виховання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання синів стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дітей. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька стосовно дітей протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлена можливості повторно ініціювати питання про позбавлення його батьківських прав. При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати той факт, що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22,від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК, враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовити.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність належним чином виконувати передбачені сімейним законодавством обов`язки щодо виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації ВПО: АДРЕСА_2 ;

представник позивача адвокат Дарчук Дмитро Вікторович, РНОКПП НОМЕР_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3232 від 14.01.2020, ордер на надання правничої допомоги серії АЕ № 1389815 від 26.10.2025; адреса: АДРЕСА_3 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації ВПО: АДРЕСА_2 , ел.пошта: ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

третя особа служба у справах дітей адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ 44152814, адреса: 49064, м. Дніпро, просп. Сергія Нігояна, буд.77, ел.пошта: nvkr.adm@dniprorada.gov.ua.

Суддя Г.В. Дорошенко