Рішення № 137097763, 03.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/12827/25 2-а/760/170/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового зсідання Воловіченко Л. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Медвідь Ю. П. звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 15 березня 2025 року приблизно о 22 годині 45 хвилин позивач разом зі своїм товаришем ОСОБА_2 на автомобілі DONGFENG EM26, номерний знак НОМЕР_1 , під`їхав до будинку АДРЕСА_1 з метою зарядити вказаний електричний транспортний засіб. За кермом автомобіля знаходився ОСОБА_2 , а позивач - у салоні в якості пасажира. Припаркувавшись, водій вийшов з автомобіля і пішов шукати зарядну станцію. Позивач також вийшов з автомобіля через двері водія, оскільки на пасажирському сидінні розташовувалися габаритні коробки, що унеможливлювало вихід через пасажирські двері. В цей час до автомобіля підійшов працівник поліції і, не встановлюючи особу, яка керувала автомобілем, лише запропонував позивачу взяти документи і слідувати за ним. Працівник поліції жодного разу не запитав даних особи, яка керувала транспортним засобом, з оскаржуваною постановою позивача не ознайомлював та не надав можливості скористатися правом на правову допомогу, надати пояснення чи подати докази.

Позивач зазначає, що про винесення постанови серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року дізнався лише 22 квітня 2025 року під час розгляду в Голосіївському районному суді міста Києва адміністративної справи №752/7915/25 за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №272738 за частиною першою статті 130 КУпАП, складеним відносно нього за тією самою подією. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року у вказаній справі провадження про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Копію оскаржуваної постанови позивач отримав засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 06 травня 2025 року після направлення офіційного адвокатського запиту на адресу Управління патрульної поліції у м. Києві.

Позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не керував транспортним засобом, а лише перебував у ньому в якості пасажира, що виключає в його діях склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, суб`єктом якого є саме водій. Крім того, оскаржувана постанова не містить чіткого опису обставин, встановлених під час розгляду справи, не зазначає, які саме вимоги Правил дорожнього руху були порушені позивачем, не містить посилання на докази, на яких зафіксовано правопорушення, та засіб такої фіксації. Зазначене свідчить про невідповідність постанови вимогам статей 280, 283 КУпАП. Під час винесення оскаржуваної постанови порушено вимоги статті 268 КУпАП, оскільки позивачу не дано можливості скористатися правовою допомогою, надати пояснення та подати докази. Указує, що сама лише постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення нею адміністративного правопорушення, оскільки за своєю правовою природою є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду правопорушення, якому має передувати належна фіксація останнього.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року за вищевказаним позовом відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін; поновлено позивачу строк звернення до суду з адміністративним позовом.

27 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому представник заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Указує, що під час здійснення патрулювання Голосіївського району м. Києва було виявлено транспортний засіб, який підозрювався у вчиненні адміністративного правопорушення, інспектор зі своїм напарником відреагували на адміністративне правопорушення та зупинили транспортний засіб для відібрання пояснення щодо маневрування, а при перевірці документів позивач відмовився пред`явити для перевірки посвідчення водія, зазначаючи, що він не керував транспортним засобом. Розглянувши адміністративну справу, було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Представник відповідача стверджує, що під час прийняття оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами. Стосовно витрат на правничу допомогу зазначає, що справа № 760/12827/25 належить до категорії справ незначної складності, по ній є стала судова практика, тому написання позову не потребувало додаткових зусиль і знань, а заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн є завищеною.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, особи, які беруть участь у справі, не викликалися; відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом установлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року, позивач ОСОБА_1 15 березня 2025року о 22 год. 50 хв., керуючи транспортним засобом DONGFENG EM26, номерний знак НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 126 КУпАП.

Відповідно до вказаної постанови на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.

Вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року складена інспектором Управління патрульної поліції у м. Києві капралом поліції Коморним В. П. за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 14.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353 встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За частиною першою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, є водій, тобто особа, яка керує транспортним засобом, а для звинувачення особи у вчиненні зазначеного правопорушення необхідно, перш за все, встановити факт управління нею транспортним засобом.

При цьому правопорушення, передбачене статтею 126 КУпАП, вважається закінченим з того моменту, коли транспортний засіб під керуванням особи, яка не має права керування таким транспортним засобом або не має при собі відповідних документів, почав рухатися. Сам по собі факт перебування особи в автомобілі, без підтвердження факту керування нею транспортним засобом, не становить складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.

Разом з тим, позивач факт керування ним транспортним засобом DONGFENG EM26 (номерний знак НОМЕР_1 ) у вказаний час і указаному місці заперечував та зазначав, що автомобілем керував ОСОБА_2 , а він знаходився в автомобілі лише як пасажир. Зазначав, що вийшов з автомобіля через двері з боку водія через те, що пасажирське сидіння було загромаджене багажем (габаритними коробками), що унеможливлювало вихід через пасажирські двері.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до частини третьоъ статты 35 зазначеного Закону поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

З наведених норм законодавства вбачається, що за наявності факту порушення водієм ПДР зупинка транспортного засобу є законною, і лише з дотриманням таких умов у інспектора поліції виникає право на реалізацію повноважень вимагати у особи пред`явлення нею документів, зокрема посвідчення водія.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі №524/5536/17.

Однак, відповідачем не виконано обов`язку щодо збирання належних та допустимих доказів, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду надано не було.

Підставою для винесення оскаржуваної постанови, відповідно до її змісту, слугувало те, що позивач на вимогу поліцейського не пред`явив водійське посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, однак, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, крім оскаржуваної постанови відповідачем не надано.

Поряд з цим, постанова серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на засоби фіксації правопорушення (фото-, відеозапис чи інші технічні засоби), не зазначено пояснень свідків, не наведено інших доказів, які би підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом.

Натомість позивачем долучено копію постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 22 квітня 2025 року у справі № 752/7915/25 (провадження № 3/752/3540/25), якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП за тією самою подією 15 березня 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Метрологічна, 14, закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що також підтверджує позицію позивача.

Крім того, суд звертає увагу, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Згідно із частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне скасувати постанову серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі закрити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з задоволенням позову та відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн, на підтвердження яких до позовної заяви додано Договір про надання правничої допомоги від 23 квітня 2025 року № 0123/0425, укладений між адвокатом Медвідь Ю. П. та ОСОБА_1 , а також Акт приймання-передачі наданих послуг від 08 травня 2025 року № 1.

Представник відповідача у відзиві просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що справа належить до категорії справ незначної складності, по ній існує стала судова практика, а отже - заявлений розмір витрат не є співмірним з обсягом наданої правничої допомоги.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що позов задоволено, суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивача сума є надмірною та неспівмірною із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок Департаменту патрульної поліції, з урахуванням заперечень останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3 500 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 5-9, 72, 77, 90, 132, 134, 139, 229, 241-247, 250, 255, 286, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4279411 від 16 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять 20 коп.) гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 500 (три тисячі п`ятсот) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя Л. М. Ішуніна