Рішення № 137097384, 03.06.2026, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/1874/26

№ 2/688/1509/26

Рішення

Іменем України

03 червня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Березюк Н.П.

за участі секретаря судових засідань Кулеші Л.М.

представника позивачки Рівнячка Л.С.,

представника відповідача Ільницької Ю.Ю. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шепетівці у цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди з нагоди ювілею,

встановив:

Стислий виклад та обґрунтування позовних вимог

27.04.2026 позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди з нагоди ювілею. Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала черговою по парку на станції Шепетівка 1 класу Регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ «Українська залізниця», має загальний стаж роботи в цій галузі 44 роки 05 місяців 02 дні. Відповідно до наказу №712/ос від 20.07.2023 вона звільнена з посади з 31.07.2023 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст. 38 КЗпП України. В наказі зазначено виплатити їй матеріальну допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, яка передбачена п.3.10 (із змінами та доповненнями) Колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 рр., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця». Проте таку допомогу їй не виплатили, а враховуючи, що розмір прожиткового мінімуму з січня 2023 року становив 2684 грн, тому до виплати їй належить 16104 грн (2684х6).

Крім того, відповідно до п. 3.13 Колективного договору, працівникам дистанції за бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку (в т.ч. на пільгових умовах) слід виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки). 23.05.2023 начальник станції залізнична Шепетівка Косар О. звернувся з поданням, погодженим з головою профспілкового комітету Кучер Р., про виплату їй вищевказаної грошової винагороди за багаторічну та сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий внесок у розвиток виробничого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця», за відповідальне відношення до виконання посадових обов`язків, дисциплінованість та добросовісність в роботі, професійну майстерність та наполегливість, з нагоди ювілею 60-річчя від дня народження. Враховуючи, що в липні 2023 розмір її посадовий оклад становив 8610 грн, розмір невиплаченої грошової винагороди складає 8610 грн.

Відповідач видав наказ про її звільнення, яким передбачена виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та інші виплати, вказаний наказ не скасований, до нього не вносились зміни щодо призупинення виплат, вважає, що строк звернення до суду не пропущений, тому просить стягнути з відповідача на її користь матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 16104 грн та грошову винагороду з нагоди ювілею в сумі 8610 грн з подальшим відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, при виконанні рішення суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, з підстав, викладених у позові. Вважає, що позивачка не пропустила строк позовної давності, оскільки у наказі про звільнення вирішено виплатити матеріальну допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, яка передбачена п.3.10 Колективного договору, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Крім того, з нагоди ювілею 60-річчя їй була визначена грошова винагорода, яка при звільненні позивачки також їй не виплачена. Позивачка вважала, що такі виплати відтерміновані в часі, тому очікувала їх виплати. Не отримавши виплати, звернулась з відповідною заявою про виплату коштів, однак відповіді не отримала, а тому звернулась до суду.

Узагальнені доводи відповідача

Представник відповідача ОСОБА_3 у відзиві на позов свої заперечення мотивувала тим, що зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати, виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. 14.03.2022 правління АТ «Українська залізниця» прийняло рішення (протокол №Ц-54/31 Ком.т) Про деякі питання оплати праці працівників товариства, листом №ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану. Згідно переліку нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.2022 відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Призупинення виплати здійснено на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору (право позивача на відповідні виплати не порушене), а лише відтермінував реалізацію цих виплат, відповідно до повноважень наданих відповідачу законом. В межах своїх можливостей товариство виплачує матеріальну допомогу на оздоровлення в порядку черговості. Крім того, зазначила, що грошова виплата до ювілейних дат та матеріальна допомога на оздоровлення не передбачені чинним законодавством, а тільки умовами Колективного договору підприємства, тобто не є заробітною платою. Нарахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та грошової винагороди до ювілейних дат позивачу не відбулось, оскільки наразі такі виплати призупинені та не здійснюються у цілому нікому з працівників залізниці. З цих підстав, в наказі про припинення трудового договору з позивачкою вказано про виплату допомоги на оздоровлення після отримання окремого рішення керівництва, а про грошову винагороду не вказано взагалі. Цей наказ позивач не оскаржила. У зв`язку з тим, що на дату звільнення та на дату звернення позивача до суду окремого рішення керівництва про виплату чи відновлення виплати матеріальних допомог не було, тому фактично нарахування цих коштів у день звільнення позивачки не відбулось. Оскільки виплати, передбачені Колективним договором призупинені, а не відмінені, тому позивач передчасно звернулася до суду, адже після відновлення та покращення фінансового стану відповідача або при закінченні військового стану ці виплати будуть відновлені першочергово. Також вказала, що умовами Колективного договору передбачено право, а не обов`язок товариства, нараховувати працівникам грошову винагороду з нагоди ювілею, тому при не встановленні працівнику такої винагороди, в діях відповідача відсутні ознаки вини. За наведених обставин, просила відмовити в задоволенні позову, застосувати строк позовної давності, оскільки пропуск строку звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначила, що матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода до ювілейних дат не є обов`язковими виплатами, оскільки такі передбачені лише Колективним договором. На час звільнення позивачки з роботи ці виплати були призупинені відповідним рішенням правління. Просила відмовити у задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строку позовної давності для звернення до суду.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

27.04.226 позивачка звернулась до суду з цим позовом. 29.04.2026 суд відкрив спрощене провадження, призначив справу до судового розгляду на 28.05.2026.

13.05.2026 до суду надійшли відзив на позов з додатками, клопотання про залишення позову без руху та клопотання про застосування строку позовної давності.

19.05.2026 позивачка подала до суду довідку про належність їй банківського рахунку.

28.05.2026 суд, без оформлення окремого документа, постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про залишення позовної заяви без руху з підстав не сплати судового збору.

Ухвала мотивована тим, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону). Відповідно до пункту 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом ДКС України від 13.01.2004 №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. У розділі 3 Інструкції № 114/8713 закріплений вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці. Матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода з нагоди ювілею не віднесені до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці, тому позивач звільнена від сплати судового збору за таку позовну вимогу на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

28.05.2026 суд розглянув справу по суті та перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 16 год 03.06.2026.

Встановлені судом фактичні обставини, з посиланням на докази

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 09.08.1982 працювала оператором сортувальної гірки 5 розряду, а з 01.08.1988 по 31.07.2023 - на посаді чергового по парку станції Шепетівка виробничого підрозділу Козятинської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Між адміністрацією відокремленого підрозділу Козятинської дирекції залізничних перевезень та територіальною профспілковою організацією Південно-Західної залізниці укладено Колективний договір на 2001- 2005 роки, пролонгований на 2006-2023 роки.

Норми, умови, гарантії та пільги, що встановлені Колективним договором у відповідності до статті 18 КЗпП України розповсюджуються на всіх працівників Козятинської дирекції залізничних перевезень «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Пунктом 3.10 Колективного договору установлений обов`язок роботодавця надавати працівникам дирекції, щорічно матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на день подання заяви.

Відповідно до п. 3.13 Колективного договору, працівникам дистанції за бездоганну працю з нагоди ювілею та досягнення пенсійного віку, виплачується грошова винагорода в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Пунктом 3.15 Колективного договору, за поданням начальника структурного підрозділу визначено, що після узгодження з галузевим відділом та відділом кадрів про наявність діючих дисциплінарних стягнень, працівникам залізниці з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку (в т.ч. на пільгових умовах), виплачувати грошову винагороду в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

Відповідно до витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплат яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

05.06.2023 начальник залізничної станції Шепетівка вніс подання у якому просив заохотити чергову по парку станції Шепетівка ОСОБА_1 з нагоди ювілею 60 річчя від дня народження, оголосити їй подяку та виплатити грошову винагороду ОСОБА_1 в розмірі посадового окладу відповідно до умов Колективного договору виробничого підрозділу Козятинська дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця».

Діючих дисциплінарних стягнень станом на дату звільнення позивачки щодо неї не було. Винагорода з нагоди ювілею позивачці не виплачена.

28.02.2023 позивачка звернулась з заявами про надання щорічної основної відпустки за 2023 рік з 13.03.2023 та про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 згідно Колективного договору.

01.03.2023 начальник станції Шепетівка видав наказ №41 про надання ОСОБА_1 основної щорічної відпустки з 13.03.2023 по 06.04.2023 включно, за період роботи з 09.08.2022 по 08.08.2023 включно, тривалістю 24 календарних днів.

Позивачці не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16104 грн, виплата якої передбачена Колективним договором.

Наказом (розпорядженням) № 712/ос від 20.07.2023 ОСОБА_1 звільнена з роботи з 31.07.2023 у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. Цим наказом вирішено компенсувати за невикористані 24 дні відпустки, за 4 дні за період 09.08.2021-08.08.2022; за особливий характер праці за 4 дні за період 09.08.2021-08.08.2022; за вислугу років, за 4 дні за період 09.08.2021-08.08.2022; за особливий характер роботи, за 4 дні за період 09.08.2022-31.07.2023; за вислугу років за 4 дні за період 09.08.2022-31.07.2023. Виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків згідно з п. 8.20 колективного договору, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 5 середньомісячних заробітків (залізничний стаж в галузі складає 41 рік 5 місяців 17 днів) та матеріальну допомогу у розмірі 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2023 рік, передбачену п.3.10 із змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». З наказом ОСОБА_1 ознайомлена та отримала його копію 31.07.2023.

Встановлені обставини визнані та не оспорювались сторонами.

Висновки суду та застосовані норми права

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Отже пунктом 3.10 колективного договору передбачено, що працівникам дирекції, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Основною умовою, за якої виплачується матеріальна допомога на оздоровлення, є факт надання працівникові щорічної відпустки (повністю або її частини).

Таким чином, подією, яка безпосередньо пов`язується з виплатою цієї допомоги, має бути рішення про надання щорічної відпустки (або частини такої відпустки).

Позивачці ОСОБА_1 надана основна щорічна відпустка тривалістю 24 календарних дні з 13.03.2026 по 05.04.2023, 28.02.2023 вона звернулась з заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, тому вона має право на отримання вказаної грошової допомоги.

Колективним договором також передбачена виплата працівникам залізниці винагороди з нагоди ювілею (60-річчя) за поданням начальника структурного підрозділу після узгодження з галузевим відділом та відділом кадрів про наявність діючих дисциплінарних стягнень, в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) (п.3.15).

Керівник станції залізничної Шепетівка, за погодженням з головою профспілкового комітету звернувся до начальника Козятинської дирекції залізничних перевезень з поданням про виплату позивачці винагороди з нагоди ювілею, яке мотивоване тим, що позивачка зарекомендувала себе як добросовісний працівник, а за сумлінне ставлення до роботи, якісне виконання виробничих завдань їй оголошувалися подяки, виплачувалися грошові винагороди від керівництва станції та виробничого підрозділу, а також нагороджувалась Почесною грамотою керівництва станції. Отже позивачка ОСОБА_1 має право на виплату винагороди з нагоди ювілею.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені ст. ст. 43-46 Конституції України.

У той же час, відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 квітня 2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією РФ на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи.

При цьому, зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Пунктом другим розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Наказом № 712/ос від 20.07.2023 про припинення трудового договору позивачку з 31.07.2023 звільнено за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію. Крім того, вказаним наказом визначено виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6-ти прожиткових мінімумів згідно п. 3.10 колективного договору, зі змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001 - 2005 роки, пролонгованого на 2006-2023 роки.

Матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна винагорода з нагоди ювілею не виплачені позивачці, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до витягу із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів.

Скасовуючи це протокольне рішення суди виходили з того, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за нормами якого на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав він чинності 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися.

З огляду на те, що відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, відповідач мав обов`язок провести виплату одноразової допомоги на оздоровлення та винагороди з нагоди ювілею у день звільнення позивачки з роботи.

Суд відхиляє твердження представника відповідача, що наказ про виплату винагороди з нагоди ювілею не видавався, оскільки це є правом, а не обов`язком підприємства, а тому не має підстав для виплати такої винагороди.

Відповідно до частини сьомої статті 65 Господарського кодексу України на всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР у колективному договорі мають установлюватися: форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження і розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Отже, Колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів. Та підлягає обов`язковому виконанню його сторонами.

Представник відповідача ОСОБА_3 просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, посилаючись на те, що матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода до ювілейних дат не відноситься до заробітної плати, тому до позовних вимог позивача повинен застосовуватись строк, визначений ст. 233 КЗпП України. В позовній заяві позивачка вказала, що 31.07.2023 їй було відомо про порушення її прав, оскільки їй видано розрахунок заробітної плати за липень 2023 року про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, в якому зазначено види, суми нарахувань та утримань, та відсутні відомості про проведення з нею повного розрахунку при звільненні. Також 05.06.2023 позивачці виповнилось 60 років, тому на початку липня 2023 року, отримуючи заробітну плату за червень 2023 вона була обізнана про те, що їй не нарахована та не виплачена грошова винагорода з нагоди ювілею. Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду з такою вимогою закінчився 07.10.2023. В загальному минуло 2 роки 11 місяців. Позивач не заявляла клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав, пропустила строк на звернення до суду з цим позовом, не навела поважності причин його пропуску, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи клопотання про застосування строку позовної давності суд враховує таке.

Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З врахуванням викладеного суд вважає, що матеріальна допомога на оздоровлення, виплати за бездоганну працю з нагоди ювілею відносяться до заробітної плати як інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (статті 116 КЗпП України).

Однак, у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) №1-р/2025 «Конституційний Суд України зазначає, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування тощо.

Установлення строків звернення працівника до суду щодо вирішення трудового спору є допустимим лише за умови дотримання принципу домірності (пропорційності): вони мають бути застосовані з легітимною метою (юридична визначеність, ефективність судочинства), бути потрібними (захист від утрудненого доказування через плин часу) та не виходити за межі, виправдані в демократичному суспільстві. Окремим критерієм, що конкретизує пропорційність, є розумність установленого строку: його визнають конституційно допустимим лише тоді, коли він забезпечує реальну можливість звернення до суду, не створює надмірного чи несправедливого тягаря для особи та відповідає об`єктивним умовам суспільного життя на час ухвалення закону. Отже, строки звернення до суду мають забезпечувати ефективний судовий захист та застосовуватися пропорційно, не позбавляючи особу реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та захистити порушене право. Строки звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат відповідають вимогам Конституції України лише за умови, що вони не позбавляють сутності права на своєчасне одержання винагороди за працю; вони повинні бути вмотивовані легітимною метою юридичної визначеності й ефективності судочинства, залишати працівникові реальну і достатню можливість для звернення до суду, забезпечувати баланс інтересів працівника, роботодавця та суспільства.

Застосовуючи ці критерії до оспорюваних приписів Кодексу, Конституційний Суд України констатує: законодавець хоча й мав на меті дотримання юридичної визначеності та організації правосуддя, однак тримісячний строк у справах щодо стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є надмірно коротким.

Конституційний Суд України також зазначає, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.»

Хоча Конституційний Суд України і не визнав не конституційною норму ч. 2 ст. 233 КЗпП, суд вважає за можливе послатись на мотивувальну частину цього рішення з огляду на обставини справи.

Так в наказі про звільнення працедавець сам вказав: «Виплатити позивачу 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2023 р.р., однак після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

При цьому представник відповідача у відзиві послався на невиплату позивачу цих коштів при звільненні в зв`язку з тим, що виплати, передбачені колективним договором, на які має право позивач, призупинені згідно рішення правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14.03.2022 і таке рішення повністю відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин в умова воєнного стану», згідно прикінцевих положень якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умова воєнного стану».

Також представник відповідача не заперечила право позивача на отримання цих коштів, визнала обов`язок підприємства по їх сплаті і зазначила, що ці виплати будуть проведені після припинення воєнного стану.

Тобто порушення прав позивача є триваючим та фактично визнається відповідачем, однак з посиланням на введення воєнного стану та тимчасове призупинення таких виплат.

З врахування викладеного, триваючого порушення прав позивача, мотивів рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-р/2025 щодо принципу пропорційності і захисту прав працівника, суд вважає, що позивач не пропустила строк звернення з цим позовом до суду.

Також рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів і про ці обставини позивач знати не могла, відповідач не надав суду доказів про обізнаність позивача про ухвалення цих рішень і про відновлення виплат.

Отже на час звільнення позивача пункти 3.10, 3.15 Колективного договору діяли та не були призупинені, а відтак позивач має право на стягнення допомоги на оздоровлення, виплата якої їй прямо передбачена в наказі про звільнення та на стягнення грошової винагороди з нагоди ювілею, про виплату якої її безпосередній керівник звернувся з відповідним поданням.

Суд приймає до уваги твердження представника позивачки ОСОБА_2 про те, що строк позовної давності позивачкою не пропущено. Так, позивачка, отримавши наказ про припинення трудового договору, у якому містилася вказівка про виплату їй матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, добросовісно очікувала виплати такої допомоги. Оскільки в наказі не було зазначено строків проведення виплати, не дочекавшись окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» та відповідних виплат, позивачка звернулась з відповідною заявою до відповідача про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди з нагоди ювілею - 60-річчя від дня народження, однак, відповіді не отримала, тому змушена була звернутись до суду з позовом.

Таким чином, позивачка звернулась до суду з цим позовом з дотриманням строків, передбачених ст. 233 КЗпП.

Суд також зауважує, що виплата допомоги на оздоровлення та винагороди з нагоди ювілею не залежить від того чи проведені нарахування таких виплат.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 16104 грн та грошової винагороди з нагоди ювілею - 60 річчя від дня народження в сумі 8160 грн, незалежно від того, що нарахування таких виплат не було здійснене.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст. 50 Закону України «Про судовий збір», суд вважає, що судовий збір у сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги норми ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Звертаючись до суду, позивач згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначила про суму судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 5000 грн.

Суд встановив, що правову допомогу позивачці надавав адвокат Рівнячок Л.С. згідно договору про надання професійної правничої допомоги від 05.01.2026.

Відповідно до п. 4.1 договору, за послуги клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 5000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 501 від 05.01.2026 за надання професійної правничої допомоги позивачка сплатила 5000,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивачкою, дійсно, були понесені витрати на правничу допомогу у цій справі.

Суд вважає, що заявлений позивачкою розмір витрат на правову допомогу є розумним та співмірним із складністю справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, підтверджений належними доказами, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди з нагоди ювілею задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 16104 грн та грошову винагороду з нагоди ювілею в розмірі 8160 грн, в загальній сумі 24264 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 05.06.2002 року Шепетівським МРВ УМВС України в Хмельнцькій області, РНОКПП НОМЕР_2 ,

відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815,

Повний текст рішення складено 03.06.2026.

Суддя Неоніла БЕРЕЗЮК