Рішення № 137096151, 03.06.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24820/25

провадження № 2/753/852/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шаповалової К.В.

за участі: секретаря судового засідання Давидюк В.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Редевич О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2025 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що з 1985 року вона працювала на посаді менеджера у АТ «Українська залізниця», звідки звільнилася у серпні 2025 року за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію. Станом на день звільнення відповідачем не було здійснено повного розрахунку з позивачем, зокрема, виплати передбаченої Законом та колективним договором, матеріальної допомоги. Таким чином, позивач просить у судовому порядку стягнути із відповідача: одноразову матеріальну допомогу у розмірі 11 середньомісячних заробітних плат, що передбачено п. 2.2.9 Колективного договору у розмірі 608 187, 14 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки, що передбачено пунктом 2.2.10 Колективного договору, у розмірі 146 000,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що станом на день подачі позову становить 221 158, 96 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/24820/25 між суддями від 18 листопада 2025 року, матеріали позовної заяви передано в провадження судді Шаповалової К.В.

02 грудня 2025 до суду надійшла інформація із електронного реєстру територіальної громади м. Києва ГІОЦ/КМДА, у якій зазначено, що ОСОБА_2 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 04 грудня 2025 року (з урахуванням ухвали суду від 17 грудня 2025 року про виправлення описки) позов було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

12 грудня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду 17 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі та вирішено слухати справу в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 03 лютого 2026 року о 14:30 год.

Підготовче засідання призначене на 03 лютого 2026 року було відкладено за клопотанням представника відповідача на 05 березня 2026 року на 14:30 год.

06 лютого 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

05 березня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 05 березня 2026 року заяву про збільшення позовних вимог було залишено без руху. Підготовче засідання у справі було відкладено на 15 квітня 2026 року на 14:30 год.

10 березня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків заяви про збільшення позовних вимог, до якої були долучені докази сплати судового збору.

У підготовчому засіданні 15 квітня 2026 року судом було вирішено питання щодо прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог та надано можливість представнику відповідача подати до суду свої письмові заперечення щодо поданої заяви.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 22 травня 2026 року.

29 квітня 2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на заяву позивача про збільшення позовних вимог.

У судовому засіданні 22 травня 2026 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вказав, що позивач працювала на посаді менеджера у відповідача з 1985 року, звідки звільнилась за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком 12 серпня 2025 року. При звільненні їй не було виплачено одноразова матеріальна допомога в розмірі 11 середньомісячних заробітних плат, яка складається з 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, який вперше звільняється з роботи з у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів та 5 середньомісячних заробітних плат додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років. Підстави для виплати вказаних допомог визначені пунктом 2.2.9. Колективного договору. Крім того, не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки. При цьому, представник позивача вказав, що погоджується із позицією представника відповідача про те, що матеріальна допомога за 2022 рік не має бути виплачена позивачу, оскільки позивачка не перебувала у відпустці не менше 14 календарних днів. Також позивач погодився із запереченнями представника відповідача щодо розмірів посадового окладу за 2023 рік Вказав, що за 2025 рік позивачу було виплачено лише 30% матеріальної допомоги на оздоровлення, а тому їх вимога становить щодо стягнення 70% невиплаченої допомоги. Загалом просив стягнути з відповідача 11 середньомісячних заробітків у розмірі 608187,14 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 88321 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 серпня 2025 року по 18 лютого 2026 року у розмірі 331738,44 грн враховуючи заяву про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо заявлених позовних вимог, вказала, що дійсно умовами Колективного договору передбачено виплату позивачці, враховуючи її стаж роботи у відповідача та нагороди, 11 середньомісячних заробітків, проте у наказі АТ «Укрзалізниця» №2138/ос від 12.08.2025 про припинення трудового договору з позивачкою передбачена виплата ОСОБА_2 одноразової матеріальної допомоги відповідно до п. 2.2.9 Колективного договору у розмірі 11 середньомісячних заробітків після окремого рішення правління. Так, виплата матеріальної допомоги, передбаченої п. 2.2.9 Колективного договору наразі призупинена у зв`язку з негативними наслідками та обмеженнями воєнного стану. У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжено і який триває на даний час. Згідно ч. 1 ст. ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Зважаючи на економічну ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово-економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів, які були погоджені з галузевою профспілкою. У зв`язку з цим правлінням АТ «Укрзалізниця» за погодженням голови Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників, 14.03.2022 прийнято рішення «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), згідно якого: «1.1. На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступних заходів: «інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.» Матеріальна допомога відповідно до п. 2.2.9 Колективного договору є додатковою виплатою. Отже, згідно вказаного рішення правління така виплата була призупинена на період дії воєнного стану. Таким чином ОСОБА_2 зазначена матеріальна допомога не нараховувалась і правові підстави для її стягнення відсутні. Виплати, зазначені в наказі АТ «Укрзалізниця» №2138/ос від 12.08.2025 будуть здійснені після прийняття окремого рішення правління.

Стосовно матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки вказала, що згідно розрахункового листа по заробітній платі ОСОБА_2 за березень 2023 року, розмір її посадового окладу у березні 2023 року становив 30 620,00 грн, а не 36 500,00 грн як стверджує позивачка. Наказом АТ «Укрзалізниця» №310 від 15.03.2023 ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 12 календарних днів з 20.03.2023 по 31.03.2023 включно. Вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення, виплату якої провести після окремого рішення правління. Вказала, що виплата позивачці такої матеріальної допомоги була лише призупинена до окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», а не відмовлено у її виплаті, що вбачається з наказів АТ «Укрзалізниця» №310 від 15.03.2023 та №311 від 15.03.2023. Щодо матеріальної допомоги за 2025 рік зазначила, що згідно п. 1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т.) на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024: «1.1. зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. 1.2. визначено здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарних рік в межах одного облікового періоду відпустки». Наказом АТ «Укрзалізниця» №2829 від 02.06.2025 ОСОБА_2 надано відпустку 19 календарних днів з 16.06.2025 по 04.07.2025 включно. Вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до рішення правління від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т.), тобто в розмірі 30 % посадового окладу. Виплата позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу, що складає 10950,00 грн підтверджується розрахунком заробітної плати за червень 2025 року, платіжною відомістю №575 від 19.06.2025 та платіжною інструкцією №366715 від 20.06.2025. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вказала, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки станом на дату звільнення позивача, одноразова матеріальна допомога залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті та матеріальна допомога на оздоровлення позивачці не належала, оскільки належність таких виплат прямо пов`язана із прийняттям правлінням АТ «Укрзалізниця» окремого рішення щодо проведення таких виплат. Серед іншого просила врахувати практику Верховного Суду щодо необхідності врахування критеріїв співмірності такого середнього заробітку, який є компенсаційною виплатою, та його зменшення при відповідних обставинах.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, доходить наступного висновку.

Стосовно вимоги про стягнення 11 середньомісячних заробітків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді менеджера Акціонерного товариства «Українська залізниця» з 1985 року.

Відповідно до наказу від 12 серпня 2025 року № 2138/ос про припинення трудового договору була звільнена з 18 серпня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до вказаного наказу зазначено: "Виплатити матеріальну допомогу відповідно до пункту 2.2.9 Колективного договору у розмірі 11 середньомісячних заробітних плат, яка складається з 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, який вперше звільняється з роботи з у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів та 5 середньомісячних заробітних плат додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років. Виплату матеріальної допомоги провести після окремого рішення правління".

В Акціонерному товаристві «Українська залізниця» укладено Колективний договір, яким передбачено соціальні пільги, гарантії та виплати окремих видів матеріальної допомоги працівникам.

Так, в пункті 2.2.9. Колективного договору передбачена норма, що адміністрація (роботодавець) зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи, у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років -1 (один) середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років - 2 (два) середньомісячних заробітки; від 10 років - 3 (три) середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати додатково матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах: при стажі роботи в галузі для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків. Дія цього пункту також: розповсюджується на працівників, які звільнені з апарату у зв`язку зі змінами структури управління, скорочення чисельності (стаття 40, пункт 1 КЗпП) за півтора року до досягнення пенсійного віку, при цьому виплату матеріальної допомоги працівникам, які звільнені за статтею 40 пункт 1 КЗпП, провадити з урахуванням вихідної допомоги. Працівникам, нагородженим за час роботи на залізничному транспорті знаком «Почесному залізничнику» «Залізнична слава» трьох ступенів, тощо розмір зазначеної допомоги збільшується у 2 рази.

В пункті 2.2.10. Колективного договору передбачена норма, що адміністрація (роботодавець) зобов`язується надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

З копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року, вбачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

Відповідно до частини 2 статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно із статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат ( доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору розповсюджуються на усіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця і працівника.

Частиною другою статті 97 КЗпП України установлені форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, що встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними ) угодами.

За ч.1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Поряд з цим, з копії витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано: «….. додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики».

Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, зокрема 11 середньомісячних заробітків, передбачені пунктами п.п.2.2.9 Колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22.

В той же час, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.

Суд вважає, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється.

Вищевикладені обставини спростовують доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо передчасності заявлених позивачем вимог.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення на її користь з відповідача 11 середньомісячних заробітних плат, яка складається з 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, який вперше звільняється з роботи з у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, 3 середньомісячних заробітних плат як працівнику, нагородженому знаком «Залізнична слава» трьох ступенів та 5 середньомісячних заробітних плат додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі понад 35 років, про виплату яких зазначено й в наказі про припинення трудових відносин із позивачкою від 12 серпня 2025 року, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до довідки про заробітну плату від 7 жовтня 2025 року № 635 середньомісячний заробіток позивача складає 55289,74 грн (а.с. 16).

Відповідачем не оскаржувались розмірі та суми вказаних виплат, визначені позивачем, а отже вимога позивача у розмірі 608187,14 грн (55289,74 грн*11 = 608187,14 грн) підлягає до задоволення.

Стосовно вимоги про стягнення матеріальної допомоги за оздоровлення:

за 2022 рік.

Як зазначено у судовому засіданні 22 травня 2026 року представником позивача, вони погоджуються із позицією відповідача у справі, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік не підлягає до стягнення з відповідача, оскільки позивачка не перебувала у цей період у відпустці тривалістю не менше 14 календарних днів, відповідний наказ із зазначенням про виплату матеріальної допомоги їй на оздоровлення не видавався відповідачем. Поряд з цим, оскільки, представником позивача не подавалась суду заява про відмову від позовних вимог чи про зменшення позовних вимог в цій частині, судом відмовляється позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

за 2023-2024 роки.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за вказані роки у розмірі 73000 грн (36500 грн +36500 грн).

Судом встановлено, що 9 березня 2023 року ОСОБА_2 була подана заява про надання щорічної відпустки з 20 березня 2023 року на 19 календарних днів та матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 310 від 15 березня 2023 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 12 календарних днів з 20 березня 2023 року по 31 березня 2023 року включно. Вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення, виплату якої провести після окремого рішення правління.

Наказом АТ «Укрзалізниця» №311 від 15 березня 2023 року ОСОБА_2 надано відпустку на 7 календарних днів з 1 квітня 2023 року по 7 квітня 2023 року включно.

8 січня 2024 року ОСОБА_2 була подана заява про надання щорічної відпустки з 22 січня 2024 року на 14 календарних днів та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом АТ «Укрзалізниця» №72 від 12 січня 2024 року ОСОБА_2 надано щорічну відпустку 14 календарних днів з 22 січня 2024 року по 4 лютого 2024 року включно. Вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення, виплату якої провести після окремого рішення правління.

Згідно розрахункового листа по заробітній платі ОСОБА_2 за березень 2023 року, розмір її посадового окладу у березні 2023 року становив 30 620,00 грн, а не 36 500,00 грн як зазначає позивачка.

Згідно розрахункового листа по заробітній платі ОСОБА_2 за січень 2024 року, розмір її посадового окладу у січні 2024 року становив 32 151,00 грн, а не 36 500,00 грн як зазначає позивачка.

У судовому засіданні представник позивача погодився із розрахунком представника відповідача у цій частині.

Отже, оскільки суд дійшов висновку про те, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється, заявлені позивачем вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки підлягають до часткового задоволення у загальному розмірі - 62771 грн (30620 грн +32151 грн).

за 2025 рік.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжено і який триває на даний час.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній з 24.03.2022 по 13.09.2025), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно п. 1 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 (протокол №Ц-82/39 Ком.т.) на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024: 1.1. Зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій, їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. 1.2. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарних рік в межах одного облікового періоду відпустки».

30 травня 2025 року ОСОБА_2 було подано заяву про надання щорічної відпустки на 19 календарних днів з 16 червня 2025 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.

Наказом АТ «Укрзалізниця» № 2829 від 2 червня 2025 року ОСОБА_2 надано відпустку 19 календарних днів з 16 червня 2025 року по 4 липня 2025 року включно. Вирішено надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до рішення правління від 27 червня 2024 року (протокол №Ц-82/39 Ком.т.), тобто в розмірі 30 % посадового окладу.

Виплата позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу, що складає 10950 грн підтверджується розрахунком заробітної плати за червень 2025 року, платіжною відомістю №575 від 19.06.2025 та платіжною інструкцією №366715 від 20.06.2025.

В той же час, оскільки суд дійшов висновку про те, що зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється, вимоги позивача про стягнення з відповідача 70% матеріальної допомоги на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 25550 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, загалом з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 та 2025 роки у розмірі 88321 грн.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Звертаючись до суду із такою вимогою позивачка зазначає, що оскільки при звільненні їй не було виплачено всі необхідні до виплати суми, вона має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За розрахунком позивача така сума становить 331738 грн грн, яка розрахована за період з 19 серпня 2025 року по 18 лютого 2026 року за 132 робочі дні затримки, виходячи з того, що середній заробіток позивача складає 2513,17 грн.

Представник відповідача, заперечуючи проти заявленої вимоги, вказав, що з повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні вбачається, що при звільненні ОСОБА_2 було виплачено 133 103,69 грн. У день звільнення позивачу не було виплачено одноразову матеріальну допомогу згідно п. 2.2.9 Колективного договору у розмірі 608 187,14 грн, оскільки така виплата була призупинена та буде виплачена в майбутньому за окремим рішенням правління. Також у день звільнення позивачу не була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 та 2024 у загальному розмірі 62 771,00 грн, оскільки така виплата була призупинена та буде виплачена в майбутньому за окремим рішенням правління. Серед іншого представник відповідача зазначив, що розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 2300 грн, а отже сума до стягнення має становити 303600 грн.

Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .

Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем позивачу при звільнені не було виплачено 11 середньомісячних заробітних плат у загальному розмірі 608187,14 грн та матеріальна допомога на оздоровлення у загальному розмірі 88321 грн, тобто у загальному розмірі позивачці при звільненні не було доплачено коштів на суму 696508,14 грн.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 2300,89 грн, відповідно до довідки від 28 січня 2026 року № 153, яка долучена відповідачем до відзиву та не заперечувалась і не спростовувалась позивачем (а.с. 114).

Отже у період часу з 19 серпня 2025 року по 18 лютого 2026 року нараховується 132 робочих днів, за які і підлягає стягненню середній заробіток з відповідача. Тобто 2300,89*132 робочих днів = 303717,48 грн.

При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови). Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови). Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Розраховуючи розмір середнього заробітку за весь час затримки при звільненні суд виходить з розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором; періодом затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інших обставин справи, встановлених судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах (роботодавець до винесення рішення так і не визнав та не виплатив зазначеної вище матеріальної допомоги та 11 середньомісячних заробітків), співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та доходить висновку з урахуванням описаних обставин та принципу розумності, співмірності, справедливості, визначити розмір зазначеної компенсації у сумі 69650, 81 грн, що становить 10% від суми, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду вказаної справи.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку не погіршує становище працівника. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними належними, допустимими та достатніми доказами у справі, тому вони підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача на користь позивача: одноразової матеріальної допомоги у розмірі 11 середньомісячних заробітків у розмірі 608187,14 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024 та 70% за 2025 роки у розмірі 88321 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69650, 81 грн.

Оскільки при зверненні до суду із вимогою про стягнення одноразової матеріальної допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 6965,08 грн.

Крім того, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, враховуючи, що судом частково задоволена позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 696,51 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 11 середньомісячних заробітків та матеріальну допомогу на оздоровлення у загальному розмірі 696508,14 грн (без урахування обов`язкових податків та зборів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 69650, 81 грн (без урахування обов`язкових податків та зборів) та судовий збір у розмірі 696,51 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір за подання позову до суду у розмірі 6965,08 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Дарницький районний суд міста Києва.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5, ЄДРПОУ 40075815.

Суддя К.В. Шаповалова