Ухвала суду № 137095319, 03.06.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/5041/26

Провадження №1-кс/175/1195/26

Ухвала

Іменем України

03 червня 2026 року с-ще. Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участі:

представника заявника ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_3 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 звернулась до суду із клопотанням про скасування арешту майна, накладеного відповідно до ухвали слідчого суді від 31.03.2026 року в рамках кримінального провадження №42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України, а саме скасувати арешт на: транспортний засіб Lexus NX300H, з державним номерним знаком НОМЕР_1 .

В обґрунтування свого клопотання заявник зазначає про те, що Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду Дніпропетровського

області від 31.03.2026 року в рамках кримінального провадження №42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України було накладено арешт на вище вказане майно.

Просить скасувати арешт на вказане майно, оскільки вважає, що усі слідчі дії із ним виконанні та підстави для продовження існування арешту відсутні.

Представник заявника у судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання.

Дослідивши клопотання, наданні до нього матеріали, вислухавши позиції прокурора та представника заявника, суд встановив наступне.

У провадженні Слідчого відділу Відділу поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України.

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 року (справа № 175/5041/26,провадження №1-кс/175/680/26) було накладено арешт на майно яке на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , а саме автомобіль Lexus NX 300H, з державним номерним знаком НОМЕР_1 .

Згідно змісту абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Зазначений автомобіль є об`єктом права приватної власності був придбаний ОСОБА_5 . У 2014 році, що взагалі не може співпадати з намаганням приховати майно та меті уникнення можливої конфіскації чи перешкоджання кримінальному провадженню.

ОСОБА_5 не є підозрюваною або обвинуваченою у будь якому кримінальному провадженні, а отже обмеження її фактичного користування власним автомобілем а також обмеження права власності є недопустимим.

Даним арештом майна було обмежено право власності особи, яка не має жодного процесуального статусу у вказаному кримінальному провадженні. ОСОБА_5 є власником зазначеного транспортного засобу і використовує автомобіль виключно у законних цілях. Таким чином, ОСОБА_5 фактично позбавлена права розпоряджатися власними автомобілем.

Згідно із п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.

В п. 1 с. 1 ст. 174 КПК України вказано, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна з метою збереження речових доказів слідчий суддя, зокрема, повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Зазначені положення кримінального процесуального закону також узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, у відповідності до якої володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антрішпроти Франції» 22.09.1994 р. та у справі «Кушоглу проти Болгарії» 10.05.2007 р.). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» 23.09.1982р.). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» 21.02.1986 р.). У п. 49 Рішення ЄС від 22.11.2007 р. у справі «Україна-Тюмень» проти України», суд вказав, що найважливіша вимога статті 1 Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом» (subject tothe conditions provided for by law), а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів».

У п. 55 надано тлумачення «пропорційності втручання» в право на мирне володіння майном та зазначив, що таке втручання повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» (fair balance) між вимогами загального інтересу суспільства та захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

ОСОБА_6 від 06.11.2008 р. у справі «Ісмаїлов проти росії», будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним»: друге речення § 1 передбачає, що позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи стає значимим, якщо встановлено, що під час втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Разом із цим, ст. 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Вказане майно не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди та не містить жодних відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Так, відповідно до ч.2 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Відповідно до ст. 174 КПК України, якою регламентовано порядок скасування арешту майна, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Враховуючи вищевказані обставини справи та приймаючи до уваги норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, про доцільність скасування арешту майна вжитого на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170-174 КПК України, слідчий суддя,

ухвалив:

Клопотання ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_3 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні №42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України задовольнити.

Скасувати накладений арешт на транспортний засіб Lexus NX 300H, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , на який було накладено арешт Ухвалою слідчого судді від 31 березня 2026 року, у кримінальному провадженні №42025042150000109 від 21.11.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.311 КК України.

Зобов`язати відповідальних осіб, на зберіганні яких знаходиться вищевказане майно, негайно повернути вказане майно за належністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1