Рішення № 137094522, 02.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №591/555/26

2/760/13359/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сердюк Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

До Солом`янського районного суду міста Києва Зарічним районним судом м. Суми передана на розгляд за підсудністю позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.02.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №03.02.2024-100001736, відповідно до якого позивач надав відповідачці грошові кошти у сумі 4500,00 грн. зі сплатою відсотків в розмірі 2 % за 1 день користування кредитом. Строк, на який надається кредит - 42 дні з дати його надання. Дата повернення кредиту - 15.03.2024 року. Відповідачка зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 8910,00 грн., що складається з: тіла кредиту - 4500,00 грн; процентів - 4410,00 грн. Позивач просить суд стягнути з відповідачки вказану заборгованість.

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2026 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» прийнято до провадження Солом`янського районного суду міста Києва та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказаною вище ухвалою відповідачці встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Ухвала про відкриття провадження у справі направлялася відповідачці за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання. Відповідачка своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

03.02.2024 року між сторонами укладено електронний кредитний договір № 03.02.2024-100001736, який підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору відповідачці надано кредит у розмірі 4500,00 грн., шляхом перерахування коштів на її банківський рахунок.

На підтвердження видачі відповідачці кредиту за кредитним договором № 03.02.2024-100001736 від 03.02.2024 року позивачем надано квитанцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів через систему платежів LiqPay, в якій зазначено, зокрема: сума операції - 4500,00 грн.; дата та час операції - 2024.02.03 13:44; призначення платіжної операції - Видача за договором №03.02.2024-100001736; платник: назва - Швидкий кредит, сайт sgroshi.com.ua; отримувач: номер платіжного інструменту - НОМЕР_2.

Згідно з довідкою - розрахунком, станом на день подачі позову заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №03.02.2024-100001736 від 03.02.2024 року становить 8910,00 грн., що складається з: основного боргу - 4500,00 грн.; процентів - 4410,00 грн.

IV. Норми права, які застосував суд.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII).

Пунктом 5 часини 1 статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII).

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідно до статті 12 Закону № 675-VIII якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтями 1054, 1055 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Статті 526, 527, 530 ЦК України передбачають, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений термін.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядок, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

V. Мотивована оцінка і висновки суду.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 03.02.2024 року між сторонами укладено електронний кредитний договір (оферта) № 03.02.2024-100001736, згідно з яким відповідачці був наданий кредит в сумі 4500,00 грн.

До позовної заяви представником позивача долучено довідку - розрахунок заборгованості за договором № 03.02.2024-100001736 від 03.02.2024 року, згідно з яким станом на день подачі позову заборгованість відповідачки становить 8910,00 грн., що складається з: основного боргу - 4500,00 грн.; процентів - 4410,00 грн.

Дослідивши надану позивачем довідку-розрахунок заборгованості, суд зазначає, що така довідка містить лише кінцеві цифри заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією, проте в ній повністю відсутня помісячна деталізація нарахувань. Суд зазначає, що розрахунок заборгованості повинен бути чітким та зрозумілим як для суду, так і для сторін процесу. Сама по собі довідка із зазначенням лише остаточної суми, без відображення первинних бухгалтерських даних та дат виникнення кожної складової боргу, не може вважатися належним та достатнім доказом. Отже, відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідачки перед позивачем, зазначений в розрахунку, є правильним.

Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 року у справі № 381/1647/21 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Водночас, позивачем не було надано суду належного та деталізованого розрахунку заборгованості із помісячним відображенням нарахованих сум та проведених платежів, виписка по рахунку відповідачки суду також не надана, клопотання про витребування доказів у справі не заявлено. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості за Кредитним договором № 03.02.2024-100001736 від 03.02.2024 року.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 14.09.2021 року у справі №910/14452/20, від 12 червня 2024 року у справі № 487/863/22, ).

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги вищевикладене, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 03.02.2024-100001736 від 03.02.2024 року в сумі 8910,00 грн., оскільки така вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, а відтак в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 205, 207, 627, 628, 634, 639, 1054 ЦК України, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 133-142, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 02.06.2026.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі "Електронний суд".

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце фактичного проживання ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуюча суддя Н.В. Сердюк