Рішення № 137091727, 26.05.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/7637/25

Провадження № 2/638/1407/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку загального провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просить визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 05 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між Позивачкою та ОСОБА_2 (далі Відповідач), про що було зроблено відповідний актовий запис №2496. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у колишнього подружжя народилась спільна дочка - ОСОБА_3 . Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зроблено відповідний актовий запис про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 979, та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 . Але у зв`язку з неможливістю збереження родини 19 травня 2014 року рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова (суддя Курганнікова О.А., справа № 641/3137/14-ц) даний шлюб було розірвано. З 2014 року та по теперішній час Позивачка мешкає окремо від Відповідача та разом із їх спільною дитиною - ОСОБА_3 . Тривалий час ОСОБА_1 та її дочка проживали та й зараз зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_4 в ОСОБА_1 народилась друга дитина - ОСОБА_4 . Через необхідність значного поліпшення умов побуту дітей тепер фактичним місцем проживання матері та двох її дочок є новий приватний будинок за адресою АДРЕСА_1 . Усі обов`язки по виханню та утриманню спільної з Відповідачем дочки - ОСОБА_5 , виконувались та виконуються тільки матір`ю. На час подання даної позовної заяви відсутні будь які перешкоди чи обставини, які б перешкоджали матері належним чином виконувати свої обов`язки відносно дочки (витяг з інформаційно-аналітичної системи «облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», а також відповідь на адвокатський запит щодо притягнення до адміністративної відповідальності додаються). Батько дитини - ОСОБА_2 , аліменти не сплачує. Фінансової та будь-якої іншої участі в утриманні та/або вихованні дитини не приймає. Весь час окремого проживання, позивачем не було перешкоджань у спілкуванні між Відповідачем ОСОБА_2 та спільною дочкою. За постійним місцем проживанням мною створені усі умови, які необхідні для безпечного та комфортного побуту дитини, її розвитку та відпочинку. Також однією із обставин, які роблять звернення до суду невідворотним і вимушеним, є необхідність реєстрації місця проживання матері та малолітньої ОСОБА_3 , а також молодшої дочки - ОСОБА_4 , за адресою їх фактичного мешкання: АДРЕСА_1 . Щоб зареєструвати молодшу та/або старшу дочку потрібно щоб за цією адресою була зареєстрована мати, а також за відсутності участі Відповідача в житті його дитини та спілкування зі спільною дочкою та/або зі мною є неможливим без відповідного рішення суду. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. Місце проживання дитини цього віку визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Отже, дитина у віці від десяти до чотирнадцяти років має право висловлювати свою думку щодо визначення її місця проживання. Але в даному випадку думка дитини не має для батьків вирішального значення. Частина 3 ст. 29 ЦК України надає дитині право у разі спору звернутися до органу опіки та піклування або до суду, які мають визначити місце проживання дитини. І в даному випадку, як батьки, так і орган опіки та піклування і суд мають керуватися інтересами перш за все дитини. Таким чином, звернення до суду з питання визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , крім іншого, має на меті визнання та встановлення факту проживання даної дитини з її матір`ю для реєстрації місця проживання дочки за фактичною адресою її мешкання з матір`ю. Рішення суду значно спростить для матері з формальної та документальної точки зору, процеси піклування, утримання та виховання дочки, які вона здійснює самостійно. Як складова досягнення такої мети є, в тому числі, реєстрація місця проживання дитина за адресою проживання матері, що спростить за зробить ефективнішим виконання батьківських обов`язків. А дитина, таким чином, зможе реалізувати своє право на визначення місця проживання та його реєстрацію.

Ухвалою суду від 29.04.2025 року відкрито загальне позовне провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті.

02.03.2026 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи, в яких просили справу розглянути за її відсутності, не заперечували проти задоволення позовних вимог.

В судове засідання позивач та її представник не з`явились, від представника надійшла заява, в якій позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позові, просили задовольнити.

Відповідач в судове засідання неодноразово не з`являвся, повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомилв.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності за наявними матеріалами справи.

Суд, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, не суперечать законодавству та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено, що 05 грудня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між Позивачкою та ОСОБА_2 (далі Відповідач), про що було зроблено відповідний актовий запис №2496.

Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у колишнього подружжя народилась спільна дочка - ОСОБА_3 . Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було зроблено відповідний актовий запис про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 979, та видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 .

19 травня 2014 року рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова (суддя Курганнікова О.А., справа № 641/3137/14-ц) даний шлюб було розірвано.

З 2014 року та по теперішній час Позивачка мешкає окремо від Відповідача та разом із їх спільною дитиною - ОСОБА_3 . Тривалий час ОСОБА_1 та її дочка проживали та й зараз зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 в ОСОБА_1 народилась друга дитина - ОСОБА_4 . Через необхідність значного поліпшення умов побуту дітей тепер фактичним місцем проживання матері та двох її дочок є новий приватний будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Усі обов`язки по виханню та утриманню спільної з Відповідачем дочки - ОСОБА_5 , виконувались та виконуються тільки матір`ю. На час подання даної позовної заяви відсутні будь які перешкоди чи обставини, які б перешкоджали матері належним чином виконувати свої обов`язки відносно дочки (витяг з інформаційно-аналітичної системи «облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», а також відповідь на адвокатський запит щодо притягнення до адміністративної відповідальності додаються).

Батько дитини - ОСОБА_2 , аліменти не сплачує. Фінансової та будь-якої іншої участі в утриманні та/або вихованні дитини не приймає. На підтвердження даних обставин представником позивача надано до суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження №77667217 від 03.04.2025 року відносно ОСОБА_2 та довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів

Представником третьої особи Департаменту служб у справах дітей ХМР було надано висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого, діючи як представник органу опіки та піклування, Департамент служб у справах дітей ХМР вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Оцінюючи наданий висновок, суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування носить суто рекомендаційний характер і підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини разом з одним із батьків.

За заявою позивача спеціалістами служби у справах дітей по Слобідському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради проведено обстеження умов проживання за адресою в`їзд АДРЕСА_1 де фактично проживає малолітня ОСОБА_3 , а також мати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яка є другою дитиною позивачки.

Згідно акту обстеження умов проживання від 10.10.2025 року умови проживання у будинку добрі. Будинок складається з одного поверху та 4 кімнат. На даний час будинок укомплектовується необхідними меблями та побутовими приладами.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди стосовно того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, і особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 11 листопада 1959р., зокрема у принципі 6, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно ч.2 ст.161 СК України, орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 піклується за дитиною, створює належні умови для її розвитку та виховання. Позивач має постійну роботу, власне житло, на диспансерному обліку не перебуває, що підтверджується довідкою з КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер».

При цьому, судом не встановлено виняткових обставин у розумінні положень ч.2 ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання малолітньої доньки разом із матір`ю.

Згідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-ХІІ від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке зазначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коди батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідачем в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог подано до суду клопотання про призначення у справі судово-психологічної експертизи, однак в подальшому не забезпечено її виконання.

Враховуючи вищевикладене, стан здоров`я дитини, приймаючи до уваги, що позивач піклується за дитиною, доглядає за її станом здоров`я, а також ті факти, що перш за все враховують інтереси дитини, суд вважає, що позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини разом з позивачем обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд наголошує, що проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю не позбавить батька права брати участь у вихованні дитини, її утриманні, а також можливості вільно спілкуватись з нею.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку надала належні, і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 141, 160, 161 Сімейного Кодексу України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 9 Конвенції про права дитини, принципу 6 Декларації прав дитини, керуючись ст.ст.3-5, 11-13, 76- 82, 83, 89, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини задовольнити.

Визначити місцем проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складений 03.06.2026 року.

Головуючий суддя: