Ухвала суду № 137089461, 03.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/9996/26

Провадження № 2/369/13027/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Лапченко О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Невідомча Служба Безпеки «Кобра» про відшкодування майнової шкоди, -

встановила:

позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової шкоди, заподіяної його транспортному засобу Mercedes-Benz V250 24 листопада 2025 року в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у якій брав участь транспортний засіб Volkswagen Jetta, державний номер НОМЕР_1 , що належав відповідачу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

Позивач зазначає, що підсудність визначається на підставі частини шостої статті 28 ЦПК України (альтернативна підсудність, місце заподіяння шкоди с. Крюківщина Бучанського району Київської області).

Між тим, щодо цього суд вказує таке.

Так, підсудність є сукупністю цивільних процесуальних норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції.

Територіальною називається підсудність справи суду залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. З її допомогою розмежовується компетенція однорідних судів (однієї ланки судової системи). Як правило, територіальна підсудність підрозділяється на загальну, за вибором позивача, договірну, виключну і підсудність пов`язаних справ.

Так, цивільне процесуальне законодавство виділяє кілька видів просторової підсудності, у залежності від місця знаходження сторін, характеру спірних правовідносин, угоди сторін, наявності зв`язку між справами. До них відносяться: загальна територіальна підсудність, альтернативна підсудність та виключна підсудність.

Загальна підсудність визначає компетенцію суду по розгляду справи залежно від знаходження відповідача. Коли ним є громадянин, то позови пред`являються до суду за місцем його проживання, його постійної осілості. Позови до підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності пред`являються за місцем знаходження їх органу управління. Правила загальної підсудності поширюють свою дію на всі справи позовного провадження, за винятком тих, для яких ЦПК встановлює інший вид підсудності.

Статтею 28 ЦПК України передбачено, що підсудність справ за вибором позивача, встановлює правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.

Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян. Специфіка цього виду підсудності полягає в тому, що в залежності від характеру матеріальних правовідносин та предмету спору, особистих обставин (стан здоров`я, малолітні діти тощо) позивач може обирати серед двох, трьох чи більшої кількості судів, які будуть компетентними розглянути таку справу.

Виключна підсудність встановлює, що пред`явлення позовів у деяких справах можливе тільки у точно визначеному законом суді. Вона передбачена до незначної частини позовів, виключаючи можливість застосування до них інших видів територіальної підсудності, тому і названа виключною підсудністю.

Окремо суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 378 ЦПК України, відповідно до якого, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Принцип законного судді нерозривно пов`язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд не тільки вправі, а й зобов`язаний ухилитися від розв`язання справ, йому не підсудних.

Таким чином, з урахуванням наведених відомостей, позивач при зверненні до суду керувався правилами альтернативної підсудності та подав позов за місцем завдання шкоди.

Водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що місцем заподіяння шкоди є саме с. Крюківщина. Матеріали справи не містять документів, які підтверджують факт або місце настання дорожньо-транспортної пригоди, що унеможливлює застосування правил альтернативної підсудності.

Згідно з ч. 6 ст. 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди, що є правилом альтернативної підсудності.

Водночас відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства питання підсудності підлягає перевірці судом на стадії відкриття провадження у справі. Саме на цій стадії суд зобов`язаний встановити, чи належить справа до територіальної юрисдикції даного суду, зокрема шляхом аналізу обставин, на які посилається позивач для обґрунтування підсудності.

При цьому суд на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не здійснює повної оцінки доказів по суті спору, однак має право і обов`язок перевірити ті докази та обставини, які мають значення виключно для визначення юрисдикції та територіальної підсудності справи.

Тобто межі дослідження доказів на цій стадії обмежуються виключно питанням процесуальної допустимості розгляду справи цим судом.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи застосування альтернативної підсудності за ч. 6 ст. 28 ЦПК України, посилається на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася на території с. Крюківщина Бучанського району Київської області.

Разом із тим, на підтвердження зазначених обставин позивачем не подано жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про місце настання дорожньо-транспортної пригоди та дозволяли суду на стадії відкриття провадження дійти висновку про наявність підстав для застосування правил альтернативної підсудності.

Суд зазначає, що саме позивач, обираючи альтернативну підсудність, повинен надати такі первинні та очевидні докази, які дозволяють без дослідження суті спору встановити зв`язок між заявленими вимогами та територією, на яку він посилається. За відсутності таких даних у суду відсутні процесуальні підстави вважати, що справа підсудна даному суду за правилами ч.6 ст. 28 ЦПК України.

Таким чином, заявлені позивачем підстави альтернативної підсудності є недоведеними на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

За таких обставин справа підлягає розгляду за загальними правилами територіальної підсудності відповідно до статті 27 ЦПК України за місцезнаходженням відповідача.

Згідно відповіді № 2828820 від 02.06.2026, отриманої з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Приватного підприємства «Невідомча Служба Безпеки «Кобра» (код ЄДРПОУ 35909595) є: Україна, 03115, місто Київ, Святошинський район, площа Святошинська, будинок 1, квартира 255.

Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Згідно ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 32 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Частиною 3 ст. 31 ЦПК України зазначено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Оскільки місце реєстрації відповідача знаходиться за межами територіальної юрисдикції Києво-Святошинського районного суду Київської області, позовну заяву у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України слід передати на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

На підставі викладеного, керуючись ст. 27, 30, 31, 187 ЦПК України, суддя

постановив:

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Невідомча Служба Безпеки «Кобра» про відшкодування майнової шкоди передати на розгляд за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Передача справи на розгляд іншого суду здійснюється не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Суддя - Лапченко О.М.