Рішення № 137087872, 01.06.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/4331/26

2/295/3100/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі головуючого судді Перекупки І.Г., при секретарі судового засідання Конончук Ю.О., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради про визначення місця проживання дітей,-

В С Т А Н О В И В:

12.03.2026 позивач подала до Богунського районного суду м. Житомира позовну заяву, в якій просить: визначити місце проживання трьох неповнолітніх дітей з матір`ю; судові витрати стягнути з відповідача. В обґрунтування позову зазначила, що спільне життя сторін не склалося через відсутність взаєморозуміння та розбіжності у поглядах на сімейне життя. Позивачем подано до Богунського районного суду м. Житомира позов про розірвання шлюбу. У шлюбі народилися троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час шлюбу відповідач неодноразово вчиняв щодо позивача психологічне та фізичне домашнє насильство, зокрема ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою. 31.01.2026 щодо відповідача було винесено терміновий заборонний припис строком на 10 діб та складено протокол про адміністративне правопорушення, який передано до суду для розгляду у справі № 295/1935/26. Зазначені дії були вчинені у присутності неповнолітніх дітей сторін - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується відповідними протоколами про адміністративні правопорушення. Такі обставини свідчать про негативний вплив поведінки відповідача на психоемоційний стан дітей. Позивач належним чином забезпечує виховання, догляд та розвиток дітей, створює для них належні умови проживання та підтримує з ними тісний емоційний зв`язок. На даний час основний тягар піклування про дітей покладений саме на позивача. З огляду на викладене, визначення місця проживання дітей разом із позивачем найбільше відповідатиме їхнім найкращим інтересам. При цьому проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого з батьків права на спілкування з дітьми та участь у їх вихованні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2026 цивільну справу передано для розгляду головуючому судді Перекупці І.Г.

25.03.2026 на виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України на адресу суду надійшла інформація про зареєстроване місце проживання відповідача.

Ухвалою суду від 30.03.2026 позовну заяву прийнято до провадження, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Представник позивача в підготовче судове засідання не з`явився, 01.06.2026 подав до суду заяву про приєднання до матеріалів справи документів.

Відповідач в підготовче судове засідання не з`явився, 01.06.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав і просив задовольнити.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради - Баб`як М.М. в підготовче судове засідання не з`явився, 01.06.2026 подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав і просив задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши викладені обставини наявними доказами, суд приходить до наступного.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.

При вирішенні таких спорів судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - і якщо це не порушуватиме права та інтереси дитини - підлягають врахуванню інтереси батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2016 року у справі «N.TS. та інші проти Грузії» зазначено, що обов`язок національних органів влади вживати заходів для полегшення возз`єднання, проте не є абсолютним. Возз`єднання одного з батьків з дитиною, яка деякий час прожила з іншими особами, може бути неможливо реалізувати негайно і може знадобитися проведення підготовчих заходів для цього. Характер та обсяг такої підготовки залежатимуть від обставин кожного випадку, але розуміння та співпраця всіх зацікавлених сторін завжди буде важливим компонентом. Хоча національні органи влади повинні зробити все можливе для сприяння такому співробітництву, будь-яке зобов`язання щодо застосування примусу в цій сфері має бути обмеженим, оскільки інтереси, а також права і свободи всіх зацікавлених осіб повинні бути враховані, а особливо найкращі інтереси дитини та її права. Якщо контакти з батьками можуть загрожувати цим інтересам або втручатися в ці права, національні органи влади повинні дотримуватись справедливого балансу між ними (див. посилання Hokkanen, § 58). Найкращі інтереси дитини повинні бути першочерговими і, залежно від їхньої природи та серйозності, можуть перевищувати права їхніх батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

21.11.2014 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 був укладений шлюб.

У шлюбі народилась дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 .

У шлюбі народилась дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

У шлюбі народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

31.01.2026 щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , складено протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до змісту якого останній, перебуваючи за місцем свого проживання вчинив відносно дружини домашнє насильство психологічного характеру.

31.01.2026 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 511006 строком на 10 діб.

Листом Житомирського міського центру соціальних служб міської ради № 343/01-25 від 25.02.2026 повідомлено, що ОСОБА_1 взято під соціальний супровід та поставлено на облік сімей/осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах. Підставою для взяття на облік зазначено вчинення щодо неї домашнього насильства психологічного характеру з боку чоловіка ОСОБА_2 . У зазначеному листі також вказано, що з метою захисту прав та інтересів постраждалої особи Житомирським міським центром соціальних служб організовано надання комплексу соціальних послуг у межах повноважень Центру.

Листом Служби (управління) у справах дітей Житомирської міської ради від 26.03.2026 № 131/2/839 повідомлено про результати розгляду заяви заявниці від 27.02.2026. За результатами відвідування та проведеної перевірки Службою встановлено, що факт вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з боку їхнього батька ОСОБА_2 підтвердився. У зв`язку з установленими обставинами малолітніх дітей взято на облік у Службі у справах дітей як таких, що зазнали психологічного насильства в сім`ї, що підтверджується наказами Служби від 06.03.2026 № 53-П, № 54-П та № 55-П.

Наказом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області від 02.03.2026 № 35-к «Про вихід на роботу ОСОБА_1 » підтверджується, що ОСОБА_1 достроково припинила відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та приступила до виконання посадових обов`язків головного спеціаліста відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства з 16.03.2026. Підставою для видання наказу стала особиста заява ОСОБА_1 від 27.02.2026 про дострокове припинення відпустки для догляду за дитиною та повернення до роботи.

Зі змісту характеристик дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вбачається, що лише матір - ОСОБА_1 та бабуся - ОСОБА_8 турбуються про дітей та беруть активну участь у їх вихованні, навчанні та розвитку.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 29.05.2026, в дітей є все необхідне, а саме речі першої необхідності, місце для сну та відпочинку, продукти харчування. В результаті бесіди було встановлено, що бабуся приймає участь у вихованні дітей, мама забезпечує всім необхідним своїх дітей та дбає про їх фізичний та психологічний стан.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із такого.

Згідно зі статтею 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин 2, 3 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства", статті 161СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин, відповідної сімейної ситуації в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Підсумовуючи викладене, враховуючи визнання відповідачем, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків. Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.

Суд наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку батьківської опіки щодо дитини, зокрема спільної батьківської опіки, про що неодноразово вказував Верховний Суд (зокрема, постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути суму судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 77-81, 89, 141, 258, 259, 280, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради про визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , судовий збір у розмірі 1 331, 20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, 4/2, ЄДРПОУ 25777327.

Суддя І.Г. Перекупка