Ухвала суду № 137086910, 02.06.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3212/23

Провадження № 1-кп/204/203/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі колегії суддів:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 22023040000000039, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 січня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_6 , захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинуваченої ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И Л А:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 заявила клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування свого клопотання пояснила, що наявність ризику переховуванні від суду обґрунтовується тим, що максимальна санкція ч. 2 ст. 111 КК України передбачає покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, таким чином обвинувачена усвідомлюючи тяжкість та реальність покарання, в разі застосування запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, може змінити місце фактичного мешкання, виїхавши за межі території України, на тимчасово окуповану територію України та переховуватися від суду. Також, обвинувачена є уродженкою м. Казань РФ. Під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , її син ОСОБА_9 повідомив, що цілком нормально, що в мобільному телефоні його матері містяться контакти з російськими номерами, оскільки вони їздять до своєї бабусі в м. Казань РФ і отже мають знайомих та родичів в РФ. Крім того, ОСОБА_5 інкримінується кримінальне правопорушення, вчинене під час дії воєнного стану України на користь держави-агресора. Вказані обставини є додатковими факторами вважати, що існує ризик виїзду обвинуваченої на тимчасово окуповану територію України та вподальшому на територію держави-агресора. Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 обвинувачується, обґрунтовується фактом того, що ОСОБА_5 інкримінується зв`язок з представником держави-агресора, як мінімум з 03 червня 2022 року по 07 вересня 2022 року та надання останньому допомоги у вденні підривної діяльності проти України. Лише викриття протиправної діяльності обвинуваченої працівниками УСБУ у Дніпропетровській області припинило передачу інформації, що має оборонне значення для України, до країни-агресор. Під час досудового розслідування не встановлено жодних ознак того, що така діяльність була припинена за ініціативи обвинуваченої, що могло б свідчити про відсутність вказаного ризику. У зв`язку із чим наявні обґрунтовані підстави вважати, що вона, знаходячись на свободі, може продовжити надання представникам спецслужб Російської Федерації інформації, що має оборонне значення для країни.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, оскільки воно не відрізняється від раніше заявлених. Щодо посилання прокурора у своєму клопотанні на те, що ОСОБА_5 має родичів в Російській Федерації, то у багатьох є родичі з Російської Федерації, цей ризик надуманий, його можливо застосовувати до необмеженого кола осіб. Ніяких даних про те, що хтось готується до втечі немає, тільки те, що його підзахисна є уродженкою Російської Федерації, то це не є обґрунтованим. Щодо того, що його підзахисна ще не була допитанв, то це не є підставою для продовження строку дії запобіжного заходу. Щодо цінності ОСОБА_5 для Російської Федерації, то стороною захисту неодноразово зазначалось про надуманість вказаного факту. Окрім цього, стороною захисту неодноразово зазначалось про поганий стан здоров`я обвинуваченої та наявність у неї сталих сімейних зв`язків, що у свою чергу сприяє застосуванню до його підзахисної більш м`якого запобіжного заходу, який не буде пов`язаним із триманням під вартою. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити його підзахисній запобіжний захід на такий, який не буде пов`язаний із триманням під вартою. Що ж стосується застави, то просив зменшити її розмір, оскільки та сума, яка визначена на даний час, є непомірною, як для обвинуваченої так і для її сім`ї.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 підтримала думку захисника ОСОБА_8 . Пояснила, що клопотання прокурора є нічим не обґрунтоване. Вагомих доказів того, що ризики, які були зазначені прокурором у клопотанні - існують, надано не було. Слід зазначити, що органом досудового розслідування телефон її підзахисної був вилучений неправомірним шляхом. Щодо посилання прокурора на наявність рідних у її підзахисної на території Російської Федерації, то ОСОБА_5 мала можливість виїхати на територію Російської Федерації ще з 2014 року, однак вона не виїхала, а залишилася в Україні. Вважала, що клопотання прокурора є необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Просила зменшити розмір застави.

Обвинувачена ОСОБА_5 підтримала думку своїх захисників. Пояснила, що розмір застави, який було визначено, є непомірним а ні для неї, а ні для її рідних, у зв`язку із чим просила зменшити розмір застави. Крім цього, просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Колегія суддів, дослідивши клопотання прокурора, вислухавши пояснення сторони захисту, дійшла наступних висновків.

Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких, зокрема, віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, колегія суддів керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей ч. 1 ст. 194 КПК України, відповідно до яких під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст.177 КПК України.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Строк перебування обвинуваченої ОСОБА_5 під вартою, який встановлений ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року, спливає 06 червня 2026 року. Закінчити розгляд кримінального провадження з постановленням судового рішення до вказаної дати неможливо з об`єктивних причин.

Частиною 6 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Так, у своєму клопотанні прокурор зазначає, що метою продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлено наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що зазначені ризики продовжують існувати, а інші, більш м`які запобіжні заходи не зможуть їм запобігти.

Колегія суддів приходить до висновку, що наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21 липня 2003 року), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_5 у провину ставиться вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до класифікації кримінальних правопорушень за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належить до категорії особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покаранням у вигляді позбавлення волі на 15 років або ж довічне позбавлення волі із конфіскацією майна.

Покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України виключає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а також можливості призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.

Враховуючи вказане, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченої ОСОБА_5 бути засудженою на тривалий строк з примусовим відчуженням усього належного їй майна.

Суд бере до уваги те, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.

Водночас, слід взяти до уваги, що у ОСОБА_5 відсутні обмеження щодо перетину державного кордону, а тому остання, у разі зміни стосовно неї запобіжного заходу, матиме можливість без перешкод перетнути державний кордон України, що у свою чергу створить перешкоду у розгляді вказаного кримінального провадження.

У обвинуваченої ОСОБА_5 є рідні, з якими остання підтримує тісні зв`язки та неодноразово відвідувала їх на території Російської Федерації, що у свою чергу є чинником, який значно підвищує ризик втечі останньої за кордон, з огляду на можливість створення умов для переховування на території країни агресора, а також уникнення екстрадиції, оскільки фактично Російська Федерація не співпрацює з Україною у сфері правової допомоги та видачі правопорушників.

Так, у своєму рішенні Європейського суду з прав людини у справі Shikuta v. Ukraine № 3885/04 від 10 грудня 2009 року, зазначив, що міжнародні зв`язки можуть розглядатися як обґрунтування ризику втечі, особливо у випадках, коли йдеться про країни без належного механізму екстрадиції.

Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв`язку із можливістю переховування обвинуваченої на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.

Той же факт, що обвинувачена є уродженкою Російської Федерації та має родичів на території Російської Федерації не є самостійною підставою, а має враховуватись у контексті змісту та обсягу пред`явленого обвинувачення, особи обвинуваченої та наявності військової агресії з боку Російської Федерації.

Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.

Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.

У своєму рішенні Letellier v. France №?12369/86, рішення від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю.

Окрім цього, ризик переховування від суду стосується не ухилення обвинуваченої від суду виключно за кордоном, а розповсюджується й на переховування в межах території України.

Ураховуючи, що вказане кримінальне провадження не є статистичним, що обумовлює можливість не прогнозованої зміни поведінки обвинуваченої, співставлення можливих негативних для обвинуваченої наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому, із можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим.

Вказані обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора щодо того, що тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується остання, та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинуваченої від суду.

Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства в цілому.

Слід також зазначити, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання осіб під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченою зазначених дій.

Таким чином, з урахуванням розуміння обвинуваченою можливих наслідків у разі можливого визнання її винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_5 може вдатися до дій в разі застосування до неї більш м`якого запобіжного заходу, які будуть направлені на виїзд за межі України шляхом виїзду до непідконтрольних територій України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.

Враховуючи викладене, на даний час ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України на даний час є актуальним.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Беручи до уваги особливо тяжкий характер інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_5 відповідно до обвинувального акту, кримінального правопорушення, а саме державної зради, вчиненої в умовах воєнного стану, та високого ступеню суспільної небезпеки таких дій, перебування в умовах збройного конфлікту України та Російської Федерації, залишаються наявними об`єктивні передумови для можливого продовження вчинення кримінального правопорушення або вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення, аналогічного характеру.

Із обвинувального акту вбачається, що у провину ОСОБА_5 ставиться спілкування із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації. На думку сторони обвинувачення, здійснюючи вказане спілкування, ОСОБА_5 , виконуючи завдання вищевказаного представника іноземної держави, надавала інформацію щодо будівництва та місця розташування діючих цехів щодо виготовлення комплексів оборонного призначення. Також, згідно обвинувачення, додатково здійснювала повідомлення про осіб, які задіяні в роботі щодо розробки вказаних комплексів та надання карт з позначками місць розташування військових Збройних Сил України та їх техніки.

Таке, можливе спілкування ОСОБА_5 із представником іноземної держави, а саме Російської Федерації, на переконання сторони обвинувачення, остання вела за допомогою мобільних застосунків мессенджерів «Viber» та «Telegram» на протязі з 03 червня 2022 року по 07 вересня 2022 року, що було фактично припинене виключно за допомогою правоохоронних органів.

Вказане може свідчити про здатність обвинуваченої ОСОБА_5 і можливу готовність до продовження злочинної діяльності у разі перебування на більш м`якому запобіжному заході, оскільки остання матиме вільний доступ до мобільних застосунків, соціальних мереж або ж мережі Інтернет.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці неодноразово підкреслював, що тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Крім цього, слід звернути увагу й на той факт, що на даний час в країні діє воєнний стан та існує нестабільність ситуації в регіоні, що у свою чергу може свідчити про наявність додаткових ризиків для вчинення нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, на даний час існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і вказане свідчить про те, що прокурором в судовому засіданні було доведено можливість продовження вчинення кримінального правопорушення.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченій на домашній арешт, колегія суддів зазначає наступне.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий, навіть із застосуванням заходів контролю, в умовах відсутності електричної енергії, постійного знеструмлення електричної мережі, системи постачання стільникового зв`язку, внаслідок постійного ракетного обстрілу систем енергопостачання з боку Російської Федерації, не зможе забезпечити виконання обвинуваченою процесуальних обов`язків та уникнення ризиків, які встановлені судом.

Враховуючи вказане, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту у цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Розмір застави відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, визначається в межах встановлених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ наголосив, що розмір застави має визначатися з урахуванням матеріального становища обвинуваченого. Якщо особа залишається під вартою через неспроможність внести визначену суму, це свідчить про те, що національні органи не забезпечили ефективну реалізацію права на свободу. Непомірна застава фактично стає продовженням арешту. Суд зобов`язаний проявляти «особливу ретельність» при визначенні суми, щоб право на звільнення під заставу не було ілюзорним.

Таким чином, оскільки визначений розмір застави, з огляду на строк її визначення попередніми ухвалами суду, є таким, що не був внесений обвинуваченою, колегія суддів, враховуючи ч.4 ст.182 КПК України, вважає можливим зменшити розмір застави, визначений ухвалою суду і зменшити обвинуваченій розмір застави, яка визначена, як альтернативний триманню під вартою запобіжний захід до 1400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із покладенням відповідних обов`язків в разі її внесення.

Тому, беручи до уваги ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання винною у вчиненні кримінального правопорушення, колегія суддів не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченої, тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт слід відмовити, а ОСОБА_5 належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів, із визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110,176-178, 183, 369, 371, 372, 376 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 31 липня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинуваченої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 1400 (одна тисяча чотириста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 4659200 (чотири мільйони шістсот п`ятдесят дев`ять тисяч двісті) гривень, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинувачену ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченої з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачена зобов`язана виконувати покладені на неї обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачена вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, - відмовити.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3