Рішення № 137085759, 03.06.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/1221/26

2/154/1313/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючої судді Кусік І.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Редько В.В.,

представника позивача Заматова Р.В.,

представника відповідача Котовича Б.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно триманих активів (грошових коштів),

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства «Кавасакі», в якому просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 26.06.2020 року по 28.07.2020 року ФГ «Кавасакі» на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 отримало від ТОВ «Плант Фармінг» кошти в загальному розмірі 100000 грн. з призначенням платежу «Сплата за розподіл чистого прибутку». Вказує, що ФГ "Кавасакі" ніколи не було учасником ТОВ «Плант Фармінг», а тому були відсутні правові підстави для ТОВ «Плант Фармінг» перераховувати кошти у розмірі 100000 грн, як розподіл чистого прибутку від господарської діяльності товариства.

Для з`ясування ситуації на адресу відповідача була направлена вимога, в якій ТОВ «Плант Фармінг» просив протягом 7 днів з дати отримання вимоги перерахувати кошти в сумі 100000 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «Плант Фармінг». Однак відповідачем кошти на рахунок ТОВ «Плант Фармінг» не перераховано.

Також зазначає, що 09.01.2026 року між ТОВ «Плант Фармінг» та позивачкою ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги № 09/01-2, відповідно до положень ст.ст. 512519 Цивільного кодексу України. Відповідно до умов вказаного договору, первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв право грошової вимоги у розмірі 100 000 грн до боржника ФГ «Кавасакі», що виникло у Первісного кредитора внаслідок перерахування грошових коштів Боржнику платіжними квитанціями: № 1639 від 17.07.2020 на суму 20 000 грн., з призначенням платежу «Сплата за розподiл прибутку, згiдно рах. N11 вiд 06.07.2020 р., без ПДВ»; № 1636 від 26.06.2020 р. на суму 40 000 грн., з призначенням платежу «Сплата за розподiл чистого прибутку, рах. N10 вiд 25.06.2020 р., без ПДВ», № 1656 від 28.07.2020 на суму 40 000 грн, з призначенням платежу «Сплата за розподiл чистого прибутку, згiдно рах. N13 вiд 28.07.2020 р., без ПДВ».

Позивач вважає, що ФГ «Кавасакі» грошові кошти у сумі 100000 грн. отримало безпідставно, та що зазначені кошти підлягають поверненню позивачу в повному обсязі.

22 травня 2026 року від представника відповідача Котовича Б.В. надійшов відзив за позовну заяву, у якому він зазначив, що не погоджується з позовом та вважає його безпідставним з огляду на наступне. Між сторонами існували господарські правовідносини, тому положення статті 1212 ЦК України не застосовуються Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2020 році ТОВ «Плант Фармінг» перерахувало ФГ «Кавасакі» кошти в сумі 100 000 грн із призначенням платежу «Сплата за розподіл чистого прибутку». Разом з тим позивач безпідставно стверджує, що відсутність корпоративних відносин між сторонами автоматично свідчить про відсутність правової підстави для здійснення платежів. Фактично між відповідачем та ТОВ «Остер-Центр Агро», яке в подальшому було перейменоване у ТОВ «Плант Фармінг», існували господарські відносини щодо спільного обробітку земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції. Зокрема, 15.05.2019 року між відповідачем та ТОВ «Остер-Центр Агро» було укладено Договір про спільну діяльність. Повідомленням ТОВ «Плант Фармінг» від 25.11.2019 року підтверджується, що ТОВ «Остер-Центр Агро» було перейменовано у ТОВ «Плант Фармінг», а останнє є правонаступником усіх прав та обов`язків товариства. Пунктом 4.2 договору про спільну діяльність сторони погодили порядок розподілу чистого прибутку, зокрема виплату відповідачу коштів у визначеному розмірі. Зокрема, відповідно до пункту 4.2.1. Договору про спільну діяльність після реалізації врожаю, отриманого внаслідок спільної діяльності, відповідач отримує від ТОВ «Плант Фармінг» грошові кошти у розмірі 3 % від чистого доходу, але не менше 100 000,00 грн. Саме на виконання зазначених умов договору позивачем і були здійснені спірні платежі із призначенням «сплата за розподіл чистого прибутку». При цьому розмір спірних платежів фактично відповідає мінімальному гарантованому розміру виплати, прямо передбаченому пунктом 4.2.1 договору про спільну діяльність. Усі платіжні доручення містять пряме посилання саме на: «сплату за розподіл прибутку»; «сплату за розподіл чистого прибутку»; конкретні рахунки №10, №11, №13. Таким чином, вважає, що спірні кошти були сплачені в межах виконання господарських зобов`язань між сторонами, а не помилково чи безпідставно. Зазначає, що оскільки між сторонами існували договірні господарські правовідносини, то положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин не підлягають застосуванню. Щодо договору відступлення права вимоги від 09.01.2026 року, то представник відповідача зазначає, що відступлення права вимоги не створює нового права вимоги та не змінює природи самого зобов`язання. Новий кредитор набуває лише ті права, які фактично існували у первісного кредитора на момент відступлення. Оскільки у ТОВ «Плант Фармінг» були відсутні правові підстави для вимоги повернення коштів, то і позивач не набула такого права. Крім того, сам факт укладення договору відступлення права вимоги на користь фізичної особи не спростовує наявності між первісними сторонами господарських та договірних правовідносин, в межах яких і були здійснені спірні платежі. Просив відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати.

25.05.2026 року від представника позивача Заматова Р.В. надійшла відповідь на відзив, у якому зазначається, що між сторонами відсутні будь які господарські відносини, які стосуються перерахованих 100000 грн., оскільки виставлення рахунку та їх оплата, без погодження всіх істотних умов Договору не свідчить про досягнення сторонами згоди в розумінні статей 638, 639, 641, 642 Цивільного кодексу України. Вважає, зо відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача в розмірі 100000 грн, оскільки: відсутній письмовий договір; відсутнє погодження істотних умов; рахунок-фактура не є договором або офертою в розумінні закону; оплата рахунку без підтвердження узгодження всіх умов не створює договірного зобов`язання. Тому, на його думку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна). Вважає, що отримані кошти є безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 ЦК України та підлягають поверненню позивачу в повному обсязі.

26.05.2026 року від представника відповідача Котовича Б.В. надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначено, що між сторонами існували реальні господарські правовідносини, врегульовані договором про спільну діяльність, а тому правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України у даному випадку відсутні, оскільки спірні кошти були отримані відповідачем у межах існуючих договірних відносин між сторонами. Зауважує, що між сторонами наявні: тривалі господарські взаємовідносини; письмовий договір про спільну діяльність; систематичні взаєморозрахунки; податкові накладні; банківські платежі; фактичне виконання сторонами договірних відносин. реєстрація договору в органах ДПС у Волинській області. Таким чином, булии усі підстави для перерахунку коштів у сумі 100 000 грн із призначенням платежу «Сплата за розподіл чистого прибутку». У задоволенні позову просив відмовити.

27.05.2026 року від представника позивача Заматова Р.В. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких він зазначає, що позивач визнає наявність певних господарських відносин (суборенда), але категорично заперечує наявність підстав для отримання відповідачем додаткових 100 000 грн поза межами реальної суборендної плати.

Процесуальні рішення суду:

13 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні:

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, зіславшись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ксерокопій платіжних доручень № 12639 від 17.07.2020 року ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 20000 грн., призначення платежу: сплата за розподіл прибутку, згідно рахунку № 11 від 06.07.2020 року, без ПДВ; № 1636 від 26.06.2020 року ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 40000 грн. призначення платежу: сплата за розподіл чистого прибутку, згідно рахунку № 10 від 25.06.2020 року, без ПДВ; № 16546 від 28.07.2020 ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 40000 грн., призначення платежу: сплата за розподіл чистого прибутку, згідно рахунку № 13 від 28.07.2020 року, без ПДВ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексуУкраїни особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова ч.1 ст.1212 Цивільного кодексуУкраїни звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 Цивільного кодексуУкраїни може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст.1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, постанова від 21.02.2020 року у справі №910/660/19.

Повідомленням ТОВ «Плант Фармінг» від 25.11.2019 року підтверджується, що ТОВ «Остер-Центр Агро» було перейменовано у ТОВ «Плант Фармінг», а останнє є правонаступником усіх прав та обов`язків товариства.

Судом встановлено, що 15.05.2019 року між ФГ «Кавасакі» (Сторона 1) та ТОВ «Остер-Центр Агро» (Сторона2) було укладено Договір про спільну діяльність, згідно якого сторони домовилися спільно діяти без утворення юридичної особи, без об`єднання вкладів сторін для досягнення спільної мети, що не суперечить чинним законам України, а саме: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур: вирощування інших багаторічних культур; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність; оброблення насіння для відтворення: діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною; оптовою торгівлею та інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД. Згідно п. 2.1. Договору Сторони між собою домовилися про такі внески: Сторона - 1 зобов`язується в якості свого внеску в спільну діяльність надати: - земельні ділянки, загальною площею 186,8326 га, які зазначені в п.1.3.1 даного Договору та Додатку №1, який є невід`ємною його частиною. Згідно п. 2.1.2. Договору Сторона - 2 зобов`язується в якості свого внеску в спільну діяльність поставити: -за власний рахунок матеріально-технічні ресурси (насіннєвий матеріал, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали, необхідне технологічне обладнання і т.д.), тобто всі необхідні засоби для виконання технологічних процесів у сільськогосподарському товарному виробництві в обсягах і номенклатурі, складених агрономічною та інженерною службою; - власні та залучені трудові ресурси, які володіють необхідними професійними навичками, знаннями, кваліфікацією для досягнення поставлених цілей спільної діяльності; - грошові кошти у розмірах, необхідних для обробітку площ земельних ділянок, які підлягають спільному обробітку.

Таким чином, між ФН «Кавасакі» та ТОВ «Остер-Центр Агро», яке в подальшому було перейменоване у ТОВ «Плант Фармінг», існували господарські відносини щодо спільного обробітку земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції.

Відповідно до пункту 4.2.1. Договору про спільну діяльність після реалізації врожаю, отриманого внаслідок спільної діяльності, відповідач отримує від ТОВ «Плант Фармінг» грошові кошти у розмірі 3 % від чистого доходу, але не менше 100 000,00 грн.

Суд приходить до висновку, що саме на виконання зазначених умов договору позивачем і були здійснені спірні платежі із призначенням «сплата за розподіл чистого прибутку», «сплата за розподіл прибутку». При цьому розмір спірних платежів фактично відповідає мінімальному гарантованому розміру виплати, прямо передбаченому пунктом 4.2.1 договору про спільну діяльність.

Усі платіжні доручення містять призначення платежу «сплату за розподіл прибутку»; «сплату за розподіл чистого прибутку»; конкретні рахунки №10, №11, №13. Таким чином, спірні кошти були сплачені в межах виконання господарських зобов`язань між сторонами, а не помилково чи безпідставно.

Таким чином, зі змісту статті 1212 ЦК України вбачається, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. А платіжні доручення №1636 від 26.06.2020 року, №1639 від 17.07.2020 року та №1656 від 28.07.2020 року містять конкретне призначення платежу: «сплата за розподіл чистого прибутку» із посиланням на відповідні рахунки №10, №11 та №13. Наявність у призначенні платежу посилання на конкретні рахунки виключає випадковий чи помилковий характер перерахування коштів та свідчить про існування між сторонами узгоджених господарських взаємовідносин. З матеріалів справи вбачається, що платежі здійснювалися добровільно; ТОВ «Плант Фармінг» було відомо про їх призначення; перерахування коштів мало цільовий та усвідомлений характер; спірні платежі були пов`язані із виконанням господарських домовленостей між сторонами.

Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17.04.2024 року у справі №127/12240/22 тлумачення ст.ст.1212, 1215 ЦК свідчить, що при визначенні того, чи підлягають поверненню потерпілій особі безпідставно набуті кошти, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема добросовісності.

Безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Плант Фармінг» перераховував відповідачу кошти в період з 26.06.2020 року по 28.07.2020 року тричі різними сумами. Тому якщо ТОВ «Плант Фармінг» не було зобов`язане перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов`язань, проте здійснював ці платежі тричі, що свідчить про їх цільовий та усвідомлений характер, а тому поведінка позивача, як нового кредитора у справі щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Судом встановлено, що 09.01.2026 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Плант Фармінг» укладено Договір відступлення права вимоги № 09/01-2. Однак відступлення права вимоги не створює нового права вимоги та не змінює природи самого зобов`язання. Новий кредитор набуває лише ті права, які фактично існували у первісного кредитора на момент відступлення. Оскільки у ТОВ «Плант Фармінг» були відсутні правові підстави для вимоги повернення коштів, то і позивач не набула такого права. Крім того, сам факт укладення договору відступлення права вимоги на користь фізичної особи не спростовує наявності між первісними сторонами господарських та договірних правовідносин, в межах яких і були здійснені спірні платежі.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належнимиє докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як передбачено ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що грошові кошти в розмірі 100000 грн., які належали ТОВ «Плант Фармінг», не набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Таким чином у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 ч.2 ст.141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За умовами ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Ч.4 вказаної статті передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У ч. 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо, визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У матеріалах справи міститься Ордер на надання правничої допомоги ФГ «Кавасакі» на підставі Договору про надання правничої допомоги № бн від 20.05.2026 року, який укладений між адвокатом Котовичем Б.В. та відповідачем ФГ «Кавасакі».

На підтвердження понесених відповідачем витрат складено Попепредній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 22.05.2026 року, у яких здійснено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які відповідно до цього розрахунку становлять 11200 гривень.

Суд вважає, що понесені відповідачем витрати у зв`язку з пред`явленням позову та розглядом справи в суді є обгрунтованими та підтверджені матеріалами справи.

Враховуючи викладене, вимога представника відповідача про стягненя з позивача витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, і понесені ФГ «Кавасакі» витрати при розгляді даної справи підлягають відшкодуванню позивачем у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.11, 509, 1212 ЦК України, ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Фермерського господарства «Кавасакі» (ЄДРПОУ 40298574, вул. Володимира Великого,48А, м. Володимир Волинської області) про витребування безпідставно триманих активів (грошових коштів) відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФГ «Кавасакі» 11200 (одинадцять тисяч двісті) гривень витрат на правничу допомогу.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги, яка подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Головуюча Ірина КУСІК